Камінний хрест (збірник)

Готуючи новелу для збірки, письменник дещо переробив її і змінив назву на «Виводили з села» (інші редакції твору див.: І, 264–266). А своєрідним прототипом її став написаний влітку цього ж року твір без заголовка, який починався словами «З хорім надвір…», що його разом з сімома іншими «образками» автор надіслав Вацлаву (1867–1950) і Софії (1866–1925) Морачевським зі Сторожинця на Буковині, де тоді гостював у домі батька Софії. Власне їй і присвячено новелу. А написано її, судячи з усього, влітку-восени 1897 року.

4

Тематично новела продовжує «Виводили з села». Безпосереднім поштовхом до її написання стало самогубство двоюрідного брата письменника Луки у Львові під час перебування на військовій службі. Припускають, що написана вона влітку-восени 1897 року, а надрукована вперше без підпису в газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15–16, с. 116–117. Вміщена в «Праці» редакція (див.: І, 266–268) значно різниться від тексту збірки.

5

Цю новелу було написано приблизно тоді ж, коли й попередню, і вперше надруковано в тому самому номері чернівецької «Праці» (с. 117–119). Підписано криптонімом «С».

6

Новелу створено в 1898 році, а вперше вона з’явилася друком у «Синій книжечці» (с. 38–44).

7

Твір написано в 1898 році і вперше надруковано в збірці «Синя книжечка» (с. 47–53). Присвячено трирічному синові В. і С. Морачевських «Юрчикові» (1896–1935).

8

Новела створена, скоріше за все, в 1898 році і вперше надрукована в «Синій книжечці» (с. 57–64).

9

Вперше надруковано під криптонімом «С» в чернівецькій «Праці» за 1897 рік, 19 (31) грудня, № 17, с. 132–133. Написана новела, як припускають, невдовзі перед публікацією. Готуючи до видання «Синю книжечку», автор суттєво її доопрацював (пор. із першодруком: І, 270–271).

10

Точна дата написання твору невідома. Припускають, що сталося це десь у 1898 або на поч. 1899 року. Новелу вперше надруковано в «Синій книжечці» (с. 75–84).

11

Новела з такою назвою вперше з’явилася в «Синій книжечці» (с. 87–92) з присвятою «Зонечці» – Софії Данилович. У листі письменника до С. Морачевської за 1898 рік стрічаємо художню оповідку з такою самою назвою і близьким сюжетом. Цей останній присвячувався синові адресатки Ю. Морачевському. В українському стефаникознавстві його прийнято вважати за першу чорнову редакцію новели «Ангел» (див.: І, 272–273). Однак син новеліста, Юрій Гаморак, вважає ці твори за цілком самостійні і подає їх окремо. «Дві новели під однаковим наголовком, сюжетом, правда, нагадують одна одну, але з огляду на їх мистецьке оформлення треба визнати їх за два самостійні оповідання» (Твори, 325). Ми дотримуємося усталеної в українському літературознавстві традиції і подаємо лише твір, надрукований у «Синій книжечці»; написаний він десь у кінці 1898 або на поч. 1899 року. Якби В. Стефаник вважав ці новели за самостійні, то неминуче опублікував би їх так у якомусь із видань своїх оповідань та новел чи принаймні згадав би про свій твір із такою назвою. Але про присвяченого «Юрчикові» «Ангела» в нього ніде й ніколи не згадано.

12

Новелу написано влітку-восени 1897 року і вперше надруковано в газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15–16, с. 124–125, під криптонімом «С». Одну із ранніх – та не перших – редакцій твору, що її Юрій Гаморак вважає за самостійну поезію в прозі, В. Стефаник надіслав В. та С. Морачевським. У Відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі – ІЛШ) зберігаються два початки перших редакцій твору. У першодруку новела значно різниться від тексту збірки «Синя книжечка» (інші редакції див.: І, 273–275).

13

Новелу написано в 1898 році і вперше опубліковано в збірці «Синя книжечка» (с. 101–108).

14

Як і попередня, ця новела створена в 1898 році й уперше надрукована в «Синій книжечці» (с. 111–115).

15

Зовнішнім поштовхом до написання твору стала реальна подія, що трапилася в с. Трійця на Покутті. Про неї письменник не раз оповідав у листах до В. Морачевського та О. Кобилянської (див.: ІІІ, 160–162). Власне ті листи стали першими начерками майбутнього твору, написаного на поч. 1899 року і вперше опублікованого в збірці «Синя книжечка» (с. 119–124).

16

Новелу написано навесні 1897 року. Перший варіант її письменник надіслав у листі до В. й С. Морачевських у серпні цього ж року (див.: І, 279–280). Прототипом головного героя твору став батько Софії – Анастасій Окуневський, який був лікарем у Сторожинці на Буковині, а ще раніше певний час (1865–1866) займав парафію в Русові; пізніше, уже як повітовий лікар, на прохання В. Стефаника приїжджав лікувати матір письменника. Йому й присвячно новелу («Д-рові А. О.»). Згодом автор ґрунтовно доопрацював, а в багатьох моментах і переробив її. Вперше надруковано в «Синій книжечці» (с. 127–130). У наступних виданнях творів В. Стефаника ця новела з різних причин не передруковувалася.

17

Друга збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові в 1900 році накладом М. Яцкова і С-ки. Повна назва її – «Камінний хрест: Студії і образки». Вона була присвячена священикові з сусіднього з Русовим села Стецева Кирилові Гаморакові (1835–1909) – добре знаному в краї українському патріотові й громадському діячеві, «людині високої культури і предоброго серця» (Юрій Гаморак). У дім о. Кирила Гаморака письменник загостив починаючи десь із 1888 року, і відтоді близькі стосунки єднали його з усією родиною, особливо з дочками пароха. Сердечні почуття до Євгенії (по чоловікові – Калитовської) спричинили появу таких шедеврів ліричної прози, як «Дорога» і «Моє слово», Ольга 26 січня 1904 року стала дружиною новеліста, а після її смерті дітей виховувала й опікувалася сім’єю її сестра Олена Плешкан. У збірку «Камінний хрест» увійшло 9 творів. Усі вони пізніше передруковані, часом із доповненнями і виправленнями, в збірці «Моє слово» (1905).

18

Новелу написано в кінці 1898 або на поч. 1899 року. Однак творча історія її почалася, можна сказати, ще з перших років медичних студій В. Стефаника в Кракові. Живучи неподалік від залізничного вокзалу, він постійно бачив там понурі валки емігрантів, що тягнулися за океан у пошуках кращої долі. А безпосередній поштовх творчому горінню дала зустріч на краківському двірці зі своїм земляком Стефаном Дідухом. Тривалий час В. Стефаник із ним листувався. На одному з русівських горбів він справді поставив перед виїздом до Канади кам’яний хрест, який стоїть там і нині. Допомагає збагнути смислові глибини твору стаття «Для дітей». Творча праця над «Камінним хрестом» відзначалася особливою напругою і драматизмом. Пізніше автор гірко посміхався: «Волосся мені паде цілими жменями від того “Хреста камінного”, а в одному з листів до О. Гаморак переповідав у трохи іронічній формі розповіді Сафата Шміґера, з яким тоді разом винаймали квартиру, серед краківських друзів (див.: Костащук Василь. Володар дум селянських. – Ужгород: Карпати, 1968. – С. 79–80). Вперше новелу надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. VІ. – Кн. 5. – С. 255–265) з присвятою К. Гаморакові, в листі до якого від 8 черня пояснює концепцію твору й сенс присвяти. В однойменній збірці його друковано з незначними виправленнями.

19

Новелу створено наприкінці 1897 або, ймовірніше, на поч. 1898 року і разом із двома іншими («З міста йдучи» та «Вечірня година») надіслано до журналу «Літературно-науко-вий вісник». Редакції вони здалися «занадто сирими» і «борзо шкіцованими», одне слово – «сирий матеріал», про що автора й повідомив один із редакторів Осип Маковей (1967–1925). В. Стефаник не погодився з такою оцінкою і в листі-відповіді від 11 березня 1898 року обґрунтовував своє право і право українського письменства загалом на нові художні форми і нові принципи художнього освоєння дійсності, а відтак і вимагав повернути «скрипти». Редакція, очевидячки, погодилася з аргументами молодого автора і надрукувала всі три новели у розділі «Фотографії з життя» (Т. ІІ. – Кн. 5. – С. 129–142). Упорядники видання творів В. Стефаника 1964 року В. Лесин і Ф. Погребенник припускають, що вирішальним тут стало слово І. Франка. Перша редакція твору під назвою «Старі і молоді» дещо відрізняється від тексту першодруку (див.: І, 281–284).

20

Як і попередню, цю новелу теж було написано, очевидячки, на початку 1898, а може, навіть наприкінці 1897 року. У процесі підготовки до друку вона зазнала подібної долі. У збірці «Камінний крест» передрукована без змін (с. 40–51).

21

Новелу написано в 1898 або на поч. 1899 року. Уперше вона з’явилася друком в газеті «Будучність» (Львів. – 1899. – № 2. – 1 липня) із підзаголовком «Із квітів нашої землі». У збірці «Камінний хрест» передрукована без змін (с. 51–59).

22

Вперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 59–62). А перша редакція твору, без заголовка, що починалася словами «Йшов з поля…», була надіслана разом з іншими сімома творами зі Сторожинця на Буковині Морачевським у серпні 1897 року. Правдоподібно, що безпосередньо тоді вона була й написана, хоча Юрій Гаморак припускає, що час створення новели – весна 1897 року (див.: Твори, 319). Готуючи новелу для збірки, письменник її ґрунтовно переробив і майже вдвічі розширив (пор. із першодруком: І, 284–285).

23

Новелу написано в січні-лютому 1899 року й невдовзі надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. V. – Кн. 3. – C. 287–289). Поштовхом до творчої активності письменника послужила реальна подія, що мала місце в Русові: небога В. Стефаника Євдокія вчила селян писати свої прізвища, щоби не платити за це поручителям і нотарям. У проце сі підготовки до друку збірки «Камінний хрест» новелу суттєво перероблено й змінено структуру (пор. первісний варіант: І, 285–287).

24

Капіталу.

25

Уперше надруковано в збірці «Камінний хрест» (с. 69–70). А приблизна дата написання мініатюри – 1898 або початок 1899 року.

26

В основі сюжету лежить правдива подія, яка мала місце в с. Пістинь на Косівщині: відомий діяч української радикальної партії і добрий приятель Стефаника з гімназійних років Федір Котюк убив свою дружину, бо не дозволяла йому вести активну виборчу агітацію (детальніше про це див. лист письменника до В. Морачевського за листопад 1897 року). Був засуджений до семи років ув’язнення і помер у тюрмі. Довідавшись про нещастя, В. Стефаник всіляко намагався полегшити долю Федора, збираючи гроші на адвоката, а пізніше турбуючись про його дітей (див.: ІІІ, 123–125). Новелу створено влітку або восени 1897 року на підставі реального листа арештованого і вперше надруковано в чернівецькій «Праці» (1897. – № 17. – 19 грудня. – C. 130–132) під криптонімом «С». Для збірки «Камінний хрест» автор ґрунтовно її доопрацював, а місцями й переробив (пор. із текстом першодруку й змістом листа Федора Котюка, що його В. Стефаник цитує В. Морачевському: І, 287–290). Твір має присвяту: «Політичним арештантам-мужикам на Святий вечір».

27

Як згадувалося, новелу вперше надруковано разом із «Засіданням» та «З міста йдучи» у «Літературно-науковому віснику». Вона має кілька редакцій, і всі вони надзвичайно цікаві для розуміння фактів внутрішньої біографії письменника. Перший начерк цього автобіографічного твору див. у листі до В. Морачевського за січень 1898 року (ІІІ, 133–135), автограф же другої, чистової редакції зберігається в ІЛШ. Він датований 30 січня 1898 року і має назву «Мужицька дитина» (опубліковано: І, 292–295).

28

Таку назву мала третя збірка оповідань та новел В. Стефаника. Вона побачила світ на початку 1901 року у Львові з жанрововизначальним підзаголовком «новелі» накладом Українськоруської видавничої спілки і містила 13 творів. Друге її видання з ілюстраціями відомої художниці й доброї приятельки письменника Олени Кульчицької (1877–1967) й портретом автора вийшло в Львові в 1917 році. Текстуальних змін порівняно з першим виданням у ньому немає.

29

Новела за змістом, структурою і творчою історією близька до «Мого слова». Тому й коментувати їх доцільно в сув’язі, що часто й трапляється (див.: Твори. – К., 1964. – С. 500–501; Вибране. – Ужгород, 1979. – С. 354–355). Обидві ліричні сповіді зродилися в творчій свідомості внаслідок сердечного почуття до коханої жінки – Є. Калитовської, яку В. Стефаник вважав «найвищим ідеалом жінки» («Серце»). Вона була старшою на сім років, мала чоловіка-священика й дітей. В. Стефаник знав її ще відтоді, як уперше ввійшов у дім о. Кирила Гаморака в Стецевій. Євгенія відразу привернула його увагу, але була вже одружена, що частково охолоджувало любовний шал. До всього, хлопця палко, аж до саможертви, кохала її сестра Ольга.

Він зчаста гостював у домі Калитовських у с. Трійця, де почував себе затишно й добре. Сюжети багатьох творів, зокрема й класичної «Новини», беруть початки саме звідси; тут було написано «Синю книжечку» й тут готувалася збірка з такою самою назвою. Та водночас тут міцнішали й поглиблювалися почуття, які не раз призводили до розпачу й сердечної муки. З часом із ними боротися ставало дедалі важче, а бувало, що навіть зовсім непосильно. Різдвяні свята 1899 року В. Стефаник провів у родині Калитовських. Десь тоді дійшло до з’ясування стосунків. Попри щиру й сердечну любов до Стефаника, Євгенія не наважилася покинути сім’ю – насамперед через дітей. Повернувшись у Краків, він до дня народження коханої, яке припадало на 28 лютого, написав сповнені болю слова сердечної сповіді й переслав для передачі іменинниці її молодшій сестрі Ользі. «На Вашу адресу посилаю також моє “Confiteor” (признаюся), писане для сестри Калитовської. Тому посилаю до Вас, бо хотів би-м, аби крім Вас двох ніхто не читав. То є моя біографія, держана в тоні “Wahrheit und Dichtung” («Правда і вигадка» (нім.)). Натурально, що я не заказую Вам єго показувати, але прошу, аби-сьте не показували», – зізнавався в супровідному листі (ІІІ, 172). Назву підказала щойно опублікована в журналі «Zycie» програмова стаття лідера польського декадансу Станіслава Пшибишевського. «Confiteor» глибоко вразив О. Гаморак: і призначенням для сестри, і самим змістом, і психологічним настроєм автора. У листі-відповіді вона писала: «Ваш “Confiteor”… чекає Гені, щоби приїхала і взяла собі. Ваше признання дуже прикре. Тут показалистеся як безвихідний песиміст. Нічо веселого та щасливого нема ані поза Вами, ані перед Вами. Ви були щасливі тоді, як не зналисте світа і людей, а пізнавши їх, коти теся в пропасть. Ваш світ чорний і без просвітку… Я… хтіла би-м мати над Вами таке магічне слово, щоби Вас випровадило з сего стану. Я думала, що Ви лиш до мене посилаєте чорні листи, але довідаламся, що посилаєте такі самі до тої, котру любите. Тими листами робите єї такі самі чорні безпросвітні хвилі, які сами перебуваєте» (ІЛШ. – Ф. 8. – № 385). Наступного року ситуація повторилася: до чергового дня народження Є. Калитовської було написано «Дорогу», смислово-емоційна тональність якої трохи пом’якшена, та однак домінують сумні настрої. «Вже так я виджу, як Євгенію покриє смертельна блідість, як візьме до рук той гарний подарунок, – висловлювала свої враження О. Гаморак. – Могла би-м не дати, знаючи це, але дам, бо признаю це право людське, і вже-м склонна повірити тій великій суперечности, що велике нещастя є великим щастям» (Цит. за кн.: Костащук Василь. Володар дум селянських. – С. 96).

Текстологічна історія обох творів теж подібна: збереглося по три редакції кожного з них, щоправда, перша редакція «Мого слова» без початку, а «Дороги» – цілком закінчена, чистова, датована «21.2.1900» (пор. інші редакції: І, 296–300 і 306–310). Обидві другі редакції мають присвяти: відповідно «Писано для п. Евгенії Калитовської на єї уродини д. 28.ІІ.99» і «Вп. п. Евг. Калітовській на д. 28.ІІ.1900». Ані перша, ні друга сповіді початково не писані для друку. Пізніше Євгенія й Ольга стали радити Стефаникові опублікувати твори, небезпідставно вважаючи, що, окрім інтимно-особистісного характеру, в них закладено глибинний художній смисл. Він погодився, суттєво переробивши тексти. Надруковані вони були теж майже одночасно: «Моє слово» в «Літературно-науковому віснику» (1901 – Т. ХІІІ. – Кн. 1 – С. 15–17), а «Дорога» відкрила однойменну збірку (с 1–4), яка побачила світ на початку того самого року.

30

Написано восени 1899 року коло ліжка вмираючої матері і вперше опубліковано в газеті «Громадський голос» (Львів – 1899 – № 23 – 1 груд – С. 187–189). Передруковано без змін у збірці «Дорога».

31

Новелу створено в першій пол. 1900 року й того ж року опубліковано в газеті «Громадський голос» (№ 17 – 6 верес. – С. 138–140 і № 18–12 верес – С. 150–152). Першодрук у збірці «Дорога» не мав ніяких змін.

32

Новелу написано, ймовірніше за все, 1900 року і вперше опубліковано в збірці «Дорога (с. 15–16).

33

Створено приблизно 1900 року і вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 19–24).

34

Оповідання опубліковане вперше в «Літературно-науковому віснику» (1900 – Т. Х – Кн. 6 – С. 249–261) з присвятою університетському приятелеві й активному діячеві Русько-української радикальної партії Сафатові Шмігерові, з яким новеліст жив якийсь час на одній квартирі. Традиційно вважають, що воно написане в квітні того ж року (див. видання 1964 і 1978 років). Хоча вже в листі до О. Гаморак за березень автор повідомляє, що «післав» до часопису два твори: «Мужичку» («Кле нові листки» – Р. П.) і «Палія» (див: ІІІ, 208). Зовнішнім поштовхом до активізації творчої енергії стала подія, яка трапилася в родині: наймит Стефаників спалив дідівську хату, в якій, до слова, народився письменник. Про своє знайомство з прототипом головного героя автор признався в нотатках «Під вражінням вистави “Земля”» (1934), утаївши, щоправда, причетність його до пожежі в родинній садибі. Первісно автор мав намір опрацювати тему в формі драми, про що свідчать згадувані нотатки і лист до В. Морачевського із середини 1900 року (ІІІ, 217). Думка написати драму на означеній в оповіданні фабульно-подієвій основі не полишала й пізніше, про що зізнавався в згадуваному листі до О. Гаморак («Я пишу тепер, крім малих новел, і драму. Як вона вдасться, то буде велика утіха в нашім кружочку»). Втім, реалізувати задум не вдалося, й автор врешті спалив рукопис.

35

Вперше опубліковано в грудневому номері часопису «Літературно-науковий вісник» за 1900 рік (Т. ХІІ. – Кн. 12. – С. 330–337). Звичне датування новели – липень-вересень того самого року, коли автор гостював у родині гімназійного приятеля Івана Плешкана (1867–1902) в селі Чортовець біля Городенки (тепер Івано-Франківська обл.). Хоча в цитованому щойно листі до О. Гаморак за березень 1900 року згадано, що новелу «Мужичка» (первісна назва «Кленових листків») уже надіслано в редакцію. Правдоподібно, що влітку В. Стефаник ще доопрацьовував чи наново переробляв текст, бо новела належить до улюблених творчих дітищ автора: над нею він довго й напружено працював (збереглося сім, часто далеких один від одного варіантів (див.: І, 301–304), хоч внутрішні сумніви й невдоволення зробленим не покидали його до самої смерті (див. відгук у нотатках «Під вражінням вистави “Землі”»). Відтак слід зробити корекцію стосовно датування твору.

36

Вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 54–56). Припускають, що остаточну редакцію новели створено в 1900 році. Хоча первісний варіант її зустрічаємо вже в листі до В. Морачевського від 17 травня 1896 року, в якому дано художній начерк похорону дитини міщанки-зарібниці (див.: ІІІ, 69).

37

Новелу створено приблизно в 1900 році і вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 57–59) з присвятою Б. Лепкому, близькому товаришеві В. Стефаника й авторові численних статей і спогадів про нього.

38

Написано приблизно в 1900 році й опубліковано вперше в збірці «Дорога» (с. 60–71). Твір має реальну основу: це, по суті, родова сага Стефаників (детальніше див. передмову до нашого видання).

39

Вперше опубліковано в збірці «Дорога» (с. 72–74). Приблизна дата написання – 1900 рік.

40

Новелу написано, правдоподібно, в 1900 році й опубліковано вперше в збірці «Дорога» (с. 75–83). Про зовнішні імпульси її створення признався письменник в роздумах «Під вражінням вистави “Землі”»: він добре знав реальних прототипів оповідженої історії, але трохи її переінакшив відповідно до художньої концепції.

41

Надруковано вперше в збірці «Дорога» (с. 84–90). Час написання – приблизно 1900 рік.

42

Четверта й остання з передвоєнного періоду творчості збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові 1905 року. Вона містила тексти, які раніше друкувалися в книгах «Синя книжечка» й «Камінний хрест». З нових творів до неї ввійшли лише лірична сповідь «Моє слово» й новела «Суд».

43

Див. примітку до «Дороги».

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.