РОЗДІЛ ІІ. ЛОРДИ КОНГРЕГАЦІЇ

: хибне твердження, усвідомлення хибності цього твердження та прагнення надати йому статусу істини.

: страх (захисний механізм), незадоволеність (компенсація), уникнення відповідальності, отримання переваги, особиста вигода, науковий інтерес.

— не лише словами, а й за допомогою невербальних засобів (Ж. Дюпра).

Для введенні співбесідника в оману слід:

— говорити впевнено, рівно, без пауз, не відводити погляд, слідкувати за рефлекторними жестами;

— говорити речі, які ви добре знаєте, або про реальні події, що відбувалися не з вами, в інший час, в іншому місці;

— деталізувати, розбивати інформацію на добре продумані окремі блоки

— вживати правдоподібну інформацію, або таку, яка є надто очевидною для брехні;

— уникати суперечностей, часово-просторових конфліктів;

— маскувати власну вигоду від хибної інформації.

Пари Альберта Мілтона були для нас оазою доброзичливості в атмосфері тиранії нахабних, задерикуватих і нещирих професорів. Здавалось би, маніпулятивна психологія… Хоча, з іншого боку, як сказав пан Мілтон, для будь-якого маніпулятивного примусу слід перш за все "закинути якір" в наївну душу об’єкта. Ну, якщо так, то це йому вдалося. Цей сивий, хоч іще не старий чоловік, мав навдивовижу лагідну вдачу і дуже вишукану британську вимову — я могла годинами слухати його просто заради тих шляхетних зворотів, які він вживав, розказуючи нам про різні нешляхетні комунікаційні прийоми. Справді, професор виявився не просто макіавеллістом, але ще й садистом до того ж: з його слів виходило, що обман, як складова таємного примусу, приносить неабияке наукове і естетичне задоволення. А ще, казав пан Мілтон, це корисно для самоствердження. Саме тому, підозрюю, деяким моїм колегам його вправи прийшлися до смаку.

Якось — це був десь третій тиждень нашого навчання — доктор Мілтон почав вчити нас "любовній магії". Одним з практичних завдань була гра "динамо", в чоловічому та жіночому варіанті. Ми розважались як несамовиті, спостерігаючи як нещасна і закомплексована Ханна намагається захомутати нечутливого до подразнень Мігеля. Бідака, мабуть, визубрила напам’ять всі інструкції професора і тепер, як дійшло до практики, чуттєво вигиналася і кліпала віями, белькочучи щось незрозуміле. Мігелю, схоже, було нудно. Набагато краще справа пішла у Дафни, якій у партнери потрапив веселун Еван. Ці двоє швидко знайшли спільну мову і за кілька хвилин вже реготали над якимись жартами з життя збоченців. Мені ж дістався нахабний скептик Едгар, з яким я геть не знала, що робити. Тоді від розпачу я почала насміхатися з нього, цинічно коментуючи його особистий досвід (Ти почав займатись сексом в п’ятнадцять? А з жінкою?… А, так ти познайомився з нею в барі? Вона, мабуть, вже була сильно напідпитку…). Скоро Едгар вже ладен був вчепитись мені в горлянку. От тобі і любовна магія! Але доктор Мілтон, схоже, був задоволений — тішився, мов дитя у цирку.

Пара доктора Мілтона була останньою того дня, тож по закінченні заняття ми рушили на вечерю. Подавали гуляш з оселедця, тож амбре у великій залі стояв відповідний. Очевидно, на кухні хазяйнували місцеві гурмани, які, як відомо, мають особливий смак до риби. Втім, наїдок виявився навдивовижу смачним. Коли ми розкошували за вечірнім чаєм з пісочним печивом, до нас приєдналися Боян і Еван.

— Ну що, lads and ladies, — мовив Боян, явно пародіюючи пана Арта, — Як вам сьогоднішній гуляш? А що пишуть про це древні? Чи вважав Аристотель поїдання оселедця за доброчесність?

— Не знаю, як Аристотель, — відповіла я, — а от Платон авторитетно не радив своїм учням запивати оселедець молоком. Це — не концептуально.

— А, дійсно, — Боян відсмикнув руку від горнятка з вершками, які він, очевидно, від жадібності планував вилити в чай.

— Так чи інак, панянки, — долучився Еван, — а в нас назріває криза.

— А? В тебе закінчилась слив’янка? — поцікавилась Дафна.

— Скажеш теж! Ще того тижня! — скорботно зітхнув Еван, — Але зараз мова не про це. Ви пам’ятаєте, що завтра ми повинні продемонструвати нашому монстру, тьху, холєра… Ну, ми повинні план на міф здати. Для авторитетного затвердження.

— От-от, — підтримав його Боян, — так би мовити, концепцію. І де вона, як ви думаєте?

— У мінус-просторі! — здогадалась я, пригадавши лекції з теорії світів, — тобто, у зародку…

— Тобто, нема у нас нічого, — похмуро підсумувала Дафна, — Ой, що він з нами зробить!

— І не мрій! — засміявся Еван, — Хоча, що тобі, знов на своєму психоаналізі виїдеш. Розкажеш йому, що тобі сьогодні наснилося і…

Дафна почервоніла і спробувала придушити Евана.

— Е, люди, не сваріться, — попросила я, — може складемо-таки якусь баєчку? Що, не вигадаємо якоїсь жидо-масонсько-інопланетної змови… з елементами фольклорного трилеру?

— Трилеру… А що? — зацікавився Боян, — Можна би.

— Давайте знаєте як, — Еван нахилився ближче до нас, — треба зібратись сьогодні вночі, щоб ніхто не здогадався і…

— Ти що, геть розумом зрушив? — здивувалася Дафна, — нащо така конспірація?

— Конспірація — основа основ, — суворо повідомив Еван, — не отримати тобі заліку з теорії змови!

— А ти… — розгубилася Дафна, — А ти… а тебе спалять. В Парижі, на Єврейському острові. За недоречну зарозумілість. От.

— Ну добре, — примирливо зітхнув Еван, — нехай палять. Все ж таки Париж, культурне місто. А от до Арта я з порожніми руками не піду. Так що о першій, у вітальні другого поверху гуртожитку.

— Еван, зачекай, — подала я голос, — а як же інші? Це ж повинен бути спільний проект усієї групи.

— Хороше питання, — скривився Еван.

— Інші? — замислився Боян, — Добре. Ми їм повідомимо — треба дати їм бодай шанс взяти участь у цій, хм, містерії. Побачимо, хто прийде. Щось не віриться мені, що всі.

— Сподіваюсь, — промимрив Еван.

Того вечора, як зумисне, мене хилило в сон зі страшною силою. Раніше я мусила з кілька годин повертітися, перетравлюючи всі нові враження, аж поки засну. А от тепер — засинала на ходу. На щастя, ганебно проспати засідання оргкомітету мені не дозволив Тоні, який збуджено ділився спогадами про ті цікаві прийоми перевтілення, які демонструвала їхня кураторка міс Демінор. Вона, виявляється, прийшла на пару, замаскована під одну зі студенток, і довго розважалася, вислуховуючи студентські коментарі щодо власної особи. А потім вчила накладати грим, від чого бідолашний Тоні ще й досі мав чорні губи. На моє запитання, чи не зображав він там Отелло, Тоні зашарівся і зізнався що мало місце "розігрування" картини Делакруа "Вірсавія". Щось у цьому було знайоме… Лише що? Ех, розбестять мені єзуїта!

Коли прийшов час збиратися на таємну зустріч, я повідомила Тоні, що йду до душу, і, прихопивши рушника, рушила до вітальні. У нашому Residence Hall було дві вітальні, на першому і на другому поверсі. Та, де ми зібралися того вечора, була невеликим, але затишним приміщенням з величезними м’якими кріслами і теплим плетеним килимом. Тут, очевидно, саме для таких випадків, була передбачена машина з кавою і чаєм; загалом, не дивно, що вітальні були для нас улюбленим місцем бурхливих вечірніх чаювань. Тим часом, колеги-змовники вже почали збиратися. Тут вже сиділи Еван і Боян — Еван зручно розташувався на підвіконні, а Боян демократично сів просто на килим. За хвилину підійшли Едгар і Ганс, за ними — Анна і Ангела. Дафна трохи запізнилася, виправдовуючись тим, що її затримала балакуча сусідка, довелось набрехати, що у неї побачення.

— З ким же? — поцікавилась я.

— А, деталі, — відмахнулася Дафна.

Виявилося, що бракує Влада, Бажана, Мігеля і Ханни. Останні двоє, мабуть застидалися, Влад, схоже, просто не побажав скласти нам компанію, а Бажан щиро запевнив, що серцем він з нами, лише дуже вже хоче спати, так бідолашний замучився трудами академічними. Ну й нехай.

— Емм-м, люди… — урочисто розпочав засідання Еван, хилитаючи ногою, — я з вашого дозволу буду типу модератор. Нам треба сьогодні розробити страшний стратегічний план введення в оману наших конкурентів…

— Конкурентів? — подав голос Едгар, — А з чого ти взяв, що вони нам конкуренти?

— Ви що, декана погано слухали? — роздратовано мовив Боян, — Буде відсіювання, напевне, за успішністю. А тим, хто залишиться, роботу запропонують в усяких… гм, органах.

— А точно? Зуб даєш?

— Ой, відчепися. Не віриш, не треба.

— Колеги! — втрутився типу модератор, — давайте потім. Зараз би нам придумати концепцію. Позакрученіше. А тоді — хоч в органи, хоч… кому куди треба. Ну, ви як?

— Ми ж для цього і прийшли! — повідомила Анна, привставши з надр крісла, — Давайте вже щось придумувати.

— А, ну починай тоді, — дозволив Еван.

— А чого я перша?

— Отак завжди, як до справи!

— Ірма, — звернувся до мене Боян, — ти щось казала про фольклорний трилер?

— Ну, казала… Це я так, згадала одну казочку з назгулами. А насправді в мене була інша ідея: що, якщо наші викладачі — маніяки-збоченці? А ми їм потрібні для різних моральних наруг і експериментів?

— Не повірять! — виніс вердикт Едгар, — Треба, щоб схоже на правду було.

— А чого ж, — підтримав мене Еван, — якщо правильно представити… Ну, давайте ще ідеї!

— А що, коли і справді якась нечиста сила… — стояв на своєму Боян.

— Чуєш, що я кажу? НЕ ПОВІРЯТЬ!

— А може, — зголосилася Дафна, — представити все це, як розважальний проект, reality-show? Ну, на зразок "Big Brother". Знімають нас на камери, а потім транслюють на весь світ.

— Ну, — засумнівався Едгар, — а як же закони? Нас же повинні були б попередити, якщо так.

— А чого зайве вигадувати? — тихо мовила Ангела, — Декан Фелоні вже прозоро натякнув, що вони тут — таємне товариство. Масони — не масони. Одна біда. Можна придумати.

— Орден Копченого Оселедця, — розсміявся Боян.

— Ну чого ж зразу так? — зацікавилась я, — А може, Академічне Товариство Прихованих Садистів?

— Орден Труни і Канделябрів! — запропонувала Дафна.

— Стоп-стоп-стоп! — зупинив нашу міфотворчість Еван, — я цілком розумію ваші почуття. Але давайте зупинимось на чомусь. А можна, в принципі, і поєднати деякі ідеї. Так, а хто б в нас взявся вести протокол? Ганс?

— А? — той, схоже, вже куняв, пригрівшись коло машини з чаєм, — Що? Добре-добре, я буду записувати. Дайте ручку лише.

— Отже так… — задумався модератор, — колись давно…

— Столітті так собі у шістнадцятому…

— Від Університету відділилась Школа, яку відтоді почали називати прихованим факультетом…

— Так от, в цій Школі…

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?

Едгар Вигода

Сподіваюсь знайти для себе дисципліну, котра стане моїм покликанням. Моїм попереднім викладачам з психології, нажаль, так і не вдалося мене ні в чому переконати — через свою некомпетентність або брак зацікавленості в предметі. Хотілося б з’ясувати, чи існує пояснення, яке мене вдовольнить.

Боян Ладожко

Я нічого не чекаю від Школи. Мені подобаються несподіванки і нові повороти сюжету, подобається працювати "в полі", швидко пристосовуватись до нових умов і обставин. Однім словом, я нічого не загадую, сподіваючись привезти додому нові враження.

Зранку — що не дивно — встати було тяжче звичайного. Я повернулася до свого легітимного ліжка вже десь по другій, не знаю, що, Тоні подумав, я таке робила в душі. А, втім, він, зі своєю доброчесністю, мусив би знати про різні способи сублімації…

Довелося мені снідати подвійною кавою — дуже вже не хотілось мені заснути на лекції пана Ольберта. Цей шановний професор викликав в мене неоднозначні почуття; коли він говорив, здавалось, він дивиться кудись повз аудиторію. Цинічний Едгар назвав цей погляд містичною косоокістю. Не знаю, мені цей високий дядько з борідкою-еспаньйолкою чомусь нагадував священика. І, крім того, подобався мені його загадковий дискурс — плюралістичні реальності, біфуркація історії, змішання означуваного і означення, єдність факту і фікції… Мабуть, помер в мені якийсь дрімучий філософ, і оце дух його неукоськаний не дає мені спокою.

Сьогодні професор Ольберт розказував про те, як можна створити світ, відмінний від дійсного, найменшим зусиллям. Наприклад, якась популярна газета публікує інтерв’ю з політиком, і коректор пропускає в тексті частку "не". Так виникає невеличке відхилення, яке матиме значно більший ефект, ніж будь-які наступні спростування. Ех, вищий пілотаж, подумалося мені. Яка гарна можливість для диверсії…

До пари нашого куратора ми вже остаточно прокинулися. Алан Арт був у доброму гуморі і весело оповідав нам, як на замовлення британських спецслужб розкручував бездарний роман декого Флемінга. Єдина його цінність була в епічному образі, який вдалося створити автору. От, повідомив професор, як тяжко доводиться працювати міфотворцям, по піщинці визбируючи матеріал для роботи.

— А що ви мені принесли? — нетерпляче мовив він, завершивши оповідь, — Попередня група ТАКЕ вигадала! Не знаю навіть, як ви з нею будете змагатись. Це для мене, щоб ви знали, предмет особистих амбіцій — наша давня суперечка з Бамбузлом… Ну, давайте сюди ваш план! Що тут у вас?… А, яке однотипне мислення… Гм-м… Ой-йой!… Так…

Ми, затамувавши подих, чекали на вирок.

— Е-ее, добре. Ну, що я вам скажу, діти мої… Тяжко вам буде. Треба тут дещо переробити. Багато переробити, — Пан Арт зітхнув, — Так, шотландський сепаратизм треба прибрати. Це вже не актуально. Сексуальні збочення теж заберіть, заради всього святого. Цікаво, хто це вигадав?

Дафна і я перезирнулись, ледве стримуючи нездоровий сміх.

— Далі… ну, історичне тло якесь вам треба залишити. Джон Нокс тут був раніше. Хоча, в принципі… Добре, протестанти нехай залишаються. І змова Лордів Конгрегації. А що, непогана ідея. Пропаганда Реформації у всьому світі шляхом диверсій та масових вбивств…

— Так, ми взагалі думали приписати туди ж Святого Варфоломія і Ля Рошель, — прокашлявшись, мовив Еван.

— І, до речі, — здогадалась я, — це пояснювало б успіх протестантського Нового Світу, в сенсі Сполучених Штатів. А згодом — і глобалізація…

— А Школа, — підхопив Боян, — це в нас — кузня кадрів для подальших "спеціальних операцій".

— Ага, — заусміхався Алан Арт, — нічогенька така тенденція вимальовується. А навіщо ж британським Лордам Конгрегації потрібна глобалізація?

Всі повернулися до мене, як авторки недоречної ідеї.

— Як навіщо? — розгубилась я, — А світове панування? В Штатах вже давно маріонеткове правління, а вся влада належить Конгрегації.

— Он як? — розсміявся професор, — Добре що повідомили. І що, жодних масонів?

— Ха! Це пошло! — оголосила Дафна, — Вони давно вже вийшли з моди!

— А ще, а ще може бути, — збуджено докинув Еван, — що масони якраз і служили прикриттям для цієї організації!

Пан Арт ще довго критикував наш план, але було видно, що він загалом задоволений розмахом нашої фантазії. Міф, якось казав він, повинен пояснювати явища глобального масштабу, і мені, очевидно, випадково вдалось потішити його своєю вигадкою. Проблема ж полягала в тому, що ми навіть не здогадувались, що нам робити з цією ідеєю у локальному масштабі.