Шевчук Валерій (нар. 1939 р., м. Житомир). Прозаїк, перекладач, історик літератури. Живе і працює у Києві. Автор прозових книжок “Серед тижня” (1967), “Набережна, 12”, “Середохрестя” (1968), “Вечір святої осені” (1969), “Крик півня на світанку” (1979), “Долина джерел”, “Тепла осінь” (1981), “На полі смиренному”, “Дім на горі” (1983), “Маленьке вечірнє інтермеццо” (1984), “Барви осіннього саду”, “Три листки за вікном” (1986), “Камінна луна” (1987), “Птахи з невидимого острова”, “Мисленне дерево” (1989), “Дзиґар одвічний” (1990), “Панна квітів. Казка моїх дочок” (1991), “Стежка в траві. Житомирська саґа” (1994, в двох томах), “У череві апокаліптичного звіра” (1995), “Юнаки з вогненої печі: записки стандартного чоловіка” (1999) та ін. Автор літературознавчих книг “Дорога в тисячу років”, “Із вершин та низин” (1990) та ін. Твори Шевчука перекладені кількома мовами світу. Лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, премії Фундації Антоновичів, премії ім. Маланюка та ін. Проза Шевчука об’єднала на ґрунті символістично-інтелектуальних форм текстотворення художні методи, притаманні як ТР-, так і НМ-дискурсам. У пізніх творах Шевчука (90-ті роки) прослідковуються спроби деміургійного творення метаісторичних персональних світів. Разом з тим філософія творчості Шевчука здебільшого не виходить за межі символічно-культової хрестоматійної настанови, притаманної ТР-дискурсові. У літературному просторі України творчість Шевчука займає особливе місце міждискурсивного феномену, складна цілісність якого важко піддається літературознавчій аутопсії, яку неможливо класифікувати простою класифікацією. Одною з особливостей прози Шевчука є її імітаційна ігрова складова, присутність якої дозволяє говорити також про небайдужість автора до методів постмодернізму.

С.В., Буся 09.10.2006