Поволі натовп почав рідшати. Новина про задушливий газ розійшлася між учнями, і вже ніхто туди не йшов. Коли в коридорі збезлюдніло, Герміона неголосно сказала: — Гаррі, краще вже не буде... ходімо.

І вони рушили, ховаючись під плащем-невидимкою. У дальньому кінці коридору спиною до них стояла Луна. Проходячи повз Джіні, Герміона прошепотіла:

— Молодець... але не забудь про сигнал.

— Який сигнал? — пробурмотів Гаррі перед дверима кабінету Амбридж.

— Коли вони побачать Амбриджку, то почнуть голосно виспівувати "Візлі — наш король", — пояснила Герміона. а Гаррі застромив лезо Сіріусового ножа в щілину між дверима й стіною. Замок, клацнувши, відімкнувся, і вони зайшли в кабінет.

Недоладні кошенята вигрівалися на пообідньому сонечку, що осявало їхні тарілки, а в кабінеті було тихо й порожньо, як і минулого разу. Герміона полегшено зітхнула.

— Я боялася, що після другого ніфлера вона тут виставить охорону.

Скинули плаща-невидимку. Герміона підбігла до вікна й крадькома визирнула надвір, тримаючи чарівну паличку напоготові. Гаррі метнувся до каміна, схопив горщик з порошком флу і кинув дрібку в камін — спалахнув смарагдовий вогонь. Швидко став навколішки, запхав голову в мерехтливе полум'я й крикнув: — Площа Ґримо, дванадцять!

Голова закрутилася, ніби він щойно зійшов з ярмаркової каруселі, але коліна не відривалися від холодної підлоги кабінету. Замружився від вируючого попелу а коли обертання припинилося, розплющив очі й побачив, що дивиться на довжелезну холодну кухню будинку на площі Ґримо.

Там нікого не було. Він цього сподівався, але не був готовий до гарячої хвилі жаху й паніки, яка на нього накотила від вигляду порожнього приміщення.

— Сіріусе? — гукнув він. — Сіріусе, ти є?

Його голос луною розійшовся по кухні, але ніхто не відповів, хіба що справа від каміна почулося якесь шарудіння.

— Хто там? — крикнув він, думаючи, що то миша. Перед ним з'явився ельф-домовик Крічер. Він був чимось страшенно задоволений, хоч обидві руки мав, здається, поранені, судячи з грубого шару бинтів.

— У каміні голова Поттера, — оголосив він порожній кухні, кидаючи на Гаррі дивно радісні погляди. — Крічеру цікаво, навіщо він прибув?

— Крічере, де Сіріус? — нетерпляче запитав Гаррі. Ельф-домовик хрипко реготнув.

— Хазяїн вийшов, Гаррі Поттере.

— Куди вийшов? Куди він вийшов, Крічере? Крічер тільки гигикнув.

— Попереджаю тебе! — крикнув Гаррі, чудово розуміючи, що в цій ситуації покарати Крічера ніяк не зможе. — А де Люпин? Де Дикозор? Чи є тут хтось із них?

— Нема нікого, крім Крічера! — радісно повідомив ельф, а тоді відвернувся від Гаррі й помалу пішов до дверей. — Крічер, мабуть, зараз побалакає трохи зі своєю хазяєчкою, авжеж, бо він уже давно не мав такої нагоди, Крічерів хазяїн не підпускав його до неї...

— Куди пішов Сіріус? — гукнув услід ельфові Гаррі. — Крічере, він пішов у відділ таємниць?

Крічер завмер на місці. Гаррі з-за лісу ніжок від стільців ледве бачив його лису голову.

— Хазяїн не каже бідненькому Крічерові, куди він ходить.

— Але ж ти знаєш! — крикнув Гаррі. — Правда? Ти знаєш, де він зараз!

На мить запала тиша, а тоді ельф голосно гигикнув.

— Хазяїн не повернеться з відділу таємниць! — радісно повідомив він. — Крічер тут знову сам зі своєю хазяєчкою!

Він рвонув до дверей і вислизнув у коридор.

— Ти!..

Та не встиг Гаррі вилаятись чи крикнути якусь образу, як відчув лютий біль у тімені. Вдихнув цілу хмару попелу, відчув, задихаючись, як його тягнуть з полум'я, а тоді з жахливою раптовістю побачив перед собою широке обвисле обличчя професорки Амбридж, що тягла його з каміна за волосся, заломивши голову до самої спини, ніби збиралася перерізати йому горло.

— Ти думав, — засичала вона, заламуючи йому голову ще сильніше, так, що він тепер дивився в стелю, — що після двох ніфлерів я дозволю проникнути в мій кабінет хоч одній паскудній нишпорці? Я зачаклувала двері хитрочуйними чарами, дурнику. Забери в нього чарівну паличку, — прогавкала вона комусь, кого Гаррі не бачив, але відчув, як чужа рука витягує з нагрудної кишені його мантії чарівну паличку. — І в неї забери.

Гаррі почув човгання ніг і зрозумів, що Герміона теж залишилася без чарівної палички.

— Кажи, що ти робив у моєму кабінеті, — звеліла Амбридж, смикнувши Гаррі за волосся так, що він аж захитався.

— Я хотів... забрати "Вогнеблискавку"! — прохрипів він.

— Брешеш. — Вона знову смикнула його за чуба. — Твоя "Вогнеблискавка" під пильною охороною зберігається в підвалі, і ти, Поттере, дуже добре це знаєш. Твоя голова була в каміні. З ким ти спілкувався?

— Ні з ким... — спробував вивільнитися Гаррі. Відчув, як з голови висмикнулося кілька волосин.

— Брешеш! — крикнула Амбридж. Штовхнула його від себе, і він вгатився в стіл. Бачив тепер, що Герміону притисла до стіни Мілісент Булстроуд. Мелфой спирався на підвіконня і шкірився, підкидаючи й ловлячи його чарівну паличку.

У коридорі почулася метушня, і в кабінет зайшло кілька здорованів-слизеринців, тягнучи Рона, Джіні, Луну і — на превеликий подив Гаррі — Невіла, який уже ледве дихав, бо його мертвою хваткою тримав за горло Креб. У всіх чотирьох роти були заткнуті кляпами.

— Піймали всіх, — сказав Ворінґтон і грубо штовхнув Рона в кабінет. — А цей, — наставив він жирного пальця на Невіла, — заважав мені схопити її, — показав він на Джіні, що намагалася копнути по кісточках величезну слизеринку, яка її тримала, — тож я його теж притяг.

— Добре, добре, — сказала Амбридж, дивлячись, як пручається Джіні. — Схоже на те, що Гоґвортс незабаром стане зоною, вільною од Візлів!

Мелфой зареготав голосно й улесливо. Амбридж видала свою широку самовдоволену усмішку і всілася в крісло з ситцевою оббивкою, вилупившись на своїх бранців, наче та ропуха з клумби.

— То що, Поттере, — почала вона. — Ти виставив навколо мого кабінету вартових і послав цього блазня, — кивнула вона на Рона, а Мелфой засміявся ще голосніше, — з повідомленням, ніби Полтерґейст чинить розгардіяш у кабінеті трансфігурації, хоч я прекрасно знала, що він у цей час заливав чорнилом окуляри шкільних телескопів... мене про це проінформував містер Філч.

Ясно, що тобі було необхідно з кимось поговорити. Це був Албус Дамблдор? Чи той покруч Геґрід? Сумнівно, щоб то була Мінерва Макґонеґел — я чула, що вона ще надто квола для розмов.

Мелфой і деякі інші члени інквізиторського загону після цих слів зареготали. Гаррі відчув, що його аж трусить зі злості й ненависті.

— Не ваше діло, з ким я розмовляв, — огризнувся він. Обвисле лице Амбридж напружилося.

— Ну що ж, — промовила вона своїм найнебезпечнішим фальшиво-солодким голосом. — Ну що ж, містере Поттере... я дала вам нагоду зізнатися добровільно. Ви відмовилися. В мене немає іншого вибору, як змусити вас силою. Драко... приведи професора Снейпа.

Мелфой поклав Гарріну чарівну паличку в кишеню мантії і вийшов з кабінету, криво посміхаючись, але Гаррі не звернув на це уваги. Щойно він збагнув. Як він міг про це забути! Думав, що тут не залишилося жодного члена Ордену, що нема кому допомогти врятувати Сіріуса — але він помилявся. Бо в Гоґвортсі ще був член Ордену Фенікса — Снейп. У кабінеті панувала тиша, якщо не зважати на штурханину й шарпанину, викликану намаганнями слизеринців утримати Рона та інших затриманих. На килим крапала кров з Ронової губи, а він уперто намагався вирватися від Ворінґтона, що заломив йому руку за спину. Джіні не полишала спроб копнути по нозі шестикласницю, яка міцно скрутила їй обидві руки. Невіл увесь посинів, але й далі пручався, вивільняючись із Кребової хватки. Герміона робила безуспішні спроби відкинути Мілісент Булстроуд. А ось Луна дивилася собі у вікно, мовби їй тут було нудно.

Гаррі знову зиркнув на Амбридж, яка уважно за ним спостерігала. Напустив на лице незворушний вираз, коли в коридорі почулися кроки, і до кабінету увійшов спочатку Драко Мелфой, а за ним Снейп.

— Хотіли мене бачити, пані директорко? — запитав Снейп, байдуже глянувши на пари учнів, що й далі борюкалися.

— А-а, професор Снейп, — широко всміхнулася і підвелася Амбридж. — Так, мені потрібна ще пляшечка сироватки правди, і то якнайшвидше.

— Ви взяли в мене останню, щоб допитати Поттера, — відказав він, незворушно дивлячись на неї крізь масну завісу свого чорного волосся. — Ви ж не використали її всю? Я казав, що вистачить трьох крапель.

Амбридж почервоніла.

— Можете зробити ще трохи? — її голос став солодким, мов у дівчинки, що бувало завжди, коли вона лютувала.

— Авжеж, — підтвердив Снейп, скрививши губу. — Вона має настоюватися повний місячний цикл, тож буде готова десь за місяць.

— За місяць? — заволала Амбридж, роздуваючись, мов ропуха. — Місяць? Снейп, вона мені потрібна сьогодні! Я щойно впіймала Поттера, коли він використовував мій камін для спілкування з невідомою особою чи особами!

— Справді? — вперше виявив хоч якесь зацікавлення Снейп і подивився на Гаррі. — Мене це не дивує. Поттер ніколи не виявляв особливої пошани до шкільних правил.

Його холодні чорні очі пронизали Гаррі, але той не відвів погляду, а тільки щосили зосередився на своєму сні, прагнучи, щоб Снейп проник у його мозок і все збагнув...

— Я бажаю його допитати! — сердито повторила Амбридж, а Снейп відвернувся від Гаррі і знову глянув у її тремтяче від люті обличчя. — Бажаю, щоб ви забезпечили мене настійкою, яка змусить його розповісти мені правду!

— Я вже вам сказав, — незворушно відповів Снейп, — що запасів сироватки правди не маю. Хіба що ви хочете Поттера отруїти... отрута в мене є. І запевняю, що я з превеликим задоволенням підтримав би цей ваш задум... але більше нічим допомогти не можу. Біда тільки в тому, що більшість отрут діють надто швидко, не залишаючи жертві часу для зізнання.

Снейп знову глянув на Гаррі, котрий уп'явся йому в очі, розпачливо намагаючись переказати все без слів.

"Волдеморт напав на Сіріуса у відділі таємниць", — відчайдушно посилав він думку. "Волдеморт напав на Сіріуса..."

— Я призначаю вам іспитовий термін! — вереснула професорка Амбридж, а Снейп глянув на неї, здивовано піднявши брови. — Ви навмисне не хочете допомогти! Я сподівалася більшого! Луціус Мелфой завжди був про вас найвищої думки! Геть з мого кабінету!

Снейп іронічно їй уклонився і вийшов. Гаррі знав, що ось-ось буде втрачено останню нагоду повідомити Орден про те, що відбувається.

— Він напав на Гультяя! — крикнув Гаррі. — Напав на Гультяя там, де це заховано! Снейп зупинився, тримаючи руку на клямці дверей.

— На Гультяя? — вигукнула професорка Амбридж, пильно поглядаючи то на Гаррі, то на Снейпа. — Що це за Гультяй? Де і що саме заховано? Що це все означає, Снейп?

Снейп озирнувся на Гаррі. Обличчя його було незворушне. Гаррі не знав, зрозумів той щось чи ні, але перед Амбридж не наважувався говорити відвертіше.

— Поняття не маю, — холодно відповів Снейп. — Поттере, коли я захочу, щоб ти кричав мені різні дурниці, я дам тобі лепетального напою. А ти, Кребе, послаб хоч трохи хватку. Якщо Лонґботом задихнеться, нам доведеться заповнювати безліч нудних паперів, а ще, боюсь, доведеться згадати про це у твоїй характеристиці, коли шукатимеш собі роботу.

Грюкнув за собою дверима, а Гаррі ще більше розгубився, адже Снейп був його останньою надією. Зиркнув на Амбридж. Вона була не менш розгублена. Важко дихала, не приховуючи злості й роздратування.

— Нехай, — витягла вона чарівну паличку. — Нехай... У мене нема вибору... йдеться не лише про шкільну дисципліну... це питання безпеки міністерства... так... так...

Здавалося, Амбридж сама себе в чомусь переконує. Вона нервово переступала з ноги на ногу, дивилася на Гаррі, постукуючи чарівною паличкою по долоні й важко дихаючи. Гаррі спостерігав за нею і почувався жахливо безсилим без чарівної палички.

— Поттере, ти мене змушуєш... я не хотіла, — і далі неспокійно тупцяла на місці Амбридж, — але іноді мета виправдовує засоби... впевнена, що пан міністр зрозуміє, що я не мала іншого вибору...

Мелфой втупився в неї голодними очима.

— Гадаю, закляття "Круціатус" розв'яже тобі язика, — тихо проказала Амбридж.

— Ні! — закричала Герміона. — Пані професорко... це незаконно.

Але Амбридж не звернула на це уваги. Обличчя її мало огидний збуджений, нетерплячий вираз, якого Гаррі в неї ще ніколи не бачив. Професорка підняла чарівну паличку.

— Пан міністр був би проти цього порушення закону,

пані професорко! — крикнула Герміона.

— Корнеліус не переймається тим, про що не знає, — задихано проказала Амбридж і почала послідовно націляти чарівну паличку на різні частини Гарріного тіла, очевидно, вирішуючи, де болітиме найдужче. — Він так і не довідався, що це я торік наслала на Поттера дементорів, але все одно був радий нагоді вигнати його зі школи.

— То це ви? — трохи не задихнувся Гаррі. — Це ви наслали на мене дементорів?

— Хтось же мусив діяти, — видихнула Амбридж і спрямувала чарівну паличку прямісінько в чоло. — Усі тільки патякали, що тебе треба якось угамувати... зганьбити тебе... та лише я щось зробила... Але ти, Поттере, тоді викрутився! Та тепер не викрутишся... — Вона набрала повні груди повітря й вигукнула: — Круц...

— Ні! — заверещала надтріснутим голосом Герміона з-за спини Мілісент Булстроуд. — Не треба! Гаррі... доведеться сказати!

— Нізащо! — крикнув Гаррі, дивлячись на Герміону, якої за Мілісент майже не було видно.

— Ми мусимо, Гаррі! Вона все одно витисне правду силою! Який... який у цьому сенс?

І Герміона безпомічно заридала, уткнувшись у мантію Мілісент Булстроуд. Та негайно перестала притискати її до стіни й гидливо відступила набік.

— Так-так-так! — переможно проказала Амбридж. — Наша маленька міс Запитайко цього разу нам щось відповість! Ану, дівчино, говори!

— Ер... мі.. .о... ні! — закричав Рон з кляпом у роті.

Джіні дивилася на Герміону такими очима, ніби ще ніколи її не бачила. Невіл, який уже ледве дихав, теж не відводив від неї очей. Але Гаррі раптом щось помітив. Хоч Герміона й ридала розпачливо, затуливши лице руками, однак жодної сльозинки не було видно.

— Я... пробачте, — пробелькотіла Герміона. — Але... я вже не витримую...

— Усе гаразд, дівчино, все гаразд! — схопила Амбридж Герміону за плечі, штовхнула в крісло з ситцевою оббивкою й нависла над нею. — Ну, кажи... з ким щойно спілкувався Поттер?

— Він, — схлипнула в долоні Герміона, — намагався поговорити з професором Дамблдором.

Рон завмер, очі його розширилися. Джіні перестала тупцяти по ногах слизеринки, яка її тримала. Навіть Луна трохи здивувалася. На щастя, увага Амбридж та її посіпак була прикута до Герміони, й вони не помітили цих підозрілих змін.

— З Дамблдором? — перепитала Амбридж. — То ви знаєте, де зараз Дамблдор?

— Та ні! — ридала Герміона. — Ми шукали в "Дірявому казані" на алеї Діаґон, і в "Трьох мітлах", і навіть у "Кабанячій голові"...

— Дурне дівчисько... Дамблдор не сидітиме в шинку, коли за ним полює все міністерство! — закричала Амбридж і кожнісінька риса її обвислого обличчя просякла розчаруванням.

— Але... нам треба було сказати йому щось дуже важливе! — завивала Герміона, ще щільніше затуляючи обличчя руками, і Гаррі знав, що це було не з розпачу, а для того щоб приховати цілковиту відсутність сліз.

— Так? — знову розхвилювалася Амбридж. — І що ж ви хотіли йому сказати?

— Ми... ми хотіли сказати, що все вже г-готове! — заходилася плачем Герміона.

— Що готове? — Амбридж знову схопила її за плечі й труснула. — Що готове, дівчино?

— 3б... зброя, — відповіла Герміона.

— Зброя? Зброя?! — очі Амбридж трохи не луснули від збудження. — Ви розробили якийсь спосіб опору? Зброю, щоб використати її проти міністерства? За наказом Дамблдора, зрозуміло?

— Т-т-так. — затиналася Герміона, — але він був змушений звідси піти, перш ніж ми її закінчили, а т-т-тепер ми все зробили і н-н-не знаємо, як йому про це с-с-сказати!

— Що це за зброя? — хрипко спитала Амбридж, усе ще стискаючи Герміонині плечі своїми куцими пальцями.

— Ми с-с-самі не розуміємо, — зашморгала носом Герміона. — Ми т-т-тільки зробили те, що нас п-п-попросив професор Д-д-дамблдор.

Амбридж радісно випросталась.

— Веди мене до цієї зброї. — звеліла вона.

— Я не покажу... їм, — пронизливо вискнула Герміона, крізь пальці поглядаючи на слизеринців.

— Ти тут не став нам умов, — різко сказала професорка Амбридж.

— Добре, — знову заридала в долоні Герміона. — Добре... нехай дивляться, може, використають її проти вас! Якщо чесно, то я хотіла б, аби ви покликали якомога більше людей... хай приходять і дивляться! Ц-це вам буде добра наука... ой, як би було чудово, якби ц-ціла школа довідалася, де вона і як нею к-користуватися, а тоді, якби ви когось роздратували, вам би п-показали, де раки зимують!

Ці слова справили на Амбридж могутнє враження. Вона підозршиво зиркнула на інквізиторськиїї загін, затримавши на якусь мить вирячені очі на Мелфоєві, що не встиг приховати пожадливий і нетерплячий вираз обличчя.

Амбридж досить довго розглядала Герміону, а тоді промовила, як їй, очевидно, здавалося, материнським голосом.

— Що ж, дорогенька, підемо вдвох... і ще візьмемо Поттера, так? Ходімо.

— Пані професорко, — втрутився Мелфой, — мені здається, з вами має піти представник загону, щоб простежити...

— Я міністерський працівник найвищої кваліфікації, Мелфою! Невже ти вважаєш, що я сама не впораюся з двома підлітками, які не мають чарівних паличок? — гостро спитала Амбридж. — До того ж, думаю, що цю зброю не варто бачити іншим школярам. Залишайтесь тут до мого повернення і простежте, щоб ніхто з них, — вона показала на Рона, Джіні, Невіла й Луну, — не втік.

— Ясно, — похмуро й розчаровано буркнув Мелфой.

— А ви йдіть попереду й показуйте мені дорогу, — націлила Амбридж чарівну паличку на Гаррі й Герміону. — Ведіть.