Але слизеринські трибуни захоплено заревіли. Рон кинувся вперед, широко розвівши руки, і квафел залетів між ними прямісінько в центральне кільце.

— Слизерин забиває гол! — почувся Джорданів голос серед вигуків та улюлюкання, — отже, рахунок 10:0 на користь Слизерину... Не пощастило тобі, Роне.

Слизеринці заспівали ще голосніше:

ВІН ДЛЯ НАС ПРОПУСТИТЬ ВСЕ,

БО МЕТКИЙ, ЯК ТРОЛЬ...

— ...і ось Ґрифіндор знову заволодів м'ячем, Кеті Бел мчить над полем... — героїчно намагався Лі перекричати натовп, але спів став уже такий несамовитий, що легко його заглушував.

ЦЕ ДЛЯ СЛИЗЕРИНЦІВ ДАР!

ВІЗЛІ — НАШ КОРОЛЬ...

— Гаррі, ЩО З ТОБОЮ? — закричала Анжеліна, яка, наздоганяючи Кеті, пролітала повз нього. — ВОРУШИСЯ!

Гаррі усвідомив, що він уже понад хвилину нерухомо висів у повітрі, стежачи за розвитком матчу, і геть забув про снича. Перелякано зірвався з місця й знову закружляв над полем, роззираючись на всі боки і намагаючись не слухати хору, що гримів над стадіоном:

ВІЗЛІ — НАШ КОРОЛЬ,

ВІЗЛІ — НАШ КОРОЛЬ...

Снича ніде не було видно. Мелфой, так само, як і він, кружляв над стадіоном. Коли вони розминулися посеред поля, прямуючи в протилежні боки, Гаррі почув голосний спів Мелфоя:

ВІН ДЛЯ НАС ПРОПУСТИТЬ ВСЕ...

— ...знову Ворінґтон, — кричав Лі, — ...він пасує Пасі, Пасі пролітає повз Спінет, давай, Анжеліно, ти ще можеш його зупинити... здається, не може... але ось класний бладжер від Фреда Візлі, тобто Джорджа Візлі, ой, та яка різниця, від одного з них, головне, що Ворінґтон втрачає квафела, і Кеті Бел... е-е... теж його втрачає... отже, тепер з квафелом Монтеґю, слизеринський капітан Монтеґю бере квафела й піднімається над полем, давай, Ґрифіндор, блокуй його!

Гаррі промчав довкола слизеринських воріт, намагаючись навіть не дивитися на те, що діється біля Ронових кілець. Минаючи на швидкості слизеринського воротаря, почув, як Блечлі виспівує разом з юрбою:

ВІЗЛІ — ДІРКА-ВОРОТАР...

— ...ось Пасі знов ухиляється від Алісії і мчить прямо на ворота! Зупини його, Роне!

Гаррі не треба було й дивитися, щоб зрозуміти, що сталося. На ґрифіндорських трибунах почувся розпачливий стогін, а слизеринці загорланили й заплескали з новою силою. Глянувши вниз, Гаррі побачив приплюснуту мармизу Пенсі Паркінсон, яка стояла перед трибунами спиною до поля й диригувала хором слизеринських вболівальників, а ті ревіли:

ПЕРЕМОГУ НАМ НЕСЕ

ВІЗЛІ — НАШ КОРОЛЬ.

Але 20:0 — це ще була далеко не поразка, бо Ґрифіндор мав досить часу, щоб зрівняти рахунок або впіймати снича. Кілька забитих голів, і вони, як завжди, вийдуть уперед. переконував себе Гаррі, петляючи й прослизаючи поміж інших гравців. Раптом він помітив, як щось блиснуло — та це виявився браслет від годинника Монтеґю.

А Рон пропустив іще два голи. Гаррі просто панічно намагався негайно знайти снича. Якби ж йому пощастило швиденько його впіймати й закінчити цю гру.

— ...ось Кеті Бел із Ґрифіндору вивертається від Пасі, прослизає під Монтеґю, дуже добре, Кеті, вона пасує Джонсон, Анжеліна Джонсон ловить квафела, обігрує Ворінґтона, рветься до воріт, давай, Анжеліно... ҐРИФІНДОР ЗАБИВАЄ ГОЛ! Рахунок 40: 10 на користь Слизерину і квафел у Пасі...

Гаррі почув серед радісних вигуків ґрифіндорців ревіння дурноверхого лев'ячого капелюха Луни і відчув приплив бадьорості. Їх розділяє лише тридцять очок, а це дурниці, ще можна легко переламати перебіг матчу. Гаррі вивернувся від бладжера, щосили запущеного в його бік Кребом, і знову пролетів туди-сюди над полем у пошуках снича. Одним оком поглядав на Мелфоя, чи той раптом чогось не помітив, але Мелфой, як і він сам, безуспішно кружляв над стадіоном...

— ...Пасі кидає Ворінґтону, Ворінґтон пасує Монтеґю, Монтеґю — назад Пасі... втручається Джонсон і перехоплює квафела, Джонсон пасує Бел, усе йде добре... тобто погано... Бел отримує удар бладжером від слизеринця Ґойла, і ось уже квалефом знову заволодів Пасі...

ВІЗЛІ — ДІРКА-ВОРОТАР,

ЦЕ ДЛЯ СЛИЗЕРИНЦІВ ДАР...

І нарешті Гаррі його побачив. Крихітний золотий снич з крильцями завис над самою землею на слизеринській половині поля.

Гаррі шугонув униз...

Майже тієї ж миті ліворуч від нього з'явилася розмита сріблясто-зелена Мелфоєва постать, що щільно притискалася до мітли...

Снич обкрутився довкола підніжжя одних воріт, а тоді Рвонув до протилежних трибун. Ця зміна курсу була на руку Мелфоєві, що опинився ближче до снича. Гаррі розвернув "Вогнеблискавку" і наздогнав Мелфоя...

Коли до землі залишалися лічені метри, Гаррі відірвав ліву руку від мітли і простяг до снича... праворуч від нього туди ж тяглася рука Мелфоя, намацуючи ціль...

Усе закінчилося за дві запаморочливі, відчайдушні, захекані секунди... Гарріні пальці стисли крихітного м'ячика, що й далі пручався... Мелфой безнадійно шкрябнув нігтями Гарріну руку... Гаррі скерував мітлу вгору, тримаючи в руці невгамовного м'ячика, а ґрифіндорські глядачі радісно закричали...

Вони врятовані, і не мають значення пропущені Роном голи, їх ніхто навіть не згадає, адже переміг таки Ґрифіндор...

БАБАХ!

Гаррі отримав удар бладжером прямо в поперек і сторч головою полетів з мітли. На щастя, до землі було якихось півметра — так низько довелося йому шугонути за сничем, — але йому все одно перехопило подих, коли він гепнувся спиною на замерзле поле. Почув пронизливий свисток мадам Гуч, обурений рев трибун під акомпанемент свисту, розлючених вигуків та улюлюкання, глухий удар і нестямний Анжелінин голос:

— Ти не забився?

— Та ні, — похмуро відповів Гаррі, схопився за її простягнену руку і звівся на ноги. Мадам Гуч помчала до якогось слизеринського гравця, що кружляв угорі, хоч Гаррі під цим кутом не було видно, до кого саме.

— Це той дебільний Креб, — сердито вигукнула Анжеліна, — він лупнув бладжером у ту мить, як побачив, що снич у тебе... Але ми, Гаррі, виграли, ми перемогли!

Гаррі почув за спиною пирхання й озирнувся, усе ще міцно стискаючи в руці снича. Неподалік приземлився Драко Мелфой. Поблідлий від люті, він усе ж не стримався, щоб не поглузувати.

— Що, врятував Ронові шию? — кинув він Гаррі. — Карочє, я ще не бачив бездарнішого воротаря... але ж він для нас пропустить все... закайфував від моїх віршів, Гарік?

Гаррі не відповів. Він відвернувся, зустрічаючи гравців своєї команди, що приземлялися одне за одним, щось вигукували й переможно трясли кулаками в повітрі. Усі, крім Рона, який зліз зі своєї мітли біля воріт і тепер поволі й самотньо плентався до роздягалень.

— Карочє, ми хотіли написати ще кілька куплетів! — крикнув Мелфой, коли Кеті та Алісія кинулися обіймати Гаррі. — Але не змогли підібрати риму до "жирна й бридка"... хотіли ще заспівати про його стару...

— І хто б ото казав, — зневажливо зиркнула на Мелфоя Анжеліна.

— ...а ще не змогли ніде припасувати "нікчемний невдаха"... ну, знаєш, тіпа, про його старого...

До Фреда й Джорджа дійшло, що верзе Мелфой. Ще не потиснувши як слід Гаррі руку, вони стрепенулися і зиркнули на Мелфоя.

— Не займай його! — миттю схопила Фреда за руку Анжеліна. — Не займай його, Фреде, нехай поверещить, він просто казиться, що продув, пихате мале...

— ...але ж ти кайфуєш від Візлів, правда, Поттер? — глузливо вишкірився Мелфой. — Проводиш там канікули і все таке? Не розумію, як ти витримуєш той сморід. Та, видно, після маґлівського притулку навіть візлівська халупа тобі тіпа французьких одеколонів...

Гаррі ледве стримував Джорджа. Тим часом Анжеліна, Алісія й Кеті спільними зусиллями не давали Фредові стрибнути на Мелфоя, що відверто з цього насміхався. Гаррі роззирнувся за мадам Гуч, але та й досі шпетила Креба за його підступний удар бладжером.

— А може, — позадкував, регочучи, Мелфой, — ти ще пам'ятаєш, як смерділа хата твоєї старої, Поттер, і візлівський свинюшник тобі, тіпа, про неї нагадує... Гаррі навіть не помітив, коли відпустив Джорджа. Усвідомив тільки, що вони удвох біжать до Мелфоя. Геть забув, що на них дивляться всі вчителі, прагнув лише завдати Мелфоєві якомога сильнішого болю. Не гаючи часу, щоб витягти чарівну паличку, він просто розмахнувся кулаком, в якому стискав снича, і лупнув Мелфоя в живіт...

— Гаррі! ГАРРІ! ДЖОРДЖ! НЕ СМІЙТЕ!

Він чув дівчачий вереск, Мелфоєві крики, Джорджеві лайки, пронизливий суддівський свисток і ревіння юрби довкола, але ні на що не зважав. І лише тоді, як хтось поблизу крикнув "Імпедімента!" і його збило з ніг на спину потужним закляттям, Гаррі нарешті перестав гамселити Мелфоя.

— Що ти витворяєш? — закричала мадам Гуч, коли Гаррі схопився на ноги. Схоже було, що саме вона зупинила його закляттям. В одній руці мадам Гуч тримала свисток, а в другій — чарівну паличку. Її мітла лежала неподалік. Мелфой скрутився на землі, він скімлив і стогнав, а з його носа текла кров. Джорджева губа розпухла, Фреда й далі ледве втримували три загонички, а Креб ґелґотав десь позаду. — Я ще не бачила такої поведінки... назад у замок, обидва! І просто до кабінету вашої виховательки! Ідіть! Негайно!

Гаррі й Джордж повернулися й пішли з поля, важко дихаючи й не кажучи один одному ні слова. Галас юрби стихав, а коли вони зайшли у вестибюль, то не чули вже нічого, окрім власних кроків. Гаррі відчув, що в його правій руці, суглоби якої були подряпані об Мелфоєву щелепу, і досі щось пручається. Він глянув і побачив срібні крильця снича, що стирчали з-під його пальців, вириваючись на свободу.

Не встигли вони підійти до кабінету професорки Макґонеґел, як почули в коридорі за своїми спинами її швидкі кроки. На шиї в неї був ґрифіндорський шарф, але вона зірвала його тремтячими від люті руками.

— Туди! — розгнівано вказала на двері. Гаррі й Джордж зайшли до кабінету. Макґонеґел обійшла довкола стола, глянула на них, тремтячи від злості, і шпурнула на підлогу ґрифіндорський шарф.

— Ну? — гаркнула вона. — Я ще не бачила такого ганебного видовища. Двоє на одного! Негайно поясніть!

— Мелфой нас спровокував, — промимрив дерев'яним голосом Гаррі.

— Спровокував? — закричала професорка Макґонеґел і грюкнула кулаком об стіл, аж з нього впала й розкрилася картата бляшанка, з якої висипалися на підлогу імбирні тритони. — Він програв! Це що, незрозуміло? Авжеж, він прагнув вас спровокувати! Але що він такого міг сказати, що ви накинулися вдвох?!

— Він образив моїх батьків, — буркнув Джордж. — І Гарріну маму.

— Але замість того, щоб дати змогу розібратися з усім цим мадам Гуч, ви вчинили маґлівську бійку?! — закричала професорка Макґонеґел. — Чи ви хоч розумієте, що?..

— Гм, гм.

Гаррі й Джордж миттєво озирнулися. У дверях стояла Долорес Амбридж, закутана в зелений твідовий плащ, що лише підкреслював її схожість з велетенською ропухою. Вона посміхалася тією жахливою, бридкою, лиховісною посмішкою, яка в Гаррі асоціювалася з неминучим нещастям.

— Чи не потрібна моя допомога, професорко Макґонеґел? — запитала Амбридж своїм отруйно-солодким голосом.

Обличчя професорки Макґонеґел налилося кров'ю.

— Допомога? — стримано перепитала вона. — У якому розумінні допомога?

Професорка Амбридж зайшла до кабінету, усе ще гидко всміхаючись.

— Я гадала, що ви будете вдячні прийняти деякі авторитетні поради.

Гаррі не здивувався б, якби з ніздрів професорки Макґонеґел вилетіли іскри.

— Ви помилилися, — відрізала вона й повернулася до професорки Амбридж спиною. — А ви, хлопці, слухайте мене уважно. Мене не цікавить, як саме провокував вас Мелфой. Нехай би він навіть образив кожнісінького члена ваших родин! Ваша поведінка була огидна, і я призначаю кожному з вас по тижню покарання! Не дивися так на мене, Поттере, бо ти це заслужив! А якщо ви коли-небудь...

— Гм, гм.

Професорка Макґонеґел заплющила очі, немовби благала для себе терпцю, а тоді знову повернулася обличчям до професорки Амбридж.

— Так?

— Я думаю, вони заслуговують не просто покарань, — ще ширше всміхнулася Амбридж. Професорка Макґонеґел розплющила очі.

— На жаль, — спробувала вона всміхнутися у відповідь, від чого набрала такого вигляду, ніби їй звело щелепи, — тут має значення тільки те, що думаю я, оскільки вони належать до мого гуртожитку, Долорес.

— Якщо чесно, Мінерво, — самовдоволено вишкірилася професорка Амбридж, — тобі доведеться визнати — те, що я думаю, теж має значення. Стривай, де ж вона? Корнеліус щойно прислав... тобто, — вона фальшиво захихотіла, нишпорячи в сумочці, — пан міністр щойно прислав... а, так...

Вона витягла аркуш пергаменту, розгорнула, прокашлялась і почала читати.

— Гм, гм... "Освітня постанова номер двадцять п'ять".

— Ще одна?! — люто вигукнула професорка Макґонеґел.

— Так, — підтвердила з усмішкою Амбридж. — Правду кажучи, Мінерво, це ти відкрила мені очі на те, що нові поправки просто необхідні... пам'ятаєш, як ти знехтувала моєю думкою, коли я не бажала давати дозволу на поновлення ґрифіндорської квідичної команди? Коли ти пішла до Дамблдора і той наполіг, щоб команді дозволили грати. Але я не могла з цим змиритися. Я негайно зв'язалася з міністром, і він цілком погодився, що Верховний інквізитор повинен мати владу позбавляти учнів привілеїв, бо інакше він... тобто я... матиме менше повноважень, ніж звичайні вчителі! І тепер ти бачиш, Мінерво, як я мала рацію, намагаючись не допустити поновлення команди Ґрифіндору? Жахливі характери... до речі, я ж так і не зачитала тобі наших поправок... гм, гм... "Верховний інквізитор відтепер уповноважений призначати учням Гоґвортсу всі покарання, санкції та позбавляти їх привілеїв, а також наділений владою скасовувати будь-які покарання, санкції та позбавлення привілеїв, призначені іншими представниками вчительського колективу. Підпис — Корнеліус Фадж, міністр магії, кавалер ордена Мерліна першого ступеня і т.д., і т.д."

Вона скрутила пергамент і з незмінною усмішкою поклала його назад у сумочку.

— Отже... я вважаю, що повинна назавжди заборонити цим двом грати в квідич, — сказала вона, глянувши на Гаррі, Джорджа і знову на Гаррі.

Гаррі відчув, як у нього в руці шалено затріпотів снич.

— Заборонити? Нам? — промимрив він якимось чужим далеким голосом. — Грати... назавжди?

— Так, містере Поттере, мені здається, що довічна заборона піде вам на користь, — сказала Амбридж, ще ширше всміхнувшись і дивлячись, як він намагається збагнути сенс її слів. — Вам і містеру Візлі. І ще, здається мені, буде безпечніше, якщо заборона стосуватиметься й брата-близнюка цього юнака... якби колеги по команді його не стримали, я більш ніж упевнена, що він теж напав би на юного містера Мелфоя. Зрозуміло, необхідно також конфіскувати їхні мітли. Я їх надійно зберігатиму у своєму кабінеті, щоб уникнути будь-яких порушень моєї заборони. Але я не перегинатиму палиці, професорко Макґонеґел, — повернулася вона знову до їхньої виховательки, що стояла тепер нерухомо, наче вирізьблена з криги, й дивилася на неї. — Решта гравців команди може грати й надалі, я не помітила в їхніх діях хуліганських ознак. На все вам добре.

І з виглядом найвищого задоволення Амбридж вийшла з кімнати, залишивши по собі мертву тишу.

— Заборонено, — простогнала Анжеліна ввечері у вітальні. — Заборонено. Ні ловця, ні відбивачів... то що ж нам тепер робити?

Зовсім не відчувалося переможного настрою. Скрізь, куди не глянь, Гаррі бачив нещасні й сердиті обличчя. Гравці команди посідали біля каміна — всі, окрім Рона, якого після закінчення гри ніхто не бачив.

— Це так несправедливо, — безпорадно пожалілася Алісія. — А як же тоді Креб, що вгатив бладжером уже після свистка? Йому вона хіба заборонила грати?

— Ні, — проказала нещасна Джіні, що сиділа з Герміоною біля Гаррі. — Його покарали переписуванням тексту, я чула, як за вечерею Монтеґю з цього приводу реготав.

— А заборонили грати Фредові, хоч він нічого й не зробив! — розлючено застукала себе кулаком по коліні Алісія.

— Це не моя вина, — вишкірився Фред, — якби ви втрьох мене не тримали, я з нього зробив би котлету.

Гаррі тоскно поглядав у темне вікно. Там падав сніг. Упійманий снич кружляв по вітальні. Учні стежили за ним, мов загіпнотизовані, а Криволапик стрибав з крісла на крісло, намагаючись його зловити.

— Я йду спати, — поволі підвелася Анжеліна. — Може, виявиться, що це був страшний сон... може, завтра я прокинуся й зрозумію, що ми ще навіть не грали...

Невдовзі вслід за нею пішли Алісія й Кеті. Пізніше, люто на всіх зиркаючи, попленталися спати Фред і Джордж, а за ними подріботіла й Джіні. Біля каміна залишилися тільки Гаррі та Герміона.

— Ти Рона ніде не бачив? — тихенько спитала Герміона.

Гаррі похитав головою.

— Мабуть, він нас уникає, — припустила Герміона. — Як ти гадаєш, де він?..

І саме тієї миті вони почули за спиною рипіння — відхилився портрет Гладкої Пані і крізь отвір до вітальні заліз Рон. Він був поблідлий, з припорошеним снігом волоссям.

Побачив Гаррі з Герміоною і завмер на місці.

— Де ти був? — схопилася стривожена Герміона.

— Гуляв, — відмахнувся Рон. Він і досі був у квідичній формі. — Ти аж задубів, — занепокоїлася Герміона. — Іди погрійся!

Рон пошкандибав до каміна і, не підводячи очей, бухнувся в найдальше від Гаррі крісло. Снич усе ще кружляв над їхніми головами.

— Пробачте, — буркнув Рон, дивлячись собі під ноги.

— За що? — здивувався Гаррі.

— За те, що я вбив собі в голову, ніби вмію грати в квідич, — пояснив Рон. — Я завтра піду з команди.

— Якщо ти підеш, — спалахнув Гаррі, — то в команді залишиться всього троє гравців. — І у відповідь на спантеличений Ронів погляд додав: — Мені заборонили грати довічно. А ще Фредові й Джорджу.

— Що? — вереснув Рон.

Герміона все йому розповіла, бо Гаррі просто не мав на це сили. Коли вона закінчила, на Рона боляче було дивитися.

— Це все через мене...

— Ти ж не змушував мене бити Мелфоя, — сердито заперечив Гаррі.

— ...якби я так жахливо не зіграв у квідич.

— ...це ніяк не стосується бійки.

— ...та пісня сильно мене дістала.

— ...та вона б кого завгодно дістала.

Герміона підвелася, відійшла до вікна, подалі від суперечки, й задивилася на сніг, що кружляв за вікном.

— Та годі вже тобі! — вибухнув Гаррі. — Нам і так погано, а тут ще ти собі голову попелом посипаєш!

Рон нічого не відповів, лише втупився, бідний, у мокрий край своєї мантії. За якийсь час сказав глухим голосом:

— Мені ще ніколи в житті не було так паскудно.

— Ти не один такий, — гірко всміхнувся Гаррі.

— Знаєте, — сказала тремтячим голосом Герміона, — здається, є одна штука, яка поліпшить вам настрій.

— Та ну? — скептично скривився Гаррі. — Так, — і Герміона відвернулася від чорного засніженого вікна, широко всміхаючись. — Геґрід повернувся.