— РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ —

Покарання в Долорес

Того дня вечеря у Великій залі не була для Гаррі приємною. Новина про його люту суперечку з Амбридж розлетілася з неймовірною навіть для Гоґвортсу швидкістю. Коли він сів за стіл між Роном та Герміоною, звідусіль залунало шепотіння. Найкумедніше, що ніхто з шептунів не переймався, почує він їхні слова чи ні. Навпаки, всі мовби сподівалися, що він роздратується, знову почне кричати, і тоді вони все почують, так би мовити, з перших уст.

— Він казав, що бачив, як убивали Седрика Діґорі...

— Вважає, що бився з Відомо-Ким...

— Ой, перестань...

— Кого він хоче надути?

— Я тебе прошу-у-у...

— Я тільки не розумію, — процідив крізь зуби Гаррі, відкладаючи ножа й виделку (не міг їх тримати рівно, бо тремтіли руки), — чому ж вони два місяці тому повірили Дамблдорові, коли він розповів їм, що сталося...

— Не думаю, Гаррі, що вони й тоді повірили, — похмуро озвалася Герміона. — Ой, краще нам піти звідси.

Вона шпурнула ножа й виделку на стіл. Рон сумно глянув на недоїдений яблучний пиріг, але вчинив за їхнім прикладом. Усі в залі відверто на них витріщалися.

— Ти думаєш, що вони не повірили й Дамблдорові? — запитав Гаррі в Герміони, коли вони дійшли до першого сходового майданчика.

— Ти просто не уявляєш, як це все виглядало, — почала пояснювати Герміона. — Ти вийшов на галявину, тримаючи на руках мертвого Седрика Діґорі... ніхто з нас не бачив, що сталося в лабіринті... мусили вірити Дамблдорові на слово, що Відомо-Хто повернувся, убив Седрика і бився з тобою.

— Так воно й було! — вигукнув Гаррі.

— Гаррі, я це знаю, тож чи не міг би ти, якщотвояласка, не гаркати на мене? — втомлено проказала Герміона. — Просто це все тоді ще не зафіксувалося в їхній свідомості, а потім вони роз'їхалися на літо по домівках, і там два місяці читали, що ти просто схибнувся, а в Дамблдора почався старечий маразм!

Вони верталися порожнім коридором до ґрифіндорської вежі, а по шибках періщив дощ. Гаррі здавалося, ніби його перший день у школі тривав мало не тиждень, але перед сном на нього ще чекала купа домашніх завдань. А ще його почав мучити тупий пульсуючий біль над правим оком. Завертаючи у коридор до Гладкої Пані, він поглянув крізь омите дощем вікно в суцільну темряву надворі. У Геґрідовій хатинці все ще не світилося.

— Мімбулус мімблетонія, — випередила запитання Гладкої Пані Герміона. Портрет відхилився, і всі троє пролізли в отвір, що був за ним.

Вітальня була майже порожня, бо учні ще вечеряли. З крісла зіскочив Криволапик і подріботів їм назустріч, голосно муркочучи, а коли Гаррі, Рон і Герміона вмостились у своїх улюблених кріслах біля каміна, кіт легенько стрибнув Герміоні на коліна й згорнувся пухнастим рудим клубочком. Гаррі спустошено й виснажено втупився у вогонь.

— І як Дамблдор міг таке допустити? — зненацька вигукнула Герміона, від чого Гаррі з Роном аж підскочили. Криволапик ображено зістрибнув з її колін. Герміона так люто загупала руками по підлокітниках крісла, що аж повилазила зі щілин оббивка. — Як він дозволив, щоб ця жахлива жінка нас навчала? І саме в рік наших СОВ!

Та в нас нормальних викладачів захисту від темних мистецтв не було ніколи, — сказав їй Гаррі. — Знаєш, як це важко? Геґрід же нам казав, що ніхто не хоче братися за цю роботу, кажуть, що вона заклята.

— Можливо, але навіщо брати вчительку, яка відмовляється навчати нас практичних чарів! Щособі думає Дамблдор?

— А ще вона хоче примусити учнів шпигувати для неї, — сердито буркнув Рон. — Пам'ятаєте, як вона казала, щоб ми приходили й розповідали їй, якщо почуємо розмови про повернення Відомо-Кого?

— Та це ж і дурневі ясно, що вона буде все про нас винюхувати! Інакше навіщо б Фадж її присилав? — відрубала Герміона.

— Не починайте знову гризтися, — втомлено сказав Гаррі, бо Рон уже розкрив рота для репліки. — Давайте краще здихаємося домашніх завдань...

Вони пішли в куток по портфелі і знову посідали в крісла біля каміна. З вечері поверталися учні. Гаррі не дивився на отвір за портретом, але все одно відчував на собі десятки поглядів.

— Почнемо зі Снейпа? — спитав Рон, вмочаючи перо в каламар. — "Властивості... місячного каменя... та його застосування... у виготовленні настоянок..." — бурмотів він, записуючи ці слова на пергаменті. — Ось. — Він підкреслив заголовок, а тоді очікувально глянув на Герміону.

— То які ж ці властивості і яке застосування місячного каменю?

Проте Герміона його не слухала. Вона скоса позирала в найдальший кут кімнати, де Фред, Джордж і Лі Джордан сиділи серед групки довірливих першокласників, які старанно щось жували з великого паперового пакета у Фредових руках.

— Вибачайте, але вони зайшли дуже далеко, — розлючено зірвалася вона на ноги. — Ходімо, Роне.

— Я... а що? — явно почав тягти час Рон. — Та ні... ну що ти, Герміоно... не будемо ж ми їх сварити за пригощання цукерками.

— Ти чудово знаєш, що це якісь пампушечки-зносаюшечки або... або батончики-блювончики, або...

— Завиванці-зомліванці? — тихенько підказав їй Гаррі. Один за одним першокласники непритомніли, немовби їх хтось ударяв невидимим молотком. Дехто сповзав на підлогу, а дехто звисав з підлокітників крісел, висолопивши язика. Інші учні, побачивши це все, зареготали, але Герміона розправила плечі й рішуче покрокувала до Фреда з Джорджем, які, тримаючи в руках записники, уважно спостерігали за непритомними першокласниками. Рон почав було підводитись, а тоді завагався і буркнув Гаррі:

— Вона сама впорається, — і втиснувся в крісло всім своїм довготелесим тілом.

— Досить! — наказала Герміона Фредові й Джорджеві, і ті здивовано на неї глянули.

— Твоя правда, — погодився Джордж, — цієї дози цілком досить.

— Я ж вам зранку казала, що ви не маєте права випробовувати цю гидоту на учнях!

— Ми їм заплатили! — обурився Фред.

— Ну то й що?! Це небезпечно!

— Дурниці, — відрізав Фред.

— Перестань, Герміоно, нічого з ними не сталося! — заспокоїв її Лі, переходячи від першокласника до першокласника й запихаючи в їхні роззявлені роти фіолетові цукерки.

— Ось подивися, вони вже очунюють, — додав Джордж. Дехто з першокласників і справді заворушився. Вони були такі ошелешені тим, що опинилися на підлозі або звисали з крісел, що Гаррі не сумнівався — Фред і Джордж про дію цукерок їх не попередили.

— Усе гаразд? — лагідно спитав Джордж у чорнявої дівчинки, що лежала в нього під ногами.

— Зда... здається, так, — невпевнено відповіла та.

— Чудово, — зрадів Фред, але наступної миті Герміона вихопила в нього з рук записник та паперовий пакет з завиванцями-зомліванцями.

— Немає тут НІЧОГО чудового!

— Ще й як є! Вони ж усі живі! — розсердився Фред. — Не можна такого робити! А якщо хтось із них через вас серйозно захворіє?

— Ніхто через нас не захворіє, бо ми все випробували на собі, а зараз просто перевіряємо, чи всі реагують однаково...

— Якщо ви не перестанете, я буду змушена...

— Призначити нам покарання? — вишкірився Фред, ніби кажучи їй "ану спробуй".

— Примусиш нас переписувати тексти? — глузливо додав Джордж.

Усі в кімнаті аж попадали з реготу. Герміона вся витяглася, очі звузились, а у волоссі, здавалося, проскакували іскри.

— Ні, — її голос аж зривався від злості, — я напишу вашій мамі.

— Не напишеш, — перелякано позадкував Джордж.

— Напишу, — Герміона була непохитна. — Вам я не можу заборонити жерти різну гидоту, але годувати нею першокласників ви не маєте права.

Фред і Джордж стояли мов прибиті. Судячи з їхнього вигляду, Герміонина погроза виявилася ударом нижче пояса. Вона востаннє грізно на них зиркнула, тоді шпурнула Фредові його записник та пакет із завиванцями й покрокувала до свого крісла біля каміна.

Рон тим часом так утиснувся в крісло, що ніс стирчав на одному рівні з коліньми.

— Дякую за підтримку, Роне, — в'їдливо кинула Герміона.

— Ти ж і сама впоралася, — пробелькотів Рон. Герміона кілька секунд дивилася на чистий пергамент перед собою, а тоді нервово буркнула: — Погано, я тепер не спроможна зосередитися. Йду спати.

Вона відкрила портфель. Гаррі думав, що Герміона почне викладати підручники, але вона натомість витягла звідти якісь дві безформні вовняні речі, поклала їх обережно на столик біля каміна, накрила зверху кількома зіжмаканими клаптями пергаменту та зламаним пером і відступила назад, щоб помилуватися цією картиною.

— Що ти таке виробляєш, скажи заради Мерліна? — боязко глянув на неї Рон, ніби вона втрачала глузд.

— Це шапочки для ельфів-домовиків. — радісно пояснила вона, запихаючи підручники назад у портфель. — Я їх зв'язала влітку. Без чарів це тривало досить довго, але тепер, у школі, справи підуть веселіше.

— Ти залишаєш тут шапочки для ельфів-домовиків? — поволі перепитав Рон. — І ховаєш їх під купою сміття?

— Так, — з викликом підтвердила Герміона, закидаючи на плече портфель.

— Так не можна, — розсердився Рон. — Ти хочеш хитрощами примусити їх узяти ці шапочки. Ти хочеш випустити їх на волю, хоч самі вони того, можливо, й не бажають.

— Авжеж бажають! Вони хочуть бути вільними! — негайно заперечила Герміона, але її обличчя почервоніло. — Роне, не смій чіпати шапочок!

Вона розвернулася і вийшла з вітальні. Рон зачекав, доки вона зайде до дівчачої спальні, а тоді прибрав з вовняних шапочок зайве сміття.

— Нехай хоч бачать, що беруть, — рішуче сказав він. — Ну що ж... — Рон згорнув пергамент, на якому написав заголовок Снейпового реферату, — немає сенсу зараз над цим сидіти. Без Герміони я все одно нічого не напишу. Поняття не маю, що робити з тим місячним камінням. А ти?

Гаррі похитав головою, помітивши, що при цьому посилився біль у правій скроні. Він згадав про довжелезний реферат на тему воєн між велетнями, і йому аж запекло від болю. Чудово усвідомлюючи, що зранку шкодуватиме про невиконані сьогодні домашні завдання, він шпурнув підручники в портфель.

— Я теж піду спати.

Дорогою до спальні проминув Шеймуса, але не глянув на нього. На мить здалося, ніби Шеймус хотів з ним заговорити, та Гаррі пришвидшив крок і незабаром опинився в затишку ґвинтових кам'яних сходів, уникнувши чергової суперечки.

Наступний ранок був такий самий свинцевий та дощовий, як і попередній. Під час сніданку Геґріда знову не було за вчительським столом.

— На щастя, і Снейпа немає, — підбадьорливо мовив Рон.

Герміона відверто позіхнула й налила собі кави. Була чимось дуже задоволена, а коли Рон поцікавився, що її так тішить, одразу відповіла:

— Шапочки зникли. Схоже, що ельфи-домовики таки прагнуть свободи.

— Я б не був такий переконаний, — ущипливо заперечив Рон. — Може, твої шапочки не схожі на одяг. Мені вони взагалі нагадали не шапочки, а сечові міхури з вовни.

Герміона не розмовляла з ним цілісінький ранок.

Після двох уроків замовлянь були два уроки трансфігурації. І професор Флитвік, і професорка Макґонеґел перші п'ятнадцять хвилин своїх уроків нагадували учням про важливість СОВ.

— Ви повинні пам'ятати, — казав писклявим голосочком професор Флитвік, що, як і завжди, сидів на цілому стосі підручників, щоб його було видно з-за столу, — ці іспити визначать ваше майбутнє на багато років наперед! Якщо ви ще й досі серйозно не задумувалися про кар'єру, то для цього вже настав час. А тим часом нам доведеться працювати ще ретельніше, щоб потім ви не кусали собі лікті на іспитах!

Після цього вони понад годину пригадували замовляння-викликання, що їх, як казав професор Флитвік, треба буде добре знати для отримання СОВ. А наприкінці уроку він завдав їм чимало домашньої роботи з замовлянь.

Те саме, якщо не гірше, відбувалося й на уроці трансфігурацїї.

— Ви не отримаєте СОВ, — суворо проголошувала професорка Макґонеґел, — без повної самовіддачі, а також без оволодіння теорією та практикою. Я вважаю, що всі учні нашого класу, якщо старанно працюватимуть, гідні СОВ. — Невіл приречено зітхнув. — Так, Лонґботоме, тебе це також стосується, — додала професорка Макґонеґел. — Тобі просто не вистачає впевненості. Отож... сьогодні вивчаємо закляття "щезник". Воно простіше від закляття "з'явник", за яке ми візьмемося аж тоді, як настане час здавати НОЧІ, та однак це будуть, мабуть, найскладніші чари, які вам доведеться виконувати для отримання СОВ.

То була правда. Закляття "щезник" виявилося страшенно складним. До кінця другого уроку ані Гаррі, ані Ронові так і не вдалося примусити щезнути слимачків, на яких вони тренувалися, хоч Рон з надією казав, що його слимачок став нібито блідіший. А от Герміона з третьої спроби успішно "щезнула" свого слимака, заробивши від професорки Макґонеґел десять очок для Ґрифіндору. Їй єдиній професорка не дала домашнього завдання. Усім іншим було наказано цілий вечір працювати над закляттям, щоб назавтра зі свіжими силами знову взятися за слимачків.

Налякані обсягом домашньої роботи, Гаррі з Роном цілу обідню перерву стирчали в бібліотеці, вишукуючи інформацію про застосування місячних каменів у виготовленні настоянок. Герміона, яка й досі сердилася на Рона за образливий наклеп на її вовняні шапочки, з ними не пішла. Після обіду, коли вже мав починатися урок догляду за магічними істотами, в Гаррі знову розболілася голова.

День став холодний і вітряний, і коли вони прямували галявиною до Геґрідової хижі на узліссі Забороненого лісу, то час до часу відчували на обличчі краплини дощу. Професорка Граблі-Планка чекала на учнів метрів за десять від Геґрідових вхідних дверей, а довгий складаний стіл перед нею був засипаний гілочками.

Коли Гаррі з Роном туди підійшли, то почули за спиною вибух реготу. Озирнувшись, побачили, що до них наближається Драко Мелфой в оточенні звичної зграї своїх слизеринських посіпак. Він явно бовкнув щось дуже кумедне, бо Креб, Ґойл, Пенсі Паркінсон та інші не переставали голосно гиготіти й біля складаного столу. Судячи з того, як вони поглядали на Гаррі, неважко було здогадатися, кому був присвячений жарт.

— Усі зібралися? — гримнула професорка Граблі-Планка, коли зійшлися і слизеринці, і ґрифіндорці. — То починаймо. Хто мені скаже, як називаються ці штуки? Вона вказала на купу гілочок перед собою. Вгору злетіла Герміонина рука. За її спиною Драко Мелфой шкірив передні зуби, перекривляючи її й показуючи, як вона аж підстрибує, щоб звернути на себе увагу. Проте регіт Пенсі Паркінсон перетворився на вереск, бо гілочки на столі раптом підскочили — і виявилося, що то були крихітні дерев'яні ельфоподібні створіннячка. Вони мали бурі сучкуваті рученята й ніжки, по два відростки-пальчики на кожній долоньці та кумедні пласкі мордочки з кори, на яких поблискували карі жучки-оченята.

— О-о-о-о! — захоплено вигукнули Парваті й Лаванда, добряче роздратувавши Гаррі. Можна було подумати, що Геґрід ніколи не показував їм вражаючих істот. Нехай флоберв'яки були трохи нудні, але ж саламандри й гіпогрифи були доволі цікаві, а вибухозаді скрути, можливо, аж занадто.

— Дівчата, прошу тихіше! — цитьнула професорка Граблі-Планка, жбурнувши створінням-патичкам пригорщу якогось бурого рису. Ті миттю накинулись на їжу. — То... хто знає назву цих істот? Міс Ґрейнджер?

— Це — посіпачки, — випалила Герміона. — Охоронці дерев, живуть переважно на чарівнопаличних деревах.

— П'ять очок для Ґрифіндору, — сказала професорка Граблі-Планка. — Так, це посіпачки, і, як правильно зазначила міс Ґрейнджер, вони переважно живуть на деревах, з яких виготовляють чарівні палички. А чи знає хтось, чим вони харчуються?

— Мокрицями, — миттю відповіла Герміона, і Гаррі тепер зрозумів, чому ті нібито зернятка бурого рису ворушилися. — А ще яєчками фей, коли можуть їх роздобути.

— Молодець, отримуєш іще п'ять очок. Отож, якщо вам будуть потрібні листя чи кора дерева, на якому оселився посіпачка, то варто запастися мокрицями, щоб його задобрити або відвернути увагу. На вигляд вони не дуже небезпечні, однак, розгнівавшись, штрикатимуть вам у очі пальцями, а пальці в них, як бачите, дуже гострі й абсолютно небажані поблизу ваших очей. А тепер підходьте ближче, беріть мокриць та посіпачку — тут має вистачити по одному на трьох осіб — і вивчайте їх детальніше. До кінця уроку кожен має здати мені малюнок посіпачки з позначенням усіх частин його тіла.

Учні зібралися довкола столу. Гаррі зумисне обійшов його ззаду, щоб опинитися біля професорки Граблі-Планки.

— А де Геґрід? — поцікавився він, поки інші вибирали посіпачок.

— Тебе це не стосується, — жорстко відрізала професорка, так само, як і колись, коли Геґрід не з'явився на урок. Тупо осміхаючись усім своїм гострим обличчям, Драко Мелфой перехилився через Гаррі і вхопив найбільшого посіпачку.

— Можливо, — впівголоса процідив Мелфой, щоб його почув тільки Гаррі, — той тупий лох сильно покалічився.

— Можливо, ти теж покалічишся, якщо не заткнешся, — краєм рота просичав Гаррі.

— Можливо, він зв'язався з тими, хто завеликийнавіть для нього. Карочє, ти ж кумекаєш, що я маю на увазі.

Мелфой відійшов, огидно шкірячись до Гаррі, а того раптом замлоїло. Невже Мелфоєві щось відомо? Зрештою, його батько — смертежер. Що, як він володіє такою інформацією про Геґрідову долю, яка ще не дійшла до Ордену? Він поспішив навкруг столу до Рона й Герміони, що сиділи навпочіпки на траві й переконливо вмовляли посіпачку не ворушитися, щоб вони могли його замалювати. Гаррі витяг пергамент і перо, присів біля них і пошепки переповів Щойно сказане Мелфоєм.

— Дамблдор знав би, якби з Геґрідом щось сталося, — відразу сказала Герміона. — Мелфой лише зрадів, якщо ми занервуємо. Він тоді зрозуміє, що ми не знаємо, що відбувається. Гаррі, не звертаймо на нього уваги. На, краще потримай посіпачку, щоб я змалювала його личко...

— Так, — почувся неподалік лінивий Мелфоїв голос, — мій старий балакав днів два тому з міністром, і схоже, карочє, що міністерство вирішило серйозно взятися за цю, тіпа, школу з її лажовим рівнем навчання. Тому, навіть якщо той здоровенний дебіл з'явиться тут знову, його відразу звідси й викинуть.