Радўй РАДУТНИЙ
      ZOMBY.EXE
      - Ну, так що там цўкавого?
      Чоловўк, що сидўв за комп'ютером, здригнувся, й рўзко повернув голову.
      - А, це ти...
      - На когось чекав?
      - Та нў, нў на кого. Просто замислився.
      - Над чим жеж це?
      - Розумўеш, - вўн кивнув на дисплей. - Тут вельми цўкава ўдея... На дисплеў, як завжди, свўтились рядки якоўсь програми.
      - Яка ж, цўкаво?
      - З приводу вўрусўв.
      Тема була болючою. Болючою для всўх, хто хоч раз на день стикався з компами. Останнўм часом ўнститут, й не лише наш, до речў, переживав навалу за навалою. Троянўзовани пакети, вўруси й просто програми-вандали, а особливо цим вўдзначались ўграшки, знўвечили вже з пару вўнчестерўв тобто зовсўм, переформатування в нас вже не вважаеться великою проблемою а скўльки людино/добо/матюкўв було втрачено на перенабивання дисертацўй, доповўдей та анонўмок... Не далў, як мўсяць тому невўдомий хакер за допомогою програми-вўдмички мало не позбавив нас половини валютних резервўв - дўректор тодў не змўг з'ўздити на дурняк в Париж й страшенно розлютився, а тиждень тому я сам витратив багато часу на нейтралўзацўю "стрибунця".
      Ох уже цей "стрибунець"! Злўплений, судячи з деяких ознак, десь поблизу, можливо навўть в ўнститутў, цей негўдник вўдзначався особливою активнўстю по суботах, а займався тим, що перекидав слова в текстових файлах на кўлька рядкўв вгору або вниз. Вигляд це мало, звичайно, досить цўкавий, особливо, коли слова перестрибували прямо пўд час роботи над текстом. Програмўсти смўялись й особливо з ним не воювали... а потўм в мўсцевўй газетў у статтў, набранўй на ўнститутському компў, з'явилось: "Дuректор ўнституту нейрологўў - макака-резус - заявив, що..." й далў за текстом - стало не до смўху. Спочатку тим, хто статтю набивав, потўм операторам, потўм й програмўстам... До нас хвиля дўйшла хоч ў ослабленою, але вўдчутною, й зав особuсто форматував вўнчестери й перетрушував дўски в архивах.
      Щоправда, кўнець кўнцем вийшло на краще - з того ж такў валютного резерву було видўлено кошти на Sherўff, а також на офўцўйну пўдписку AўdsTest, й тепер жоден ящик не працював без "електронного сторожа".
      - Так що там з приводу вўрусўв? - перепитав я.
      - Поганў новини, - зўтхнув програмўст. - У вас в вўддўлў який ревўзор стоъть? AdЎnf?
      - Так. А що? Його ж наче хвалять?
      - Вже можна не хвалити. З'явилась штучка, що навчилась його обходити.
      - Гм... А як?
      - До кўнця ще не розўбрався, але ўдея проста. Вўрус просто блокуе всю ОЗУ, вибирае вўльне мўсце - кўлобайт на сто, завантажуе себе туди, ну ў... ў робить свою чорну справу.
      - Таким чином, перший крок - блокувати взагали всў резўденти, в тому числў й саму систему...
      - Точно! До речў, це майже те, що я тобў рўк тому пояснював.
      - З невеликою рўзницею...
      - Так, я мав на увазў блокування лише окрўмоў дўльницў пам'ятў, тобто вимкнення якоўсь конкретноў функцўў. Пам'ятяeш?
      - Так, приблизно. Малось на увазў, що резидентний сторож не повинен взнати, наприклад, про запис на диск до того, як запис буде закўнчено.
      - Правильно. А що, може й менў якогось звўра злўпити та випустити?
      Ми засмўялись. Справдў, Ўгор був чудовим програмўстом, ў написати якогось "хитрого" вўруса мўг якщо й незаўграшки, практично без особливих зусиль. Систему, всў ўў ходи ў вихўди, вўн знав чудово. Я, звичайно, в цей справў теж дурнем не був, але мўй вўрус навряд чи обўйшов би найпримўтивнўшу пастку.
      Ладно. Jedem seўne. В галузў нейронўв я був, як вважав керуючий вўддўлом, "не генўй, звичайно, але не менш як талант."
      - А що то в тебе? - зацўкавившись текстом на дўсплеў, я пўдсўв ближче.
      - SoftPanorama.
      - Свўжа?
      - Останнўй номер. Ти ще не бачив?
      Я заперечливо похитав головою. З милостў того ж таки керуючего, наш вўддўл не мав навўдь локальноў мережў, й електроннў журнали доходили до нас в останню чергу. А бувало, й зовсўм не доходили.
      - Що там щe e?
      - Та так, рўзнў новини. До речў, знаeш, що в Киeвў теж з'явилися випадки нейрочуми?
      - Оце тобў! Ў давно?
      - Перший випадок трапився десь з пўвтори мўсяцў тому, якраз коли ти повернувся.
      - Слава Богу! - цўлком серйозно сказав я.
      - Угу, - посмўхнувся Ўгор. - Ти вчасно втўк. Але в нас те ж саме.
      - Хто?..
      - Директор авўазаводу, Роман Стахович...
      - Це, здаeться, з телевўзўў?
      - Так, з мўського каналу. Ў щe там хтось, я вже не пам'ятаю.
      - Й, мабудь, як завжди - саме керўвництво?
      - Майже так.
      - А виявили ўх як?
      - Та по старому, енцефалографом. Зараз йде вибўркова перевўрка, ти в курсў?
      Я кивнув. Пўвроку тому й наш вўддўл пробував боротись з пошестю. На жаль, без жодного успўху. Киўв, а потўм Полтава нас обўйшли, й тему було згорнуто.
      - А збудника виявили?
      - Нў. Й навўть приблизно. Пишуть... - Ўгор знову кивнув на дисплей. ...що складаeться враження, наче ця штука передаeться поглядом, або... Стривай-но...
      Вўн замовк.
      - Ну-ну? - зацўкавився я.
      - Послухай, виникла ўдея.
      - З приводу нейрочуми? В тебе?
      Ўгор кивнув.
      - Можливо, вона трохи фантастична, - додав вўн по паузў. - А можливо, й цўлком реальна. Тобў легше судити.
      - Ну, то в чому ж суть?
      Програмўст знову помовчав.
      - Ось дивись, - почав вўн нарештў. - Ця пошесть маe вибўрковий характер, так?
      - Так, - погодився я. - Майже завжди хворўють "важливў персони".
      - Отже, той вўрус, чи що воно таке, "знаe", до кого чиплятись, а до кого - нў, так?
      - Так.
      - Чи можливо це пояснювати природним походженням?
      - Мабуть... нў.
      - Далў. Поведўнка хвороў людини нўчим не вўдрўзняeться вўд нормальноў... поки не буде отримано сигнал...
      - Якого й досў не розшифровано...
      Ўгор ображено пирхнув, замовк, потўм пўдозрўло поглянув на телефон.
      - По секрету, - скакзав вўн, накривши прилад, де - цўлком ймовўрно був захований мўкрофон, товстим чохлом вўд принтеру. - Ми майже скўнчили цю справу. Сигнал - це якась невинна фраза, типу "Ну, що там нового?" або "Що чути?". Пўсля того хвора людина починаe виконувати накази... Стрибати з вежў, наприклад, або красти ботулўн з лабораторўў.
      - Чиў ж накази?
      - Це щe не розшифровано. Здаeться, того, хто скаже кодову фразу. Але дуже про це не розпатякуй, це службова таeмниця.
      - Звичайно, звичайно. Але... Слухай, що цей мўкроб маe штучне походження - здогадувались ў ранўше. Але де e вўн? Нўхто його не бачив.
      - Ў не побачить. Бо його нема.
      Ўгор зробив ефектну паузу ў недбало кинув:
      - Ця штука передаeться через ўнформацўйнў канали. Ну, зўр, слух або щe там щось...
      - Як комп'ютерний вўрус?
      - Угу, - програмўст посмўхнувся. - Це така собў складена на рўвнў нейронних ядер програмка, що захоплюe керування над людським мозком ў...
      - Добре, - перебив я. - Але як ти ўў введеш? Людина ж не захоче, щоб ўў сўломиць набивали невўдомо якою ўнформацўею, так?
      - От цього вже я не розумўю, - трохи знўтився Ўгор. - Можливо, це маe бути щось на зразок тексту або малюнку. Або й того ў ўншого разом. Та що я буду розповўдати, це ж ваш вўддўл займався кодуванням ў вводом мозковоў ўнформацўў?
      - Так, так. Але до такого щe не дўйшли. Добре... Але ж людина, помўтивши щось не те, може припинити ввод ўнформацўў, так?
      - А на цей випадок... Слухай, саме це робить той новий вўрусў Треба просто блокувати всў резидентни програми, себто... е-е-е... порушити работу нервовоў системи ў...
      - Ну, до такого ми точно щe не дўйшли.
      - Й слава Богу! - буркнув Ўгор. - А то б вже пўвмўста чекало б на вашў накази.
      Ми засмўялися. Я поглянув на годинник - реакцўя в лабораторўў вже мала скўнчитись, отже слўд йти.
      - До речў, - я дўстав з кишенў конверт з диском. - Скинь-но менў "Panoram-у".
      - Чистий? - пўдозрўло запитав Ўгор.
      - Наче чистий, - я знизав плечима. - А втўм, перевўр.
      Програмўст завагався.
      - Перевўр, перевўр! - наполўг я. - Бо вчора хлопцў притягли якусь ўграшку, могли й вўрус зачепити.
      Ўгор увўмкнув Лозинського. Поки на дисплеў висўла заставка, та блимали назви вже перевўрених файлўв, ми встигли обмўнятись парою анекдотўв.
      Дзижчання дисководу урвалось, на дисплеў з'явився напис "Не обольщайтесь результатами проверки устаревшей версией..."
      - Добре, - пробурмотўв Ўгор. - Тобў всю переписувати?
      Я кивнув.
      - Зараз, зараз... О, а це що таке?
      Диск мав лише один файл пўд назвою "test123".
      - А, то це ж та гейма ў e. Хтось з хлопцўв отримав вчора чи то з Америки, чи з Германўў. То якийсь тест, визначаe бўоритми, коефўцўeнти ўнтелекту, ще там щось...
      - Можна вкрасти? - всў знали, що рўзнў тести - Ўгорева слабкўсть.
      - Звичайно.
      Поки я пхав диск у конверт, а конверт до кишенў, Ўгор вже набрав команду ў натиснув пуск.
      Що буде далў - я знав. Знав, хоч ў нўколи не бачив. Та й, чесно кажучи, не приведи менў Боже таке побачити. Отже, я швидко розвернувся спиною до дисплею.
      - Тю, що воно? - почулося ззаду. - А три зет сўм бе... Що за нўсенўтниця?
      Я мовчав. Пастка спрацювала. Лишалось лише чекати.
      - Слухай, цей твўй тест видаe якусь плутанину, текст вперемўшку з малюнками. Ти чуeш? Ось поглянь!
      Поглянути? Нў, дякую. Кращe вже вистрибнути у вўкно!
      - Та нў, це маячня якась! Хоча... Та це ж...
      Тиша. Тепер Ўгор не може вўдвести погляд вўд дисплею.
      Сам винен. Рўк тому подав менў ўдею блокувати резидентнў програми. Зараз його мозок маe лише одну мету - додивитись цю "маячню" до кўнця.
      - Нннннннўўўўўўўў!!!!!!!
      Я здригнувся й мало не поглянув назад. Й вдруге здригнувся, уявивши, що сталося б, якби поглянув.
      Вўрус нейрочуми не стане розбирати, хто перед ним - чи його творець, чи просто чергова жертва. Я й монтував його наослўп, блоками.
      Запала тиша.
      Я поглянув на годинник - за хвилину-двў процес маe скўнчитись.
      Комп видав короткий писк. Я обернувся - й побачив чистий дисплей.
      Й Ўгора, що поволў приходив до тями.
      - То це ти! Он воно що!... - прохрипўв вўн, намагаючись встати.
      - Ну, що там цўкавого? - кинув я кодову фразу.
      Програмўст здригнувся ў безсило впав у крўсло.
      - Слу...ха...ю... - ледь вичавив вўн з себе.
      - Розкажи про себе! - звелўв я.
      - Народився...
      - Нў, не те! Який з тебе спецўалўст?
      - Непоганий, - байдуже вўдповўв вўн. Байдуже, начe зомбў. Власне, вўн ў був тепер зомбў.
      - Можеш написати "хитрий" вўрус?
      - Можу, - таким самим тоном сказав Ўгор.
      - А... писав? - раптовий здогад сяйнув менў в голову.
      - Писав. "Крюгер" й "Стрибунець" - моў.
      Я засмўявся. От звўдки "макака-резус"!
      - "Крюгер" - що це таке?
      - Вўрус. Рўвно о дванадцятўй починаe видавати звук, наче скрегочуть кўгтў.
      - Чудово! - посмўхнувся я. - Отже, тепер ти мусиш написати вўрус, який би нўс цей "тест". Зрозумўв?
      - Так, - голос програмўста лишався таким же безбарвним.
      А що, новий вўрус можна так ў назвати - "Зомбў".
      - У випадку небезпеки - знищиш текст ў себе. Зрозумўв?
      - Так.
      - Кодову фразу змўни на... скажўмо, "Чудова робота!". Ясно?
      - Так.
      - А тепер поводь себе як ранўше. До побачення!
      Ўгор привўтно кивнув й розвернувся до дисплею, а я швидко вийшов з кўмнати.
      Отже, щe одна. Щe одна людина повнўстю належить менў. Тепер за допомогою Ўгоревого вўрусу я захоплю щe бўльше мозкўв. А коли настане час - з'явлюсь на телестудўю, - чорт, погано, що Стаховича викрили! - зручно вмощуся перед камерою - й з екрану недбало кину народовў - своему народовў:
      - Чудова робота!
      Ў весь свўт буде мўй.
      Але ж, чорт забирай, як все-таки хочеться поглянути, що дўeться на дисплеў протягом тих чотирьох хвилин!
      Коли я буду володўти свўтом, мабудь все-таки не втримаюсь...