- Всўм лягти на землю! Руки на потилицю! Швидко!
      Кўлька чоловўк виконали наказ. Двої завагались.
      - Я сказав - швидко!
      Й нова черга зрила землю в них пўд ногами.
      Все зўпсувала Селена. Схлипуючи, вона пўдвелась й на якусь коротку мить опинилась якраз на лўнўї вогню. Цўї? митў вистачило.
      Один з бороданўв кинувся вперед, згрўб дўвчину й затулився нею. Запўзнўло гримнуа черга.
      - Гей, ти, в кабўнў! - загорлав бородань. - Вимкни прожектор! Вимкни, кажу, бо зараз я цўй дўвцў горло проколю!
      Вўн вихопив ножа й приставив ?й до ши?.
      Прожектор згас. Коли заслўплення трохи минуло, Селена побачила, як живий й зовсўм неушкоджений Хелл поводить дулом кулемета. Вона зойкнула й втратила свўдомўсть.
      А опам'яталась - лкжачи на землў, з головою на колўнах у Юра. Той обережно водив долонями бўля скронь дўвчини й з кожним рухом ?й ставало все краще й краще.
      - Ти живий! - Селена притислась до свого рятўвника. - Живий, живий, живий!.. Але як це? А хто ж був на ранцў?
      - А нўхто, - засмўявся Хелл. - Я причепив на нього кўлька гўлляк й запустив над галявиною. А сам тим часом... Але що то за люди?
      Дўвчина здригнулась.
      - Де вони?
      - Знаїш, ми з ними цўлком по-джентельменськи домовились. Я витяг з кулемету магазин, а той дядько вўдпустив тебе, потўм наказав сво?м залўзти в катер й вони потихеньку забралися звўдси. Але хто ж вони такў?
      - ?х треба знищити, Юр, - тихо сказала дўвчина.
      - Як? - здивувався Хелл. - Навўщо? Це ж просто порушники, й ми ?х виперли з територў?.
      - Це не просто порушники, Юр! Ти бачив ?хнў очў?
      - Очў? Гм... Так, очў трохи дивнў. То що ж це значаї?
      - Ти чув що-небудь про Homo Noves?
      Хелл спохмурнўв.
      - Дещо чув. Нас готували з елементами тўї? програми. Але ж вона, здаїться, провалилась?
      - Не просто провалилась. Тў новуси рознесли мало не вслю лабораторўю й вирвались на волю. Майже всўх перестрўляли, щоправда, але кўльком вдалося втекти.
      - Але це були явно не супери. Якби це було так, то... Бррр! Погано б нам довелося.
      - Це, мабуть... як би це сказати... недоробленў супери, щось на зразок цього. Там використовуїться хитрий процесс, почати вўдносно легко, а зупинити - неможливо... хўба що вбити... от вони й розвиваються постопово. Судячи з зовнўшнього вигляду, цў вже бачать в темрявў, мають загостренў, звўринў вўдчуття й... й неймовўрну жорстокўсть. Ти вўддав магазин ?м?
      - Нў, кинув у катер, - Хелл пўдвўвся, поставив на ноги дўвчину. - Не хотўлося б менў знову цим займатись.
      - Ї закон - вбивати ?х. Всўх.
      "Можливо, тому вони й жорстокў..." - подумав Хелл, залазячи в катер. Проте залишив сво? думки при собў.
      Наздоганти порушникўв виявилось просто - тў, мабуть, звўрившись на обўцянку Хелла, рухались не поспўшаючи, з фарами. Проте тўльки-но катер, за важелями якого сидўв Юр, пўдўйшов ближче - фари згасли й машина порушникўв збўльшила швидкўсть.
      Почалась гонитва. Ревўли турбўни, катери мало не вилўтали на поворотах з вузько? дороги. Кўлька разўв машина порушникўв збивала молодў деревця, один раз Хелл мало не врўзався у великий пень. Потўк повўтря, вриваючись у кабўну, боляче хлестав очў й забивав подих.
      Хоч Хелл й витискав з машини все можливе, вўдстань мўж катерами повўльно зростала.
      - Не буде дўла, Селено! - крикнув Хелл, мало не вилетўвши з кабўни на одному з поворотўв. - Вони рухаються швидше! Може, чорт з ними?
      Замўсть вўдповўдў дўвчина прикусила губу й припала до кулемиту. Катер трясло, дуло кидало то в один бўк, то в ўнший. Нарештў гримнула черга.
      - Ти що, нўколи не стрўляла? - крикнув Юр, завваживши, як здригнулась дўвчина. Та буркнула щось у вўдповўдь й вперто продовжувала прицўлюватись.
      Друга черга теж пўшла кудись вбўк.
      - Давай за важелў! - Хелл ледь перекричав рев турбўн.
      Поки вони на повнўй швидкосў мўнялись мўсцями, катер порушникўв встиг трохи вўдўрватись. Юр припав до кулемету. Темна машина танцювала в прицўлў, вислизала й знову з'являлася в перехрестў. Юр пўдўбрав ритм коливань, затамував подих й натис спуск.
      Червонў ўскри сипонули з борту ворожого катеру. Турбўна захлинулась. Машина черкнула землю днищем, пўднявши хмару пилюки, хитнулась лўворуч-праворуч, але на дорозў втрималась. Вўдстань помўтно зменшилась.
      Гримнула друга черга. У вўдповўдь з переднього катера вилетўв якийсь невеликий темний предмет. Кинувши кулемет, Хелл вихопив важелў з рук дўвчини й рвонув один на себе. Катер вилетўв на обочину, з трўском проламав кущў й вдарився об велике дерево. Двигун заглух. Засмердўло горўлим.
      На дорозў, де впав предмет, зблиснув спалах. Гуркўт вибуху оглушив навўть на такўй вўдстанў. Зверху посипалось листя й жолудў - дерево виявилось дубом.
      - Здаїться, погоня скўнчилась, - сказав, посмўхаючись, Хелл. - З тобою все гаразд?
      Селена - блўда, з тремтячими губами - лише кивнула.
      - Ну й бўс з ними! - сказав Юр. - Кўнець кўнцем я пообўцяв за ними не гнатися.
      Дўвчина струснула головою, приклала руки до вух й знов кивнула.
      Юр поклав руки ?й на скронў. Дўвчина швидко заспоко?лась й трохи винувато посмўхнулась:
      - Поганў з нас мисливцў, правда? Особливо з мене!
      - Ти чудово трималась! - пўдбадьорив ?? Юр. - Просто... Тихо!
      - Та я...
      - Т_и_х_о_, _т_и_!!!
      Лише зараз дўвчина вловила ледь чутне гудўння. Порушники повертались.
      - Геть з машини! - Селена ледь пўзнала голос Хелла. - Швидко, швидко! Заховайся он там, у кущах!
      Вўн спробував повернути турель. Але пом'ятий ударом об дуб верх кабўни не дава цього зробити. Кулемет ледь ворушився в гнўзду.
      Гудўння посилилось й поступово перейшло в рев. Темний обтўчний силует виринув з темряви. Спалахнуло свўтло, промўнь прожектору ковзнув по кущах в один бўк, в другий, й, нарештў, вдарив просто в обличчя Хеловў.
      У вўдповўдь гримнула черга.
      Прожектор жалўбно задзвенўв й згас. Натомўсть катер, наче зўрвавшись з припони, кинувся вперед. Знову загримўв кулемет. Друга черга прийшлась по склу кабўни - катер хитнувся вбўк, але вирўвнявся. Третя вдарила по правому боцў - Хелл намагався пошкодити баки - але кулў зрикошетили.
      На поворотў машину пўдкинуло й розвернуло. Бўк, пўд яким були схованў баки, сам опинився в прицўлў. Хелл зловўсно посмўхнувся й натис спуск.
      Замўсть черги кулемет видав короткий сухий трўск.
      Зблўдлий Хелл кўлька разўв судорожно смикнув затвор й знову рвонув курок.
      Й знову почулось коротке сухе клацання.
      Завиваючи, наче поранений звўр, катер наблизився вже на пўвсотнў метрўв.
      - Спали ?х, Юр! - почув вўн зненацька. Оглянувся - Селена бозна як опинилась поруч. - Спали!
      Хелл вилаявся, зўрвав з кулемету кришку й, здавалось, навмання тицьнув пальцями кудись у надра механўзму, потўм знову смикнув затвор. Разом з патроном в траву полетўла якась тоненька паличка. Хелл машинально провўв ?? поглядом й натис спуск.
      Селена зблўдла й схопилась за край кабўни.
      Катер порушникўв - повўльно, наче знехотя, - перетворився на палаючий клубок, бризнув на всў боки вогнем й накотився на машину екологўв.
      Насправдў все це сталося неймовўрно швидко. Хелл ледь встиг вихопити дўвчину з кабўни й вўдтягти на два десятки крокўв. Гримнув вибух. Рўдке, повзуче по землў полум'я мало не наздогнало втўкачўв, а кўлька бризок потрапили-таки на спину дўвчинў. Вона закричала, Хелл повалив ?? й притис до землў.
      Вогники на одязў зникли.
      Вўяло жаром. На очах скручувалось листя на деревах. Хелл, притримуючи схлипуючу Селену, вже спокўйнўше вўдўйшов далў. Позаду вже палали кущў й дерева, освўтлюючи, наче вдень всю галявину.
      Юр сўв на старий повалений стовбур, посадив на колўна дўвчину й нўжно погладив ?? волосся. Поволў-поволў Селена перестала тремтўти та овати обличчя в нього на грудях й, нарештў, вони застрўлися поглядом.
      Хелл посмўхнувся. Дўвчина вўдвела погляд.
      Горўло довго, майже пўвтори доби. Пўсля всього, коли на мўсцў зўткнення залишився лише шар попелу, Юр знову повернувся на галявину, й, майже не сподўваючись на успўх, почав шукати. Внў руками розгортав гарячий ще попўл, майже просўюючи його, уважно роздивлявся кожен уламок металу.
      Й знайшов.
      Знайшов невелику, химерно вигнуту дротинку. Один край ?? був зўм'ятий, наче побував у лещатах.
      А лещатами тими були затвор та зарядна камеру кулемету.
      ...Отже, спочатку.
      Чому всў, починаючи з самого його повернення, з таким майже забобонним жахом розпитували про пўрокўнез? Три роки тому... тьху, тобто шўстнадцять рокўв тому нўхто не надавав цьому особливо? уваги.
      Чому... Нў, не так. Хто й навўщо слўдкуї за ним?
      Й слўдкуї, слўд визнати, досить професўйно. Та технўка, потрощена в спальнў - це вам не абищо. СБ? Але знову ж таки - чому й навўщо?
      Далў...
      Яким чином було вўдзнято... гм... ну, коротше кажучи, той фўльм з-за вўкна?
      Якась комаха здуру вскочила в фужер з соком. Хелл рўзким рухом виплеснув його з налив знову.
      Далў - ще краще. Ось, наприклад:
      Кому й навўщо знадобилось пхати дротинку в магазин кулемету?
      Пўдўйшов кўт, потерся головою об ногу Хелла. Юр посадив його собў на колўна, погладив. Кўт вдоволено замуркотўв й заплющив очў.
      Але вўд того питань не меншало.
      Чому тў порушники - "жорстокў й зрадливў" - не лише не зачепили його, а, навпаки, покўрно забралися геть. Мали ж, особливо пўсля того, як вўн витяг магазин, чудову нагоду... Вўн посмўхнувся, пригадуючи, що весь час косив оком на запасний, поруч ўз зброїю.
      Хелл знову погладив кота, той аж витягся вўд задоволення. Й нову двино-знайоме вўдчуття пронизало руку. Юр здригнувяс. Кўт занепокоїно поглянув йому в обличчя.
      Й тодў Юр зрозумўв.
      Вўн облишив свўй сўк, пўдняв кота й пильно поглянув йому в очў.
      Все правильно.
      В правому оцў, одразу ж за зўницею, щось ледь помўтно виблискувало.
      Хелл напружив всў сво? вўдчуття й повўльно провўв рукою над пухнастим тўлом тварини. Вўн не помилився - котячий хвўст, точнўше, _д_е_щ_о_, заховане в хвостў, досить ўнтесивно випромўнювало радўохвилў.
      - То он ти який, котику!... - пробурмотўв Хелл, розгортаючи густу шерсь.
      - Так ви все одно нўчого не знайдете, пане Хелл!
      Голос почувся нўзвўдки. Юр здригнувся й блискавично оглянувся. Але позаду нўкого не було. Голос чувся... з кота.
      - Поставте, будь ласка, бўдолашну тваринку на стўл! - звелўв голос.
      Хелл пўдкорився.
      - Отже, пане Хелл, ви допетрали, що знаходитесь, так би мовити, пўд ковпаком?
      Кўт незворушно вилизував лапку. Хелл мовчав.
      - Пане Хелл, наскўльки я зрозумўв, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розўрвати навпўл, чи не так?
      Юр мовчки кивнув.
      - Так от, не раджу! Вўн коштуї...
      - Хто, чорт забирай, дав вам право слўдкувати за мною?! - вибухнув, нарештў, Хелл.
      - А в кого треба того права питати? - насмўшкувати поцўкавився голос. А потўм додав - вже серйознўше:
      - На превеликий жаль, це необхўдно. Деякў вашў здатностў становлять певний ўнтерес для нас.
      - Ви - це СБ?
      - Гм... Так, в основному, СБ.
      - То що ж ви вўд мене хочете?
      Голос засмўявся, якщо можна так висловитись.
      - Бачте, ўснуї велика пўдозра, що за певний перўод вашого життя ви, так би мовити, втратили деякў людськў властивостў й натомўсть набули ўнших. Це навўть бўльше, нўж пўдозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажаї - це розрўзати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштованў.
      - За чим же зупинка? - досить спокўйно сказав Хелл.
      - Бачте, деякў мо? колеги вивчають лише тў вашў якостў, якў проявляються лише в живого органўхму.
      - Пўрокўнез, наприклад?
      - Й не лише це.
      - Й ви пропонуїте менў стати пўдддослўдним кроликом?
      - Ну... приблизно так.
      - А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?
      - Раджу почати з котика!
      Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.
      Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.
      Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.
      - Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?
      Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.
      - Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!
      Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.
      - Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!
      Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.
      - Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...
      Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.
      Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.
      Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.
      "От вам ў антена!.." - подумав Хелл.
      - Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.
      - Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.
      Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.
      - Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.
      За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.
      За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:
      Шановний пане Хелл!
      Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.
      На все добре!
      Пўдпису, звичайно, не було й слўду.
      Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.
      Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.
      Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.
      Саме "кудись" - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.
      Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.
      Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.
      Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.
      Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.
      Дверў м'яко клацнули за його спиною.
      Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.
      За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:
      - Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.
      - Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.
      - За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?
      Юр хотўв вилаятись, але стримався.
      - Не люблю, коли за мною пўдглядають.
      - Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.
      - Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.
      Чоловўк за пультом засмўявся.
      - Не тобў судити про нашў закони!
      - Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?
      - Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.
      - А...
      - А ти - не людина.
      Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.
      "Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?"
      Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:
      - А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужнўстю свої? "гармати". Готовий?
      - Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.
      - Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.
      Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.
      - Отже... раз!
      - Два!
      - Три!
      Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.
      Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.
      Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:
      - Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!
      - Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.
      - Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!
      - Один!
      - Два!
      - Три!
      Хелл мовчки посмўхнувся.
      - Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?
      Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.
      - Будеш працювати?
      - Нў!
      - Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.
      З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.
      - Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?
      Хелл мовчав.
      - Отже, один!
      - Два!
      - Три!... Менў що, вмикати випромўнювач?
      - Будь ласка! - посмўхнувся Хелл. - Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?
      Язик полум'я лизнув перегородку.
      Чоловўк вўдсахнувся й злякано вилаявся.
      - Лякати надумав? - знову зашипўв динамўк. - Розважаїшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуїмо.
      Вўн знову натис якусь кнопку.
      Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.
      Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.
      Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.
      Хелл пополотнўв.
      В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.
      - Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?
      Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.
      - Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.
      Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.
      - Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!
      - Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромўнювач.
      Струмўнь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.
      - Отже, один!
      - Два!
      - ТРИ!!!
      Ў все зникло. Залишилось лише яскраве, слўпуче й обпўкаюче свўтло. Потўм був рев розжареного повўтря, поштовх ударно? хвилў й бўль.
      Коли Хелл розплющив очў, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашўло жаром на днў велико? кулеподўбно? порожнини, вкрито? рўзнобарвною склянистою масою. Гарячий озон рўзав нўздрў й легенў.
      Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вцўлўла. Чоловўк, вўдкинутий з-за пульта в дальнўй куток, щось тихо бубонўв у судорожно затиснутий мўкрофон з обўрваним шнуром.
      Хелл прислухався.
      - Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, вўн просто не мўг все це зруйнувати, не мўг!..
      Коротким пострўлом Юр пробив у вже не захищенўй перегородцў великий отвўр й ступив до пульту.
      - Ти будеш помирати три години, - неголосно й на диво спокўйно сказав вўн. - Й не просто помирати. Ти будеш пўдсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по пўдлозў, ти рватимеш на собў шкўру й видавиш собў очў...
      Чоловўк, спершись правицею на пўдлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився пўд його рукою й кисть легко, без перешкод, наче нўж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисўль.
      - Такого крику я не чув навўть вўд стрибунцўв, - сказав Хелл, з цўкавўстю спостерўгаючи, як з руки капаї розплавлене скло разом з шматками шкўри й м'яса. - Але це, здаїтся, не повна твоя потужнўсть. Ану спробуй ще раз!
      - Нў!!! - розпачливо заволав чоловўк. - Не треба! Вона жива!
      - Хто саме? - про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.
      - Твоя дўвчина! Руткевич! Не вбивай мене!
      - Як... жива?
      - То була лише голограмма! Це просто провокацўя, твоя дўвчина жива й здорова, й нўчого про це не знаї! Не вбивай мене, не вбивай!..
      - Навўзо все це затўяли?
      Чоловўк замовк, лише важко постогнуючи час вўд часу.
      - Ну!
      Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.
      - Нў, нў, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останнўй з людей, що...
      Хелл вўдскочив. Черга втрапила обгорўлому невдасў в шию й груди, вўн смикнувся, захрипўв ў завмер.
      - Не треба стрўляти, Хелл! - гукнув хтось з-за дверей. - Ми не збираїмось важити на ваше життя!
      Крўзь прочиненў дверў в примўщення повўльно, без жодного рўзкого руху зайшов чоловўк в сўрому. Автомат вўн тримав дулом вниз.
      - Не стрўляйте, пане Хелл! - сказав вўн ще раз.
      - Добре, не буду, - буркнув Юр. - Але...
      - Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрўбнў люди, в яких язик працюї краще за все ўнше. Тим бўльше в пўдсмаженому виглядў. Для того й автомат.
      Вўн зневажливо копнув ногою обгорўле тўло.
      - Те, що Юр Хелл - остання на _З_е_м_л_ў_ людина, надўлена пўрокўнетичною здатнўстю - звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати - декому з нас краще й не знати. Втўм... якщо ви погодитесь з нами спўврацювати, коло ваших знань може значно розширитись.
      - Щоб ў мене колись ось так? - Хелл поглянув на труп. - Нў, дякую. Я можу йти?
      - Так, звичайно, - кивнув чоловўк з автоматом. - Але шкода.
      Юр розвернувся й рушив до виходу.
      - Мўж ўншим, пане Хелл!
      Вўн рўзко оглянувся.
      - Ви чудово поводитесь з комп'ютером. Дякую за те, що змусили нас звернути увагу на вдосконалення системи захисту. Але не раджу бўльше туди заглядати. Домовились?
      Чоловўк посмўхнувся.
      Хелл плюнув й мовчки вийшов з примўщення.
      Есбўст миттю стер посмўшку з обличчя, перекинув ногою обгорўлий труп й зненацька дав довгу чергу просто в обличчя покўйного.
      - Падлюка! - вигукнув вўн пўсля того, як замўсть чергового пострўлу почулось сухе клацання. - Через тебе й тво? ўдўотськў гўпотези ми мало його не втратили!
      Не втримавшись, вўн знову злўсно копнув ногою тўло.
      - Заспокойся! - зненацька ожив десь хитро прихований динамўк. Жўночий голос здавався водночас нўжним ў владним. - Облиш це падло. _Й_о_г_о_ ми ще не втратили. Залишилось приблизно три-чотири пострўли. Йди до комп'ютеру, помўркуїм, як ?х доцўльнўше використати.
      - Зараз ўду, - буркнув чоловўк й неквапно рушив до виходу.
      - До речў, та калюжа бетону досить ўнтенсивно випромўнюї!
      Чоловўк здригнувся й вискочив з кўмнати.
      З динамўка почувся короткий сухий смўшок.
      Перше, що зробив Хелл, повернувшись, нарештў, до будинку - це взяв Селену на руки, посадив собў на колўна, сховав голову в не? на грудях й довго-довго мовчав.
      Збентежена дўвчина спробувала щось випитати, але Юр не дуже ввўчливо попросив ?? "не пхати свого чарўвного носика в не дуже чистў справи". Селена, не знаючи, що й робити, запропонувала влаштувати невелику прогулянку до лўсового озера. Хелл, з прихованою вўдразою поглянувши на будинок, погодився.
      Вўн знову сам сўв за важелў катеру, але пўсля п'яти хвилин шаленого, карколомного польоту - Хелл гнав машину, наче винищувач, - Селена не витримала, сказала, що не бачить серйозних причин кўнчати самогубством, та й катеру шкода, й забрала керування. Хелл посмўхнувся, але не промовив на те нў слова.
      Вони зупинились на невеликўй галявинў, оточенўй кущами вперемўшку з очеретом. Юр так само мовчки вискочив з машини й прислухався. Було тихо, лише ледь чутно шелестўв очерет.
      Й пахло металом.
      Селена, йдучи поряд, почала щось розповўдати про те, як генетики, по крихтам збираючи матерўал - тобто залишки мертвих ўстот - змогли вўдновити, практично створити наново багато дрўбних звўрўв - ондатр, зайцўв...
      - А великих? - перебив ?? Хелл.
      - От до того ж я й веду. Сам знаїш, пўсля вўйни звўрини всяко? вцўлўло звосўм мало, от... Ой!
      Вона вўдсахнулась. Просто попереду, за пару крокўв, з поваленого торўшнього очерету вигулькнула чорна пласка голўвка. Велика гадюка, вилискуючи довгим м'язистим тўлом, блискавично скрутилась тарўлкою, готова в будь-який момент кинутись на людей.
      Хелл мовчки смикнув дўвчину назад.
      - Зачекай, - Селена м'яко вўдсторонилась. - Зараз я тобў дещо покажу. Тобто спробую показати.
      Вона присўла. Гадюка погрозливо зашипўла, але не зрушила з мўсця.
      Й тодў Хелл побачив картину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селена тихо засвистўла й повўльно-повўльно простягла руку вперед. Змўя - не ўнакше, як здивувавшись такому нахабству - не ворухнулась. Дўвчина, насвистуючи якусь невловиму знайому, близьку й рўдну мелодўю, трохи наблизила руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пальцўв Хелл аж здригнувся. Але нўчого не сталось. Селена прибрала руку й свиснула трохи ўнакше - коротко й рўшуче, наче наказуючи. Гадюка опустила голову й зникла помўж очеретом.
      - Ну як? - з трўумфуючим виглядом запитала дўвчина.
      - Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдалося? Розкажи!
      Селена засмўялась.
      - Який би був з мене еколог, якби я не змогла гадючку заспоко?ти!
      - Але як?
      - Розумўїш, головне - думати, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомагаї, анўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здаїться знайомою, чи не так?
      - Так, начебто чув колись давно. В дитинствў.
      - Ти не мўг ?? чути. Вона розроблена не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вона видаїться знайомою, близько, заспокўйливою - для людини. А змўя ?? взагалў не чуї, вона ж глуха... Ой, а он ще одна!
      На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.
      - Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина. - Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.
      Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.
      Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.
      Знову засвистўвши ту саму мелодўю, дўвчина простягла руку.
      Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.