Дійові особи

      Вчитель Мирон Опанасович.
      Вчителька Зоя Жорівна.
      Піонер Гриша.
      Піонер Миша.
      Піонер Вася.
      Піонерка Стася.
      Другорічник Носенко, тоже піонер.

Дiя перша.

      Шкільна лабораторія. Посередині стирчить пластмасовий скелет, обабіч його глобус і тваринний куточок. В тваринному куточку бавляться жаби, їжачок, білочка, котик та кролиха. Кролиха велика, товста і вагітна. Над тваринним куточком висить макет роздавленої жаби. Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізьяну. З рота у Дарвіна вилазе напис: «Бога нема». Входить вчитель Мирон Опанасович і вчителька Зоя Жорівна.
 
       Зоя Жорівна.Мирон Опанасович, шо в нас по плану?
       Мирон Опанасович.Чергове заняття по вивченню життя жаби у світі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета: на прикладі жаби довести учнів до переконання, шо Бога нема.
       Зоя Жорівна.Одна думка, шо Бог є — це вже хуйня, Мирон Опанасович.
       Мирон Опанасович.Звичайно, хуйня, Зоя Жорівна, ще й яка хуйня. Це ідеалістичний онанізм. (Обоє замисленно мовчать, мабуть думають про Бога і про те, що його нема.)
 
      Лунає дзвоник, в лабораторії з'являються піонери. Починається урок.
 
       Зоя Жорівна.Учні, тема наших занять сьогодні — жаба. Хто з вас знає про жабу?
 
      Мертва тиша, під час якої піонер Вася лапа за сраку піонерку Стасю.
 
       Зоя Жорівна (сатаніючи).Піонер Гриша, до дошки!
       Мирон Опанасович.Спокійніше, Зоя Жорівна, спокійніше.
       Піонер Гриша (бадьоро).Жаба живе в саду, живиться продуктами народного господарства, тому жаба — шкідник, її треба знищувати. Наш народ вже даво оголосив війну жабі.
       Зоя Жорівна.Проведи дослід.
       Піонер Гриша (дістає жабу).З першого погляду, жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзеляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: передні (відриває і показує) і задні (відриває і показує). В сраці у жаби є сопло, в котре дослідники встромляють соломину…
       Зоя Жорівна.Досить, Гриша, сідай, п'ять. Миша, продовжуй.
       Миша (бадьоро).…соломину, яка зветься катетер.
 
      Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіну. Потім підбирає з пола те, що від жаби залишилось.
 
       Миша.В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, шо привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця.
 
      Миша приклада дзеркальце до жаби, воно не потіє.
 
       Зоя Жорівна.Сідай, п'ять. Починаємо вивчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опанасович.
       Мирон Опанасович (дістає з тваринного куточку їжачка).Діти, хто це?
       Піонер Миша.Це їжачок.
       Мирон Опанасович.Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля. (Мирон Опанасович заширює скальпеля в їжачка, ріже його і розповідає.)Їжачок, діти, — це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, і тому всередині дуже брудний. (Показує, те, що вийняв з їжачка.)Один їжачок за одну ніч з'їдає стільки народного добра, скільки важить сам. Тому їжачків треба знищувати. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стільки їжачків, скільки важить сам. Носенко, скільки їжачків буде знищено за рік?
       Другорічник Носенко.Триста шістдесят п'ять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович.
       Мирон Опанасович.І знов двійка, Носенко. Хто ж це знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна.
       Зоя Жорівна (дістає з тваринного куточку білочку).Діти, перед вами білочка, ворог лісів. (Зоя Жорівна підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.)Нервове посмикування білочки — це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу. (Зоя Жорівна виключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.)Шо там ще в нас, Мирон Опанасович?
       Мирон Опанасович.Кролиха.
 
      Лунає дзвоник.
 
       Зоя Жорівна.От шкода, знову часу не вистачило. Зробимо висновки, діти. Бога нема, а є природа. Природу треба міняти і знищувать все, що в ній непотрібно. А ти, Носенко, дай щоденик, і щоб завтра твій батько був у школі.

Завіса

 

Дитяча п'єса для ТЮЗу

      Дiйовi особи
       Iвасик,хлопчик.
       Сибiрська Язва,бацила.
       Гангрена,бацила.
       Гонорея,бацила.
       Випадєнiє Матки,бацила.
       Смерть,скелет.

Дiя перша.

      Печера з сталактитами. В нiй сидять Сибiрська Язва i Гангрена i грають у карти. Вони неохайнi i неприємнi. Гангрена синя, Сибiрська Язва в тупих сибiрських валенках.
 
       Язва.Шо в нас козир?
       Гангрена.Жир.
       Язва.Шостака!
      Гангрена б'є.
       Язва.Сiмака!
      Гангрена б'є.
       Язва.Восьмака!
 
      Гангрена б'є. Входить Гонорея. На нiй одягнуто брючного костюма. Загалом вона така ж неприємна як Язва i Гангрена.
 
       Гонорея.Дiвчата, к нам керосин привезли.
       Язва.Га?
       Гонорея.В срацi нога!
 
      Входить Випадєнiє Матки. Воно таке як i iншi, тiлькi мiж ногами у нього волочиться мiшок.
 
       Гангрена.А хто це к нам лiзе?
       Гонорея (шуткує).Та то якесь випадєнiє.
       Випадєнiє Матки (ображається).А ти б на себе подивилась, вже стара блядь, а брючного костюма надiла, тьху! (Плює.)
       Гонорея.Га-га-га! Ну от не можу, дiвчата, зато ж модно!

Дiя друга.

 
      Вiтальня з портьєрою, тумбочкою i фiкусом. Над дiваном висить портрет Гiппократа. На дiванi сидить Iвасик i лiкар.
 
       Лiкар.Iвасик, скажи «а-а».
       Iвасик.А-а.
       Лiкар (у захватi).Ми ковалi нашого щастя, Iвасику!
       Iвасик.Бе-е. (Пускає слину.)
       Лiкар (хвацько пiдхоплює слину).А ти молодець, Iвасик, знаєш, що слину лiкарi збирають на аналiзи. Я вже чемодан слини назбирав! (Ховає слину.)
       Iвасик.У-у. (Б'є головою о стiну.)
       Лiкар (у захватi).Настане день, i усi хвороби буде знищено.
       Iвасик.Му-у.
       Лiкар.Гарний хлопчик. Зараз лiкар випише рецептик i будем ням-ням дiмедрольчик. Хочеш ням-ням дiмедрольчик?
       Iвасик.Хррр. (Харчить i пускає слину.)
 
      В дверi гупають.
 
       Лiкар.Хто там? Сюди не можна. Iде операцiя.
       Голос за дверима.Не пизди.
 
      У дверi гупають.
 
       Лiкар (нервово клаца зубами).Iде рентген! Стороннiм вхiд заборонено!
       Голос iз-за дверей.Вiдчиняй, падло, дверi висадимо.
       Лiкар.Ворог не пройде! (Ставить бiля дверей тумбочку.)
       Iвасик.Бе-е. (Розганяється i б'є тумбочку головою.)
 
      Дверi ламаються i в них з криками вриваються бацили. Вони хапають лiкаря i Iвасика.
 
       Лiкар (кричить).Не чiпайте iнтелiгента!
       Iвасик (кричить).Му-у!
       Гангрена (кричить).В мiшок їх! (Вказує на мiшок у Випадєнiя Матки.)
 
      Гонорея i Язва отдирають мiшок в Випадєнiя Матки.
 
       Випадєнiє (кричить).А-а!
 
      Iвасика i лiкаря садять в мiшок, Гангрена закручує його, iншi бацили пиздять квартиру, фiкус, тумбочку, здирають портьєри i вихором зникають в проломi дверей, несучи в мiшку лiкаря з Iвасиком. Входить Смерть.
 
       Смерть (дивиться на портрет Гiппократа).На!

Завiса

(Фєєрiя)

 

Дiйовi особи

       Данко
       Натовп

Дiя перша.

 
      Лiс, зроблений з папьє-маше. Входить натовп. Натовп дико i страшно реве. Подекуди можна почути обривки розлючених фраз типу: «Хлопцi! Хорош ноги бить. Начальство очки гребе, а ми синцi лопатою вигребаємо.» Входить Данко та стрiля з пiстолету в повiтря.
 
       Данко.Мовчать!
 
      Всi мовчать так, що навiть стає нiяково.
 
       Данко.Не розмишлять! Чмо японське! Iттiть!
       Голос.Та куди ж iттiть?
       Данко.Iттiть. Контра. Кто не хоче, вб'ю нахуй!
 
      Данко вириває з грудей сердце, яке свiтить карасиновим свiтом, i вимахує ним як фонарем.
 
       Голос з натовпу.Нi хуя собi!
       Данко. (Кричить.)Урааа! Вперьод, чмо японське!
 
      Всi бiжать за Данком у напрямку протилежному тому з якого прийшли.
 

Дiя друга.

 
      Болото. Входить натовп з Данком.
 
       Данко.Iттiть!
       Голос з натовпу.Та вже мабуть прийшли.
       Данко.Контра. Не пиздiть. Iттiть.
       Голос з натовпу.Я їбав таку жизнь.
       Данко.Харош, пизда ваша мати. Шо поставали?
       Запопадливий голос з натовпу.Данко! Серце згасне!
 
      Справдi. Серце в руцi Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку i затаптує ногами. Потiм вирива у себа печiнку. Печiнка вiдразу ж починає горiти синiм вогнем.
 
       Данко. (несамовито реве)Iттiть!
 
      Данко i натовп зниккають у напрямку протилежному тому з якого прийшли.
 

Дiя третя.

 
      Пустиня. Входить натовп з Данком.
 
       Данко. (шуткує)Вот нiхуйова пагодка. (Натовп мовчить)
       Данко.Шо мовчите? Га? Де Iзергiль, стара блядь!
       Голос з натовпу.Вчора здохла.
       Данко. (Невпевнено)Iттiть.
       Голос з натовпу.А не пiшов би ти на хуй!
       Запопадливий голос з натовпу.Данко! Печiнка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорiлу печiнку)
       Запопадливий голос з натовпу.Данко! Нирки рви — вони горiтимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотiлося. Тодi Данко i їх кидає у пiсок.)
       Данко.Що, падлюки. Тепер довольнi? (Натовп мовчить)
       Данко.Тепер Вам пiздєц! (помирає)
       Голос з натовпу.Нiхуя нє пiздєц! Ми тут в пустинi сад зробимо!
       Голоси.А вiрно хлопцi! А дiло каже!
       Голос.Ураааааа! Вперед, чмо японське!
       Всi.Ураааааа!
 

Завiса.

 

 

Дiйовi особи

 
       Iван Опанасович Харченко,лiтературознавець.
       Гриць Якович Вареник,тоже лiтературознавець.
       Чорт,трансцендентна сила у виглядi рогатого упиздня у ватнiку, ватних штанях i кирзових чоботях.
       Хуна,особа жiночої статi.
       Сало,їжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича, заповнює простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi, на вигляд бiла, на смак жирна речовина.
       Портвейн,напiй, який Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень, ввечерi, а також вночi.
 

Дiя перша.

 
      Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти, Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi — двi кроватi, тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i їсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник у станi алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.
 
       Iван Опанасович.Щось випить хочеться, блядь, де ж взять грошi: (до Гриця)В тебе грошi є?
       Гриць.Єсть.
       Iван Опанасович.Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам. (Гриць мовчить:)
       Iван Опанасович.Чого мовчиш, грошi є?
       Гриць.Єсть.
       Iван Опанасович.Дай три карбованцi, завтра утром вiддам. (Гриць мовчить:)
       Iван Опанасович.Чого мовчиш, грошi є?
       Гриць.Єсть.
       Iван Опанасович.Дай менi три карбованцi, завтра утром вiддам. Чого мовчиш?
       Гриць.Та жалко:
 
      Деякий час обидва мовчать.
 
       Iван Опанасович.Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.
      Iван Опанасович кладе сало, сiдає до машинки i пиздить її по клавiшам.
       Iван Опанасович.Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усi. (до Гриця Яковича)Ти «Перець» читав?
       Гриць.Нi
       Iван Опанасович.Очєнь даже напрасно. Там такi хохми єсть — вссатися можна. Там i моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавiшам, потом видира бумагу i комкає її). Ну його к хуям, краще я оповiдання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардiю. (до Гриця)Ти читав Маладу Гвардiю?
       Гриць.Нi
       Iван Опанасович.Напрасно, там тоже харошi хохми єсть.
 
      Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.
 
       Гриць Якович (меланхолiйно).Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.
 
      Iван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видира бамагу з машинки i зникає в сортирi. Входить Хуна.
 
       Хуна.Я не опоздала?
 
      З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чула.
 
       Хуна.Ви тут сiдiтє, а на дворє такая пагода стаїть.
 
      З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чує.
 
       Хуна.Я прямо не знаю, что ета вєсна со мной дєлаєт.
 
      Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудiння. Трохи згодом з'являється Iван Опанасович застьобуючи штани. Вiн розпарений i страшний.
 
       Хуна.Iзвiнiтє, можна мiнє?
       Iван Опанасович.Ха! Мерсi.
 
      Хуна, спокусливо посмiхаючись, зникає в сортирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.
 
       Iван Опанасович.Я в армiї так наїбався, Гриша, — їбать мої вiники.
 
      З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у дверi i вихуром зникає у недрях гуртожитка.
 
       Iван Опанасович.Блядь, що вона злякалась, — гiвна не бачила?
 
      Чорт загляда до сортиру, мрiйливо махає хвостом i клаца язиком.
 
       Чорт.Ну ти i среш, Ваня.
       Iван Опанасович.А хулi тут такого, ну посрав.
       Чорт.Ну розсказуй, як живеш, як жiнка.
       Iван Опанасович.Та пiшла вона на хуй!
       Чорт (спiвчутливо).Шо такоє, Ваня?
       Iван Опанасович.Та вже мiсяць менструацiї не було — мабуть забєрємєнєла.
       Чорт.Так радуваться ж нада, Ваня!
       Iван Опанасович.А хулi радоваться? Я її три года їбав як врага народа i вона не бєрємєнiє. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живiт.
       Чорт.Шо таке, Ваня?
       Iван Опанасович.В неї матка не держить. А забєрємєла, сука, коли я сам в Києвi, а вона в Лохвицях.
 
      Обидва мовчать. Чорт в роздумi крутить хвостом.
 
       Iван Опанасович.Я не зате, менi iнтєрєсна, хто її виїбав — вона ж втричi за мене ширша, ще й окуляри носить. Хє! iнтєлiгєнтка, блядь, — у Лохвицях заврайоно.
 
      Обидва мовчать.
 
       Чорт (спокусливо).На блядки пiдем сьогодня?
       Iван Опанасович.Та шо я, пацан? Я в армiї так наїбався, що противно згадувать. Я вобщє ото їбаться не понiмаю — ну шо тут такого? Штрикаєшь, штрикаєшь, а спроси — на хуя? Я б краще вина б ото випив:
       Чорт (не скiльки не здивувавшись).Давай стакани.
 
      Чорт вийма з ватнiка кiлька пляшок портвейну. Гриць Якович, який до того лежав смирно, як небiжчик починає нервово перекидатися на простирадлi, бо гадає, що про нього забули. Чорт розливає, Iван Опанасович рiже сало.
 
       Чорт.А шо ж ти, Ваню, далi робитимешь?
       Iван Опанасович.А шо. Щас дисертацiю напиздячу i у Броварах дом куплю за 20 тисяч. Я ото блядськi тi квартири не панiмаю — ну шо тут такого? Ото меблю купують, позвуть у гостi i сидять, цiлий день пиздять, а жiнка собi пизду чуха.
       Гриць.А що ж робить?
       Iван Опанасович.Я люблю, щоб у мене хазяйство було. Кабан, та то та сьо. Вона, курва, звикла там у районо пиздiти, а кабана годувать нада.
       Сатана (продовжує спокушать).Ваня, а може ну її к хуям ту дiсєртацiю, давай к блядям поїдемо на дiскатєку. Щас харошi блядi там єсть. Я хату зняв на Барщоговцi — можна хоч тиждень не вилазить.
       Iван Опанасович.Е-е, то не можна — начальник буде пиздiть.
       Сатана.А ми йому скла товченого пiдсипемо в бутерброди. У нього жiнка ревнива — подумають на неї.
       Iван Опанасович.Та воно можна, та у тiх блядєй, я думаю, i трiпер є.
       Сатана.Ну, то давай поїдемо, Ваня, в кафе «Ластiвка», приєбемося до армян i пизди дамо.
       Iван Опанасович.Та воно можна, але ж там мiлiцiя, я думаю.
       Сатана.А ми i мiлiцiї пизди дамо, а потiм похуярим у Дубки i все там на хуй рознесем.
       Iван Опанасович.Ге! Дубки — то далеко iти надо.
       Сатана.А ми на таксi.
       Iван Опанасович.Нє, то дурне дiло, я ото краще сала поїм:
 
      Iван Опанасович жре сало i запива портвейном.
 
       Сатана (з слiзьми в голосi).Ваня, ти хоч плану покури. (З надiєю лiзе до кишенi)Ось тут у мене є гаарний, диви як пахне — а-а-а-а. (Сатана з насолодою нюха план i крутить хвостом)Давай накуримося i пiдем якусь хуйню зробимо.
       Iван Опанасович.Та я їбав його курить — вiд нього хуй не стоїть.
       Сатана (плаче).А навiщо тобi щоб стояв?
       Iван Опанасович.O! Як це навiщо? Заїбав!
       Гриць.Блядь, де ж та Хуна подiлась? Казала вчора, що буде зi мною жить, а сама втекла.
       Iван Опанасович.Та бiс їх зрозумiє тих Хун, оно, краще, вино стоїть — пий.
 
      Всi випивають.
 
       Сатана.Ваня, а може вона щас прийде, то ми Швецiю зробимо?
       Iван Опанасович.Яку це швецiю?
       Сатана (спокусливо).Ну, хе: Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно!
       Iван Опанасович.А ти що робить будеш?
       Сатана.А я так подивлюсь.
       Iван Опанасович.Нє, то не можна. Вона комусь розкаже, нам тодi всiм пiздєц. Скажуть «Iван Опанасович Харченко замiсть дисертацiю про Шевченка писать зробив в общєжитiї гнєздо разврата».
       Сатана.Не скаже. Ми її вафлями нагодуєм, голову вiдрiжем i закинем до студентiв, та всi подумають, що то негри.
       Iван Опанасович.Ууууу: Я на тих негрiв дивиться не можу. Чоорнi, а нааглi. Їде в автобусi i чита якусь книжку не по-нашому — хуй проссиш. Тiльки оченятами — зир, зир. А тьолок наших їбуть. Та, дура, пащеки пороззявляють i їдуть з ними в Африку чи якусь Гвiану йобану, а негру шо? Поїбав, надоїло, потiм їз'їв — i всi дiла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших — наша баба потiє менше.
       Гриць.I все одно пизда ставридою бздить.
 
      Всi троє замислено мовчать, переварюючи iнформацiю Гриця Яковича.
 
       Сатана.Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотiв — аж душу заклав.
       Iван Опанасович.Ну як?!
       Сатана.А казав жеж: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, — то я тобi служить буду i всiх геть чисто позакладаю». А сам противний, слина тече з рота, зубiв нема, а у вухах вати з пiв кiла стирчить.
       Iван Опанасович.От нiхуя такого не помню. Не було цiєї хуйнi.
       Сатана.Ну як же, Ваня, не було, када iмєнно шо було. Казав: «Я як молодий буду, то не буду бiльш всякої хуйнi робить, — у полiцаї вступати, сало їсти i таке iнше, а буду iзучать три стадiї духа, шоб потом кричать: „Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!“» — не ти скажешь? Хто казав: «Буду Нiцше читати, а потiм превозмагать в собi поца, їбать по ночах дику вовчицю i в Ганконзi дурний план курить», шо, не ти? Хто казав: «Покину це сало хуйове, а буду ананаси i бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижi i через їх пойму тщету зусиль», не ти?
       Iван Опанасович.А щоб ти з'їв i не пиздiв.
       Гриць Якович (шуткує).Я тарiлку супу, а ти кiнську залупу! А-га-га-га! (регоче).
       Сатана.I я тоже дурень — сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.
 
      Чорт наливає шмурдяку, вiдрiзає сало, передразнює когось: «Астанавiсь, мгнавєньє, ти прєкрасно!», потiм випиває шмурдяк, закусує салом i кривиться.
 
       Гриць Якович (спiвчутливо пиздить чорта по спинi).Шо, не пашло?
       Чорт.Та пiшов ти на хуй, не пiшло.
       Гриць Якович (шуткує).А я i так на ньому сиджу — тiльки ноги звисають.
       Чорт (розлючено плює на пiдлогу).От тiльки i навчився, що срати як бегемот. Он навiть хуни тiкають.
       Iван Опанасович.Я їм не винуватий, що вони дурнi.
       Чорт.Ну, а якщо всi повтiкають?
       Iван Опанасович.Нехай тiкають, вони менi не нужнi.
       Чорт.Ну i сиди тут з своїм салом, кабан йобаний.
       Iван Опанасович.От ти в нас дуже iнтєлiгєнтний, що не слово — то матюки.
 
      Чорт iде до дверей. Раптом дверi вiдчиняються i в них входить Хуна.
 
       Хуна.Ви тут сiдiтє, а на дварє какая пагода стаiт! Я вот нарочно вийшла, трохи пагуляла, — так шо ета вєсна са мною дєлаєт! А ви чєго тут сiдiтє?
       Гриць Якович (шуткує).Тебе чекаєм, Швецiю робить.
       Хуна.А што ето такоє?
 
      Починає тихо грати АББА. Всi, в тому числi i чорт, мовчать.
 
       Хуна (наївно).Нє, ну чесно, рєбята.
       Iван Опанасович (спльовує).Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно! На, ось, сало їж.
 
      Хуна, Гриць Якович i Iван Опанасович жруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду i зникає. Спущене гiвно, веселi звуки АББИ i чавкання трьох створiнь зливаються в єдину симфонiю.

Завiса.

Дiйовi особи

       Савка,герой нашого часу.
       Ахванасiй,учень Савки.
       Митродора Пилипiвна,вже пожила, але гарна курва.
       Анжела, Жанна i Вєронiка,блядовитi дiвчата.
       Соломон,неудачний конкурент Савки.

Дiя перша.

 
      Великий стiл. На столi стоять миски з бацилою. За столом сидять Савка i Ахванасiй i наябують бацилу.
 
       Савка (з набитим ротом, до Ахванасiя).Я сьогоднi Анжелу виїбу, бля буду. Ти в це дiло не мiшайся, бо я тобi залупу вiдрiжу i натягну на їбальника, бля буду. Пойняв?
       Ахванасiй.Пойняв.
       Савка.Курва буду. (Савка гидко спльовує шматком бацили на пiдлогу. До Ахванасiя.)Пiдбери, синок хуїв.
 
      Ахванасiй похапцем пiдбира з пола неапетитнi шматки бацили.
 
       Савка.Їж, шакал йобаний!
 
      Ахванасiй похапцем з'їда бацилу.
 
       Савка.Кому спасiбо надо сказать?
       Ахванасiй (з набитим ротом).Дядi Савцi.
       Савка.Вчити вас, синкiв, треба, iщо нiхуя служби не пойняли.
 
      Савка витира маснi губи пiджаком i любовно хряскає Ахванасiя по лобi, так, що той гепається на запльовану Савкою пiдлогу.
 
       Савка (задоволено).Шо не ясно, йоб твою в дарданели мать.
 
      Ахванасiй мовчить, низько опустивши маленького лоба i раз-по-раз любовно зиркає на Савку манюними оченятами.
 
       Савка.Шо стоїш, як iсусик? Бабу їбав?
       Ахванасiй.Ги-и.
       Савка.А хочеться!
       Ахванасiй.Ги-и.
       Савка.Хе, йобаний черепок.
 

Дiя друга.

 
      Квартира Соломона з великими бра, консолями, камiнами, i кандєлябрами. У квартирi Анжела, Жанна i Веронiка. Вони бавляться рiзними цацками, що їх так багато в квартирi у Соломона. Входить Соломон, просто i зi смаком одягнутий в домашнього фартушка.
 
       Соломон.Дiвчата, хто буде чай пить, а хто кохфе?
       Анжела.Я кохфе буду.
       Жанна i Веронiка.Ми теж кохфе будемо.
 
      Входить Митродора Пилипiвна, вже пожила, але гарна курва.
 
       Митродора Пилипiвна.Я щаз була на дiспутi, шо такоє щастя. Нiчого, культурно побазарiлi. Правда, лєктор був якийсь припездяний.
       Анжела.Я так думаю, шо щастся кожний по-своєму понiмає. От у меня бил одiн пацанчiк, ми з нiм стрiчалiсь, так он мнє всьо врємя свой характєр показував.
 
      Раптом вiдчиняються дверi i в кiмнату ввалюються Савка i Ахванасiй. Вони в розхристаних тулупах, сопуть i дико зиркають по сторонах налитими кров'ю оченятами.
 
       Митродора Пилипiвна (сама до себе).А гарний пацанчик, їбать мене в дишло:
       Савка (грiзно).Анжела, тєбє двє мiнути на размишлєнiя. Наябуй кохфе i пиздуй за мной.
       Ахванасiй (дивиться на Савку нiжним поглядом).Ги-и.
       Анжела.Ти посмотрi, какой он бистрий.
       Савка.Хорош пиздєть.
       Соломон.А хто ви такой, пришлi, матюкаєтесь тут, шо такоє?
       Савка.Та йоб твою мать, жидок, я тебе раз переїбу, в тебе залупа отвалиться.
       Ахванасiй.Савка, та впиздi його, шоб не базарив.
 
      Савка пиздить Соломона, Соломон вiдразу ж пада.
 
       Митродора Пилипiвна (сама до себе).От ето удар.
       Савка.Шо, нравiца? На.
 
      Савка пиздить Митродору Пилипiвну. Митродора Пилипiвна пада, як мiшок з гавном.
 
       Ахванасiй.Так їх, дядя Савка!
 
       Савка (агресивно гарчить).Щас в iгру поiграєм. Цель iгри — вийтi живим iз боя. Всiм стать к стєнє.
       Ахванасiй.Га-га-га-га! (Регоче.)
       Веронiка.Савка, не пиздь, я не винєсу.
       Савка.Винєсєш.
 
      Савка пиздить Анжелу, Веронiку i Жанну. В результатi, на полу лежать п'ять тiл без ознак життя.
 
       Савка (чуха потилицю).Пиздєц, на хуй.
       Ахванасiй.А тепер шо робить будем?
       Савка (шуткує).А будем хуєм груши збивать.
       Ахванасiй.От погуляли ми сьогоднi! Особєнно я iржав, коли ви тьолок пиздiли. От пiздєц!
       Савка (мєтко подитожує).В етой жизнi так, Ваня: хто умнєє, тот i прав.
       Ахванасiй.Ги-и.

Завiса

Дiйовi особи

       Савка,герой нашого часу.
       Ахванасiй,учень Савки.
       Горгона Пилипiвна,сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипiвни.
       Хабiбулiн,кунак Савки.
       Єгорка Iванцов,геолог i дурний кацап.
       Васiлiса Єгоровна,женщiна мужской мєчти.

Дiя перша.

 
      Страшне провалля, над яким жахливо лiтають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка i Ахванасiй й плюють униз.
 
       Савка (плює униз).Пригай, нахуй!
       Ахванасiй (плює униз).Ну його в пизду, блядь!
       Савка (показує на орла).Дивись, блядь нахуй.
 
      Савка бере каменюку i мєтко швиря в орла. Пiдбитий орьол камнєм падає вниз.
 
       Ахванасiй.Савка, а шо ти кинув?
       Савка.Гранату.
 
      Обидва регочуть. Деякий час Савка i Ахванасiй з цiкавiстю дивляться вниз.
 
       Савка (плює униз).Пiздєц, нахуй.
       Ахванасiй (плює униз).Мєткость рук, блядь, i нiкакого мошенства.

Дiя друга.

      Аул. Бiля аулу сидить Хабiбулiн i пале люльку, набиту кiзяком. Входять Савка i Ахванасiй. В руках у Ахванасiя забитий орьол.
 
       Ахванасiй (до Хабiбулiна).Стоїмо, бля, а вiн летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Пiздєц, нахуй», — а Савка: «Нiхуя собi». - та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Нiхуйово погулялi.
       Савка (плює).Нє дєлай волни, Хваня.
       Хабiбулiн (осматрює забитого орла).По-вашему, ето сич називається?
       Ахванасiй.Шо за сич. блядь, нiхуя не просцу.
       Савка (внєзапно).Чурка йобаний, блядь, чєрєз мiнуту вiжу борш на столє, кругом всьо блєстiт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?
 
      Хабiбулiн бистро зникає, несучи з собою орла.
 
       Ахванасiй.Йобанi чурки заїбали, нахуй.
 
      Ахванасiй пiдбира люльку, набиту кiзяком, покинуту Хабiбулiним, i пале її. Мимо проходить Горгона Пилипiвна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипiвни, вдягнута туристкою.
 
       Ахванасiй.Диви, Савка, мамка нехуйова.
       Савка.Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.
       Ахванасiй.Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.
       Горгона Пилипiвна.Рєбята, ви нє студенти, случайно?
       Савка (спльовує).Ми доктори, нахуй.
       Горгона Пилипiвна.Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, iнтересно — новая жизнь. А у молодьожi сєйчас вообщє тяга к знанiям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжiть — такой ето кайф. Так чтолi по-вашему називаются етi ощушєнiя? Ви нє смотрiтє, што я старая, я вашi етi молодьожниє слова знаю, сама такая була. I випить могу, i поговорiть, i поспорiть. Ну от, скажiте. — хто ваш любiмий поет? У мєня такоє мнєнiє, єслi чєловєк нє любiт поезiю, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Iлi, когда я вiжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорiте, для мєня єслi чєловєк нє любiт прiроду, нє любiт животних, нє знаєт поезiю родного края, он для мєня нє существуєт!
 
      Пiд час балачок Горгони Пилипiвни Савка i Ахванасiй сидять мовчки, дегенеративне вiдкривши роти, як то роблять хворi на аденоїди, i мовчать.
 
       Горгона Пилипiвна.От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, — i завiдую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєдi!
       Ахванасiй.Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо — хуй просциш.
       Савка.Переїби, шоб не пиздiла.
 
      Ахванасiй пиздить Горгону Пилипiвну. Горгона Пилипiвна падає довго i важко, як мiшок з гавном. Входить Хабiбулiн з вiдром, у вiдрi кипить борщ, зварений з орла.
 
       Хабiбулiн.Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарiм, нахуй, да i з'єдiм?
       Савка.Чурка хуєв! Скiки тєбя учiть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?
 
      Хабiбупiн похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасiй витаскує з борща противну орлячу голову i висмоктує в неї мозги.
 
       Ахванасiй.Ти, Савка. попробуй! В головi фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.

Дiя третя.

      В горах Єгорка Iванцов. геолог i дурний кацап, i Васiлiса Єгоровна. женщiна мужской мєчти, рвуть траву i собiрают камнi.
 
       Єгорка Iванцов (наморщивши лоба).Врємя собiрать камнi i врємя iх разбрасивать, как ви счiтаєтє, Васiлiса Єгоровна?
       Васiлiса Єгоровна.Об чом ви щас думаєте, Єгорка?
       Єгорка.Єслi чєстно, то я думаю о вас, Васiлiса Єгоровна.
       Васiлiса Єгоровна.Вот как! Ето уже становiтся iнтересно. I что же ви обо мнє думаєте?
 
      Говорячи всю ету мульку, Васiлiса Єгоровна прiнiмаєт очароватєльную позу, стрiля глазами в рiзнi боки i поправля на головє волоси красiвими жестами рук.
 
       Єгорка Iванцов.Я думаю, что такая женщiна, как ви, должна украшать жiзнь мужчiни, Васiлiса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?
       Васiлiса Єгоровна.А вот етого как раз i нiззя.
       Єгорка Iванцов.Как же так, почєму нiззя?
       Васiлiса Єгоровна.А так, нiззя i всьо.
 
      Васiлiса Єгоровна показує Єгоркє Iпанцову кончiк язика, от чєго дєлаєтся єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з'являється Савка з своїми учнями-Ахванасiєм i Хабiбулiним. В руках у Савки камiнь, який вiн тупо пiдбрасує в руцi. У Ахванасiя в руках кусок iржавого дрота, який вiн, сам не знаючи для чого, пiдiбрав з пiдлоги. У Хабiбулiна в руках забитий ховрашок, котрого вiн несе за заднi ноги.
 
       Ахванасiй (показує на Єгорку i Васiлiсу).Диви, Савка.
       Хабiбулiн.Синка раз запиздячить, i пiздєц йому буде.
       Єгорка Iванцов (побачивши Савку з компанiєю).Товарiшi, сюда нiззя, тут гадюк много, укусят!
       Ахванасiй.Пригай внiз, синок хуєв, пока я разрєшаю!
       Єгорка Iванцов (виймає геологiчєскiй молоток).Тока попробуйте подойтi, уркагани, всєх повбиваю!
 
      Пiд час неї гнєвної рєчi Хабiбулiн кида в Єгорку ховрашком i влучає йому в їбальнiка. Єгорка падає i плачучи повзе з гори вниз. Васiлiса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами i робить хорошу мiну при поганiй iгрi.
 
       Васiлiса Єгоровна.Тока попробуйте подойтi, подонкi, я брошусь унiз!
 
      В словах Васiлiси Єгоровни бринить надiя на те, шо может всьо обойдьотся тiхо-мiрно, i їй не прийдьотся цього робить.
 
       Савка.Пригай, нахуй!
       Ахванасiй (запопадливо).Так шо, Савка, може їбати i нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся:
       Хабiбулiн (запопадливо).Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?
       Васiлiса Єгоровна.Хлопчики, та ви шо?
       Савка.Пригай, нахуй!
       Васiлiса Єгоровна.А можєт давайте поговорiм, рєбята. Ви iзвiнiтє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравiлiсь, я даже подумала, какiє iнтєрєсниє пацанчiкi в горах гуляют:
 
      Васiлiса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончiк язика.
 
       Савка.Ця хуйня тобi не допоможе. Хлопцi, будєм грать в iгру «Артiлєрiя бьйот по своїм».
 
      Савка i хлопцi набирають повнi жменi каменюк. Васiлiса Єгоровна. стоячи на краю обрива, iздає пронзiтєльний крик i взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повiтрi, потiм безвозвратно iсчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повiтря. Савка, Ахнанасiй i Хабiбулiн стоять мовчки над ними лiтають орли. Хабiбулiн i Ахванасiй чухають потилицi.
 
       Ахванасiй.Заїбали, курви, чи женщiни, чи може якiсь кури, хуй просциш:
 

Завiса

 
 

Епiчна трагедiя

 

Дiйовi особи

       Павлiк Морозов,атлетичний юнак, нордична краса i гiтлерюгендiвська зачiска; одягнут просто i зi смаком: в бiлу сорочку i короткi шкiрянi штанцi; з рiзних бокiв Павлiк Морозов перетягнутий мiлiтарними шкiряними ремiнцями.
       Сава Морозов,батько Павлiка Морозова, скупий i хтивий куркуль.
       Щукiн,друг Сави, такий же мудак, як i вiн.
       Пєлагєя Нилiвна,жiнка Сави Морозова, мати Павлiка Морозова; гарна, ще не стара жiнка, схожа на мать Батькiвщину з вiдомого плакату.
       Павєл Власов,побочний син Пєлагєї Нилiвни, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга мужик, сильний i неймовiрно тупий.
       Генерал Власов,полюбовник Пєлагєї Нилiвни, батько Павла Власова, фашистський перевертень i таємний агент Канарiса.
       Канарiс,шеф абверу Третього Рейху, в трагедiї не з'являється.
       Фiлiн,здоровенна i жирна сова, виконує обов'язки агента генерала Власова.
       Учитель атеїзма,плюгавий мужчина в бухгалтерських нарукавниках.
       Альонушка i Iванушка,фольклорнi потвори, iснуючi в нашiй пiдсвiдомостi.
       Зєвс,божествєний вождь i вчитель, в трагедiї не з'являється.
       Сфiнкс,кровожерна, пiдступна i хтива мiфологiчна потвора з пазурами, крилами, цицьками i пиздою.
       Микола Островський,слiпий пророк храма Аполона.
       Сука i Блядь,кровожернi химери помсти, богiнi гiвна, мух i менструацiй, так званi еpiнiї.
       Клiмакс,вiсник богiв, насилаємий на Суку i Блядь.
      а також:
       пiонери, куркулi, фашисти, блядi, примари, чорти, дракони, горгони i медузи.
 
      Дiя вiдбувається в глухiй сибiрськiй тайзi пiд час Другої Свiтової вiйни.
 

Дiя перша.

 
      Величний хвойний лiс з мхами, лiанами, ялинами i кедрами. Де-по-де до них самiтньо тулиться берiзка. Чути пiонерський горн. Через чащобу продирається пiонерський загiн. Сховавшись за сосною, на загiн зловiсно уха здоровенний Фiлiн.
 
       Фiлiн.
      Угу-угу-угу!
       Павлiк Морозов (пiдходить до Учителя атеїзма, який веде загiн).
      Я знаю,
      Це фашист угука на соснi.
      Склада вiн карти наших болотiв,
      Щоб переслати їх Гудерiану.
       Фiлiн.
      Угу-угу-угу!
       Вчитель атеїзму.
      От падла!
      Шкода, маузер свiй дома я забув.
       Фiлiн (iронiчно).
      Угу.
       Павлiк Морозов.
      Узнать вiн хоче тайни пiонерськi,
      А потiм побiжить i закладе
      Гудерiану всi секрети нашi.
       Учитель атеїзму.
      Ти перебiльшуєш, Павлуша,
      Як завжди. Скорiш за все
      Ексгiбiцiонiст забрався на сосну.
      Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн
      Злякать з сосни зненацька видом хуя.
      Чого робити там фашисту, не пойму я.
       Фiлiн.
      Угу.
       Павлiк Морозов.
      Це знають ще у яслах малi дiти,
      Що лучше перебдiть, нiж недобдiти.
      Катаймо на сосну, стягнем його за яйця
      I спитаєм документа. А як не покаже,
      То почнемо пиздить. Ото натiшимся.
      Я пиздити люблю — людей, також
      Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно
      Я кошенят люблю топити. Як приємно:
      Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку,
      А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку.
      Так хорошо, що пiсню заспiваєш.
      А потiм їх лопатою порубиш на шматочки
      Та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки
      Природу я люблю, i родiну, берьозку i рябiну
      Люблю я куст ракiти над рiкой.
       Фiлiн (з дерева).
      Край родной, навєк любiмий,
      Гдє ж найдьошь єщє такой.
       Вчитель атеїзму.
      От бачиш! Нашi там. А ти: Кругом шпiони.
      Ето снайпєр, молодой боєц.
       Павлiк (бере в руку здоровенну ломаку).
      А як шпiон — тогда йому пiздєц.
 
      Павлiк кида снаряд Фiлiну в голову, Фiлiн пада з страшним стуком, як мiшок з говном.
 
       Павлiк (бере Фiлiна за ноги. Передразнює вожатого).
      Снайпєр, молодой боєц,
      А как же! Прямо ворошиловський стрiлок.
 
      Павлiк з розмаху пиздить важким Фiлiном об берiзку, якiй зовсiм недавно признавався в любвi. Берiзка ламається.
 
       Учитель атеїзму (до дiтей).
      Дєтi,
      Сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Фiлiна:
      Раз-два-трi!
 
      Дiти хором плюють i сразу ж запєвають весьолу пiсню про кузнєчiка. Обряд очищєнiя на цьому заканчiвається, i загiн, ламаючи на своєму путi дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Фiлiна, поламану берiзку, бички, консєрвнi банки i гандони. М'якою тигристою ходою входить Генерал Власов. На ньому красивi синi галiфе, шашка i папаха.
 
       Власов (помiча Фiлiна).
      От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь!
      I знов я без связного залишився.
      А йобаний Канарiс, мудозвон,
      Пиздить в своїй єбучiй шифрограмi,
      Що Фiлiну Залiзного Хреста присвоїв Фюрер,
      Мабуть, вже посмертно.
       (Власов пiднiма Фiлiна за ноги.)
      Ну шо, падлюка, щє не охладєл?
       Фiлiн (вiдкрива одне око).
      Канарiс нє пiздєл?
       Генерал Власов.
      Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб!
      Так налякав, що я ледь не усрався
      В свої красивi новi галiфе
      I нову вєщь красiву чуть не спортив.
      Докладивай мерщiй.
       Фiлiн.
      Я узнав маршрути
      Тих наглих пацанiв в коротких штанях,
      Що об берiзку пиздили мене.
      Вони iдуть на дальнiї болота,
      В яких усяка водиться гидота.
      Учитель атеїзму їх веде,
      Щоб довести, що це все предрасудки,
      Що чорт — це видумки, вампiри — п'янi шутки,
      А привидєнiя — бєсстиднi простiтутки,
      Якi за рубь залiзуть в склєп сiмєйний.
      Їм поїбать, що там жмури лежать,
      Безнравственi подорви.
       Власов.
      Ну-ну, вже розпиздiвсь,
      Пташиний гуманiст,
      Жан-Жак Руссо. А сам
      Передавив i виїбав
      Усе, що в лiсi меньш за тебе.
      Диви, яка пустиня навкруги:
      Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки.
       Фiлiн.
      Зато гадюки єсть i кровожерна рись.
      Жить стало лучше, стало вєсєлєє,
      Тепер жить стало просто заєбiсь.
       Власов.
      Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками.
      Вони шукають те, чого нема,
      Щоб довести, що його не iснує,
      Так часто мiстики доведенi до краю
      Шуканням чорта думають, що раз його нема,
      То нема i бога.
      А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю.
      Аж тут приходить чорт у синiх галiфе.
      I саме час задуматись, що раз вiн появивсь,
      То й бог десь рядом ходить.
      Люди, люди, цi дурнi козли!
      Як остопиздiли менi мiстичнi блядi,
      Обвiшанi восточною хуйнею,
      Що перед тим як взяти хуй у рота
      Повинна привести себе у резонанс
      З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки,
      Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь,
      А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами
      Десь пiд коморою, а та тiки сопить,
      А крикнути стiсняється, падлюка,
      Бо з города приїхала, в костюмi,
      I дулю накрутила в головi.
      Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну.
      Та i клiкуши тоже хороши -
      Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла,
      А як не даш їм грошей, то сєйчас
      Обматюкають i плюнуть на пальто,
      Що i хiмчистка потiм не почистить.
      Куди не кину оком стомленим -
      Кругом хуйня. Заябують мене
      Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,
      Розпатлана самиця злоєбуча,
      Що верхи на скаженiм бугаї
      Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових
      У нiкуда; або духовнiсть смирна
      Що перстами, покрученими от полiартрiту,
      Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм
      Залiзо ржаве лежить у рiзних позах
      I гнила картопля. О, блядський смисл життя,
      Якщо ти єсть!
       Фiлiн.
      Ти тоже розпиздiвся на весь лiс, начальник.
      Ну просто романтiзмом повiяло
      I Байроном набздiло трохи.
      Що ж ти не пiшов в поети,
      А подавсь в шпiони?
       Власов.
      Справа в тому, mein lieber Совушка,
      Шо поети разлiчними стiхами
      Нам об'яснялi мiр.
      Но основна задача в том i состоiт,
      Щоб мiр цей пєрєдєлалi шпiони.
       Голос з лiсу.
      Ау! Ау!
       Власов.
      То Пєлагєя,
      Вона у лiс по ягоди пiшла,
      Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив.
      Вiн їх обох пиздячить, маму й тата,
      Хiба це жизнь — щодень приходить п'яний
      I батька з матiр'ю халявами по пицi виховує.
       Фiлiн.
      Та отруїти надо.
       Власов.
      Ха! Його труїли ми неоднократно,
      Та вся отрута в його органiзмi
      В мить перетворюється
      На шмурдяк молдавський.
      Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить
      Утворюється бiлоснiжним салом.
 
      Входить Пєлагєя Нилiвна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє.
 
       Пєлагєя (ридаючи, до генерала).
      Мiй любчику, яка хуйова жизнь!
      Хотiлося б, усе в пизду пославши,
      Вдвох милуватися у банi на полицi
      I вiничком любовно пиздитись
      I сьорбати чайок. А замiсть цього
      У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс,
      А у мене — мiй чоловiк, алкаш i бабнiк,

П'єса з театрального життя.

 

Дiйовi особи

       Гриша Нєпєйвода,карлiк з театрального коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
       Вася i Пєтя Твєрдохлєбови,лiлiпути з коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
       Гнат Пилипович Рак,iграющiй режисьор i iсполнiтєль ролi Орфєя.
       Лариса Сидорiвна Сало,iсполнiтєльнiца ролi Еврiдiкi:
       Коля i Поля,iдiоти-дауни.
       Люба Неїжмасло,женщiна-коняка з конкурiрующего коллєктiва «Арiєль».
       Льова Ковбаса i Стьопа Хулiмулiн,горбуни з коллєктiва «Арiєль».
       Клiм Моiсєйович Кац,головний режисьор народного театра iменi турецького комунiста Залупа Хуйбердиєва.
       Уляна Юхимовна Свiтисонечко,юродива старушка.
 

Дiя перша.

      Кабiнет Клiма Моiсєйовича Каца. В кабiнетi сидить Клiм Моiсєйович. зайнятий у справах. Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйнода i iдiот Коля.
 
       Гнат Пилипович Рак.
      Дозвольте к Вам, Клiм Моiсєйович поважний,
      Звернутися у справах очень важних.
 
      Входить Льова Ковбаса. Стьопа Хулiмулiн i Поля.
 
       Льова Ковбаса.
      Клiм Моiсєйович, послушайтє мiня,
      Ви пiдарасiв етiх бойтєсь, как огня!
       Гриша Нєпєйвода.
      Я встрашном гнєвє, помолчi, мудак,
      Когда говорiт Гнат Пилипович Рак!
       Стьопа Хулiмулiн.
      Моя твою возьмьот за голу сраку
      I харашо отпiздiт, як собаку.
       Клiм Моiсєйович Кац (велично).
      Iдiтє нахуй всє, покiньтє кабiнет!
 
      Все дєлают одiн шаг вперьод.
 
       Всi (хором). Нєт!
 
      Пiд час суперечки iдiоти-дауни Коля i Поля мовчки дивляться один на одного i сопуть. Видно, шо вони подобаються один одному. Входять Вася i Пєтя Твєрдохлєбови, лiлiпути з коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
 
       Вася Твєрдохлєбов (до Гриши Нєпєйводи).
      Лариса Сидорiвна Сало
      Сьогоднi под трамвай попала,
      I он їй iспортiл всьо їбало.
       Гриша Нєпєйвода.
      Она жива?
       Пєтя Твєрдохлєбов.
      Жива, конєшно.
      Но надо что-то дєлать спєшно.
      Єйо нам нєкєм замєнiть.
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Сказав я, нахуй всi iдiть!
 
      Входить Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, обидвi страшнi.
 
       Люба Нєїжмасло.
      Смотрiтє, от хуйова баба.
      I вiдно, шо на перед слаба.
       Лариса Сидорiвна Сало.
      Молчi, ти, тарапашня сука.
      Для мєня вiдєть тєбя — мука.
       Гнат Пилипович Рак.
      Ви, курви, обє замолчiть!
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Кажу я, нахуй всi iдiть!
       Гнат Пилипович Рак.
      Клiм Моiсєйович прекрасний.
      Ви не волнуйтеся напрасно.
      Ми всьо устроiм верi гут.
      На Любу зрiтєлi iдут.
      Однак для ролi Еврiдiки
      У нєйо вiд нємного дiкiй.
      К тому ж вульгарний лєксiкон, проiсхождєньє видаст он!
      Я прєдлагаю їхню Полю всєрьоз попробовать на ролю, i тєм убить двох зайцiв вмить.
      А коллєктiви замiрiть.
 
      Нiма сцена.
 
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Товариш Рак, ви шо мудак?
       Гнат Пилипович Рак.
      Iначе нам нiззя нiкак.
      Ми Полю паранджою вкроєм,
      Тєм самим нєдостаткi скроєм.
      А сцену, де вона в могилi,
      Ми сдєлаєм, как-будто в милi,
      Потом она садiтся в гроб:
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Ваш план уже мнє остойоб.
       Гнат Пилипович Рак (нєвозмутимо пояснює).
      Ми образ видєляєм главний,
      Характер героїнi славний,
      По-мойму, будєт заїбiсь!
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Ви в страшнi дєбрi забралiсь.
      А вийдєт с етого хуйня.
      Орфєй в нас хто?
       Гнат Пилипович Рак.
      Канєчно, я.
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Ну ладно, щас в пизду iдiть. Глядiть, мєня не пiдведiть, Бо нам усiм тогда пiздєц.
       Всi (хором). Клiм Моiсєйович, какой Ви молодєц!
 

Дiя друга.

 
      Генеральна репетицiя спєктакля «Орфєй i Еврiдiка». Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сценi Гнат Пилипович Рак в костюмi Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмi Князя тьми i свiта чортiв, в яких можна впiзнати наших старих знайомих Васю i Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу i Стьопу Хулiмулiна. Вони тримають в руках списи i тризуби, як то i положено чортам. В залi сидить Клiм Моiсєйович Кац з колокольчиком.
 
       Гнат Пилипович Рак (в ролi Орфєя до Грiши).
      К тєбє прийшов я нє таясь,
      Тьми вогкой пацаватий Князь.
       Гриша Нєпєйвода.
      Как же посмєл ти, пiдарас,
      Покой нарушiть мой сєйчас?
 
      Клiм Моiсєйович Кац звонить в колокольчик: «Дiнь-дiнь-дiнь».
 
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Мнє кажеться, что ету фразу
      Проiзносiть нє стоiт сразу.
      А, єслi можно, мєдлєнєй:
       Гнат Пилипович Рак.
      Клiм Моiсєйовiч, Вам вiднєй.
       (До чортiв). Ей ви, хуї, давайте гроб!
       Льова Ковбаса.
      Ти нє командуй, долбойоб!
 
      Коля. Вася i Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджi. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, одягнутi страхопудалами.
 
       Гнат Пилипович Рак.
      О, це она, моя прекрасна!
      Уви, я странствував напрасно,
      Уже єйо нє ожiвiть:
 
      Починає грати на арфi. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.
 
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Поля, вставай!
       Лариса Сидорiвна Сало.
      Токо блядь так заставляє сєбя ждать!
 
      Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба i падає на пiдлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфi все голоснiше.
 
       Клiм Моiсєйович Кац.
      Хуйню негайно прєкратiть!
 
      З цими словами Клiм Моiсєйович кида у Колю колокольчик i влучає йому просто в лоба. Коля i колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля нi, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфi Andante, але нiхто на сценi не встає, як того потребує п'єса про Орфєя. Замiсть цього на сценi з'являється Уляна Юхiмовна Свiтисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната.
 
       Уляна Юхимовна Свiтисонечко.
      Ложись на пол, пiздоболи!
 

 

Дiйовi особи

       Магарич,митець.
       Омелян Косопизд,митець.
       Харитон Уйобищенко,митець.
       Назар Сивуха,митець.
       Альфред Золупенко,митець.
       Люда,вагонна провiдниця котру всi вищезгаданi митцi їбуть iнодi по черзi а iнодi так.
       Гаврюша Обiзянов,iнженер.
       Степан Срака,главний iнженер.
       Шльома Гомельский,науковець.
       Роже Городi,французський буржуазний нацiоналiст.
       Пророк Самуїл,старий жид.

Дiя перша.

      На сценi стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^ 2. Трохи нище написано: «Нiщо нiкуда не зникає i нiзвiдкiля не береться», пiдпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом, iз-за дверей чути приглушенi голоси.
 
       Перший голос.I от уявiть собi, — цей мудило уходить i ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нiчого крiм старого дерев'яного корита.
       Другой голос.З цього мiсця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.
       Перший голос.Перш за все ви сците у корито.
       Третiй голос.Воно ж диряве, Альфред Юхимович.
       Четвертий голос.Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.
       Голос Альфреда Юхимовича.Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите її туди обома ногами.
       Другий голос (хрипко).Шо одєтую?
       Голос Альфреда Юхимовича.Звичайно нi, пан Сiвуха, — голiсiньку!
       Третiй голос.Тю! Навiщо таку хуйню робить — та пiдiйшов сзаду та засунув!
       Четвертий голос.От ти, Косопизд репаний, замiсть багато пиздiти учився б у старших людей.
       Третiй голос.Та я єбу!
       Голос Альфреда Юхимовича.Спецiальне пояснення для дiтєй природи — моча актiвiзiруєт ерогєнниє зони у женщiни на п'ятах.
       Голос Косопизда.Тю, яка iщо зона, блядь, когда вона i так менi кожну нiч сниться.
       Четвертий голос.Та не пизди, дай послухать!
       Голос Альфреда Юхимовича.Тантра, на хуй!
       Голос Назара Сивухи.Я вас прошу, не отвлєкайтєсь, шановний Альфреде Юхимович.
       Голос Альфреда Юхимовича.Я акцентiрую ваше внiманiє, господа, — женщiна прi цьому прiходiт в состоянiє статевого збудження.
       Голос Назара Сивухи.Як ви сказали, Альфреде Юхимович? Повторiть.
       Альфред Юхимович.«Статевого збудження», пизда очката. I саме в цю мить, господа, ви вказiвним i безiмянним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку i починаєте її лизати, весь час поднiмаючись язиком все вище, вище i вище:
       П'ятий голос.I так до самої сраки! Га-га-га-га!
 
      В вагонi раздається тваринний регiт.
 
       Голос Альфреда Юхимовича.Саме в цю хвилину, мої друзi, до вас приходить довгожданна ерекцiя.
       Голос Назара Сивухи.А якщо не приходить, Альфреде Юхимович? Тода що робить?
       Голос Омеляна Косопизда.Тогда надо воду злiвать!
 
      Входить Люда, вдягнута вагонною провiдницею, в руках у Люди поднос iз їжею. Вона разкручує дрiт на дверях, вiдчиняє iх i зникає у темнiй пащi товарного вагону.
 
       Голос Омеляна Косопизда.Скiлькi тєбя ждать можно, курва!
       Голос Харитона Уйобищенки.Знов макарони, блядь!
       Голос Альфреда Юхимовича.А бацили шо нема?
       Голос Назара Сивухи.Та не чавкай, ти — чучундра! Голос Магарича чавкає.
 
      Деякий час з вагону долинає тiльки чавкання, стукiт алюмiнєєвих ложок та реплiка Омеляна Косопизда «Давай компот на хуй!». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сивухи — «Люда, ти готовая?», та якесь таємниче шарудiння. За декiлька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складенi стойкою забрудненi алюмiнiєвi пуломиски. Вона поправляє зачiску, надiває формєний бєрєт i закручує дверi на дрiт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув i веселий регiт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно i весело. Входять Гаврюша Обiзянов i Степан Срака, поглибленi в свої iнженернi папки i розрахунки. Вони зайобанi i закомплексованi.
 
       Гаврюша Обiзянов.По нашим даним, якщо будiвництво не наєбнеться зараз — воно обов'язково наєбнеться в наступному кварталi.
       Степан Срака (налякано).I шо тогда будєт, Гаврюша?
       Гаврюша Обiзянов (спльовує).Тюрма на хуй!
       Голос Альфреда Юхимовича.Так от, друзi мої, єслi с женщiной правильно обращаться, то она становiтся уже не жєнщiной, а сiмфонiєй етого, как єго:
       Голос Магарича.Брамса!
       Голос Альфреда Юхимовича.В пизду Брамса! Ото пизданув, як в лужу перднув!
 
      З вагону знов чути як хтось сито ригнув, i голос Омеляна Косопизда — «Макарони блядь!»
 
       Степан Срака (пошепки).От дє кайф ловлять!
       Гаврюша Обiзянов (до Люди).Хто там у тебе?
       Люда.Митцi.
       Гаврюша Обiзянов.Якi митцi?
       Люда.Разнi. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, а один очкарик — пацан єщьо.
       Степан Срака.I шо вони роблять?
       Люда.А макарони їдять! У суботу i недiлю замiсть компота — кохве, горiлку по святах.
       Гаврюша Обiзянов.А бацила?
       Люда.Бацилу раньше давали, щас нi.
       Степан Срака (рiшуче).От все одно — заєбiсь жизнь! (До Люди).Вiдкривай, блядь!
       Люда.А може не треба — вони битись будуть!
       Степан Срака.Та одiн хуй — раз живьом! Эх жизнь хуйовая!
 
      Степан Срака i Гаврюша Обiзянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди i вiдкочуються назад. [Гаврюша щупає бланжа на мордi: «Террористи хуєвi!»]
 
       Степан Срака.Пустiть друзi! Ми бiльше не будемо!
       Голос Магарича.Тобi, я бачу, мало пизди получить, — ти ще хочеш шоб тебе в сраку виєбли! Закрий дверi — бздить!
       Степан Срака.Хлопцi, єбiть куди хочете, тiки пустiть — парашу буду виносить, бля буду!
       Голос Харитона Уйобищенки.А шо, можна пустить, хлопцi — воно, iнженер, як цуценята — скавучить, то так весело робиться, а набридне — придушим та й викинем к хуям!
       Альфред Залупенко.Правильно, хлопцi — нехай лiзе.
       Омелян Косопизд.Чєловєк чєловєку — друг, товарищ i брат.
 
      Гаврюша Обiзянов i Степан Срака залазять до товарного вагону i зникають в пiтьмi. Люда знову закриває дверi на дрiт.
 
       Голос Магарича.А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш — я тобi гланди через сраку вирву!
 
      Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.
 
       Голос Альфреда Юхимовича.На чьом ми зупинились, господа?
       Назар Сивуха.На сiмфонiї Бpамса.
       Альфред Юхимович.В пизду [того] Брамса! Ви, пане Сивуха, краще слухайте уважно i занотовуйте до цитатника, бо ви нiхуя iще жизнi не знаєте! От вчора, пiсля вечерi, вам звонила якась лярва — мов так i так, кидай усе — приїзджай їбати! Так шо ви зробили? — Весь затрусилися мов скажений i давай у дверi гупати, [мало окуляри не побили!] Так добре, що у меня шприц всєгда наготовє. От ви, Косопизде. От щоб ви зробили на мiстi пана Сивухи?
       Голос Омеляна Косопизда.Та я б її вбив!
       Альфред Юхимович.Чули, пан Сивуха? Шо неясно?
       Степан Срака (запопадливо).А шо у вас в ампулах до шприца?
       Альфред Юхимович (демонстрiрує свою комунiкабельность).Чом не сказати? Скажу: в однiй ампулi — сiмянна витяжка бобра, в другiй — всячєскiе iмунодєпрєссанти.
       Степан Срака (у захватi).Яки люди! Гаврюша, якi люди! А ми цiлу жизнь їбемось як кроти, як та мушка ми лiтаєм.
 
      До вагону кiлька хвилин тому пiдiйшов Шльома Гомельский — науковець, i з цiкавiстю прислуховується до бєсєди, яка плавно тече в своєму звичайному руслi.
 
       Альфред Юхимович.Або увiзмiть таку штуку як танцi. Щас кожен мудак сам по собi танцює, руками й ногами махає, спотiє весь, а в нагороду хiба що запалення легенiв схопить. Мiж тим, чоловiчий пiт — то ценна сировина. Тож, замiсть руками махать, вiзьми платок та зажми його пiд пахвою i так танцюй, щоб добре потом просяк.
       Голос Магарича.Ги-ги! Ото нєхуйово!
       Альфред Юхимович.Як хорошо просякне — зараз їм тьолцi мармизу витри i считай дєло в шляпе.
       Голос Косопизда.Тю! А ця хуйня навiщо?
       Альфред Юхимович.Вона раз нюхне i їй пiздец! Вiд ерогенних зон носа iмпульс iде до статевого центру збудження. Тiльки i роботи, що до кущiв дотягти!
 
      По очкастому i веснянкуватому обличчi Шльоми [Гомєльского, який припав вухом до вагону] обiльно тєкут сльози i слюнi.
 
       Шльома (крiзь сльози щастя).Хлопцi, пустiть.
       Голос Альфреда Юхимовича.Iди в лабораторiю, жидок, тут своїх вже до хуя!
       Шльома Гомєльский (вражений такою проникливiстю).Звiдки ви знаєте, дядя?
       Альфред Юхимович.Я зняю, бо я жизнь прожил! Пиздуй, тобi кандидатську їбошить надо!
       Шльома Гомєльский (схлюпує).Єбав я ту кандидатську!
       Альфред Юхимович.Ти шо, пизда, не хочеш 150 карбованцiв получать?! Нє, ви бачили таке? Совсєм оборзєл пацан.
 
      Шльома плаче. Його ридання гнiтуче дiють на сидячих у вагонi. Вони зловiсно мовчать.
 
       Омелян Косопизд (жорстоко).Нiчого, нехай поплаче, потiм пiде собi обрєзанiе зробить, мацою зажре та буде банкувать [як у теплiй срацi].
       Альфред Юхимович.Ти не гуманiст, Омелян.
       Магарич.А шо, може вiзьмем жидка?
       Харитон Уйобищенко.Та, менi шо? Нехай лiзе: [Якщо не буде бздiть, нехай лiзе — менi шо?]
       Косопизд.Пайка зменьшиться!
       Назар Сивуха.Жиди — то такi хiтросракi: Заждiть, вони не тiльки шо макарони, — вони й сайри дiстануть!

 

Дiйовi особи

       Вєнєдiкт Абрамовiч,сноб.
       Пєрєц Моiсєєвiч,сноб.
       Свирид Свиридович,сноб.
       Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас,снобихи.
       Скворцов,вєдущiй передачi «В мiрє животних».
 
      Дiя вiдбувається в квартирi Свирида Свиридовича. Квартира Свирида Свиридовича обвiшана рiзним шматтям, в числi якого: ручна ворона в клiтцi, портрет святої Варвари, бюст схiдного дєспота, iржаве вiдро, прибите до стелi, напiвз'їдений клопами метелик, розп'ятий на стiнi, забитий Хемiнгуеєм кабан, картина з голими шлюхами, дiван в стилi рококо, в якому їбеться шашель, та iнше. За брудним столом сидить Свирид Свиридович, пале люльку i дивиться «В мiрє животних». На столi лежить книга. На книзi написано: «Гомосексуалiзм i схiдна фiлософiя». Автор книги Цюнь Хунь Мунь.
 
       Скворцов (в телевiзорi). Iнтєрєсно, что с наступлєнiєм брачного пєрiода повєдєнiє саламандри мєняється. Обратiтє внiманiє на вздувшiєся жєлєзи саламандри у основанiй єйо хвоста.
 
      На екранi возникає гидкий силует саламандри. Грає Пiнк Флоiд. Раз по раз саламандра iздає звуки, нiби пилою возять по шихверу.
 
       Свирид Свиридович (сам до себе). Хе-хе, йобане чудо!.. Входять Вєнєдiкт Абрамовiч i Пєрєц Моiсєєнiч iз пляшками горiлки.
       Скворцов (в телевiзорi). Посмотрiтє. Так iспугана саламандра питаєтся напугать нєпрошеного гостя пєрєд тєм, как рєтiроваться.
 
      На екранi саламандра гидко сре, переливаючись цвiтами райдуги. Грає Пiнк Флоiд.
 
       Свирид Свиридович (показує на книгу). Ви ето чiталi?
       Пєрєц Моiсєєвiч.Позвольте, Свирид Свиридович, ето ж бульварная iнтерпретацiя «Алмазної Сутри». Вот я Вам прiнєсу кнiжєнцiю, одiн купєц пiшет о руськом православiї. В молодостi бил большой разбойнiк, прєдставьтє сєбє. iзнасiлував свою мать. Ето так, апрiорi, затєм долго жив на Востокє. Вобщє, умнєйша, опитнєйша людина!
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Как ето сказано в Блока: «Вєлiка Росiя, а iдтi нєкуда:».
       Свирид Свиридович.Магiя слова, батенька!..
 
      З цими словами Свирид Свиридович наливає горiлку i вся компанiя випиває.
 
       Скворцов (в телевiзорi). Сєйчас ми познайомимось iщо з однiм прєдставiтєлєм обширной сiм'ї плазунiв. Ви, навєрноє, єго уже узналi. Вiдiтє, какой он сiмпатiчний.
 
      На екранi з'являється страшна пащека крокодила. В зубах у його стирчать шматки волохатого собаки.
 
       Скворцов.Да, в лєсу другiє закони, чем у нас з вами. Токо зазєвался i, глядiш, угодiл кому-то на ужин. Так сказать, малєнькiє трагєдii.
 
      Входять Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас.
 
       Ельза Пiздаускас (з нєруським акцентом). Етi мужчiни, онi, как всєгда, п'ють втiхаря. А женщiнам нi слова.
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Рекомендую — у нас в гостях iзвєстнєйшая Ельза Пiздаускас.
       Ельза.Хоть би ти, Вєня, нє виябувався, ти ж знаєш, я етого нє люблю.
 
      З цими словами Ельза Пiздаускас наливає собi гранчак горiлки i випиває його.
 
       Полiна Йосипiвна.Ви нє чiталi статтю Ганцмахера «На порогє разума»?
       Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо-то слишал, ето про прiручену акулу, она єст з рюмочкi яйца. Кстатi, господа, ви знаєте — до сiх пор нiхто не знає, хто в акули мужчiна, а хто женщiна.
       Ельза Пiздаускас.Навєрно, я б опредєлiла по запаху. Га-га-га:
 
      Ельза Пiздаускас неприємно регоче, давлячись солоним помiдором.
 
       Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, нє вгадалi, ето про обiзяну. Обiзяна впєрвиє заговорiла:
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха: I что же, мєня iнтєрєсуєт, ваша обiзяна могла б такоє сказать?
       Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, всєго одну фразу. Она сказала: «Шо, пiздюкi, доiгралiсь?».
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха! Ето iщо нi о чьом нє говорiт. Она может рефлекторно проiзводiть звук.
 
      В цю ж саму мить Свирид Свиридович досить голосно пердить.
 
       Ельза Пiздаускас.Лучше чєсно пьорднуть, чєм прєдатєльськi набздєть.
       Скворцов (в телевiзорi). От вiдiтє, как iногда получається. Токо наш новий знакомий собрался в родную стiхiю, как хозяiн тайгi, которому надоєдо сосать лапу, прийшов на водопой. Обично, етi сiльниє звєрi iзбєгают друг друга.
 
      На екранi ведмiдь i крокодил боягузливо харчать один на одного. Причому, крокодил не випускає з пашеки неохайних шматкiв волохатого собаки.
 
       Пєрєц Моiсєєвiч (шуткує). Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
       Полiна Йосипiвна.Шо-то, мальчiкi, ви заболталiсь. Нє забивайте ж продам.
 
      Свирид Свиридович i Пєрєц Моiсєєвiч розливають горiлку. Всi випивають i закусюють ковбасою.
 
       Свирид Свиридович (сп'янiлим голосом). Ето напомiнаєт мнє фiльм Хiчкока. Вiн i Вона сидять, оба голиє. Он з ножом. Вона з топором, рєжуть ковбасу i їдять. А над iми стоїть д'явол в образi женщiни.
 
      Свирид Свиридович намагається iзобразiть, як виглядав д'явол в образi женщiни в фiльмi Хiчкока.
 
       Пєрєц Моiсєєвiч.Свирид Свиридович, та покиньте, ето ж iз другого фiльма! Вобще, я Вам совєтую — покиньте ту хуйню i посмотрiтє новий фiльм Хабiбулiна. От де екзистенцiя, їбать мєня в рот i в нос! Чєловєк на огородi найшов сапку i давай сапати. Весна пройшла, он сапає. Лєто пройшло, он сапає. Осiнь пройшла, он сапає. Ото пiздєц:
       Полiна Йосипiвна.А зiмою?
       Пєрєц Моiсєєвiч.Шо зiмою? Я шо-то вопроса нє пойняв.
       Полiна Йосипiвна.Ну зiмою? Сапає iлi нєт?
       Пєрєц Моiсєєвiч.Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж вiн, нахуй, дєнється?
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй!
       Скворцов (в телевiзорi). К щастю, всьо закончiлось благополучно. I наш толстокожий знакомий опустiлся на дно доєдать свой обєд.
 
      На екранi видно потворний хвiст крокодила, який шмякає по болотi. Грає Пiнк Флоiд. Свирид Свиридович, який пiд час балачок тихо куняв у крiслi, починає голосно храпiти.
 
       Ельза Пiздаускас.От ето номер! Што дєлать будем?
       Вєнєдiкт Абрамовiч (фiлософськi). Нiчего. Йому ж хуже будєт. (До Пєрца Моiсєєвiча). Ти як сьогоднi?
       Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо, можно, конєчно.
       Полiна Йосипiвна.Тут холодно, можно труби застудiть.
       Пєрєц Моiсєєвiч (фiлософськi). Для женщiни труби — все одно, шо для мужчiни мозгi.
       Вєнєдiкт Абрамовiч.Харош пiздєть!
 
      Вєнєдiкт Абрамовiч першим подає приклад i знiмає штани. Всi роздягаються. Грає музика з передачi «В мiрє животних».
 
       Ручна ворона з клєткi.Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
 

Завiса.

 

Дiйовi особи

       Васiлiса Єгоровна,красiва i горда сука, мєчта всєх мужичкiв.
       Адам Жоржович,добiса гарний мужичок.
       Валер'ян Валер'янович,плюгавий мужичок.
       Валєрiй Валєрiйович,сильний i умний мужичок.
       Умберто Васильович,цинiчний мужичок.
       Бруно Адольфович,бєлакура бестiя.

Дiя перша.

 
      Спальня Васiлiси Єгоровни — заманчiве мiсце, куда мрiє попасти кожен мужичок. В спальнi зайобана Васiлiса Єгоровна лежит лiцом униз, крєпко охвитiв подушку сильними руками. Бiля дзеркала стоїть напiвголий Адам Жоржович добiса гарний мужичок i корчить в дзеркало протiвнi гримаси.
 
       Адам Жоржович (сам до себе).Ето пiздєц, яка у мєня харя. (До Васiлiси Єгоровни).Ти курва куда кєпку мою поклала?
 
      Васiлiса Єгоровна нє iздайот нi звука.
 
       Адам Жоржович (самовпевнено).Я ету курву так задєлав, шо она уже i говорiть нє может. (С любов'ю поглажує себе по пухлому тiлу обома руками).Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васiлiси Єгоровни).Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом i хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю.
       Васiлiса Єгоровна.Да вiдчепись проклятий! Нi днєм нi ночью покоя нєт.
       Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочцi i надiва на голову. Мрiйливо сам до себе).От я часто думаю: нєкоториє тьолкi у компанiї розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивiться яка я умная, я етого не люблю.
 
      Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно пiднiмає брови i заходиться видавлювать прища на носi, а видавивши зсовує брови, примружує оченята i корчить в дзеркало огиднi гримаси.
 
       Адам Жоржович (солодко бормоче пiд нiс).Мен — пiздєц усьому.
 
      Входить Валер'ян Валер'янович — плюгавий мужичок. Вiн мовча знiмає кєпку пiд якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валер'ян Валер'янович зачесав її з права налiво, так шо продiл знаходиться в нього над правим вухом.
 
       Адам Жоржович.Ти такий хуйовий зробився Валєр'ян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму!
       Валер'ян Валер'янович. (червонiє).У мєня волос ломкiй.
       Адам Жоржович.А хуй в тєбя случайно не ломкiй? Га-га-га (регоче).Ну нє абiжайся.
 
      Адам Жоржович скручує лiвi пальцi в вiдi бублiка, а правими ляскає по бублiку, сопровождая цi похабнi жести процмокуванням язика i пiдмигуванням в бiк Васiлiси Єгоровни. Валер'ян Валер'янович сидить нiяково йорзаючи на стулi i червонiє. Адам Жоржович показує Валер'яну Валер'яновичу три пальцi, випучує очi i вип'ячує губи. Валер'ян Валер'янович с уваженiєм дивиться на Адама Жоржовича i кача головою. Видно шо он заздрить красивому i сильному мужичку Адаму Жоржовичу.
 
       Валер'ян Валер'янович.Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь?
       Адам Жоржович.Да я їбав бриться! Я i так сєбя хаваю от i до. Я ото бриться западло щiтаю.
       Валер'ян Валер'янович.А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла.
 
      Входить Бруно Адольфович белакура бестiя.
 
       Бруно Адольфович.Падйом, блядi, доктор прийшов!
 
      З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з пiд Валер'яна табуретку, так що той гепається сракою на пiдлогу.
 
       Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича).Ати шо, красавєц йобаний, сiдiш тут, єблом таргуєш? Руб єсть?
       Адам Жоржович.Єсть.
       Бруно Адольфович.Бистро пиздуй в магазiн, або падаждi я з тобой.
 
      Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валер'ян Валер'янович сидить на полу. Деякий час вiн мається. Це видно iз того як вiн сова руками по брудному полу.
 
       Валер'ян Валер'янович (до Васiлiси Єгоровни).Васiлiса Єгоровна, давай пагаварiм.
       Васiлiса Єгоровна (продовжує отдихати лiцом унiз).I аб чом же у нас будєт разгавор?
       Валер'ян Валер'янович (червонiє).Ну как ето об чьом, Васiлiса Єгоровна? Разниє єсть iнтєрєсниє для нас обоїх вєщi.
       Васiлiса Єгоровна.Мiнє онi уже давно нє iнтєрєсниє етi вєщi.
       Валер'ян Валер'янович (червонiє, але робить харошу мiну при поганой iгрi).Ето, Вася, шо, нада понiмать как визов?
       Васiлiса Єгоровна.А понiмай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по п'яному дєлу зробила, била ошибка.
 
      Валер'ян Валер'янович сидить долi, слухає цi неприємнi для себе вєщi i шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинiчний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут вiн не акуратно, з претензiєю на хамство.
 
       Умберто Васильович.Шо ти там шукаєш Валер'ян Валер'янович? Может гайка от болта куда закатiлась?
       Валер'ян Валер'янович.Нi, то нє, то я так. Я хтiв подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.
 
      Умберто Васильович кида бистрий i хтивий погляд на койку з Васiлiсою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублiк, а пальцами правой ляскає по бублiку, при цьому вiн пiдмигує до Валер'яна Валер'яновича. Валер'ян червонiє i розводить руками. Умберто Васильович регоче.
 
       Валер'ян Валер'янович.Я тебе хтiв запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разнi астрали написано. Або давай обмiняємося: ти мiнє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» i «Зов мєчти». Харошиє кнiгi, iнтєрєсниє.
       Умберто Васильович.А ти хуй в бєлки видiв?
 
      Входить Бруно Адольфович i Адам Жоржович з пляшками противного вина.
 
       Бруно Адольфович.Ану тихо блядь!
 
      З цими словами Бруно Адольфович лунко винiмає корок з пляшки i миттю розлива вино в стакани. Все що вiн робить це демострацiя його нахабства. Навiть цинiку Умберто Васильовичу це ясно. Всi випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови i дивиться на себе в дзеркало.
 
       Умберто Васильович.Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
 
      Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.
 
       Умберто Васильович.Ну шо як вiдiмость?
 
      Усi тупо регочуть.
 
       Бруно Адольфович.Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.
       Валер'ян Валер'янович.От мєня тоже жена ушла.
       Умберто Васильович.Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?
       Бруно Адольфович.Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.
       Валер'ян Валер'янович.Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?
       Адам Жоржович.Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.
       Бруно Адольфович (раптово).Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани).Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.
       Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?
       Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи).Всi тьолки суки i прастiтутки.
       Адам Жоржович.От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.
       Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?
       Умберто Васильович.Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.
       Валер'ян Валер'янович.От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.
       Адам Жоржович.А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.
       Умберто Васильович.А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.
 
      Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.
 
       Умберто Васильович.Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?
       Валєрiй Валєрiйович.Канєшна єсть.
 
      Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.
 
       Бруно Адольфович.Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?
       Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато).Три палочки.
 
      Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.
 
       Адам Жоржович.А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!
 

Завiса.

 

Дiйовi особи

       Нєзнайка,супермен-вiкiнг.
       Гурвiник,антисемiт.
       Карандаш,художник-китчмен.
       Самодєлкiн,матрос торгiвельного флота.
       Пєтрушка,мовчазний карлiк у кепкє.
       Буратiно,просто поц.
       Мальвiна,дєвушка з голубою волоснею.
       Сiнєглазка,алкоголiчєская подорва.
       Красна Шапочка,красива, лiнива, егоїстична i дурна блядь.
       Артемон,чорний собака.
       Мнацаканов,привид у телевiзорi.
 
      Дiя вiдбувається в майстернi Карандаша. В майстернi розвiшанi розкошнi вироби хазяїна, в числi яких: пофарбованi гiпсовi голови пiратiв, попiльницi в виглядi смертi та голi дiвчата в рамi рококо. Бiля вiкна сидить Пєтрушка, мовчазний карлiк у кепкє, i фарбує яєчко. На полу хропуть п'янi, бруднi i голi Самодєлкiн у рваному тєльнику i Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебiла — Буратiно i Гурвiник, п'ють i пиздять. З вани долинають звуки води i веселий регiт Красної Шапочки.
 
       Буратiно (страшним хрипким голосом).:i слухай, блядь, от, блядь, вiн смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякi. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало бiля клунi i мига. Той мудак пиздує туда. Жiнка кричить. Вiн тiки так: спакойна, стара блядь; а з цiєї хуйнi така рука його — раз, а iди сюда, — запхали в НЛО i кудись полетiли до хрiна на роги.
       Гурвiник.Оце i все?
       Буратiно.Нє. Вони полiтали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетiли i викинули його к хуям, а чувак той пiсля цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а вiн: «бе-е». Йому показують жiнку, а вiн: «бе-е».
       Гурвiник.Та то всьо хуйня.
       Буратiно.Та яка хуйня, в книзi написано!
       Гурвiник.В мене кум, вiн в Iсайках директор банi, так його небiж раз приходить додому, а жiнки нема. Вiн до сусiдки. Сусiдки тоже нема. Вiн сховався за пiч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась i, раз, у трубу. Кумiв небiж тоже все поскидав i давай мазатися. Намазався i, тоже, у трубу. Прилiтає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крiсло, в йому сидить їхнiй цар i всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому полiно i каже: це твiй кiнь, i давай, пиздуй, щоб тебе не видiли, тiльки не пизди нiкому, бо помреш. Вiн прилетiв i зразу ж куму напиздiв, а той менi.
       Буратiно.I шо, помер?
       Гурвiник.Тут же. Як ховали, то весь синiй в гробу лежав.
 
      У дверi гупають.
 
       Буратiно (до Пєтрушки).Ти, педрiло, а ну-ка дай, вiдкрий.
 
      Пєтрушка мовчки кида яйця i пиздує до дверей.
 
       Гурвiник (роздивляється Пєтрушкiну працю).Блядь, якогось жида нарисував:
 
      Входить Мальвiна, потряхуючи голубою волоснею.
 
       Буратiно.А шо, Мальвiна, даси поїбатись?
       Мальвiна (обiжається).Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
       Буратiно.Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
       Мальвiна.Нє. Єслi хочете, хлопчики, тiльки в рот, ето — пожалуста, ето можна, а поєбаться — дома єбайтєсь.
       Гурвiник.У, жадна сука.
 
      Гурвiник i Буратiно киряють. З ванни доноситься щасливий i дурний регiт Красної Шапочки i звуки води.
 
       Гурвiник (неприємно отигруючись).Я одну тьолку когда-то знав. Така красiва тьолка. Но в неї, панiмаєш, тiльки тiло красiвоє, i бiльше нiхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрiчалась з парнем. Такой хороший парнiша. Вiн мiчтав, шо вiн колись пiде в армiю, а вона його буде ждать. I от приходять вони в бєсєдку, а вона йому i каже: «А тепер єбi мєня». А вiн їй: «как ето?» А вона говорит єму: «от сейчас я тобi покажу, как ето». I не он її, а вона його сама виїбла. Ну, значить, вiн їй целку зламав, йому понравилось. А вона лежить i каже: «а тепер пiшов на хуй». А вiн: «как ето?:» От, жалко пацана.
       Буратiно.Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. I так i сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечi положить i гладiт, i гладiт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобi, кiт? I по їбальнику сразу — на! (Вздихає.)Любила меня.
       Мальвiна.От не люблю я, кода мужики таке пиздять. I та любила, i та хуєла: Та подивiться на себе, кому ви нужнi?
 
      Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вiкiнг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний пiджак. На руках у Нєзнайкi золотi гайки. З усiх карманiв стирчать пачки грошей.
 
       Мальвiна (сама до себе).Ето пiздєц.
 
      Слєдом за Нєзнайкой iде Сiнєглазка. Пiд очима в неї бланжi. Сама вона п'яна, раскована, смердюча i нiкому, крiм Незнайки не нужна.
 
       Сiнєглазка.Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
       Нєзнайка (с прибалтiйським акцентом).Послушай, Сiнєглазка, я тєбя прошу:
       Сiнєглазка.От'єбiсь! Надоєл! Дурак! (Iгрiво.)Рєбята:
       Нєзнайка.Сiнєглазочка, что я таково сказал?
       Мальвiна (до Нєзнайки).Простiтє, у вас такой прiятний акцент: Ви нє нємєц, случайно?
       Нєзнайка.Нєт, я с Прiбалтiкi.
       Мальвiна.Ах, как iнтєрєсно, скажiтє мiнє своє iм'я.
       Нєзнайка.Нєзнаускас. Простiтє мєня, я сєйчас. (До Сiнєглазки.)Сiнєглазочка, можно тєбя на мiнутку, пройдьом до уборной, i назад.
 
      Сiнєглазка i Нєзнайка iдуть в просторну уборну, звiдки в самом скором врємєнi доносяться противнi женськi п'янi матюки i звуки ляпасiв.
 
       Мальвiна.Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчiна!
       Буратiно.Мальвiна, вони в сральню пiшли, а ми давай в ванну пойдьом.
       Гурвiник.Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Шапочка iщо з утра сидiт.
       Мальвiна.Отстаньтє от мєня, кобєлi протiвнi! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)
 
      З уборной чути крики Сiнєглазки: «Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!». Чути знову ляпаси i опять ридання. Женскiй плач звучiт в унiсон красиво i мощно. Його звуки будять Самодєлкiна, матроса торгiвельного флоту, i Карандаша, художника-китчмена.
 
       Самодєлкiн (скида з себе Артемона).Ха-ха, дєвушкi ридають, матроси смiються. (До Карандаша.)Антонiо, падйом! Iлi в тєбя собаку кинуть?
       Карандаш.Не трогай, вона заразная. I вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратiну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де iкебана? Щас всє пойдут нахуй.
       Самодєлкiн.Ха-а. Не хуя не знаєте про матросiв, салабони. (Дико реве)Напрасна старушка ждьот сина домой! Антонiо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
       Карандаш.Шо за Антонiо? Меня Карандаш звуть.
       Самодєлкiн.Ну, считай, шо ти довиябувався.
 
      Самодєлкiн швиря собаку Артемона в рило карандашу. Артемон i Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Незнайка. Вiн тихо плаче. Вiн сидить, охопивши голову двома руками i плечi його трясуться. При цьому весьолiсть Самодєлкiна сягає вищого рiвня.
 
       Самодєлкiн (дико реве).Iiiiiй скажуть она заридає:
 
      Самодєлкiн реве i танцює чочотку. З уборної раком вилазить вiдпизжена Сiнєглазка.
 
       Сiнєглазка (стоячи раком).А волни бєгут от вiнта за кормой!
       Карандаш.А зараз всi на хуй пойдуть.
       Гурвiник.Дайте менi жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.
 
      Сiнєглазка стоїть раком на пiвдорозi мiж уборною i общею залою. Вона блює i спiває. З вани чути веселi звуки, iздаваємиє Красною Шапочкою. Хлопцi гуляють. Не приймають участi в веселощах тiльки плачущий Нєзнайка, Мальвiна i Пєтрушка, мовчазний карлiк в кепкє. Мальвiна пiдходить до ридаючого Нєзнайки, кладе йому руки на плечi i пестить його.
 
       Мальвiна.Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом i будєм щаслiви.
 
      Нєзнайка, кайфуючи, що його пожалiли, з усiєю силою б'є головою в стiну i ридає ще громче.
 
       Мальвiна.Ну-ну, нє надо, она вас нє стоiт. Нє надо, хорошiй мой. (Iгриво.)А то єслi ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотiтє етого?
 
      Вiдповiддю їй служать удари голови об стiнку.
 
       Сiнєглазка (iкаючи).Вже всю штукатурку оббив, пiдарас.
       Карандаш.Буратiно, я сказав, пiди ото, що Сiнєглазка наблювала, пiдмети i пiдбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
       Гурвiник (знiма з стiни гiпсового пiрата).Жид? Шо мовчиш? Хрясь!
 
      Пiрат-жид пада на пiдлогу i розбивається. Карандаш стовпiє.
 
       Гурвiник (до Карандаша).Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
       Карандаш (злякавшись).Нє, я — украiнєц.
       Самодєлкiн (танцює чочотку).Такий, як я китаєць.
 
      Входить Красна Шапочка одягнута в красiву резинову красну шапочку i бiльш нi в що. Вона красива, гола, мокра i лiнива.
 
       Красна Шапочка.Я так устала, тут такой шум. Буратiно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвiзор.
 
      Буратiно кидається угождать красавiце.
 
       Мальвiна (сама до себе).Курва. Вона устала — целий дєнь в ваннє сiдєть, вона устала: а я не устала! Сука голая!
       Красна Шапочка.Я нє голая, а обнажонная.
 
      Буратiно включа тєлєвiзор. В тєлєвiзорi Мнацаканов.
 
       Мнацаканов.А сєйчас прєдлагаю вам вiдєосюжет iз Калiфорнii. Два пасажирських експреса столкнулiсь меж собой. По прєдварiтєльному подщоту число жертв прєвишаєт:
 
      Раптово Мнацаканов помiчає обнажонну Красну Шапочку, давиться i починає iкать.
 
       Гурвiник (увєрєно).Жид. Шо смотрiшь?
       Мнацаканов.Я, собствєно:
 
      Красна Шапочка починає соблазнiтєльно чухать собi живiт i хiхiкать.
 
       Синєглазка (до Мнацаканова, iгрiво).Мужчина, сколько вам лєт?
       Нєзнайка (iстерично).Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрiзь пiдараси. Мнє нiчого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.)Пiджак? на хуй пiджак! (Скида пiджак.)Берiть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.)Кольоса? на хуй! Берiть, все берiть! Їжте!
 
      Нєзнайка знiма ботiнки i починає знiмать з рук золотi гайки. Гайки не дуже знiмаються з його пухлих пальцiв.
 
       Нєзнайка.Гайки йобанi, блядь, не знiмаються.
 
      Плачущий Нєзнайка зав'язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс i запиздячить ними в Сiнєглазку. Потiм Нєзнайка знима штани i швиря їх в Мнацаканова. Нєзнайка стоїть в обтягуючих бiлих трусах з льогкiм жовтим нiмбом бiля хуя i страшно кричить.
 
       Нєзнайка.Всьо! Всьо!
 
      Нєзнайка вийма iз пiджака i штанiв пачки грошiв i починає швиряти ними в друзiв. Одну пачку вiн швиря прямо в їбальник Мнацаканову. Мнацаканов iздає невловимий рух i з клацанням зубiв хижо ловить пачку в зуби. Очi Мнацаканова страшно блищать, з рота i носа виривається хиже гарчання.
 
       Гурвiник.Ти диви, от жидяра! А ну вiддай!
       Мальвiна (злякано).Вiн щаз нас усiх поїсть!
 
      Баби злякано верещать i лiзуть пiд стiл. Стоїть страшений крик. Гурвiник пiдбирає з полу красивий важкий шуз Нєзнайки i пиздить ним у телевiзор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещi на дiвчат i хлопцiв. Всi кричать, собака Артемон виє. Спокiйний тiльки Гурвiник, вiн витира руки об штани i наливає собi портвейн.
 
       Гурвiник.У, жидовська морда. Хе!
 
      Всi смiються. Починає грать красива токата. Самодєлкiн б'є пiд неї чочотку. Буратiно гладить Мальвiну, Мальвiна гладить Нєзнайку, Нєзнайко однiєю рукою гладить Сiнєглазку, а другою помагає їй блювать. Сiнєглазка блює, Карандаш малює, Красна Шапочка чуха собi живiт. Пєтрушка знаходить пiд столом яєчко, яке чудом не розбилося i заходиться його розрисовувать.
 
       Буратiно (тупо).Ну так шо, завтра гуляєм?
       Гурвiник.А как же! Мєсто встрєчi iзмєнiть нiззя, блядь!

Завiса