Збiгнєв Ненацький
      Новi пригоди Самоходика
      Повiсть
      (Нова назва: "Самоходик i Капiтан Немо")
      / Пан Самоходик #6 /
      Переклад з польської Ольги Тихонiвни Лєнiк
      Ця книжка - гостросюжетна захоплююча повiсть сучасного польського письменника про те, як молодь допомогла врятувати вiд злочинцiв затопленi пiд час вiйни музейнi скарби.
      ____________________________________________________________________________
      Уривок з сiмнадцятого роздiлу, мовою оригiналу:
      ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
      Marta miala jakis szosty zmysl. Dlugoletnie wspolzycie z jeziorem i lasem uczynilo ja wrazliwa na kazdy niemal szelest. Ale w przeciwienstwie do nieobytego z przyroda mieszczucha, ktoremu w lesie kazdy szmer lub plusk wody w jeziorze moze wydawac sie podejrzany, ona nie reagowala zupelnie na pewne rodzaje nocnych odglosow. Jakby mimo nocnego mroku widziala, ze to nie czlowiek skrada sie po podsciolce lesnej, lecz przebiega mysz, ze to nie pluszcza wiosla lodzi, lecz ryba rzucila sie w jeziorze.
      A teraz, choc my nic nie slyszelismy, ona jednak wiedziala, ze ktos nas podsluchuje.
      - Prowadzmy dalej rozmowe, jakbysmy o tym nie mieli pojecia - szepnela.
      - A ja na chwile odejde i sprobuje zajsc go z tylu - odpowiedzialem rownie sciszonym glosem. Glosno zas rzeklem:
      - Pozwolcie, ze popatrze na druga zatoczke. Kto wie, czy banda nie sprobuje od innej strony dostac sie do zaka.
      To mowiac, podnioslem sie z trawy i poszedlem wolno brzegiem jeziora.
      Czarny Franek i Kapitan Nemo prowadzili dalej rozmowe, ktora moglem slyszec nawet z pewnej odleglosci. Franek pytal Nemo, czy tutejsi rybacy nie potrzebuja pomocnikow i ile taki pomocnik zarabia. Odpowiedzi Nemo juz nie doslyszalem, bo zaglebilem sie w las.
      Skradalem sie ostroznie z elektryczna latarka w reku. Nie chcialem przedwczesnie sploszyc ukrytego w krzakach czlowieka. Nalezalo podejsc tak blisko niego, aby schwytac go w promien latarki. Ale trudno isc bezszelestnie przez mlody las, tyle w nim suchych lisci i niewidocznych galezi szeleszczacych za kazdym dotknieciem.
      ____________________________________________________________________________
      ЗМIСТ
      РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
      Зустрiч бiля переправи. Чоловiк, що розумiється на всьому. Перша
      пригода. Ватага Чорного Франека. Боягуз. Бiла яхта. Його свiтлiсть
      князь спiнiнгу. Таємничий лист. Хто такий Капiтан Немо? Сiрий глiсер.
      РОЗДIЛ ДРУГИЙ
      Виклик до мiлiцiї. Пiдробленi iкони й Бурштинова Венера. Iсторiя
      бурштинової фiгурки. Чоловiк iз рубцем на правiй щоцi. Де затоплено
      вантажну машину? Втеча пiд бомбами. Подорож пальцем по картi. Починаємо
      ризиковану справу.
      РОЗДIЛ ТРЕТIЙ
      На тому березi. Дiвчина з косою. Нiхто нiчого не знає про Капiтана
      Немо. Дивний чоловiк з важкий мiшком. Що сказав менi Проповiдник.
      Кумедник подарунок. Пiдозра. Кожен шукав самотностi. Я вiдвiдую
      Озерище. Що я вiдкрив на острiвцях.
      РОЗДIЛ ЧЕТВЕРТИЙ
      Похмурий острiв. Дивовижний слiд. Тривожна нiч. Яструб i компанiя.
      Хто вкрав байдарки? Злочин? Що сталося на островi? Чому гукали на
      допомогу? Розправа з грiзним ворогом. Пан Анатоль знову повчає.
      РОЗДIЛ П'ЯТИЙ
      Про туристiв вад озером. Знову яхта Вацека Краватика. Наречена
      князя спiнiнгу. Що вкрали у Вацека. Чорний прапор на плотах. Капiтан
      Немо виконує свою обiцянку. Закидання спiнiнга. Знову дiвчина. Моя
      перша риба. Де табiр Чорного Франека?
      РОЗДIЛ ШОСТИЙ
      Розмова про розбишак. Невже трiумф Чорного Франека? Спостереження
      за берегом по той бiк озера. Чи то лис, чи то бiс? Хто шукає затоплений
      скарб? Пiдозрiла зустрiч на Чаплиному островi. Пiдслухана розмова.
      Скiльки коштує рибальська карта? Я вистежую Чорного Франека.
      РОЗДIЛ СЬОМИЙ
      Пустир на Чаплинцi. Ватага вимагає викупу. Капiтан Немо атакує.
      Страшнi хвилини ватаги Чорного Франека. Витiвка Капiтана Немо.
      Нарiкання хлопчакiв. Я знаходжу таємний табiр. Невдячнiсть пана
      Анатоля. Марта випитує мене. Дуб Капiтана Немо. Я пишу до Немо листа.
      РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
      Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова
      злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог. Чи я
      Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка. Тяжка доля полонених.
      РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ
      Який на смак мотузок? Чи Немо нiмий? Напад на острiв. Чи буде
      найчудовiша пригода? Чого хотiв Проповiдник? На мисi Судака. Чи можна
      ловити на заклинання? "Отченаш".
      РОЗДIЛ ДЕСЯТИЙ
      Чи Марта iндiанець? Таємничий слiд. Табiр у глибинi лiсу. Дивний
      птах кiвiк. Шахрай чи орнiтолог? Де вудка? Розпач. Диво-окунь. Присяга.
      Як побито польський рекорд. Баланс втрат.
      РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
      Мир чи вiйна? Содом i гоморра. Помста ватаги. Що робити з Бровкою?
      Яку дiвчину поважають. Як здобути авторитет. Хто кому подобається.
      Угода з Бронкою. Чи зустрiну Чоловiка з рубцем?
      РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
      Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що дiялося на озерi? Про романтичну
      пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами? Екзамен. I знову
      таємнича карта. Викритий. Кому можна довiряти?
      РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
      Чи повиннi iснувати мандрiвнi лицарi. Брончнне признання. Зустрiч
      на мисi Судака. Зрада. Ми в пастцi. Втеча. Голос зачарованої дудки.
      Порятунок. Несправжнiй чи справжнiй орнiтолог?
      РОЗДIЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
      Розмова iз шпигункою. Хто кого обдурив? Комедiя пана Анатоля.
      Вiзит Бороданя. Кого я вистежую i кого хочу пограбувати? Про захоплення
      автомашинами. Бiля ятки з пивом. Що сталося з Чорним Франеком? Князь
      спiнiнгу i Бородань настирливо йдуть до мети. Зобов'язання.
      РОЗДIЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
      Чому програвав Франек, або розмова про тiсне вбрання. Спiвробiтник
      музею. Чому я впустив ножа. Роман ставить свої умови. Де таємнича
      карта? Горе хвальковi! Я скидаю маску. Навздогiн. Що сталося з
      таємничою картою?
      РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ
      Подив гарцерiв. План розшукiв карти i розгрому ватаги. Розвiдка на
      Пласкому озерi. Iсторiя Чорного Франека. Немо в скрутному становищi. На
      допомогу. Хто такий Немо? Несподiванка.
      РОЗДIЛ СIМНАДЦЯТИЙ
      Як я спiймав пiдслухувача. У чому полягала "дрiбна нетактовнiсть"?
      Тепла компанiя дивних осiб. Хто ворог глiсера? Як сподобатись Мартi?
      Мрiї. Чи можна ловити рибу "на пупа"? Бунт пана Казика.
      РОЗДIЛ ВIСIМНАДЦЯТИЙ
      Переможенi просять помилування. Як перемогти ватагу. Новий похiд.
      Вогнище на бiндузi. Романова зрада. Кiнець ватаги. Повернення
      переможцiв.
      РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
      Автомобiль на повiтрянiй подушцi й пiдводний човен. Що дiялося
      бiля перешийка. Кiлька слiв про червоних черв'якiв. Змагання. Хто
      князь, а хто королева? Зловiсна здобич. Розшуки Несправжнього
      Орнiтолога. Разюче вiдкриття.
      ЗАКIНЧЕННЯ
      ____________________________________________________________________________
      РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
      Зустрiч бiля переправи. Чоловiк, що розумiється на всьому.
      Перша пригода. Ватага Чорного Франека. Боягуз. Бiла яхта.
      Його свiтлiсть князь спiнiнгу. Таємничий лист. Хто такий
      Капiтан Немо? Сiрий глiсер.
      На початку липня в пропахлiй кислим пивом закусочнiй "Над Озерищем" було дуже людно. Пором, що перевозив на той бiк неширокого в цьому мiсцi озера, саме поламався, i його обiцяли полагодити хiба за годину. Тому кожен, хто пiд'їздив, - або вiдразу ж повертав назад, об'їжджаючи сорок кiлометрiв дорогою навколо озера, або чекав, коли полагодять пором. I в прохолоднiй закусочнiй пив пиво чи лимонад, їв ковбасу з гiрчицею, бо бiльше нiчого пити i їсти там не було.
      Мiй самохiд був другим у не дуже довгому ряду автомашин до в'їзду на пором. Поперед мене стояла стара, обшарпана вантажiвка з якогось мазурського держгоспу, ним приїхало дванадцятеро хлопцiв i дiвчат. Спершу я подумав, що ця молодь їде на сiльськогосподарськi роботи, а побачивши, як вони знiмають з машини рюкзаки, погнутi баклажки й пооббиванi казанки, здогадався, що їхнiй гурт приїхав автостопом порозкошувати над Озерищем. Мабуть, вони щойно розпочали свої лiтнi мандри, бо ще мали грошi: компанiя сiла за один великий стiл у закусочнiй i щедро пригощалась пивом, галасуючи на жаргонi вуличних хлопчакiв.
      Вiдразу ж пiсля мене пiд'їхали двi приватнi машини: "Сирена" i "Вартбург" з варшавськими номерами. Прикручений зверху на "Сиренi" багажник аж угинався вiд кемпiнгового обладнання: лантухiв iз спальними мiшками, наметами, надувними матрацами. А "Вартбург" тяг за собою двоколку з невеличким човном. I хоч машини були з дороги, вони аж сяяли чистотою, а човен нiби й не був ще на водi. З "Сирени" вийшли чоловiк i жiнка середнього вiку: вiн - худорлявий, сивуватий, з заклопотаною i водночас гордовитою мiною "недiльного водiя", який уперше в життi проїхав своїм автомобiлем таку довгу вiдстань: з Варшави до Мазовiї; вона - висока, руда, в окулярах, схожа на стару англiйку з кiнокомедiй. З "Вартбурга" викотилась опасиста жiнка, а з-за керма вийшов гладкий лiтнiй чоловiк з вусиками й грiзно насупленим чолом.
      Глянувши на нього, кожний мандрiвник зайшовся б з реготу. Вiн був у блузi, яку можна купити в закордонних рибальських крамницях, розцяцькованiй великими й малими кишенями. Так само ряснiли ними й штани. З тими напханими кишенями чоловiк скидався на унiвермаг в мiнiатюрi; в нього знайшлась би не тiльки котушка ниток будь-якого кольору, а й голка якої завгодно товщини, якi хочеш гачки для вудки, камiнчики для запальнички, мотузочки, волосiнь, складанi вiшалки для одягу, пружинки для спiнiнга, ножицi, шнурки для черевикiв, тасьмочки, шпильки та всяка всячина, аж до запасних кiлочкiв для намету.
      Я був певний, що цей чоловiк тижнiв зо два старанно готувався до вiдпустки, силкуючись завбачити всi несподiванки, що можуть спiткати його в кемпiнгу. Отож, мабуть, у лiвiй кишенi вгорi вiн носив бензинову запальничку разом iз запасними камiнчиками. А як часом бензин скiнчиться, то в правiй кишенi внизу в нього була газова запальничка. А коли б i вона поламалася, у правiй кишенi вгорi вiн мав коробку сiрникiв. Я був також певний, що, вже поставивши намет, вiн виявить, що все ж таки забув узяти щось надзвичайно важливе i конче потрiбне.
      На широкому поясi в нього висiв прилад, що був схрещенням сокирки з пилкою, лопаткою, молотком i фiнським ножем. З другого боку гойдався на ланцюжку величезний складаний нiж з кiлькома лезами i хитромудрий апарат, призначення якого не знали, мабуть, i самi його творцi. На лiвiй руцi чоловiк мав годинник, а на правiй бусоль з компасом. На ногах у нього були вовнянi капцi ручної роботи iз особливим чином пришитими пiдошвами. Як тiльки вiн вийшов з машини, жiнка подала йому черевики. Чоловiк поглянув спершу на годинник, потiм на бусоль.
      - Ми їдемо правильно, - обернувся вiн до супутникiв з другої машини. А потiм зняв капцi i взувся в черевики.
      - Я вважаю, - сказав вiн сивуватому чоловiковi, напевно, своєму приятелевi, - що твоя дружина теж повинна пошити тобi такi капцi. Коли ведеш машину, нога на педалi не так стомлюється. Про ноги треба дбати в дорозi. Пам'ятай: для туриста нога - то найважливiше. На натруджених ногах нiчого не зробиш.
      Вiн говорив це так, нiби прийшов з Варшави пiшки, а не приїхав автомашиною.
      Коли цей чоловiк дiзнався, що пором перевозитиме десь аж за годину, то ще дужче насупився. Разом iз своїм невеличким гурточком вiн увiйшов до закусочної, голосно повчаючи приятеля:
      - Запам'ятай, Казику, в спеку не пий нi пива, нi лимонаду, бо це тiльки посилює спрагу. Треба пити або чорну каву, або гiркий, мiцний чай.
      Вiн замовк, побачивши, що я сиджу за столом i запиваю лимонадом ковбасу з гiрчицею.
      - О, до речi, - показав вiн на мене пальцем, - ось вам недосвiдчений турист. Йому дедалi дужче хотiтиметься пити.
      Я безпорадно розвiв руками.
      - На жаль, шановний добродiю, у цiй закусочнiй немає анi чорної кави, анi гарячого чаю.
      Око в гладкого чоловiка переможно блиснуло.
      - Ви чуєте? - загукав вiн до своєї групки: - Ось вам турист, без туристського досвiду. Бо з чого пiзнаєш справжнього туриста? Йому притаманна завбачливiсть. Справжнiй турист возить iз собою в одному термосi чорну каву, а в другому - гарячий чай. Люба Мишко, - звернувся вiн до дружини, - чи не почастуєш нас чаєм?
      Я згiдливо кивнув i доброзичливо всмiхнувся "досвiдченому туристовi". Звичайно такi люди дуже набридають, але для природи вони зовсiм нешкiдливi. Ще не бувало, щоб такий педантичний i акуратний турист не закопав пiсля себе бляшанку з-пiд консервiв чи не загасив вогнища.
      Пан Анатоль - так називали його дружина й приятелi, - посадив свiй гурточок до сусiднього столу i став пригощати напоєм iз свого термоса. А що я прихильно сприйняв його слова, то й перед! мною вiн поставив пластмасову чашечку з чаєм.
      - Це, мабуть, ваша машина стоїть бiля закусочної? - ввiчливо спитав вiн i, не чекаючи на вiдповiдь, додав: - Ви, певно, самi зробили її, еге ж? Вiдразу видно, що в неї мотор вiд мотоцикла. Швидкiсть її, мабуть, дуже невелика, та все ж це четверо колiс, i на рибку з'їздити можна.
      Я не заперечував. Нехай собi думає, що вiн знавець моторiв. Це був класичний всезнайко. Я смертельно образив би його, якби став заперечувати.
      Вiд дальшої розмови з Анатолем мене врятувала сiмнадцятирiчна дiвчина, яка пiд'їхала до закусочної на велосипедi. Це була гарна, зграбна блондинка з товстою косою, що спадала на спину. До багажника її велосипеда була прив'язана пошарпана валiзка. Скидалося на те, що дiвчина вперше в життi вирушила на вiдпочинок сама.
      Її появу привiтало ревiння пiдлiткiв, що пили пиво.
      - О, нова лялечка! - загули вони. - Дiвчинко, йди до нас, приcтань до веселої компанiї. З нами не пропадеш, лялечко! Iди до нас, Чорний Франек запрошує тебе.
      Губи в дiвчини зневажливо скривилися, обличчя спохмурнiло. Вона знизала плечима й попрямувала до мого столу, де тiльки й були вiльнi мiсця.
      - Можна? - спитала вона.
      I коли я ствердно кивнув, сiла на краєчок стiльця. З перевiшеної через плече сумки вийняла два бутерброди, загорненi в тонкий папiр, розклала снiданок на столi й пiдiйшла до буфету замовити щось пити.
      Компанiя пiдлiткiв усе не вгамовувалась, жестами й вигуками запрошуючи дiвчину до свого столу. Вона не зважала на зачiпки, взяла в буфетницi пляшку лимонаду й повернулася до мого столу.
      - Це вашi знайомi? - спитав я.
      Вона здивовано глянула на мене:
      - Я взагалi їх не знаю.
      Я хотiв спитати, з якого мiста вона приїхала, та в цю мить з-за столу пiдлiткiв звiвся хлопець з величезною чорною чуприною, схожий на крука з розставленими крилами. Це, певно, й був Чорний Франек.
      Вiн пiдiйшов до нас перевальцем, як моряк, глибоко заклавши руки в кишенi брудних джинсiв.
      - Чому ти нас не слухаєшся, лялечко? - спитав вiн, схилившись до дiвчини. - Нас тринадцятеро, а тринадцять, як ти знаєш, нещасливе число. Ти була б чотирнадцята.
      - Менi не потрiбне ваше товариство, - буркнула дiвчина.
      Чорний Франек випростався, нiби його хтось штрикнув у спину.
      - Тiльки не приндись! - гаркнув вiн. - Мабуть, чула про ватагу Чорного Франека?
      - Не чула, - вiдрубала вона.
      Вiн скрушно похитав головою.
      - Значить, не читаєш газет, неосвiчена ти людина. Бо в "Експресi" вмiщено велику статтю про ватагу Чорного Франека з Охоти. Нiби через нас немає спокою у всьому районi. Оце ж я i в Чорний Франек, вiдбув один рiк виправної колонiї, - повiдомив вiн так гордо, мов солдат про бойовi нагороди.
      Дiвчина знову зневажливо знизала плечима. Це дуже зачепило хлопця, а надто, що вся ватага прислухалася до їхньої голосної розмови.
      Гарна руда дiвчина в червонiй, як вогонь, кофточцi, невдоволено скривившись, стежила за Чорним Франеком. Тепер вона презирливо закопилила губи й гукнула:
      - Дай їй спокiй! Хiба ти не бачиш, що це провiнцiйна гуска?
      Хлопець засмiявся, за ним зареготала вся ватага.
      - То ти провiнцiйна гуска? Але тепер ти вже знаєш, хто я такий. I якщо я ввiчливо запрошую, то треба слухатись. Ну, гайда! - крикнув вiн i мiцно вхопив дiвчину за плече.
      Я пiдвiвся з-за столу.
      - Стривай, хлопче. Iди на своє мiсце i дай дiвчинi спокiй.
      Чорний Франек почервонiв з гнiву. В закусочнiй запала така тиша, що я почув шепiт дружини пана Анатоля:
      - Благаю вас, не втручайтеся. То ж розбишаки.
      Пан Анатоль безпорадно озирнувся. Видно було, що йому кортить дати волю своїй звичцi всiх повчати. I випала ж дуже слушна нагода. Але, побачивши понурi, впертi обличчя, мабуть, злякався.
      Вiн повернувся до мене спиною, немов пiдкреслював, що нi у вiщо не втручається.
      "Боягуз", - зневажливо подумав я. I вiдразу ж вся моя симпатiя до нього i поблажливiсть до його повчань розтанули.
      А дiвчина? Я помiтив, що вона трохи зблiдла. Потiм глянула на мене, кинула погляд на Чорного Франека. I раптом зробила щось таке, що мене безмежно здивувало. Пiдвелася з-за столу й сказала хлопцевi:
      - Зрештою, я можу пiдсiсти до вас. Менi навiть цiкаво, що ви за компанiя.
      I пiшла до їхнього столу, а вся ватага привiтала її диким вереском. Чорний Франек зневажливо скривився i, йдучи за дiвчиною, кинув у мiй бiк:
      - Ну, й чого ви втручаєтесь, старигане?
      Я почервонiв.
      - Отака тепер молодь, - пробурчав Анатоль.
      Пiдтюпцем пiдбiгла до мене буфетниця в брудному фартусi.
      - О боже, який же ви необережний, - вона молитовне склала руки й притулила їх до великого живота. - Адже могла зчинитися страшна веремiя. Я знаю їх, цю ватагу Чорного Франека. Вони вже були тут минулого лiта, цiлий мiсяць бешкетували над Озерищем, аж поки мiлiцiя їх утихомирила. А вже шкоди наробили! Кiлька човнiв украли й розтягли по всьому озерi, вибирали рибу з неводiв. Та все так спритно, що мiлiцiя не могла спiймати їх на гарячому i посадити за грати. Тепер знову тут. Ой, невеселе лiто нас чекає. Наполохають туристiв, то нiчого й не заробиш.
      Тепер я пильнiше придивився до галасливої компанiї. Отже, це була не просто зграя розбещених хлопцiв i дiвчат, це вже злочинцi. Ватага шибеникiв та бешкетникiв i навiть злодюжок. Але жодному не бiльше як сiмнадцять рокiв; Чорний Франек здавався навiть трохи молодшим. "Що штовхнуло хлопця на такий шлях?" - подумав я. Або ота руда дiвчина в червонiй кофточцi й елегантних еластикових штанях. У неї витончене обличчя, нiжнi руки, старанно зачесане волосся. Зовсiм тобi "дiвчина з доброго дому", як колись казали! I як вона опинилася серед цiєї зграї?
      Галас пiдлiткiв раптом стих. Котрийсь iз хлопцiв побачив у вiкно, що до берега пiдпливає невелика спортивна яхта. Вся ватага вибiгла з закусочної. Блондинка з косою i собi вийшла на берег. Здавалося, їй дуже добре в новiй компанiї.
      - У-х-х, - голосно, з полегкiстю зiтхнув пан Анатоль. I вiдразу ж у ньому прокинулося бажання повчати.
      - Найкраще обминати їх десятою дорогою, - звернувся вiн до мене. - На щастя, Озерище не маленьке - можна буде якось їх уникати. А з другого боку, чому мiлiцiя не приборкає цих шибеникiв?
      Мене дратувала його балаканина. Я був сердитий на цього боягуза.
      - До найближчого вiддiлення мiлiцiї, наскiльки я знаю, п'ятнадцять кiлометрiв. А зрештою, мiлiцiя не може бути всюди i, мабуть, не конче треба щоразу її викликати. Досить буде громадянам не дрiмати й не повертатися спиною.
      Вiн образився. Його дружина поспiшила йому на допомогу:
      - Хай краще кожен пильнує свого носа. Що вам до тiєї дiвчини? Ви втрутились, i хтозна, чи не дiйшло б до бiйки. А дiвчина, як бачите, не краща за них.
      Я здвигнув плечима. Я вважав, що вчинив правильно, хоч як там повелася дiвчина з косою. Але сперечатися далi з дружиною Анатоля було марно. Я вдав, нiби теж зацiкавився яхтою, що пiдпливала до берега, i пересiв ближче до вiкна.
      Яхта була чудова - бiла, струнка, з кабiною на чотирьох, зi щоглою, i на нiй можна було напинати вiтрила, але припливла вона на моторi. Напiвголий бородатий чоловiк закинув линву на палю, а молода жiнка витягла з яхти дерев'яний трап. Потiм з кабiни вийшов молодик десь рокiв двадцяти двох худий, блiдий, хирлявий. У його постатi не було нiчого вiд спортсмена-водника, хоча вiн носив кашкет яхт-клубу й був, напевно, капiтаном яхти.
      Цi троє людей становили всю команду яхти. Вони зiйшли трапом на берег i попрямували до закусочної. Пiдлiтки дивилися на прибулих у нiмому захватi; мабуть, їм дуже сподобалась яхта. Хирлявий молодик помiтив той захват, гордовито випростався i намагався йти перевальцем, як справжнiй морський вовк.
      До закусочної вони ввiйшли одне за одним. Попереду хирлявий, за ним молода жiнка, а позаду напiвголий Бородань. Жiнка не сяяла вродою, але була в гарному купальному костюмi. Засмагла шкiра контрастувала з фарбованим бiлим волоссям. Однак, хоча вона припливла на яхтi, я б заклався, що тiєї смаглявостi надав їй солюкс. Вона нiби тiльки вчора сiла на яхту. Я ще бiльше упевнився в цьому, побачивши її довжелезнi, старанно пофарбованi нiгтi. З такими не напинають вiтрил i навiть не варять їсти, подорожуючи по водi.
      Тiльки напiвголий Бородань скидався на спортсмена-водника, хоча й не носив бiлого кашкета, а лише збляклу вiд сонця жокейку. Через засмагле, майже чорне плече в нього висiла кiнокамера, з якою вiн, здавалося, нiколи не розлучався, наче оператор кiнохронiки.
      Разом iз ними повернулася до закусочної ватага пiдлiткiв. Дiвчата й хлопцi вже пережили перший захват яхтою i почали одне поперед одного зачiпати прибулих. Але не грубими, а просто дуже дитячими вигуками на зразок: "Добродiю, знiмiть мене!", "Скiльки коштує ваш пароплав?", "З якою швидкiстю вiн пливе?", "Може, ви заберете нас iз собою?". Прибулi не вiдповiдали на цi зачiпки. Хирлявий капiтан пiдiйшов до буфету й голосно сказав:
      - Ми хочемо купити два ящики пива. Я заплачу за пляшки й за ящики. Заберемо їх на яхту, стоїть така спека, що й на водi можна сконати вiд спраги.
      Буфетниця мала на складi тiльки один ящик з пляшками пива. Вона принесла його й поставила перед капiтаном. Мабуть, Бородань виконував на яхтi роль служника.
      Коли всi троє рушили до дверей, Анатоль раптом схопився вiд столу.
      - Я пригадав, звiдки знаю вас! - закричав вiн до хирлявого капiтана. Я бачив у газетi ваш знiмок. Ви король спiнiнгу.
      - Тiльки князь, любий добродiю. Тiльки князь, - привiтно кивнув йому головою хирлявий капiтан.
      - Нi, нi. Ви таки король, - заклопотаний пан Анатоль уже поспiшав до нього. - Це ви зловили спiнiнгом одинадцятикiлограмового судака. Чи можна менi, скромному лицаревi спiнiнгу, потиснути вам руку?
      "Його свiтлiсть" милостиво подав Анатолевi руку, але iз скромностi знову заходився спростовувати погляди ентузiаста рибальства.
      - Я зловив не судака, а тiльки щуку вагою тринадцять кiлограмiв, за що одержав лише срiбну медаль, любий добродiю. Користуючись вашим визначенням, маю, напевно, тiльки право на титул князя спiнiнгу. Рекордсменка Польщi минулого року, а також володарка золотої медалi - якась дiвчина, що саме тут, на Озерищi, зловила спiнiнгом сома вагою тридцять дев'ять кiлограмiв. Вона стала королевою спiнiнгу, хоч дехто заперечував її право на цей титул. Бо ж ви тiльки уявiть собi: молода дiвчина й величезний сом вагою в тридцять дев'ять кiлограмiв. Адже це неймовiрно.
      Пан Анатоль аж за голову схопився.
      - Чуєш, Мишко? - закричав вiн до дружини. - Щука вагою тринадцять кiлограмiв! Сом вагою тридцять дев'ять кiлограмiв! Яких чудових наслiдкiв досягає дехто зi спiнiнгом! Поглянь, Казику, на цього добродiя! - гукнув вiн до приятеля. - Оце князь спiнiнгу. Захоплюйся, вчись, як ловити рибу. Може, й ти колись станеш князем?
      "Його свiтлiсть" знову милостиво кивнув головою, а ентузiазм пана Анатоля досяг апогею:
      - Вельмишановний князю спiнiнгу, - звернувся вiн до хирлявого капiтана, - чи можу я довiдатись, з якою метою прибули ви на Озерище? Я здогадуюсь, ви спробуєте тут рибалити. Але чи дозволите поцiкавитись: яку саме рибу ви збираєтесь ловити i де?
      Ентузiазм пана Анатоля, а надто його запобiгливi поклони були такi кумеднi, що викликали нову хвилю кепкування у ватаги пiдлiткiв. Руда дiвчина з блазенською гримасою пiдiйшла до "князя" i церемонно йому вклонилася.
      - О, яка я щаслива, вельмишановний князю, бути в такому вишуканому товариствi, - сказала вона глузливо.
      Чорний Франек сплюнув на пiдлогу й голосно буркнув:
      - Ти глянь на цю аристократiю, хай їй бiс. Королi, князi, лицарi. А менi начхати на вашi аристократичнi титули, на вашi спiнiнги. Ловлю рибу, коли i як менi подобається. А втiм, - вiн ще раз презирливо сплюнув, нiякий ви не князь. У Варшавi вас називають Вацек Краватик, бо ваша мати має крамницю краваток на Маршалковськiй. Вона купила вам цю яхту, на якiй ви зараз гасаєте по Мазурських озерах.
      Тим часом до закусочної повернулася блондинка з косою, яка довше за iнших милувалася бiлою яхтою. Вона почула прiзвисько власника яхти, яке назвав Чорний Франек, i голосно засмiялася. А Чорний Франек - нiби з заздрощiв до слави Вацека Краватика - просторiкував далi:
      - Риби не мають голосу й не скажуть, що вони думають про вашi рекорди й медалi. Може, мамуся купила на ринку велику щуку, i ця медаль у вас вiд матiнки, так само, як i яхта? Чхав я на княжi титули. I кажу вам, що на Озерищi царюватиму я, а не ви, добродiю Краватик.
      Хоч я не психолог, але подумав: "Здається, я знаю, що завело цього хлопчиська на слизьку дорогу. Вiн дуже марнославний, але не може заробити слави добрими вчинками, то хоче здобути поганими".
      Де й подiлася лагiднiсть з князевого обличчя. Вiн стиснув губи i буркнув до Бороданя:
      - Бери пиво i ходiмо на яхту.
      Потiм, удаючи, що не помiчає пiдлiткiв, звернувся тiльки до пана Анатоля. Однак його слова були адресованi Чорному Франековi.
      - Ви питали про мої рибальськi плани. Я, любий добродiю, спробую ловити на Озерищi судакiв. А мiй приятель, - вiн показав на Бороданя, кiнематографiст-аматор, має намiр зробити фiльм про рибалок зi спiнiнгом. Вiн накрутить короткий навчальний фiльм про те, як саме я ловлю рибу за допомогою блешнi. Потiм ми покажемо цей фiльм у нашому гуртку Польської спiлки рибалок.
      - Де? Де ви ловитимете? - спитав пан Анатоль. - Я хотiв би хоч раз побачити, як ви закинете спiнiнг. Чи, може, мiсця вашого рибальства таємниця?
      Обличчя в князя знову стало доброзичливе.
      - Я ловитиму бiля мису Судака, - вiдповiв вiн.
      - Зовсiм не знаю, де це, - сторопiв лицар спiнiнгу. - Я уважно читав путiвник по Озерищi, але такого мису там не було.
      - Можливо, - погодився пан Краватик. - В одного знавця Озерища я купив карту з позначеними на нiй мiсцями, де ловиться яка риба. Цей знавець озера скористався назвами, що їх вживає мiсцеве населення. Янеку, - звернувся вiн до Бороданя, - може, принесеш з яхти нашу карту? Ми покажемо добродiєвi, де розташований мис Судака. Його цiкавить мiй метод...
      Бородань збунтувався.
      - Сам принось ту карту. А зрештою, менi здається, ми забули її дома.
      Сказавши це, вiн узяв з пiдлоги ящик з пивом i, сердито бурмочучи щось собi пiд нiс, вийшов iз закусочної.
      Авторитет князя знову захитався. "Його свiтлiсть" квапливо скiнчив розмову.
      - Мис Судака розташований у пiвнiчнiй частинi Озерища. Там ви мене знайдете. Мою яхту неважко помiтити, - додав вiн. I на прощання простяг пановi Анатолю руку, а той потис її дуже запобiгливо. Тодi князь i його дама попрямували до виходу.
      В цю мить до закусочної вбiг сiльський хлопчина i подав Чорному Франековi якусь записку. Поки Чорний Франек устиг прочитати її, хлопчак уже дременув iз закусочної.
      Бiла яхта вiдпливала вiд берега. Але нiхто з пiдлiткiв не дивився на неї. Чорний Франек вийшов насеред кiмнати й гримнув на свою ватагу:
      - Тихо, голодранцi! Ось менi принесли якусь записку. - I прочитав:
      "Ви зграя розбишак. Якщо цього року знову спробуєте бешкетувати
      над Озерищем, пошкодуєте. Я приборкаю вас.
      Капiтан Немо".
      В закусочнiй залунали вигуки пiдлiткiв:
      - Хто принiс цю записку?
      - Хто нам так погрожує?
      Котрийсь iз хлопчакiв вибiг надвiр, щоб знайти босого посланця, але повернувся сам. Того вже не було нi поблизу закусочної, нi на березi озера.
      Чорний Франек голосно вигукував:
      - Чуєте? Погрожує нам. Ну, ми його вгамуємо. Хотiв би я все-таки знати, що це за капiтан Немо?
      Я обiзвався:
      - Ви не читали книжок Жюля Верна: "Двадцять тисяч льє пiд водою" i "Таємничий острiв"?
      Чорний Франек знизав плечима:
      - Звичайно, читав. Але ж не думаєте ви, що це той капiтан Немо живе на Озерищi?
      Руда дiвчина посварилась кулаком на озеро, що виднiлося крiзь вiкно:
      - Погляньте, хлопцi, герой з книжки ожив i починає страхати нас. Хай вiн тiльки нам покажеться...
      Ту ж мить, немов у вiдповiдь на виклик, на озерi глухо загув невеличкий буксир, розминаючись iз бiлою яхтою Вацека Краватика. Буксир тяг за собою новенького, сiрого моторного глiсера. Ми побачили вимальовану на борту глiсера назву "Капiтан Немо".
      РОЗДIЛ ДРУГИЙ
      Виклик до мiлiцiї. Пiдробленi iкони й Бурштинова Венера.
      Iсторiя бурштинової фiгурки. Чоловiк iз рубцем на правiй
      щоцi. Де затоплено вантажну машину? Втеча пiд бомбами.
      Подорож пальцем по картi. Починаємо ризиковану справу.
      Iсторiя мого приїзду на Озерище почалася ще з зими... В лютому я одержав виклик до Управлiння центральної громадської мiлiцiї. По телефону менi пояснили, що мiлiцiї потрiбно знати мою думку щодо якихось стародавнiх творiв мистецтва i пам'яток. Це не здивувало мене, бо вже чималий час я дещо додавав до своєї скромної зарплати музейного працiвника, пiдробляючи як товарознавець у антикварних крамницях. Я здобув навiть деяку популярнiсть у певних колах, розгадавши кiлька iсторичних загадок i вiдшукавши ряд зниклих музейних колекцiй.