- А ось як! - I новий помiчник повернувся у той бiк, куди був спрямований червоний промiнь Знавця-Моргунця, i широко розкрив... розчепiрив... розмахнув руки, вiдразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати нi вперед, нi назад. Рухалися тiльки тi, до яких Маяк стояв боком i не перепиняв їм дороги, - вони бачили тiльки зелене свiтло.
      Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
      - Подав ти менi руку допомоги. Братерську руку, надiйну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. I форма в тебе гарна - далеко видна.
      Так i пiшло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помiчник виводив їх на цей шлях.
      Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
      - А Громобiй? - спитала Варя.
      - Хитрий Громобiй побачив, як повертається справа, i кинув порушувати порядок. Щоправда, на вiдлюддi вiн ще продовжував гасати, та згодом i там навели порядок.
      - Щоб не було зiткнень, - оголосив смугастий помiчник, - кожен вiднинi повинен триматися одного боку, одного курсу.
      У нього з'явилися свої помiчники - такi ж, як вiн, суворi й смугастi, ось тiльки зростом нижчi, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
      Нинi вони вже не розводять руки врiзнобiч, але всi знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що вiн нiби руки розкинув - не можна їхати: червоне свiтло! Можуть їхати тiльки тi, до яких вiн боком стоїть, а це означає зелене свiтло. А пiднiме руку - значить, жовте свiтло: припинити всiм рух...
      Професор замовк, а потiм звернувся до Варi:
      - Ну що, дiвчинко, тепер тобi зрозумiло... ясно?
      - Так, - кивнула Варя. - А я думала, що вiн кличе мене, коли пiдняв руку...
      Рукастик-Смугастик усмiхнувся.
      - Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
      - Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.
      ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ
      Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.
      Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?
      - Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
      Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.
      - Тримайся! - вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.
      Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.
      - Ай-яй-яй! - вигукнув Дiд Драндулет. - Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?
      - Дiду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець i вiд хвилювання, а може, з радостi спалахнув вiдразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, вiд чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпiли на мiсцi.
      - Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.
      - Отакої! - гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?
      Знавець-Моргунець знiяковiв.
      - Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
      - Сам ти дивак... - почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.
      - От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?
      - Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi. - Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.
      Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.
      - Розшукати дiвчинку Варю!
      Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.
      - А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.
      - Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!
      - Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.
      Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:
      - Я теж хочу пирiжкiв...
      - Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!
      ЗАМКНЕНЕ КОЛО
      - Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...
      - Та загула! - радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi. - Ще принести?
      Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.
      Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
      - Я... я не собi, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...
      - Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...
      - Бiльше не влiзе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм i так тiсно...
      Цiєї митi на вулицi загудiв клаксон автомобiля. Рукастик-Смугастик стрiмголов вилетiв i тут же повернувся:
      - Це за тобою, Варю!
      - Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
      А Професор провадив далi:
      - Навiть якщо ти забула якесь там правило - не бiда. Найголовнiше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... помiркуй... помисли.
      - А якщо думати нiколи? Якщо машина на мене летить?
      - На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегiдь... завчасно... наперед! Зрозумiло?
      Хлопчик i дiвчинка кивнули.
      - Ось я i кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кiлька разiв - i згадаєш.
      Варя поцiкавилась:
      - Кiлька разiв - це скiльки?
      - Скiльки? - Правильний Професор замислився. - Скiльки... гм...
      Вiн приставив палець до чола, потiм схрестив руки на грудях, далi заклав їх за спину, вiдтак засунув у кишенi.
      I тут обличчя його посвiтлiшало.
      - Ага!.. Ось. - Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.
      - Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
      Нарештi вони вирушили додому - допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.
      Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.
      Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.
      Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
      - Стiйте! Попереду - страшна небезпека!
      Дiд Драндулет уповiльнив хiд:
      - Яка небезпека? Де вона?
      - Попереду. Там, куди ви їдете.
      - Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.
      - Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...
      Попереду наростав якийсь глухий шум.
      - Це вони...
      - Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
      - Не-е-е можна, - заперечив Дiд Драндулет. - Тут нi повертати, нi зупинятися не можна. Заборонено. Всi дороги ведуть до Замкненого Кола.
      Його немов магнiтом тягнуло - котився дедалi швидше й швидше. Поворот i...
      ...вiдкрилось Замкнене Коло!
      - Тримайтеся! - гукнув Дiд Драндулет.
      П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гнiздо-заглиблення.
      За мить вони опинились у вирi машин.
      УНИКАВ ДИМУ, А ВПАВ У ВОГОНЬ
      Праворуч, лiворуч, спереду, ззаду - скiльки сягало око - мчали найрiзноманiтнiшi автомобiлi. Нi на мить не зупинявся цей величезний потiк.
      Варя помiтила, що праворуч машини їдуть трохи повiльнiше, а далi - ще повiльнiше.
      - Дiдусю! - гукнула вона. - Отам тихiше!
      Старий перебрався у сусiднiй ряд, потiм - у сусiднiй сусiднього, поки не прибився до самого узбiччя, де рух був зовсiм неквапливий. Тут їхали старi, деренчливi й малопотужнi автомашини.
      - Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дiвчинку Варю, - це ж нашi знайомi... Ей! Е-ей!
      Попереду на кривих колiщатах дрiботiв Жучок, а ззаду поскрипував Пiкап. Але вони нiчого не помiчали - як заведенi котили й котили вперед по колу.
      Як зупинити потiк машин, розiрвати чарiвне Замкнене Коло?
      I тут Варя згадала: "Якщо тобi буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кiлька разiв..."
      Вона дiстала з кишенi заповiтну кульку.
      - Що це? - запитав Малько-Ванько.
      Варя почала мовчки надувати кульку.
      - Дай менi! Я краще вмiю.
      Та дiвчинка тiльки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
      Ось кулька стала завбiльшки з кулак, потiм - з Варину голову, потiм - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик i загукав:
      - Стiй!
      I багато голосiв пiдхопили його вигук:
      - Стiй! Стiй! Стiй!
      Пролунав скрегiт гальм. Варя припинила надувати кульку й мiцно затиснула гумове кiльце в руцi. Освiтлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.
      Вiдчайдушний зойк пролетiв по Замкненому Колу:
      - Ратник! Найсуворiший Ратник-Порадник! Стiйте!!!
      Автомашини, якi рухалися ззаду, почали рiзко гальмувати, за ними зупинялись iншi - й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "
      Дiд Драндулет теж припинив рух i полегшено вiдсапувався:
      - Приїхали! Оце перегони! Цiкаво, а хто нас зупинив?
      Варя подивилась на жовту кулю, яка повiльно похитувалася в її руках, i все збагнула:
      - Зрозумiла! Вони вважають її дружинником!
      - Кого?
      - Оцю надувну кульку! Розумiєте, вона кругла й жовта. А найсуворiший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал - "Рух заборонений!"
      - Так ось чому вони зупинились! - здогадався i Малько-Ванько.
      З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотiло:
      - Тут поруч дорога вiдгалужується. Прориваємось туди, швидше! I ми врятованi!
      - Почекай, - вiдштовхнув його Малько-Ванько. - Ти тiльки про себе дбаєш, хочеш тiльки себе врятувати.
      - А кого ж iще рятувати? - розгублено позадкувало П'яте Колесо.
      - Всiх! - i хлопчик широким жестом показав на автомашини.
      Вiн узяв з рук Варi кулю, високо пiдняв її i проголосив:
      - Слухайте всi! Це говорю я, Ратник-Порадник!
      - Вiн говорить, говорить, - забурмотiли навколо. - Тихше, тихше, слухайте!
      - Наказую вам залишатися на мiсцi! Стiйте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...
      - Тисячу, - швидко пiдказала Варя.
      - Тисячу дружинникiв! - пiдхопив Малько-Ванько. - I вони допоможуть вам, наведуть порядок!
      - А що ж нам робити? - розгублено запитало П'яте Колесо.
      - Тепер, коли ми розiмкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далi. Вибирайся, дiдусю! Веди, П'яте Колесо!
      Вони вихопилися з машинного потоку.
      Перед ними лежав стрiмкий спуск, що вiв до велетенської дивної споруди. Дiд Драндулет загальмував вiдразу всiма колесами:
      - З вогню та в полум'я!
      У ЛАБIРИНТI
      Друзi перелякалися:
      - Що? Що таке?
      - Ми потрапили до лабiринту, - хмурячись, повiдомив Дiд Драндулет. - А все ота нетяма! - Вiн подивився на П'яте Колесо.
      Те боязко вiдсахнулось:
      - Хiба я що... крайнiй?
      Дiти вiдразу ж пригадали барвисту настiльну гру-лабiринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василiвна i познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихiд з лабiринту! Мальковi-Ваньковi принаймнi це так i не вдалося. А Варя тiльки один раз вибралася з плутанини ходiв - i то завдяки пiдказкам подруг. А тут пiдказувати нiкому...
      - Виходить, - жалiбним голосом спитала Варя, - ми можемо заплутатися i нiколи-нiколи не знайти звiдси виходу?
      - Чому? - здивувався Дiд Драндулет. - Виходiв з цього лабiринту скiльки завгодно.
      Тепер настала черга дивуватися друзям.
      - Що ж це за лабiринт такий?
      - Це лабiринт Чарiвної Круговертi. Вам треба знайти правильний вихiд з нього.
      Друзi зажурилися. Справдi, дивний якийсь лабiринт. Згори вiн нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квiтка, що по її пелюстках вiльно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку пiдтримували в повiтрi опори рiзної височини - одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище i так далi.
      Дiд Драндулет пояснив дiтям, що бiля пелюсток чатують дружинники, якi вказують виходи.
      Справдi, попереду з'явилися двоє вартових. На щитi одного була намальована телефонна трубка, на щитi другого - червоний хрест.
      - Ось подивiться, - мовив Дiд Драндулет. - Лiвою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрiнеш, правою - лiкарню. Але ж нам нi телефон, нi лiкарня не потрiбнi, еге ж?
      Вiн покружляв по пелюстцi й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.
      - А вони що означають?
      - Знаю, знаю! - загукала Варя. - Той, на щитi якого локомотив намальований, означає, що попереду залiзничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, менi Правильний Професор усе розповiв.
      Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубонiло.
      - Ой, що це таке?
      Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкiс тягнулась широка чорна смуга.
      - Ось вiн! - закричало радiсно П'яте Колесо. - Ось вiн - вихiд!
      - Стривай! Що означає цей знак?
      - Кiнець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. - I П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабiч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
      Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, вiн i сам не втримався i непомiтно переїхав бiлу смугу...
      Спалахнули слiпучi блискавицi. Пролунав грiм. Настала непроглядна пiтьма.
      Хлопчик i дiвчинка злякано притулилися одне до одного.
      Невiдомо, скiльки часу пробули вони в непрогляднiй пiтьмi... Та раптом все навколо яскраво освiтилось!
      Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
      - Де ми?
      Дiд Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
      - За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумiв.
      - Куди закинуло?
      Над високими стрункими колонами бiля входу до палацу блиснув голубий спалах, i Дiд Драндулет трохи заспокоївся.
      - У цьому палацi живе Краса - Мiдна Коса! З її володiнь жоднiй машинi вороття немає...
      Зненацька пролунав голос:
      - Хлопчику й дiвчинко, увiйдiть до палацу!
      Щойно друзi ступили на широкi мармуровi сходи, що вели нагору, як i Дiд Драндулет кудись зник.
      КРАСА - МIДНА КОСА
      Нагорi бiля високих рiзьблених дверей їх зустрiла бабуся з добрим обличчям i привiтними очима. Вiд її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квiтами повiяло пахощами польових трав.
      - Iдiть сюди, дiтки, iдiть, жаданi! - запросила вона, лагiдно взяла обох за руки й повела до палацу.
      Великий зал з полiрованими бiлими стiнами, по яких пробiгали мерехтливi вiдблиски, був порожнiй i холодний.
      - Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся i плеснула в долонi.
      I вони вiдразу ж опинились у маленькiй затишнiй свiтлицi, посерединi якої знаходився стiл. А на столi стояли тарiлки з тiстечками, варенням, пирогами, цукерками.
      - Ось тепер будете пити чай, мою розповiдь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
      - Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кiнець обмежень", i потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотiли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тiльки вам скажу: безклопiтного життя взагалi не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провiсницею називають.
      Старенька зiтхнула.
      - А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про вашi добрi дiла. Ви багато зробили для врятування Чарiвної Круговертi. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику бiду вiдвели. Та головне лихо сталося тут, у палацi.
      - Яке лихо? - Дiти нашорошили вуха.
      - Живе в цьому палацi могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса, яка Круговертю править. Усi машини їй пiдкоряються, нiхто не смiє перечити.
      - А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
      - Велику силу й мудрiсть має Знавець-Моргунець, - усмiхнулася бабуся. - Та Краса сильнiша. Вся її могутнiсть - у Мiднiй Косi. Триста тридцять три тисячi найтонших волосинок у косi, i всi вони повиннi бути укладенi одна до одної. I якщо хоч одна переплутається - у Круговертi почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кiсцi та уклали в одну велику косу. А сьогоднi вночi розтрiпалася коса у чародiйки, та так, що заснула вона мертвим сном i прокинутися нiяк не може.
      Провiсниця зажурилася, потiм додала:
      - От i нiкому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокiй i порядок настали у Круговертi.
      Друзi перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугi Варинi кiски. Вони були заплетенi на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навiть Провiсниця звернула на них увагу, похвалила:
      - Гарнi коси! Сама заплiтала?
      - Я завжди сама заплiтаю! - гордовито вiдповiла Варя i поглянула на Малька-Ванька.
      - Адже ти... вмiєш? - спитав вiн.
      - Вмiю.
      - То й заплети Мiдну Косу, розбуди її!
      - Еге, я боюсь!
      - Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - i заплела! Ви, дiвчатка, швидко це робите!
      - Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провiсниця. Заплiтати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять i спалять тебе на мiсцi!
      - Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тодi й справдi страшно...
      - Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всi автомашини так i залишаться на Замкненому Колi, з якого ми ледь вирвалися.
      Старенька сумно хитнула головою.
      - Тодi я заплету її косу, - пiдхопилась Варя. - Де вона? Ведiть мене до неї, швидше!
      - Оце по-нашому! - зрадiла Провiсниця.
      Зашумiв вiтер, усiх оповив густий морок. Друзi злякано схопилися за руки. Все зникло: свiтлиця, самовар, старенька Провiсниця, i нашi герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освiтленому кришталевому лiжку спала рожевощока дiвчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтiло вогняно-червоне волосся iз золотавим вiдблиском. Пухнастi вiї кидали на нiжнi щоки темнi тiнi.
      - Ось вона, Краса!
      Довго заплiтала Варя дивне волосся, її тонкi пальцi занiмiли, очi почервонiли вiд напруження...
      Нарештi остання, триста тридцять третя, кiска була сплетена. Та володарка Чарiвної Круговертi не прокидалась.
      - Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.
      - Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?
      Малько-Ванько на хвилину задумався.
      - А чому ж тодi блискавки не вилiтають? Провiсниця попереджала...
      Варя зрадiла. I справдi, блискавки не вилетiли, не спопелили її на мiсцi. За роботою вона зовсiм забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
      Все було зроблено як слiд, а Краса не прокидається!
      - От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навiть тупнув ногою. - Спить собi... А ще називається чародiйкою... Красою - Мiдною Косою!
      - Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
      I вона знову взялась за роботу: зiбрала розсипанi на подушках кiски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.
      - Оце коса... - Вона заздрiсно зiтхнула. - На славу! Коли б менi така!
      Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. I тут трапилося несподiване...
      Тiльки-но Малько-Ванько вiдчув у своїй руцi таку прекрасну товсту косу, вiн не втримався i...
      ...СМИКНУВ ЇЇ!!!
      - Що ти зробив? - жахнулась Варя.
      А Краса прокинулась!
      - А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрiмала, - мовила Краса спроквола i всмiхнулася, широко розкривши великi променисто-смарагдовi очi.
      Яскраве буйне свiтло залило напiвтемнi покої - аж дiти замружились.
      А коли розплющили очi, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стiн. Точнiше, стiни були, але такi прозорi, що їх важко помiтити. Вулицi, провулки, площi, будинки, сквери й палаци Чародiйної Круговертi - все було як на долонi.
      I Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобiлями на ньому.
      I пелюстки величезного лабiринту на околицi.
      А Краса - Мiдна Коса стояла поруч з дiтьми i стурбовано хмурилася.
      - Що це таке? Чому всi машини опинилися в Замкненому Колi? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? - I вона обернулася до дiтей.
      Її голос, хоч i стурбований, був такий лагiдний i щирий, що дiти вiдразу навперебiй почали розповiдати про подiї у Чарiвнiй Круговертi, якi вiдбулися пiд час її довгого сну.
      - Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? - спитала вона здивовано.
      Варя знiяковiло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
      - Вона заплела, а я... тiльки смикнув. - I додав: - Ненавмисне.
      Краса - Мiдна Коса знову засмiялася дивним чарiвним смiхом, її пальцi пробiгли по косi.
      - Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобi. Тут одна волосинка трiшечки перекрутилася, i ти її розпрямив. Iнакше б я не прокинулась...
      Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарiвної Круговертi промовила:
      - А що ви мене вiд темного сну розбудили, Круговерть урятували, просiть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дiвчинко Варю?
      У Варi вiдразу ж вирвалося:
      - Нiчого я не хочу, тiльки щоб автомашини знову слухались i розвозили людям усе, що їм потрiбно. Мама... бабуся...
      Добра чарiвниця стрiпнула своєю дивною косою - i мiсто змiнилось на очах.
      Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини - i кожна займалася своєю справою.
      Фургони розвозили по магазинах смачнi булочки.
      Автоцистерни - свiже молоко й пiнистий квас.
      Автодвiрники чистили й пiдмiтали вулицi.
      Поливальники зрошували асфальт.
      А на площi, посеред найбiльшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець i командував рухом машин. Добродушно, але суворо пiдморгував вiн червоними, жовтими, зеленими очима!
      Вiд щастя Варя засмiялась. Краса - Мiдна Коса повернулася до Малька-Ванька:
      - А ти що хочеш, смiливий хлопче Малько-Ванько?
      Вiн здивувався, що вона знає його iм'я, але тут же випалив:
      - Дiд Драндулет i П'яте Колесо... пропали! Менi казали, що з твоїх володiнь нiхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
      Чародiйка всмiхнулась:
      - З моїх володiнь справдi нiхто не повертається...
      - Ось бачиш! - вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
      - ...таким, як був, - закiнчила вона. - А повертається оновленим - не впiзнати!
      Вона знову стрiпнула своєю дивною косою - i друзi побачили внизу Дiда Драндулета, що котив вулицею у супроводi жвавого П'ятого Колеса. Тiльки це був уже не колишнiй Дiд Драндулет - старий i деренчливий. Усi його нiкельованi деталi блищали, сяяв свiжовiдлакований кузов, i вiн зовсiм не трусився i не деренчав. I з П'ятого Колеса зникли всi латки й подряпини...
      Краса - Мiдна Коса промовила:
      - Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за iнших. У вас добрi й щирi серця. Вiдтепер ви знатимете Закон Вулиць i Дорiг. Вас нiколи не спiткає лихо, i життя ваше буде радiсним i веселим!
      Чародiйниця лагiдно провела долонями - очi дiтей заплющились.
      - А зараз я вiдправляю вас додому, в свої лiжечка, де ви будете мiцно спати й бачити чудовi-пречудовi сни...
      Тiєї ж митi все зникло...
      ТС-С-С!
      ...Малько-Ванько розплющив очi з вiдчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним увi снi. Всi його пригоди в Чарiвнiй Круговертi згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав вiн. - А може, то був не сон?"
      Як же дiзнатися, приснилося усе це йому чи було насправдi? Лютий Громобiй, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дiд Драндулет i П'яте Колесо, могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса...
      Запитати у Варi?
      Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й смiятися почне, глузувати з нього... Нi, не можна. Краще почекати, якось саме вiдкриється...
      За снiданком вiн так i свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нiчого не говорила. I Малько-Ванько не знав, що робити.
      - А зараз, дiти, - промовила Олеся Василiвна пiсля снiданку, - ми вирушимо до чарiвної кiмнати.
      - Ур-а-а! - залементували всi, i тiльки Малько-Ванько мовчав - вiд хвилювання у нього несподiвано перехопило дух. Зараз, зараз вiдкриється загадка чарiвної кiмнати та його таємничих нiчних пригод!
      Вiн останнiм ступнув до кiмнати. I завмер.
      Перед ним лежала Чарiвна Круговерть.
      Тепер вона була освiтлена яскравими сонячними променями, але точнiсiнько така сама, яку вiн бачив увi снi - тобто вночi. Тi ж вулицi, площi, будинки, палаци... Тi ж автомобiльчики, що нерухомо застигли на вулицях.
      Дiти розсипалися навколо Чарiвної Круговертi з радiсними вигуками:
      - Яке гарне мiсто!
      - Це наше мiсто, дiти, - сказала урочисто Олеся Василiвна. - Воно точнiсiнько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впiзнаєте свої будинки, вулицi, магазини й кiнотеатри.
      Не змовкали захопленi вигуки - кожен шукав свiй будинок.
      - Восени ви пiдете до школи, - заговорила знову Олеся Василiвна. - Ходитимете самостiйно, i вам доведеться переходити вулицi, площi, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць i Дорiг.
      Малько-Ванько здригнувся i подивився на Варю, а Варя на нього.
      Очi в обох були великi i здивованi. Вони зрозумiли одне одного.
      - Отже, сьогоднi ми почнемо вивчати цi правила, цей Закон.
      - Стiй! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чiпай!
      Один хлопчик, який стояв навпочiпки, злякано вiдсмикнув руку, яку вже простягнув до бiлого блискучого автомобiля спортивної форми.
      - Т-ти чого?
      - А нiчого! Не чiпай, бо...
      - Бо що?
      - Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотiв Малько-Ванько. Всi засмiялись, та Олеся Василiвна несподiвано пiдтримала його:
      - Нiчого смiятися, вiн правий, дiти! Я вас суворо попереджаю: нiхто не повинен нiчого чiпати в мiстi. Iнакше ми не зможемо вивчити дуже потрiбний нам Закон Вулиць i Дорiг.
      - Чому?
      - А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, i в мiстi почнеться безладдя... хаос...
      - Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
      - Правильно - круговерть! - зрадiла Олеся Василiвна i лагiдно подивилася на нього. - Розумник!
      У цей момент "розумника" так штовхнули в бiк, що вiн ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся i побачив Варю.
      - Ти чого?
      Варя притулила палець до губiв i прошепотiла:
      - Нi слова про Чарiвну Круговерть!
      - Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. I тут же зрозумiв, що то був не сон - усi його неймовiрнi пригоди сталися насправдi! Його та Варi.
      - Тому, - прошепотiла Варя, - що нам нiхто не повiрить. Засмiють... - I вона чомусь почервонiла.
      "Справдi, - подумав Малько-Ванько, - нiхто не повiрить".
      - А Олеся Василiвна тебе покарає, - продовжувала шепотiти Варя. Адже ти не послухався її, полiз уночi до чарiвної кiмнати...
      I вона глузливо примружилась.
      - А ти не лiзла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
      - От i я кажу, що покарає нас Олеся Василiвна, - всмiхнулася Варя. - Вона сувора!
      I вони вирiшили нiкому нiчого не розповiдати про свої незвичайнi пригоди.
      I справдi не розповiли.
      Ось тiльки менi...
      А я - вам!