Євген Наумов
      ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ
      Повiсть-казка
      ...Была тихая летняя ночь. Все в "Зонтике" спали. Не мог уснуть только мальчик Ваня. Да и как он мог заснуть? Или хотя бы сомкнуть глаза? Ведь рядом находилась... волшебная комната!
      Что произошло в эту летнюю ночь, вы узнаете, прочитав о необыкновенных приключениях Мальчика-Ваньчика и любопытной Варвары в удивительной стране Волшебный Круговорот.
      Книга в сказочной форме знакомит юных читателей с основными правилами дорожного движения. ______________________________________________________________________
      ЗМIСТ
      Малько-Ванько i допитлива Варвара
      Ось так чудасiя!
      Чарiвна Круговерть
      Вiдчайдушний Рукастик-Смугастик
      Пастка
      Пiд землею i в повiтрi
      Зiзнання Жучка
      Дружина Знавця-Моргунця
      Пiдступний задум
      Покарання Варi
      Дiд Драндулет i П'яте Колесо
      Безладдя
      Правильний Професор
      Зустрiч давнiх друзiв
      Замкнене коло
      Уникав диму, а впав у вогонь
      У лабiринтi
      Краса - Мiдна Коса
      Тс-с-с! ______________________________________________________________________
      МАЛЬКО-ВАНЬКО I ДОПИТЛИВА ВАРВАРА
      Настала тепла лiтня нiч.
      Велике мiсто поволi засинало...
      Один за одним згасали у вiкнах яскравi вогнi, стихав гуркiт численних моторiв.
      На околицi мiста, у затишному березовому гайку, розташувався лiтнiй дитячий садок "Парасолька". Спокiйна тиша панувала в чепурненькому бiлому будиночку.
      На лiжечках солодко спали дiти. В розчиненi вiкна линуло свiже нiчне повiтря, насичене духмяними пахощами рiзнотрав'я.
      На верандi погойдувався гамак, у якому дрiмала вихователька Олеся Василiвна. Навколо неї лiтали нiчнi метелики, обвiваючи прохолодою розпашiле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмiшка...
      Заснув навiть у своїй затишнiй будi вiрний друг дiтлахiв - пес Яквас. Проте спав вiн сторожко - пiсля вечерi куховарка тiтка Килина дала йому велику кiстку, яку вiн не встиг догризти й заховав у найпотаємнiшому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазiхнув би на його скарб.
      Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру i лагiдну вдачу. З його поведiнки дiти вгадували й характери людей, якi з'являлися в садку. Ось приходить вiдвiдувач, а до нього з гавканням пiдстрибує Яквас.
      - О-о! - починає загравати гiсть. - Гарний собачка! I як же його звати?..
      - Яквас! - хором вiдповiдають дiти.
      - Що?! - дивується той.
      - Як-вас! - уже видiляючи кожен склад, повторюють усi й нестримно смiються. Якщо вiдвiдувач теж починає смiятися, то у нього добра вдача, бо жарти розумiє i не ображається. Але були й такi, що сердито буцали Якваса i йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна рiч - поганi люди. На таких i Яквас сердито гавкав.
      Але тепер вiн спав i бачив чудовi сни тiльки про добрих людей, якi його навперебiй частували.
      Не спав лише найневгамовнiший i найпустотливiший хлопчик - Iвасик. За маленький зрiст його лагiдно кликали - Малько-Ванько. Зараз вiн з головою укрився ковдрою, щоб усi думали, нiби спить.
      Та як вiн мiг заснути?
      Або хоча б склепити повiки?
      Якщо поруч була...
      ...ЧАРIВНА КIМНАТА!
      Про це сказала Олеся Василiвна. А вона нiколи не говорила неправди.
      Та воно й так було зрозумiло, що кiмната - чарiвна.
      Якось уранцi дядьки в комбiнезонах занесли до кiмнати великий-превеликий ящик, на якому рябiли барвистi написи та незрозумiлi малюнки. Вiд натуги дядьки голосно кректали.
      Цiлий день вони там щось робили: грюкали й стукотiли, I нiкому, чуєте, нiкому з дiтей не дозволялося зазирнути навiть у замкову шпаринку цiєї кiмнати!
      Увечерi дядьки пiшли, й Олеся Василiвна замкнула дверi. А коли дiти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кiмната чарiвна.
      - Зараз туди - не можна. Ось завтра вмиєтесь, поснiдаєте, отодi й увiйдете й дiзнаєтесь про щось вельми цiкаве.
      - Ой-йой-йой! - аж затупотiли дiти з нетерплячки. - А чи не можна сьогоднi зайти туди? До завтра ж так довго! Ми не дочекаємось!
      - Нi, не можна, - рiшуче мовила Олеся Василiвна.
      - Ну, чому? Чому-у-у-у? - заскiмлили дiти, а жалiснiше за всiх Малько-Ванько.
      - Тому, - сказала Олеся Василiвна тихим загадковим голосом, i очi в неї зробилися великими, - тому що вночi в кiмнатi щось СТАНЕТЬСЯ. Зараз туди не можна нiкому заходити. Навiть менi. А якщо хто-небудь з вас порушить заборону, то вiн потрапить... побачить...
      - Що? - спитала дiвчинка Варя. Вона була такою допитливою, що це, мабуть, про неї приказку склали: "Цiкавiй Варварi на базарi носа вiдiрвали". Щоправда, носа їй нiхто не вiдривав, навпаки, вiн задерикувато стирчав догори i був усiяний жовтенькими веснянками. - Що вiн побачить?
      - Щось таке, про що я навiть боюся казати, - вiдповiла Олеся Василiвна. Потiм стурбовано подивилася на годинника. - Ну, дiтоньки, час спати. В лiжечка, в лiжечка!.. - проспiвала вона.
      Ви самi розумiєте, що цього вечора дiти ще довго крутилися у своїх лiжечках та гадали: що там у тiй загадковiй кiмнатi?
      То тут, то там жебонiло обережне - щоб Олеся Василiвна не почула - перешiптування:
      - А я знаю, що там!
      - Космiчний корабель, ось що! I завтра вранцi вiн полетить!
      - Е-ет... Хiба космiчнi ракети вилiтають з кiмнат? - пирхнув хтось. - Вони з Байконура стартують.
      Худенька задумлива Ванда сказала, що там Котигорошко битиметься iз Змiєм. Рудий Грицько заперечив: у цiй кiмнатi показуватимуть мультфiльми - триста серiй "Ну, постривай!". А товстун Микита був переконаний, що за дверима схована бочка з морозивом.
      - Його прямо з Пiвнiчного полюса привезли. Ось трохи розморозиться за нiч, i вранцi ласуватимемо. Суничне, з вершками! - Вiн аж плямкав у темрявi.
      - Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!
      - А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.
      Помалу всi вгамувалися i поснули. Всi, крiм Малька-Ванька - вiн лежав i напружено прислухався, чекаючи, коли дiти поснуть мiцно-премiцно!
      Тодi вiн пiдведеться й увiйде до чарiвної кiмнати.
      Адже вiн помiтив те, чого iншi не побачили.
      Олеся Василiвна забула в дверях...
      КЛЮЧ!
      Малько-Ванько вистромив голову з-пiд ковдри.
      Спальню заливало мiсячне сяйво.
      Панувала тиша. Всi спали. Однi дихали тихо, iншi злегка сопiли, а деякi навiть хропли...
      Малько-Ванько спустив з лiжка лiву ногу i подивився довкола.
      Нiхто не поворушився.
      Тодi вiн спустив праву ногу. I знову тихо.
      Вiн злiз зовсiм i ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипiння! То зарипiла пiдлога.
      З сусiднього лiжка пiдвелася голiвка цiкавої Варвари, i в Малька-Ванька уп'ялися великi очi.
      Дiвчинка була такою цiкавою, що навiть спала сторожко, боячись прогавити щось незвичайне.
      Коли пролунало рипiння, Варя прокинулась i побачила, що бiля дверей чарiвної кiмнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, вiн вiдразу ж вiдсахнувся.
      Та було пiзно: цiкава Варвара скочила з лiжка.
      Малько-Ванько заступив собою ключ i замахав на неї руками:
      - Тс-сс-сс! Тихiше! - сичав вiн i насторожено позирав довкола. На його щастя, нiхто бiльше не прокинувся - усi мiцно спали.
      - Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навiщо?
      Вона хотiла запитати: "Ти чого встав? Ти навiщо йдеш до чарiвної кiмнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумiв її.
      - Я нiчого, - забурмотiв вiн. - Це я хочу... води напитись.
      Але обманути цiкаву Варвару було не так просто! Тим бiльше, що вона вже прокинулась.
      - А вода в коридорi! - проспiвала вона глузливо i спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!
      - Забирайся геть! - нагримав вiн на Варю. - Немає чого тобi тут робити. Йди спати...
      - Не пiду! - затялася Варя.
      - Пiдеш! - Малько-Ванько штовхнув її.
      - Сам iди!
      - Ну ось, я тобi зараз... - почав вiн рiшуче. Та Варя наблизилась до нього, витрiщила очi й пiдкреслено прошепотiла:
      - Я ось як заверещу!
      Малько-Ванько зацiпенiв. Коли Варя вищала, навiть Яквас тiкав i ховався у своєму кублi. У дитсадку зчинялася тривога, всi - малi та старi - поспiшали Варi на допомогу.
      Ось i зараз вона звично наморщила носика й трохи вiдкрила рота.
      А що як справдi завищить?
      Дiти схопляться...
      Прокинеться Олеся Василiвна!
      - Нi, нi! Ти тiльки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
      - Буду смирною, якщо вiзьмеш i мене з собою, - швидко пообiцяла Варя.
      Ну що ти з нею вдiєш?
      Взагалi Малько-Ванько i Варя частенько гралися разом, дiлились ласощами, їх навiть мали за друзiв, якщо можна назвати друзями дiвчинку й хлопчика, у яких такi рiзнi вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусi, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько лiз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спiльної думки i тодi разом лiзли на шовковицю або хлюпалися у теплiй водi басейну.
      Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!
      Малько-Ванько важко зiтхнув.
      - Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята. - Тiльки ж гляди менi!
      А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...
      ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!
      Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.
      Дверi за ними повiльно зачинилися.
      Клацнув зловiсно замок.
      З переляку дiти здригнулись.
      У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.
      Але зате тут було...
      ...МIСТО!
      Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.
      Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.
      Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.
      Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.
      Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.
      Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
      I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:
      ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ
      - Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.
      - Яке гарне мiсто! - прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися. - Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!
      Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...
      Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.
      Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.
      Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.
      Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.
      - Що це?
      - Не знаю... Дивись, машина!
      Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!
      Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!
      Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.
      Усi автомашини в мiстi зарухались!
      Дiти злякано сахнулися.
      - Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
      - Правда? Ой, як цiкаво! - прошепотiла Варя.
      Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.
      - Сердешнi! - загримiв нелюдський металевий голос. - Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!
      А з будинками коїлося щось незрозумiле.
      Вони росли на очах!
      - Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
      Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!
      Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.
      - Дверi! Дивись... тiкають дверi!
      Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.
      Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотiла:
      - Ми кудись провалюємось!
      - Ось в-воно, чар-родiйство, - простукотiв зубами вiн. Спочатку хлопчик затремтiв вiд страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дiвчинкою.
      Малько-Ванько розправив плечi й швидко роздивився довкола.
      Нiкуди вони не провалювалися, а стояли на околицi великого справжнього мiста. Позаду чорнiло широке поле. А перед ними пролягла свiтла бетонна дорога.
      Поруч височiв стовп, до якого була прикрiплена смугаста жердина. Коло стовпа на землi виблискували залiзничнi рейки.
      - Де це ми? Де це ми? - скiмлила Варя. - Я хочу додому!
      В її голосi бринiли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
      Що робити?
      Та тут зчинився страшенний галас!
      ВIДЧАЙДУШНИЙ РУКАСТИК-СМУГАСТИК
      З-за рогу з ревiнням вихопились чудовиська з палаючими очима.
      Вони мчали прямо на дiтей, що зацiпенiли з переляку.
      - Стiй! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
      Попереду чудовиська бiгла маленька смугаста фiгурка, освiтлювана яскравими фарами. Миготiли тоненькi ручки, блискучий шолом збився набiк. Коротенькi нiжки дрiботiли так швидко, що їх навiть не було видно.
      Переслiдувачi наздоганяли дивного втiкача. Ще мить - i шалений натовп настигне його.
      Снiп свiтла впав на смугасту жердину, що тяглася вiд стовпа поперек шляху. На жердинi засвiтилось червоне...
      ...ОКО!
      - Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
      Пронизливий скрегiт гальм розiтнув повiтря. Хмара куряви накрила i натовп, i маленького втiкача.
      Та за мить вiн уже вискочив з хмари, пiрнув пiд смугасту планку й обернувся до своїх переслiдувачiв.
      - Ну що, спiймали? Облизня спiймали!- вигукував вiн тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
      Переслiдувачi з гарчанням пiдсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, i дiти побачили, що то нiякi не чудовиська, а...
      ...ЗВИЧАЙНIСIНЬКI АВТОМОБIЛI!
      Вони заповнили весь шлях, їхнi фари яскраво освiтлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фiгурку за нею. Автомобiлi сердито буркотiли. Та не просто буркотiли, а, виявляється, розмовляли мiж собою!
      Варя i Малько-Ванько розумiли кожне їхнє слово!
      А говорили вони ось про що.
      - Цього разу тобi пощастило! - величезний Ваговоз грiзно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно вiд нас не втечеш!
      - Назад тобi немає вороття! - пихато заявив блискучий Лiмузин. Тепер ми самi собi господарi...
      - Тiльки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобiльчик. - Скiнчились вашi часи, Рукастики-Смугастики...
      - Дружки-Кружки! - пiдхопив хтось.
      - Трикутники-Супутники!
      - Ратники-Порадники! - вигукували з усiх бокiв навперебiй.
      А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав i кричав:
      - Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, вiн швидко наведе порядок. Вiн вам управить свiчки!
      Машини ще дужче забубонiли.
      - Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколiрному замку, - вiдповiв Лiмузин. - I ми не дозволимо випустити його звiдти. А країна Чарiвна Круговерть тепер пiд нашою владою.
      Рукастик-Смугастик насмiшкувато взявся в боки:
      - Хто ж вам дав таку владу?
      I автомашини хором вiдповiли:
      - Це зробили дурненькi й неслухнянi Малько-Ванько й дiвчинка Варя. Хвала i слава їм!
      I вони заспiвали:
      А зараз ми влаштуємо
      Гуляння хоч куди!
      I всiх Знавцiв,
      всiх Моргунцiв
      Пiд три бiди,
      пiд три бiди!
      Тут чиїсь фари мало не заслiпили Варю i Малька-Ванька.
      - Ось вони! - пролунало багатоголосе ревiння. - Ось вони, нашi нерозумнi визволителi!
      Щось пiдхопило дiтей i пiдняло у повiтря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, пронiс у повiтрi й опустив на майданчик Автовежi.
      - Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
      Машини здiйняли таке ревище, що в дiтей аж вуха позакладало!
      Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями свiтла. На поворотах вузенький майданчик Автовежi хилився набiк, i Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
      - Ой, упаду!
      - Тр-римайся! - пiдбадьорював вiн її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
      Машини стишили хiд. Варя раптом вигукнула:
      - Глянь! Та це ж наш гастроном!
      За склом вiтрини магазину променi фар освiтили велетенський торт-вежу. Зубцi вежi були викладенi з горiхiв. Мiж ними червонiли троянди з крему, а на стiнi красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. I називалась ця гора ласощiв так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом i ковтала слину. Але нiколи не просила, щоб його купили. Та й нiхто з дiтей не виявляв такого бажання, бо хiба може людина з'їсти такий торт? Хiба що Карлсон...
      - Справдi! - Малько-Ванько витрiщив очi. - А онде стадiон...
      - I парк з каруселлю!
      - I кiнотеатр "Барвiнок"!
      - I кiоск з морозивом!
      Вони подивились одне на одного:
      - Це - наше мiсто!
      Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.
      Сплять i нiчого не знають, не вiдають.
      Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!
      Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
      - Куди нас везуть?
      - На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
      А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...
      Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:
      - Ось вони! Ось нашi визволителi!
      Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.
      Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.
      - Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
      - Н-не бiйся... Головне - не боятися!
      - Я не боюсь... але менi страшно!
      У цей час машини оглушливо заревли:
      - Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
      Машини стали в коло, й почалися дивовижнi веселощi!
      Спочатку загуркотiв басом Ваговоз:
      Я - великий i нестримний,
      Я - могутнiй i невпинний.
      Перехожi, геть з дороги,
      Вiдчавлю усiм я ноги!
      I всi пiдхопили:
      Перехожi, геть з дороги!
      Повiдчавлюємо ноги...
      Звiдкись вигулькнув маленький автомобiльчик i пронизливо заверещав:
      Зростом я всього з вершок,
      А зовуть мене Жучок,
      Їду-їду, де захочу
      I в шпаринку я проскочу...
      Знову загув хор:
      Перехожi, геть з дороги!
      Повiдчавлюємо ноги...
      Вiд машин вiддiлився блискучий Лiмузин i також заспiвав:
      Хто прудкiший всiх на свiтi?
      Дожену я навiть вiтер...
      Я шпаринок не шукаю,
      Сам в шпаринку всiх забгаю!
      Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.
      - Громобiй! Гоночний Громобiй! - загомонiли машини.
      Голос Громобоя залунав над площею:
      - Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?
      Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
      - Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!
      - Як? - пiдсунувся до нього Громобiй.
      - Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.
      - А якщо вони полiзуть у вiкна? - вигукнув хтось.
      - Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:
      - Ой-ой! Не бризкайся!
      - Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.
      - А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.
      - Це добр-ре! - прогарчав Громобiй. - Дуже добр-р-ре.
      - Я бiльше не служитиму людям! - заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...
      I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
      - А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
      Дiти завмерли.
      - Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
      - Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
      - Що ж їстиме моя бабуся? I мама, i тато...
      - А мої тато й мама? А братик Вiктор? Вiн по три окрайцi з варенням вiдразу вминає, зрозумiла?
      Варя заголосила:
      - Вони кашлятимуть...
      - I нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога вiдмовилась їм допомагати.
      - Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителiв мiста!
      - А як?
      Вони подивилися вниз. До землi було так далеко, що дiти злякано вiдсахнулись.
      А тим часом автомобiлi кружляли в танцi, наспiвуючи врiзнобiй якусь скрипучу пiсню.
      - Що ж нам робити? - знову забiдкалась Варя.
      I тут вони почули чийсь тоненький голосок:
      - Егей! Ей там, на вежi!
      Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залiзного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фiгурка в блискучому шоломi набакир.
      - Рукастик-Смугастик?!
      ПАСТКА
      Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:
      - Стрибайте, швидше стрибайте сюди!
      Малько-Ванько знову подивився вниз.
      Ой леле! Яка височiнь! Зiрвешся - кiсток не визбираєш.
      - Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бiйтеся!
      Майданчик тихо погойдувався у повiтрi. Вiн то наближався до краю даху, то вiддалявся.
      Малько-Ванько поставив ногу на обнiжок поручня.
      - Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.
      - Вiдчепись! - її переляк нiби додав йому смiливостi.
      Вiн стрибнув.
      - А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радiсний вигук:
      - А я вже на даху! Ур-ра!
      Малько-Ванько радiсно пританцьовував i махав Варi руками:
      - Стрибай i ти! Це зовсiм не страшно!
      - Нi, нi, - вiдсахнулася вона. - Страшно!
      Варя тiльки хитала головою i вiдступала вiд поручнiв.
      - Не можу, - жалiбно проквилила вона.
      - Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? I маму, i тата?
      Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є лiки. Як вона тепер буде?..
      Невидима сила несподiвано вiдiрвала Варю вiд поручнiв, пiдняла вгору...
      - Па-а-адаю! - в розпачi скрикнула вона i ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечi...
      Та друзi пiдхопили дiвчину i витягнули на дах.
      - Боляче! - схлипнула вона. - Колiно здерла...
      - Не бiда, - утiшав її Малько-Ванько. - Ти й так щодня колiна обдираєш...
      - Тiкаймо! - поквапив їх Рукастик-Смугастик. - За мною!
      Вони побiгли до горищного вiкна. Покрiвля гуркотiла пiд ногами.
      - Оточуйте будинок! - почулися вигуки з площi. - Стережiть пiд'їзди!
      Рукастик-Смугастик вiдчинив вiконце й засвiтив прив'язаного до пояса лiхтарика.
      - Обережнiше, - приказував вiн. - Стрибайте, тут невисоко.
      Друзi стрибнули вслiд за ним i почали злякано озиратися. Над головами у них перехрещувалися почорнiлi дерев'янi бантини, по кутках невиразно бiлiло павутиння. На однiй з них висiв донизу головою Кажан. Вiн заворушився, блимкнув червонястими очицями й проспiвав:
      - Вештаються тут... дрiмлюги. Нема вiд них спокою.
      Розправив крила й неквапливо полетiв у темряву.
      З горища вони спустилися на сходи i побiгли униз.
      Але запiзнились. Бiля пiд'їзду вже нетерпляче гурчали машини, лунали вигуки:
      - Пильнуйте їх! Не спускайте фар з дверей!
      Рукастик-Смугастик сiв на сходинку й зiтхнув:
      - Почекаємо трохи. Посидимо тут, нехай вгамуються.
      - А потiм? - з тривогою спитала Варя.
      - Потiм щось придумаємо.
      Дiти сiли один бiля одного. Рукастик-Смугастик усе похитував головою i задумливо повторював:
      - Ну й ну! Знавець-Моргунець ув'язнений у Триколiрному замку... Ай-ай-ай!
      Варя поцiкавилась:
      - А хто такий Знавець-Моргунець?
      - Це могутнiй полководець! - вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Вiн надзвичайно добрий i справедливий. Гнiв його страшний тiльки тим, хто не хоче дотримуватися непорушного Закону Вулиць i Дорiг у країнi Чарiвна Круговерть.
      - Що за Чарiвна Круговерть? - перебив Малько-Ванько. - Це ж наше мiсто!
      - Для вас це, може, й мiсто, - вiдповiв Рукастик-Смугастик, - а для нас, дружинникiв Знавця-Моргунця, це країна Чарiвна Круговерть. На її вулицях повно-повнiсiнько колiс - i всi вони шалено крутяться, створюючи одну величезну круговерть. Колись, кажуть, не було дружини Знавця-Моргунця i були велика плутанина й безладдя, колеса котились навсебiч - тодi країна називалася Безнадiйна Круговерть. Та прийшов цей чарiвник з своїми вiдданими дружинниками, i вони вказали кожному колесу мiсце i напрям руху, визначили, куди i як крутитися, з якою швидкiстю...
      Малько-Ванько згадав, що вигукували машини там, на околицi, й сказав:
      - Дружки-Кружки!
      - Дружки-Кружки - це тiльки один загiн. А є ще Трикутники-Супутники, Ратники-Порадники... Вони стоять на всiх дорогах, перехрестях, провулках i керують рухом машин. А на головному, найбiльшому, перехрестi дорiг стоїть сам Знавець-Моргунець. I так було багато лiт. А нинi...
      - Що ж сталося тепер?
      - Ось послухайте. Щовечора Знавець-Моргунець збирає дружинникiв i вирушає до кам'яного Триколiрного замку. Там усi вiдпочивають, розповiдають один одному рiзнi веселi й повчальнi iсторiї. Тiльки один Дружинник залишається на вартi бiля ворiт - рано-вранцi вiн повинен подати сигнал i вiдчинити їх.
      - А машини? Що роблять уночi машини?
      - Вони стоять там, де вказав Знавець-Моргунець. Жодна не має права зрушити з мiсця без його дозволу.
      - Чому ж вони сьогоднi заметушилися?
      - Трапився надзвичайний випадок! - Рукастик-Смугастик у вiдчаї стукнув себе кулаком по колiнцю. - Гоночний Громобiй посмiв порушити заборону й поїхати без дозволу. А всi машини рушили за ним - вони подумали, що Знавець-Моргунець дозволив їм їхати. А Громобiй каже, що хтось штовхнув його по похилiй площинi.
      - Хiба там була похила площина? - вихопилось у Малька-Ванька. Адже це вiн своєю рукою штовхнув Громобоя! Та хiба вiн думав, що таке станеться? - А я i не помiтив... Виходить, це я в усьому винний?
      Рукастик-Смугастик знову зiтхнув i низько опустив голову.
      - Я теж винний... Менi випала черга вартувати ворота Триколiрного замку, а я... я не вартував...
      - Як же це сталося? - запитали в один голос друзi.
      - Це сталося... це сталося через країну Дивовижну Викрутасiю.
      - Як-ку країну? Де вона?
      - Далеко, - махнув Рукастик-Смугастик. - За морем-океаном. Розумiєте, мешканцi Дивовижної Викрутасiї приїздили до нас i хвалилися, що в них Закон Вулиць i Дорiг правильний, а в нас неправильний. Ось Знавець-Моргунець i послав мене, щоб я подивився на їхнiй Закон Вулиць i Дорiг.
      - Ну то й що? Правильний у них Закон?
      - Нi, Закон такий, як i в нас, тiльки все навпаки.
      - Як то?
      - А так. Де у нас лiворуч, там у них - праворуч, i навпаки. Одне слово, справжня викрутасiя. I так закрутили менi голову в цiй Дивовижнiй Викрутасiї, що я геть заплутався, де праворуч, а де лiворуч. Увечерi Знавець-Моргунець повiв дружину до Триколiрного замку i звелiв: "Лiворуч!", а я повернув праворуч. Усi пiшли до замку, а я зовсiм в iнший бiк. Iшов-iшов, iшов-iшов...
      - Ну й?..
      - I дiйшов до околицi. Ось тодi схаменувся i назад побiг - адже я повинен був стояти на вартi! А назустрiч - Громобiй зi своєю зграєю. Довелося тiкати до старшого брата, який залiзницю охороняє. Вiн мене i врятував... А потiм я крадькома пробрався до площi й побачив вас на вежi, - закiнчив свою розповiдь Рукастик-Смугастик.