- Щоб не було зіткнень, - оголосив смугастий помічник, - кожен віднині повинен триматися одного боку, одного курсу.
У нього з'явилися свої помічники - такі ж, як він, суворі й смугасті, ось тільки зростом нижчі, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
Нині вони вже не розводять руки врізнобіч, але всі знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що він ніби руки розкинув - не можна їхати: червоне світло! Можуть їхати тільки ті, до яких він боком стоїть, а це означає зелене світло. А підніме руку - значить, жовте світло: припинити всім рух...
Професор замовк, а потім звернувся до Варі:
- Ну що, дівчинко, тепер тобі зрозуміло... ясно?
- Так, - кивнула Варя. - А я думала, що він кличе мене, коли підняв руку...
Рукастик-Смугастик усміхнувся.
- Отож повертатися тобі треба було не по тій велосипедній доріжці, якою ти їхала раніше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено відповіла Варя.
Зустріч давніх друзів
Дід Драндулет їхав нічними вулицями.
Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобій? Та вулиці були безлюдними й тихими, тільки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усі автомашини? Куди вони поділися?
- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.
- Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.
- Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?
- Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.
- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледів, що то за диво з'явилося.
- Отакої! - гірко промовив Дід Драндулет. А оскільки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Мені вже й на світ білий з'являтися не можна?
Знавець-Моргунець зніяковів.
- Не те я хотів сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
- Сам ти дивак... - почав було Дід Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, і хлопець шкереберть полетів на землю.
- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звідки ти, хлопче, взявся? І що ти там шукаєш?
- Шукаю дівчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Він сидів навпочіпки і тер гулю на потилиці. - Тільки я не тут шукаю, а взагалі... Нам додому треба повертатися.
Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Ті спритно підбігли й виструнчилися перед своїм начальником.
- Розшукати дівчинку Варю!
Наперед виступив Рукастик-Смугастик у білому береті й білих рукавичках.
- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кімнаті Знань, куди я її відправив через те, що вона зовсім не знала Закону Вулиць і Доріг.
- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дівчинку випускати на вулицю, коли вона зовсім не знає правил Закону? Як можна довірити їй самостійно ходити по Чарівній Круговерті? Вона ж не зможе повернутися додому!
- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено відповів Рукастик-Смугастик. - Професор допоміг вивчити всі правила. І зараз вона їсть знамениті пиріжки пам'яті, щоб добре все запам'ятовувалось.
Малько-Ванько голосно ковтнув слину і сказав:
- Я теж хочу пиріжків...
- Тоді до професора! Негайно до Правильного Професора!
Замкнене коло
- Слухайте, - мовив Правильний Професор і почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пиріжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно ціла тарілка була...
- Та загула! - радісно підхопив Рукастик-Смугастик і змовницьки підморгнув Варі. - Ще принести?
Правильний Професор підозріло подивився на дівчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пиріжками. Підрум'янений кінчик одного з них зрадницьки виглядав з кишені.
Дівчинка почервоніла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
- Я... я не собі, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. І я...
- Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадів Правильний Професор і почав її утішати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навіть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзів не забувають. Чому ж ти нам нічого не сказала... не повідомила? Хочеш, ми тобі ще цілу тарілку пиріжків дамо? Га? І ти непомітно їх у кишеню...
- Більше не влізе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм і так тісно...
Цієї миті на вулиці загудів клаксон автомобіля. Рукастик-Смугастик стрімголов вилетів і тут же повернувся:
- Це за тобою, Варю!
- Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
А Професор провадив далі:
- Навіть якщо ти забула якесь там правило - не біда. Найголовніше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... поміркуй... помисли.
- А якщо думати ніколи? Якщо машина на мене летить?
- На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегідь... завчасно... наперед! Зрозуміло?
Хлопчик і дівчинка кивнули.
- Ось я і кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кілька разів - і згадаєш.
Варя поцікавилась:
- Кілька разів - це скільки?
- Скільки? - Правильний Професор замислився. - Скільки... гм...
Він приставив палець до чола, потім схрестив руки на грудях, далі заклав їх за спину, відтак засунув у кишені.
І тут обличчя його посвітлішало.
- Ага!.. Ось. - Він витягнув з кишені гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають під час свят і пускають у небо. Жовту.
- Ти запитуєш, скільки разів? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
Нарешті вони вирушили додому - допитлива Варвара і пустун Малько-Ванько. їх чинно віз Драндулет-Кабріолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услід і бажали щасливого повернення.
Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколірний замок і виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарівної Круговерті.
Та на цьому пригоди наших героїв не закінчилися.
Коли вони вже збиралися залишити чарівну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
- Стійте! Попереду - страшна небезпека!
Дід Драндулет уповільнив хід:
- Яка небезпека? Де вона?
- Попереду. Там, куди ви їдете.
- Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дід Драндулет. Звідти ми виберемося на потрібний нам шлях.
- Нікуди ви звідти не виберетесь. Там зібралися всі автомашини...
Попереду наростав якийсь глухий шум.
- Це вони...
- Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
- Не-е-е можна, - заперечив Дід Драндулет. - Тут ні повертати, ні зупинятися не можна. Заборонено. Всі дороги ведуть до Замкненого Кола.
Його немов магнітом тягнуло - котився дедалі швидше й швидше. Поворот і...
...відкрилось Замкнене Коло!
- Тримайтеся! - гукнув Дід Драндулет.
П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гніздо-заглиблення.
За мить вони опинились у вирі машин.
Уникав диму, а впав у вогонь
Праворуч, ліворуч, спереду, ззаду - скільки сягало око - мчали найрізноманітніші автомобілі. Ні на мить не зупинявся цей величезний потік.
Варя помітила, що праворуч машини їдуть трохи повільніше, а далі - ще повільніше.
- Дідусю! - гукнула вона. - Отам тихіше!
Старий перебрався у сусідній ряд, потім - у сусідній сусіднього, поки не прибився до самого узбіччя, де рух був зовсім неквапливий. Тут їхали старі, деренчливі й малопотужні автомашини.
- Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дівчинку Варю, - це ж наші знайомі... Ей! Е-ей!
Попереду на кривих коліщатах дріботів Жучок, а ззаду поскрипував Пікап. Але вони нічого не помічали - як заведені котили й котили вперед по колу.
Як зупинити потік машин, розірвати чарівне Замкнене Коло?
І тут Варя згадала: "Якщо тобі буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кілька разів..."
Вона дістала з кишені заповітну кульку.
- Що це? - запитав Малько-Ванько.
Варя почала мовчки надувати кульку.
- Дай мені! Я краще вмію.
Та дівчинка тільки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
Ось кулька стала завбільшки з кулак, потім - з Варину голову, потім - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик і загукав:
- Стій!
І багато голосів підхопили його вигук:
- Стій! Стій! Стій!
Пролунав скрегіт гальм. Варя припинила надувати кульку й міцно затиснула гумове кільце в руці. Освітлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.
Відчайдушний зойк пролетів по Замкненому Колу:
- Ратник! Найсуворіший Ратник-Порадник! Стійте!!!
Автомашини, які рухалися ззаду, почали різко гальмувати, за ними зупинялись інші - й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "
Дід Драндулет теж припинив рух і полегшено відсапувався:
- Приїхали! Оце перегони! Цікаво, а хто нас зупинив?
Варя подивилась на жовту кулю, яка повільно похитувалася в її руках, і все збагнула:
- Зрозуміла! Вони вважають її дружинником!
- Кого?
- Оцю надувну кульку! Розумієте, вона кругла й жовта. А найсуворіший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал - "Рух заборонений!"
- Так ось чому вони зупинились! - здогадався і Малько-Ванько.
З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотіло:
- Тут поруч дорога відгалужується. Прориваємось туди, швидше! І ми врятовані!
- Почекай, - відштовхнув його Малько-Ванько. - Ти тільки про себе дбаєш, хочеш тільки себе врятувати.
- А кого ж іще рятувати? - розгублено позадкувало П'яте Колесо.
- Всіх! - і хлопчик широким жестом показав на автомашини.
Він узяв з рук Варі кулю, високо підняв її і проголосив:
- Слухайте всі! Це говорю я, Ратник-Порадник!
- Він говорить, говорить, - забурмотіли навколо. - Тихше, тихше, слухайте!
- Наказую вам залишатися на місці! Стійте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...
- Тисячу, - швидко підказала Варя.
- Тисячу дружинників! - підхопив Малько-Ванько. - І вони допоможуть вам, наведуть порядок!
- А що ж нам робити? - розгублено запитало П'яте Колесо.
- Тепер, коли ми розімкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далі. Вибирайся, дідусю! Веди, П'яте Колесо!
Вони вихопилися з машинного потоку.
Перед ними лежав стрімкий спуск, що вів до велетенської дивної споруди. Дід Драндулет загальмував відразу всіма колесами:
- З вогню та в полум'я!
У лабіринті
Друзі перелякалися:
- Що? Що таке?
- Ми потрапили до лабіринту, - хмурячись, повідомив Дід Драндулет. - А все ота нетяма! - Він подивився на П'яте Колесо.
Те боязко відсахнулось:
- Хіба я що... крайній?
Діти відразу ж пригадали барвисту настільну гру-лабіринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василівна і познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихід з лабіринту! Малькові-Ванькові принаймні це так і не вдалося. А Варя тільки один раз вибралася з плутанини ходів - і то завдяки підказкам подруг. А тут підказувати нікому...
- Виходить, - жалібним голосом спитала Варя, - ми можемо заплутатися і ніколи-ніколи не знайти звідси виходу?
- Чому? - здивувався Дід Драндулет. - Виходів з цього лабіринту скільки завгодно.
Тепер настала черга дивуватися друзям.
- Що ж це за лабіринт такий?
- Це лабіринт Чарівної Круговерті. Вам треба знайти правильний вихід з нього.
Друзі зажурилися. Справді, дивний якийсь лабіринт. Згори він нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квітка, що по її пелюстках вільно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку підтримували в повітрі опори різної височини - одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище і так далі.
Дід Драндулет пояснив дітям, що біля пелюсток чатують дружинники, які вказують виходи.
Справді, попереду з'явилися двоє вартових. На щиті одного була намальована телефонна трубка, на щиті другого - червоний хрест.
- Ось подивіться, - мовив Дід Драндулет. - Лівою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрінеш, правою - лікарню. Але ж нам ні телефон, ні лікарня не потрібні, еге ж?
Він покружляв по пелюстці й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.
- А вони що означають?
- Знаю, знаю! - загукала Варя. - Той, на щиті якого локомотив намальований, означає, що попереду залізничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, мені Правильний Професор усе розповів.
Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубоніло.
- Ой, що це таке?
Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкіс тягнулась широка чорна смуга.
- Ось він! - закричало радісно П'яте Колесо. - Ось він - вихід!
- Стривай! Що означає цей знак?
- Кінець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. - І П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабіч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, він і сам не втримався і непомітно переїхав білу смугу...
Спалахнули сліпучі блискавиці. Пролунав грім. Настала непроглядна пітьма.
Хлопчик і дівчинка злякано притулилися одне до одного.
Невідомо, скільки часу пробули вони в непроглядній пітьмі... Та раптом все навколо яскраво освітилось!
Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
- Де ми?
Дід Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
- За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумів.
- Куди закинуло?
Над високими стрункими колонами біля входу до палацу блиснув голубий спалах, і Дід Драндулет трохи заспокоївся.
- У цьому палаці живе Краса - Мідна Коса! З її володінь жодній машині вороття немає...
Зненацька пролунав голос:
- Хлопчику й дівчинко, увійдіть до палацу!
Щойно друзі ступили на широкі мармурові сходи, що вели нагору, як і Дід Драндулет кудись зник.
Краса - Мідна Коса
Нагорі біля високих різьблених дверей їх зустріла бабуся з добрим обличчям і привітними очима. Від її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квітами повіяло пахощами польових трав.
- Ідіть сюди, дітки, ідіть, жадані! - запросила вона, лагідно взяла обох за руки й повела до палацу.
Великий зал з полірованими білими стінами, по яких пробігали мерехтливі відблиски, був порожній і холодний.
- Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся і плеснула в долоні.
І вони відразу ж опинились у маленькій затишній світлиці, посередині якої знаходився стіл. А на столі стояли тарілки з тістечками, варенням, пирогами, цукерками.
- Ось тепер будете пити чай, мою розповідь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
- Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кінець обмежень", і потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотіли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тільки вам скажу: безклопітного життя взагалі не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провісницею називають.
Старенька зітхнула.
- А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про ваші добрі діла. Ви багато зробили для врятування Чарівної Круговерті. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику біду відвели. Та головне лихо сталося тут, у палаці.
- Яке лихо? - Діти нашорошили вуха.
- Живе в цьому палаці могутня чародійка Краса - Мідна Коса, яка Круговертю править. Усі машини їй підкоряються, ніхто не сміє перечити.
- А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
- Велику силу й мудрість має Знавець-Моргунець, - усміхнулася бабуся. - Та Краса сильніша. Вся її могутність - у Мідній Косі. Триста тридцять три тисячі найтонших волосинок у косі, і всі вони повинні бути укладені одна до одної. І якщо хоч одна переплутається - у Круговерті почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кісці та уклали в одну велику косу. А сьогодні вночі розтріпалася коса у чародійки, та так, що заснула вона мертвим сном і прокинутися ніяк не може.
Провісниця зажурилася, потім додала:
- От і нікому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокій і порядок настали у Круговерті.
Друзі перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугі Варині кіски. Вони були заплетені на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навіть Провісниця звернула на них увагу, похвалила:
- Гарні коси! Сама заплітала?
- Я завжди сама заплітаю! - гордовито відповіла Варя і поглянула на Малька-Ванька.
- Адже ти... вмієш? - спитав він.
- Вмію.
- То й заплети Мідну Косу, розбуди її!
- Еге, я боюсь!
- Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - і заплела! Ви, дівчатка, швидко це робите!
- Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провісниця. Заплітати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять і спалять тебе на місці!
- Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тоді й справді страшно...
- Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всі автомашини так і залишаться на Замкненому Колі, з якого ми ледь вирвалися.
Старенька сумно хитнула головою.
- Тоді я заплету її косу, - підхопилась Варя. - Де вона? Ведіть мене до неї, швидше!
- Оце по-нашому! - зраділа Провісниця.
Зашумів вітер, усіх оповив густий морок. Друзі злякано схопилися за руки. Все зникло: світлиця, самовар, старенька Провісниця, і наші герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освітленому кришталевому ліжку спала рожевощока дівчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтіло вогняно-червоне волосся із золотавим відблиском. Пухнасті вії кидали на ніжні щоки темні тіні.
- Ось вона, Краса!
Довго заплітала Варя дивне волосся, її тонкі пальці заніміли, очі почервоніли від напруження...
Нарешті остання, триста тридцять третя, кіска була сплетена. Та володарка Чарівної Круговерті не прокидалась.
- Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.
- Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?
Малько-Ванько на хвилину задумався.
- А чому ж тоді блискавки не вилітають? Провісниця попереджала...
Варя зраділа. І справді, блискавки не вилетіли, не спопелили її на місці. За роботою вона зовсім забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
Все було зроблено як слід, а Краса не прокидається!
- От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навіть тупнув ногою. - Спить собі... А ще називається чародійкою... Красою - Мідною Косою!
- Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
І вона знову взялась за роботу: зібрала розсипані на подушках кіски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.
- Оце коса... - Вона заздрісно зітхнула. - На славу! Коли б мені така!
Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. І тут трапилося несподіване...
Тільки-но Малько-Ванько відчув у своїй руці таку прекрасну товсту косу, він не втримався і...
...СМИКНУВ ЇЇ!!!
- Що ти зробив? - жахнулась Варя.
А Краса прокинулась!
- А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрімала, - мовила Краса спроквола і всміхнулася, широко розкривши великі променисто-смарагдові очі.
Яскраве буйне світло залило напівтемні покої - аж діти замружились.
А коли розплющили очі, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стін. Точніше, стіни були, але такі прозорі, що їх важко помітити. Вулиці, провулки, площі, будинки, сквери й палаци Чародійної Круговерті - все було як на долоні.
І Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобілями на ньому.
І пелюстки величезного лабіринту на околиці.
А Краса - Мідна Коса стояла поруч з дітьми і стурбовано хмурилася.
- Що це таке? Чому всі машини опинилися в Замкненому Колі? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? - І вона обернулася до дітей.
Її голос, хоч і стурбований, був такий лагідний і щирий, що діти відразу навперебій почали розповідати про події у Чарівній Круговерті, які відбулися під час її довгого сну.
- Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? - спитала вона здивовано.
Варя зніяковіло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
- Вона заплела, а я... тільки смикнув. - І додав: - Ненавмисне.
Краса - Мідна Коса знову засміялася дивним чарівним сміхом, її пальці пробігли по косі.
- Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобі. Тут одна волосинка трішечки перекрутилася, і ти її розпрямив. Інакше б я не прокинулась...
Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарівної Круговерті промовила:
- А що ви мене від темного сну розбудили, Круговерть урятували, просіть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дівчинко Варю?
У Варі відразу ж вирвалося:
- Нічого я не хочу, тільки щоб автомашини знову слухались і розвозили людям усе, що їм потрібно. Мама... бабуся...
Добра чарівниця стріпнула своєю дивною косою - і місто змінилось на очах.
Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини - і кожна займалася своєю справою.
Фургони розвозили по магазинах смачні булочки.
Автоцистерни - свіже молоко й пінистий квас.
Автодвірники чистили й підмітали вулиці.
Поливальники зрошували асфальт.
А на площі, посеред найбільшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець і командував рухом машин. Добродушно, але суворо підморгував він червоними, жовтими, зеленими очима!
Від щастя Варя засміялась. Краса - Мідна Коса повернулася до Малька-Ванька:
- А ти що хочеш, сміливий хлопче Малько-Ванько?
Він здивувався, що вона знає його ім'я, але тут же випалив:
- Дід Драндулет і П'яте Колесо... пропали! Мені казали, що з твоїх володінь ніхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
Чародійка всміхнулась:
- З моїх володінь справді ніхто не повертається...
- Ось бачиш! - вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
- ...таким, як був, - закінчила вона. - А повертається оновленим - не впізнати!
Вона знову стріпнула своєю дивною косою - і друзі побачили внизу Діда Драндулета, що котив вулицею у супроводі жвавого П'ятого Колеса. Тільки це був уже не колишній Дід Драндулет - старий і деренчливий. Усі його нікельовані деталі блищали, сяяв свіжовідлакований кузов, і він зовсім не трусився і не деренчав. І з П'ятого Колеса зникли всі латки й подряпини...
Краса - Мідна Коса промовила:
- Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за інших. У вас добрі й щирі серця. Відтепер ви знатимете Закон Вулиць і Доріг. Вас ніколи не спіткає лихо, і життя ваше буде радісним і веселим!
Чародійниця лагідно провела долонями - очі дітей заплющились.
- А зараз я відправляю вас додому, в свої ліжечка, де ви будете міцно спати й бачити чудові-пречудові сни...
Тієї ж миті все зникло...
Тс-с-с!
...Малько-Ванько розплющив очі з відчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним уві сні. Всі його пригоди в Чарівній Круговерті згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав він. - А може, то був не сон?"
Як же дізнатися, приснилося усе це йому чи було насправді? Лютий Громобій, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дід Драндулет і П'яте Колесо, могутня чародійка Краса - Мідна Коса...
Запитати у Варі?
Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й сміятися почне, глузувати з нього... Ні, не можна. Краще почекати, якось саме відкриється...
За сніданком він так і свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нічого не говорила. І Малько-Ванько не знав, що робити.
- А зараз, діти, - промовила Олеся Василівна після сніданку, - ми вирушимо до чарівної кімнати.
- Ур-а-а! - залементували всі, і тільки Малько-Ванько мовчав - від хвилювання у нього несподівано перехопило дух. Зараз, зараз відкриється загадка чарівної кімнати та його таємничих нічних пригод!
Він останнім ступнув до кімнати. І завмер.
Перед ним лежала Чарівна Круговерть.
Тепер вона була освітлена яскравими сонячними променями, але точнісінько така сама, яку він бачив уві сні - тобто вночі. Ті ж вулиці, площі, будинки, палаци... Ті ж автомобільчики, що нерухомо застигли на вулицях.
Діти розсипалися навколо Чарівної Круговерті з радісними вигуками:
- Яке гарне місто!
- Це наше місто, діти, - сказала урочисто Олеся Василівна. - Воно точнісінько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впізнаєте свої будинки, вулиці, магазини й кінотеатри.
Не змовкали захоплені вигуки - кожен шукав свій будинок.
- Восени ви підете до школи, - заговорила знову Олеся Василівна. - Ходитимете самостійно, і вам доведеться переходити вулиці, площі, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць і Доріг.
Малько-Ванько здригнувся і подивився на Варю, а Варя на нього.
Очі в обох були великі і здивовані. Вони зрозуміли одне одного.
- Отже, сьогодні ми почнемо вивчати ці правила, цей Закон.
- Стій! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чіпай!
Один хлопчик, який стояв навпочіпки, злякано відсмикнув руку, яку вже простягнув до білого блискучого автомобіля спортивної форми.
- Т-ти чого?
- А нічого! Не чіпай, бо...
- Бо що?
- Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотів Малько-Ванько. Всі засміялись, та Олеся Василівна несподівано підтримала його:
- Нічого сміятися, він правий, діти! Я вас суворо попереджаю: ніхто не повинен нічого чіпати в місті. Інакше ми не зможемо вивчити дуже потрібний нам Закон Вулиць і Доріг.
- Чому?
- А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, і в місті почнеться безладдя... хаос...
- Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
- Правильно - круговерть! - зраділа Олеся Василівна і лагідно подивилася на нього. - Розумник!
У цей момент "розумника" так штовхнули в бік, що він ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся і побачив Варю.
- Ти чого?
Варя притулила палець до губів і прошепотіла:
- Ні слова про Чарівну Круговерть!
- Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. І тут же зрозумів, що то був не сон - усі його неймовірні пригоди сталися насправді! Його та Варі.
- Тому, - прошепотіла Варя, - що нам ніхто не повірить. Засміють... - І вона чомусь почервоніла.
"Справді, - подумав Малько-Ванько, - ніхто не повірить".
- А Олеся Василівна тебе покарає, - продовжувала шепотіти Варя. Адже ти не послухався її, поліз уночі до чарівної кімнати...
І вона глузливо примружилась.
- А ти не лізла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
- От і я кажу, що покарає нас Олеся Василівна, - всміхнулася Варя. - Вона сувора!
І вони вирішили нікому нічого не розповідати про свої незвичайні пригоди.
І справді не розповіли.
Ось тільки мені...
А я - вам!
