Дід Драндулет їхав нічними вулицями.
      Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобій? Та вулиці були безлюдними й тихими, тільки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усі автомашини? Куди вони поділися?
      - Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
      Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.
      - Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.
      Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.
      - Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?
      - Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.
      - Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледів, що то за диво з'явилося.
      - Отакої! - гірко промовив Дід Драндулет. А оскільки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Мені вже й на світ білий з'являтися не можна?
      Знавець-Моргунець зніяковів.
      - Не те я хотів сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
      - Сам ти дивак... - почав було Дід Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, і хлопець шкереберть полетів на землю.
      - От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звідки ти, хлопче, взявся? І що ти там шукаєш?
      - Шукаю дівчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Він сидів навпочіпки і тер гулю на потилиці. - Тільки я не тут шукаю, а взагалі... Нам додому треба повертатися.
      Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Ті спритно підбігли й виструнчилися перед своїм начальником.
      - Розшукати дівчинку Варю!
      Наперед виступив Рукастик-Смугастик у білому береті й білих рукавичках.
      - А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кімнаті Знань, куди я її відправив через те, що вона зовсім не знала Закону Вулиць і Доріг.
      - Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дівчинку випускати на вулицю, коли вона зовсім не знає правил Закону? Як можна довірити їй самостійно ходити по Чарівній Круговерті? Вона ж не зможе повернутися додому!
      - Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено відповів Рукастик-Смугастик. - Професор допоміг вивчити всі правила. І зараз вона їсть знамениті пиріжки пам'яті, щоб добре все запам'ятовувалось.
      Малько-Ванько голосно ковтнув слину і сказав:
      - Я теж хочу пиріжків...
      - Тоді до професора! Негайно до Правильного Професора!

      - Слухайте, - мовив Правильний Професор і почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пиріжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно ціла тарілка була...
      - Та загула! - радісно підхопив Рукастик-Смугастик і змовницьки підморгнув Варі. - Ще принести?
      Правильний Професор підозріло подивився на дівчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пиріжками. Підрум'янений кінчик одного з них зрадницьки виглядав з кишені.
      Дівчинка почервоніла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
      - Я... я не собі, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. І я...
      - Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадів Правильний Професор і почав її утішати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навіть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзів не забувають. Чому ж ти нам нічого не сказала... не повідомила? Хочеш, ми тобі ще цілу тарілку пиріжків дамо? Га? І ти непомітно їх у кишеню...
      - Більше не влізе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм і так тісно...
      Цієї миті на вулиці загудів клаксон автомобіля. Рукастик-Смугастик стрімголов вилетів і тут же повернувся:
      - Це за тобою, Варю!
      - Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
      А Професор провадив далі:
      - Навіть якщо ти забула якесь там правило - не біда. Найголовніше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... поміркуй... помисли.
      - А якщо думати ніколи? Якщо машина на мене летить?
      - На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегідь... завчасно... наперед! Зрозуміло?
      Хлопчик і дівчинка кивнули.
      - Ось я і кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кілька разів - і згадаєш.
      Варя поцікавилась:
      - Кілька разів - це скільки?
      - Скільки? - Правильний Професор замислився. - Скільки... гм...
      Він приставив палець до чола, потім схрестив руки на грудях, далі заклав їх за спину, відтак засунув у кишені.
      І тут обличчя його посвітлішало.
      - Ага!.. Ось. - Він витягнув з кишені гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають під час свят і пускають у небо. Жовту.
      - Ти запитуєш, скільки разів? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
      Нарешті вони вирушили додому - допитлива Варвара і пустун Малько-Ванько. їх чинно віз Драндулет-Кабріолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услід і бажали щасливого повернення.
      Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколірний замок і виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарівної Круговерті.
      Та на цьому пригоди наших героїв не закінчилися.
      Коли вони вже збиралися залишити чарівну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
      - Стійте! Попереду - страшна небезпека!
      Дід Драндулет уповільнив хід:
      - Яка небезпека? Де вона?
      - Попереду. Там, куди ви їдете.
      - Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дід Драндулет. Звідти ми виберемося на потрібний нам шлях.
      - Нікуди ви звідти не виберетесь. Там зібралися всі автомашини...
      Попереду наростав якийсь глухий шум.
      - Це вони...
      - Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
      - Не-е-е можна, - заперечив Дід Драндулет. - Тут ні повертати, ні зупинятися не можна. Заборонено. Всі дороги ведуть до Замкненого Кола.
      Його немов магнітом тягнуло - котився дедалі швидше й швидше. Поворот і...
      ...відкрилось Замкнене Коло!
      - Тримайтеся! - гукнув Дід Драндулет.
      П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гніздо-заглиблення.
      За мить вони опинились у вирі машин.

      Праворуч, ліворуч, спереду, ззаду - скільки сягало око - мчали найрізноманітніші автомобілі. Ні на мить не зупинявся цей величезний потік.
      Варя помітила, що праворуч машини їдуть трохи повільніше, а далі - ще повільніше.
      - Дідусю! - гукнула вона. - Отам тихіше!
      Старий перебрався у сусідній ряд, потім - у сусідній сусіднього, поки не прибився до самого узбіччя, де рух був зовсім неквапливий. Тут їхали старі, деренчливі й малопотужні автомашини.
      - Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дівчинку Варю, - це ж наші знайомі... Ей! Е-ей!
      Попереду на кривих коліщатах дріботів Жучок, а ззаду поскрипував Пікап. Але вони нічого не помічали - як заведені котили й котили вперед по колу.
      Як зупинити потік машин, розірвати чарівне Замкнене Коло?
      І тут Варя згадала: "Якщо тобі буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кілька разів..."
      Вона дістала з кишені заповітну кульку.
      - Що це? - запитав Малько-Ванько.
      Варя почала мовчки надувати кульку.
      - Дай мені! Я краще вмію.
      Та дівчинка тільки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
      Ось кулька стала завбільшки з кулак, потім - з Варину голову, потім - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик і загукав:
      - Стій!
      І багато голосів підхопили його вигук:
      - Стій! Стій! Стій!
      Пролунав скрегіт гальм. Варя припинила надувати кульку й міцно затиснула гумове кільце в руці. Освітлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.
      Відчайдушний зойк пролетів по Замкненому Колу:
      - Ратник! Найсуворіший Ратник-Порадник! Стійте!!!
      Автомашини, які рухалися ззаду, почали різко гальмувати, за ними зупинялись інші - й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "
      Дід Драндулет теж припинив рух і полегшено відсапувався:
      - Приїхали! Оце перегони! Цікаво, а хто нас зупинив?
      Варя подивилась на жовту кулю, яка повільно похитувалася в її руках, і все збагнула:
      - Зрозуміла! Вони вважають її дружинником!
      - Кого?
      - Оцю надувну кульку! Розумієте, вона кругла й жовта. А найсуворіший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал - "Рух заборонений!"
      - Так ось чому вони зупинились! - здогадався і Малько-Ванько.
      З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотіло:
      - Тут поруч дорога відгалужується. Прориваємось туди, швидше! І ми врятовані!
      - Почекай, - відштовхнув його Малько-Ванько. - Ти тільки про себе дбаєш, хочеш тільки себе врятувати.
      - А кого ж іще рятувати? - розгублено позадкувало П'яте Колесо.
      - Всіх! - і хлопчик широким жестом показав на автомашини.
      Він узяв з рук Варі кулю, високо підняв її і проголосив:
      - Слухайте всі! Це говорю я, Ратник-Порадник!
      - Він говорить, говорить, - забурмотіли навколо. - Тихше, тихше, слухайте!
      - Наказую вам залишатися на місці! Стійте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...
      - Тисячу, - швидко підказала Варя.
      - Тисячу дружинників! - підхопив Малько-Ванько. - І вони допоможуть вам, наведуть порядок!
      - А що ж нам робити? - розгублено запитало П'яте Колесо.
      - Тепер, коли ми розімкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далі. Вибирайся, дідусю! Веди, П'яте Колесо!
      Вони вихопилися з машинного потоку.
      Перед ними лежав стрімкий спуск, що вів до велетенської дивної споруди. Дід Драндулет загальмував відразу всіма колесами:
      - З вогню та в полум'я!

      Друзі перелякалися:
      - Що? Що таке?
      - Ми потрапили до лабіринту, - хмурячись, повідомив Дід Драндулет. - А все ота нетяма! - Він подивився на П'яте Колесо.
      Те боязко відсахнулось:
      - Хіба я що... крайній?
      Діти відразу ж пригадали барвисту настільну гру-лабіринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василівна і познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихід з лабіринту! Малькові-Ванькові принаймні це так і не вдалося. А Варя тільки один раз вибралася з плутанини ходів - і то завдяки підказкам подруг. А тут підказувати нікому...
      - Виходить, - жалібним голосом спитала Варя, - ми можемо заплутатися і ніколи-ніколи не знайти звідси виходу?
      - Чому? - здивувався Дід Драндулет. - Виходів з цього лабіринту скільки завгодно.
      Тепер настала черга дивуватися друзям.
      - Що ж це за лабіринт такий?
      - Це лабіринт Чарівної Круговерті. Вам треба знайти правильний вихід з нього.
      Друзі зажурилися. Справді, дивний якийсь лабіринт. Згори він нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квітка, що по її пелюстках вільно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку підтримували в повітрі опори різної височини - одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище і так далі.
      Дід Драндулет пояснив дітям, що біля пелюсток чатують дружинники, які вказують виходи.
      Справді, попереду з'явилися двоє вартових. На щиті одного була намальована телефонна трубка, на щиті другого - червоний хрест.
      - Ось подивіться, - мовив Дід Драндулет. - Лівою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрінеш, правою - лікарню. Але ж нам ні телефон, ні лікарня не потрібні, еге ж?
      Він покружляв по пелюстці й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.
      - А вони що означають?
      - Знаю, знаю! - загукала Варя. - Той, на щиті якого локомотив намальований, означає, що попереду залізничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, мені Правильний Професор усе розповів.
      Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубоніло.
      - Ой, що це таке?
      Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкіс тягнулась широка чорна смуга.
      - Ось він! - закричало радісно П'яте Колесо. - Ось він - вихід!
      - Стривай! Що означає цей знак?
      - Кінець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. - І П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабіч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
      Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, він і сам не втримався і непомітно переїхав білу смугу...
      Спалахнули сліпучі блискавиці. Пролунав грім. Настала непроглядна пітьма.
      Хлопчик і дівчинка злякано притулилися одне до одного.
      Невідомо, скільки часу пробули вони в непроглядній пітьмі... Та раптом все навколо яскраво освітилось!
      Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
      - Де ми?
      Дід Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
      - За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумів.
      - Куди закинуло?
      Над високими стрункими колонами біля входу до палацу блиснув голубий спалах, і Дід Драндулет трохи заспокоївся.
      - У цьому палаці живе Краса - Мідна Коса! З її володінь жодній машині вороття немає...
      Зненацька пролунав голос:
      - Хлопчику й дівчинко, увійдіть до палацу!
      Щойно друзі ступили на широкі мармурові сходи, що вели нагору, як і Дід Драндулет кудись зник.

      Нагорі біля високих різьблених дверей їх зустріла бабуся з добрим обличчям і привітними очима. Від її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квітами повіяло пахощами польових трав.
      - Ідіть сюди, дітки, ідіть, жадані! - запросила вона, лагідно взяла обох за руки й повела до палацу.
      Великий зал з полірованими білими стінами, по яких пробігали мерехтливі відблиски, був порожній і холодний.
      - Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся і плеснула в долоні.
      І вони відразу ж опинились у маленькій затишній світлиці, посередині якої знаходився стіл. А на столі стояли тарілки з тістечками, варенням, пирогами, цукерками.
      - Ось тепер будете пити чай, мою розповідь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
      - Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кінець обмежень", і потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотіли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тільки вам скажу: безклопітного життя взагалі не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провісницею називають.
      Старенька зітхнула.
      - А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про ваші добрі діла. Ви багато зробили для врятування Чарівної Круговерті. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику біду відвели. Та головне лихо сталося тут, у палаці.
      - Яке лихо? - Діти нашорошили вуха.
      - Живе в цьому палаці могутня чародійка Краса - Мідна Коса, яка Круговертю править. Усі машини їй підкоряються, ніхто не сміє перечити.
      - А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
      - Велику силу й мудрість має Знавець-Моргунець, - усміхнулася бабуся. - Та Краса сильніша. Вся її могутність - у Мідній Косі. Триста тридцять три тисячі найтонших волосинок у косі, і всі вони повинні бути укладені одна до одної. І якщо хоч одна переплутається - у Круговерті почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кісці та уклали в одну велику косу. А сьогодні вночі розтріпалася коса у чародійки, та так, що заснула вона мертвим сном і прокинутися ніяк не може.
      Провісниця зажурилася, потім додала:
      - От і нікому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокій і порядок настали у Круговерті.
      Друзі перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугі Варині кіски. Вони були заплетені на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навіть Провісниця звернула на них увагу, похвалила:
      - Гарні коси! Сама заплітала?
      - Я завжди сама заплітаю! - гордовито відповіла Варя і поглянула на Малька-Ванька.
      - Адже ти... вмієш? - спитав він.
      - Вмію.
      - То й заплети Мідну Косу, розбуди її!
      - Еге, я боюсь!
      - Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - і заплела! Ви, дівчатка, швидко це робите!
      - Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провісниця. Заплітати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять і спалять тебе на місці!
      - Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тоді й справді страшно...
      - Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всі автомашини так і залишаться на Замкненому Колі, з якого ми ледь вирвалися.
      Старенька сумно хитнула головою.
      - Тоді я заплету її косу, - підхопилась Варя. - Де вона? Ведіть мене до неї, швидше!
      - Оце по-нашому! - зраділа Провісниця.
      Зашумів вітер, усіх оповив густий морок. Друзі злякано схопилися за руки. Все зникло: світлиця, самовар, старенька Провісниця, і наші герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освітленому кришталевому ліжку спала рожевощока дівчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтіло вогняно-червоне волосся із золотавим відблиском. Пухнасті вії кидали на ніжні щоки темні тіні.
      - Ось вона, Краса!
      Довго заплітала Варя дивне волосся, її тонкі пальці заніміли, очі почервоніли від напруження...
      Нарешті остання, триста тридцять третя, кіска була сплетена. Та володарка Чарівної Круговерті не прокидалась.
      - Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.
      - Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?
      Малько-Ванько на хвилину задумався.
      - А чому ж тоді блискавки не вилітають? Провісниця попереджала...
      Варя зраділа. І справді, блискавки не вилетіли, не спопелили її на місці. За роботою вона зовсім забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
      Все було зроблено як слід, а Краса не прокидається!
      - От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навіть тупнув ногою. - Спить собі... А ще називається чародійкою... Красою - Мідною Косою!
      - Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
      І вона знову взялась за роботу: зібрала розсипані на подушках кіски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.
      - Оце коса... - Вона заздрісно зітхнула. - На славу! Коли б мені така!
      Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. І тут трапилося несподіване...
      Тільки-но Малько-Ванько відчув у своїй руці таку прекрасну товсту косу, він не втримався і...
      ...СМИКНУВ ЇЇ!!!
      - Що ти зробив? - жахнулась Варя.
      А Краса прокинулась!
      - А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрімала, - мовила Краса спроквола і всміхнулася, широко розкривши великі променисто-смарагдові очі.
      Яскраве буйне світло залило напівтемні покої - аж діти замружились.
      А коли розплющили очі, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стін. Точніше, стіни були, але такі прозорі, що їх важко помітити. Вулиці, провулки, площі, будинки, сквери й палаци Чародійної Круговерті - все було як на долоні.
      І Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобілями на ньому.
      І пелюстки величезного лабіринту на околиці.
      А Краса - Мідна Коса стояла поруч з дітьми і стурбовано хмурилася.
      - Що це таке? Чому всі машини опинилися в Замкненому Колі? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? - І вона обернулася до дітей.
      Її голос, хоч і стурбований, був такий лагідний і щирий, що діти відразу навперебій почали розповідати про події у Чарівній Круговерті, які відбулися під час її довгого сну.
      - Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? - спитала вона здивовано.
      Варя зніяковіло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
      - Вона заплела, а я... тільки смикнув. - І додав: - Ненавмисне.
      Краса - Мідна Коса знову засміялася дивним чарівним сміхом, її пальці пробігли по косі.
      - Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобі. Тут одна волосинка трішечки перекрутилася, і ти її розпрямив. Інакше б я не прокинулась...
      Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарівної Круговерті промовила:
      - А що ви мене від темного сну розбудили, Круговерть урятували, просіть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дівчинко Варю?
      У Варі відразу ж вирвалося:
      - Нічого я не хочу, тільки щоб автомашини знову слухались і розвозили людям усе, що їм потрібно. Мама... бабуся...
      Добра чарівниця стріпнула своєю дивною косою - і місто змінилось на очах.
      Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини - і кожна займалася своєю справою.
      Фургони розвозили по магазинах смачні булочки.
      Автоцистерни - свіже молоко й пінистий квас.
      Автодвірники чистили й підмітали вулиці.
      Поливальники зрошували асфальт.
      А на площі, посеред найбільшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець і командував рухом машин. Добродушно, але суворо підморгував він червоними, жовтими, зеленими очима!
      Від щастя Варя засміялась. Краса - Мідна Коса повернулася до Малька-Ванька:
      - А ти що хочеш, сміливий хлопче Малько-Ванько?
      Він здивувався, що вона знає його ім'я, але тут же випалив:
      - Дід Драндулет і П'яте Колесо... пропали! Мені казали, що з твоїх володінь ніхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
      Чародійка всміхнулась:
      - З моїх володінь справді ніхто не повертається...
      - Ось бачиш! - вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
      - ...таким, як був, - закінчила вона. - А повертається оновленим - не впізнати!
      Вона знову стріпнула своєю дивною косою - і друзі побачили внизу Діда Драндулета, що котив вулицею у супроводі жвавого П'ятого Колеса. Тільки це був уже не колишній Дід Драндулет - старий і деренчливий. Усі його нікельовані деталі блищали, сяяв свіжовідлакований кузов, і він зовсім не трусився і не деренчав. І з П'ятого Колеса зникли всі латки й подряпини...
      Краса - Мідна Коса промовила:
      - Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за інших. У вас добрі й щирі серця. Відтепер ви знатимете Закон Вулиць і Доріг. Вас ніколи не спіткає лихо, і життя ваше буде радісним і веселим!
      Чародійниця лагідно провела долонями - очі дітей заплющились.
      - А зараз я відправляю вас додому, в свої ліжечка, де ви будете міцно спати й бачити чудові-пречудові сни...
      Тієї ж миті все зникло...

      ...Малько-Ванько розплющив очі з відчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним уві сні. Всі його пригоди в Чарівній Круговерті згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав він. - А може, то був не сон?"
      Як же дізнатися, приснилося усе це йому чи було насправді? Лютий Громобій, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дід Драндулет і П'яте Колесо, могутня чародійка Краса - Мідна Коса...
      Запитати у Варі?
      Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й сміятися почне, глузувати з нього... Ні, не можна. Краще почекати, якось саме відкриється...
      За сніданком він так і свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нічого не говорила. І Малько-Ванько не знав, що робити.
      - А зараз, діти, - промовила Олеся Василівна після сніданку, - ми вирушимо до чарівної кімнати.
      - Ур-а-а! - залементували всі, і тільки Малько-Ванько мовчав - від хвилювання у нього несподівано перехопило дух. Зараз, зараз відкриється загадка чарівної кімнати та його таємничих нічних пригод!
      Він останнім ступнув до кімнати. І завмер.
      Перед ним лежала Чарівна Круговерть.
      Тепер вона була освітлена яскравими сонячними променями, але точнісінько така сама, яку він бачив уві сні - тобто вночі. Ті ж вулиці, площі, будинки, палаци... Ті ж автомобільчики, що нерухомо застигли на вулицях.
      Діти розсипалися навколо Чарівної Круговерті з радісними вигуками:
      - Яке гарне місто!
      - Це наше місто, діти, - сказала урочисто Олеся Василівна. - Воно точнісінько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впізнаєте свої будинки, вулиці, магазини й кінотеатри.
      Не змовкали захоплені вигуки - кожен шукав свій будинок.
      - Восени ви підете до школи, - заговорила знову Олеся Василівна. - Ходитимете самостійно, і вам доведеться переходити вулиці, площі, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць і Доріг.
      Малько-Ванько здригнувся і подивився на Варю, а Варя на нього.
      Очі в обох були великі і здивовані. Вони зрозуміли одне одного.
      - Отже, сьогодні ми почнемо вивчати ці правила, цей Закон.
      - Стій! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чіпай!
      Один хлопчик, який стояв навпочіпки, злякано відсмикнув руку, яку вже простягнув до білого блискучого автомобіля спортивної форми.
      - Т-ти чого?
      - А нічого! Не чіпай, бо...
      - Бо що?
      - Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотів Малько-Ванько. Всі засміялись, та Олеся Василівна несподівано підтримала його:
      - Нічого сміятися, він правий, діти! Я вас суворо попереджаю: ніхто не повинен нічого чіпати в місті. Інакше ми не зможемо вивчити дуже потрібний нам Закон Вулиць і Доріг.
      - Чому?
      - А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, і в місті почнеться безладдя... хаос...
      - Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
      - Правильно - круговерть! - зраділа Олеся Василівна і лагідно подивилася на нього. - Розумник!
      У цей момент "розумника" так штовхнули в бік, що він ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся і побачив Варю.
      - Ти чого?
      Варя притулила палець до губів і прошепотіла:
      - Ні слова про Чарівну Круговерть!
      - Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. І тут же зрозумів, що то був не сон - усі його неймовірні пригоди сталися насправді! Його та Варі.
      - Тому, - прошепотіла Варя, - що нам ніхто не повірить. Засміють... - І вона чомусь почервоніла.
      "Справді, - подумав Малько-Ванько, - ніхто не повірить".
      - А Олеся Василівна тебе покарає, - продовжувала шепотіти Варя. Адже ти не послухався її, поліз уночі до чарівної кімнати...
      І вона глузливо примружилась.
      - А ти не лізла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
      - От і я кажу, що покарає нас Олеся Василівна, - всміхнулася Варя. - Вона сувора!
      І вони вирішили нікому нічого не розповідати про свої незвичайні пригоди.
      І справді не розповіли.
      Ось тільки мені...
      А я - вам!