Володимир Мiхановський
      Пастка
      Що далi вiдходила стрiмка яхта од берега, то вищими ставали хвилi. Несподiваний порив вiтру так трусонув легке суденце, що Карранса iнстинктивно вчепився обома руками за бильця крiсла, намертво прикрiпленого до пiдлоги сфероїда. Вiтер, справжнiй морський вiтер, пругко штовхав в обличчя, забирався пiд розстебнутий комбiнезон, до самої води пригинав бiлий парус.
      - Витримає? - Карранса вказав на парус, що тремтiв од напруги, i напiвобернувся до сусiда. Щоб пересилити гул розгойданого моря, йому доводилось кричати на все горло.
      - Це релон - рiч надмiцна, - швидше прочитав з губ, нiж почув вiн вiдповiдь Стафо, першого штурмана "Ренати".
      Нiс яхти то високо задирався над водою, то глибоко заривався в хвилю, пiдкидаючи догори бiлi буруни. Сонце вже висiло низько, i його променi ковзали по зелених хвилях пiвденного моря. До червоного сонця швидко летiла сiра пухнаста хмарка.
      Яхта рiзко змiнила курс, i солонi бризки, справжнi морськi бризки, окропили обличчя Карранси. Вiн крутнув головою i навiть примружився вiд задоволення.
      А в молочно-бiлiй далечi вже виростали строгi лiнiї пристанi, гордо пiднесенi вгору куполи...
      Слiдом за iншими членами екiпажу Стафо i Карранса покинули сфероїд, де демонструвався сферофiльм, i йшли тепер досить вузьким коридором, освiтленим приємним зеленкуватим свiтлом.
      - Непогано прогулялись, га? - хитро пiдморгнув Карранса.
      - Чудово, - посмiхнувся Стафо, - але якби менше хитало на хвилях. Справжня тобi Бiскайська затока...
      Втiм, Стафо добре знав, що бiлоснiжна яхта, борт якої вони щойно залишили, розтинала гостиннi води Чорного моря бiля Аю-Дагу, де знiмався сферофiльм, який вони щойно дивилися: на зйомках його був присутнiй капiтан "Ренати" Петро Брагiн. I вiн сам подав думку - щосуботи здiйснювати всiм екiпажем зорельота цi збудливi прогулянки на легкокрилiй яхтi.
      - Ти куди тепер?
      - У мене вахта, - зiтхнув Карранса. - Нудота.. Мене чекають шiсть годин мертвого штилю на екранi. Уже вiсiм мiсяцiв у нас жодної, навiть незначної пригоди!
      - I ти невдоволений з цього?
      - Та... ну, хоча б щось трапилось!
      Розмовляючи, друзi дiйшли до масивних круглих дверей, що замикали коридор.
      - Менi час, - мовив Карранса, вiдхиляючи коричневi дверi. - Щасливого чергування.
      - Коли звiльнишся, теленькни менi по вiдеофону. Зустрiнемось i зiграємо в шахи.
      - Прагнеш реваншу? - примружився Карранса.
      - Звичайно!
      - Добре, подзвоню.
      Карранса зачинив дверцята лiфта i натиснув кнопку центральної рубки управлiння. Куляста кабiна смикнулась i безшумно помчала, нарощуючи швидкiсть. Крiзь прозору оболонку кабiни миготiли складнi сплетiння труб i хвилеводiв, схiдцевi майданчики. Кабiна то злiтала вертикально вгору, то ковзала по похилiй, то рухалась по дузi.
      В головнiй рубцi все було як звичайно. Величезний екран, що займав майже всю передню стiну, сяяв рiвним блакитним свiтлом. На нього з усiх бокiв дивились чутливi очi фотоелементiв. Зображення з екрана передавалось до рiзних аналiзаторiв. Перш за все данi поступали до головного електронного мозку зорельота, а мозок, залежно вiд одержаної iнформацiї, вносив вiдповiднi корективи в ракетну траєкторiю. Одночасно працювала дублююча система, що контролювала висновки головного електронного мозку. Автопiлот вносив змiни в траєкторiю лише тодi, коли вирахуванi поправки в обох випадках збiгалися.
      Карранса спершу зиркнув на iнфралокатор: опуклий градуйований екран його був зовсiм чистий - простiр попереду "Ренати" на сотнi тисяч кiлометрiв вiльний... На цьому гiгантському вiдрiзку шляху зорельоту нiщо не загрожувало, орбiту його не перетинало жодне небесне тiло.
      Карранса зручнiше вмостився в крiслi перед головним пультом. Рiвномiрний басовитий гул автофiксатора навiвав легеньку дрiмоту.
      Так минуло пiвтори години.
      Раптом на пультi заблимало зелене вiчко. Автофiксатор теж перейшов на вищi тони. Щось трапилось!.. Карранса вмить пiдiбрався, готуючись до ще не вiдомої небезпеки. Насамперед - спокiй. Не хвилюватись! Швидкий погляд на iнфралокатор пiдтвердив, що шлях попереду вiльний. Можливо, iоннi двигуни? Перевiримо. Нi, двигуни працюють нормально, у вiдповiдностi з завданим режимом.
      Напружений погляд Карранси гарячково ковзав по довгих рядах циферблатiв i шкал, i жоден прилад не повiдомляв йому нiчого тривожного.
      Ага, нарештi! Досвiдченому оку Карранси вистачило десяти секунд, щоб виявити, в чому справа. Швидкiсть! Вiн не повiрив своїм очам. Пiдскочив до зеленуватої шкали. Сумнiву не було: оранжева яскрава крапка, яка показувала швидкiсть корабля, помiчно вiдокремилась од вертикальної лiнiї, що позначала завдану нормальну швидкiсть "Ренати", i поволi попливла влiво... Швидкiсть зорельота падала. Правда, зменшення швидкостi було вiдносно мiзерним чутливий прилад реєстрував змiни швидкостi, що складали мiльйонну частку секунди.
      Головне зараз - визначити причину зменшення швидкостi.
      Перед схвильованим Каррансою спалахнув екран вiдеофона. Капiтанський виклик!
      Обличчя Петра Брагiна було стривожене.
      - Що там у вас, Карранса? Чому ввiмкнувся сигнал малих вiдхилень од курсу?
      - Гасне швидкiсть корабля.
      - Цифри!
      - Поки що за сорок секунд швидкiсть зменшилась на три десятимiльйоннi процента.
      - I далi зменшується?
      - Так.
      - Причини?
      - Поки що не можу знайти.
      - А як головнi прилади?
      - Всi показують повний лад.
      - Добре, зараз буду у вас. Ще одне...
      - Слухаю.
      - Про те, що сталося, нiкому нi слова.
      - Гаразд.
      Карранса витер спiтнiле чоло. Ще раз окинув зором струнку шеренгу приладiв на пультi: над кожним заспокiйливо сяяли зеленi вiчка. А спiдометр? Карранса поглянув на нього з таємною надiєю, що оранжевої крапки вже немає, що вона знову злилася з вертикальною лiнiєю на шкалi. Але оранжева крапка горiла, до того ж вона вiддалилась од вертикалi ще на кiлька мiлiметрiв.
      В рубку зайшов капiтан. Карранса враз вiдчув полегшення. З цiєю людиною нiчого не страшно. Адже Петро Брагiн належав до десятка кращих астронавiгаторiв Землi.
      Насамперед капiтан пильно перевiрив кожен прилад, по черзi вмикаючи в рiзних комбiнацiях всi контролюючi i слiдкуючi схеми. Карранса зосереджено допомагав капiтановi.
      Вони напружено працювали разом вже кiлька годин, але всi їхнi зусилля зводились на марне: причина зменшення швидкостi "Ренати", як i ранiше, залишалась невiдомою.
      - Ми зробимо ось що, - вирiшив нарештi капiтан. - Збiльшить потужнiсть центральних дюз.
      - Наскiльки?
      - Поки не вiдновимо попередню швидкiсть.
      - Але ж iонне паливо...
      - Ми не можемо втрачати швидкiсть. Не можемо...
      ***
      Король Стафо був пiд загрозою. Жертвою коня Карранса розкрив позицiю бiлих i тепер методично посилював натиск.
      Обхопивши голову руками, Стафо низько схилився над шахiвницею. Карранса вдоволено вiдкинувся на спинку крiсла.
      - Гм... Щось не бачу рятунку, - нарештi мовив Стафо.
      - Зiзнаюсь, що i я такої ж думки, - вiдгукнувся Карранса.
      - Однак вихiд є, - пролунав збоку впевнений голос. - I дуже простий. Погляньте-но! Слон б'є на ф7 з шахом, причому є два варiанти. Або ж чорнi вiзьмуть жертву i поб'ють слона, або вiдходять королем... - Гнучкi щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фiгури, показуючи варiанти.
      - Чекай, чекай, - зрадiло мовив Стафо, - далi я сам бачу. Я роблю нiчию вiчним шахом. Тiльки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скiльки разiв ми домовлялися, щоб ти нiкому не пiдказував.
      - Я пiдказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, вiдповiв Роб.
      - Тебе нiколи не переспориш, ти залiзний, - зауважив Стафо, складаючи шаховi фiгури в коробку.
      - Ось що, Роб, - сказав Карранса, пильно дивлячись в iлюмiнатор, принеси нам по склянцi чаю.
      Роб нечутно вислизнув з каюти.
      - Чого це ти сьогоднi похмурий? - Стафо поклав руку на плече Карранси. - Жалкуєш, що втратив виграш?
      - Нi, що ти.
      - Може, щось трапилось на чергуваннi?
      - Та нi, чергування тут нi до чого. Поясни-но менi краще одну рiч... перевiв на iнше розмову Карранса.
      В цей час розчинились дверi i в каюту ввiйшов Роб. Вiн обережно поставив на звiльнений шаховий столик тацю з склянками.
      - Ага, ти щось хотiв? - спитав Стафо, пiдсовуючи Каррансi склянку.
      Але Карранса вiдповiсти не встиг. Злегка клацнув вiдеофон, i пролунав ледь хриплуватий капiтанiв голос.
      - Пiлот Карранса, негайно зайдiть в головну рубку.
      На ходу пiдсмикнувши застiбку комбiнезона, Карранса кинувся до виходу. Згiдно суворої iнструкцiї, виходити з каюти в коридор можна було тiльки в наглухо закритому комбiнезонi з спецiальним приладом, що захищав од випромiнювання. В цьому районi Простору, де перебувала "Рената", космiчнi променi - цi "вiчнi мандрiвники" Всесвiту - були надзвичайно iнтенсивнi...