Нірвана, або альзошпрех Заратустра
Сюрреалістичні нутрощі котельної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з консервами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантехніка з нержавейки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дистрофічними залізними ніжками. Далі за столом – подерті двері, на яких де-по-де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по диагоналі перетинає двері, літерою «а» упираючись в коротке, але сильне, як постріл, слово «Fuck».
За столом сидять: хазяїн котельної Вєніамін, якого друзі лагідно звуть Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, і апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий телевізор «Sony» показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.
Депутат (у телевізорі). Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товариші і панове, повний гаплик, шо неясно?
Зал засідань погрозливо гуде.
Вєнік. Ну, оце я, хлопці, прихожу в котельну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, шоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і шось, знаєте, мені мішає, ну погано, та й годі. Я туда-сюда, ну наче хтось тут є і за спиною дивиться. Я тіки так різко повертаюсь всією рамою назад, йо-майо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главное, шо інтєрєсно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв – це шось не те… А потім мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а потім думаю: «Ні-і!». Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені? Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на слідуючий день паралізувало!..
Вареник при цих словах боягузливо хреститься.
Йонатан. Цариця небесна, спасі і сохрані!
Шурон. Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на углу… Ну оце там, де Героїв космоса і Героїв труда… Взяли портвейну, ідем собі. Блін каже: «Дивись назад, тіки потихеньку…» Я дивлюсь – отакенний кіт чорний за нами іде! Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодем'янську. Він за нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на Павліка…
Вареник. Якого Павліка?…
Шурон. Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра стала, а Блін і каже: «Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це він по мене прийшов». Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як Вєніків собака! Коли це Шаленчиха іде, і сразу до мене: «Шурон, а який же ти зробився здоровий та красівий!». Ну-ну, думаю, ще тільки цього мені нехватало! Так дулю скрутив і в кармані держу, думаю, давай базікай!..
Йонатан. А дулю нашо?
Вєнік. Ати шо, незнаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не буває.
Вареник. Точно. Мені Туз книгу читав. Називається «Бхагаватгіта». Там тоже так написано…
Йонатан. Шо Гіта, шо Зіта – всі тьолки прастітутки.
Депутат (у телевізорі). А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче…
Удверіз написом «Nirvana» гупають.
Йонатан (злякано). Хто там?
Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка.
Вареник. А шо там у тебе таке?
Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, шо там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр…
Туз. Це отой, що медекспертиза написала: «Тело прожгло діван»?
Вєнік (хрипко). Той самий.
Йонатан. Та… Шо тіатр, шо гестапо – один хуй.
Шурон. А ти шо, в тіатрі був?
Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр». То пішли…
Шурон. І шо?
Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси…
Вєнік. Та, Йонатан, не пизди!
Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, якїх, джіу-джитсу! Ашо воно там робиться – хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось…
Депутат (у телевізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…
Вєнік. І ото буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…
Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка.
Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантереї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдел з собакою і каже: «Покажите мінє єтот відєомагнітофон». То я йому і кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А він каже: «З Ракітного». Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п'ять сантиметрів. А він каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»
Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала…
Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав…
Йонатан. Ну шо?
Вєнік. В Шаленчихи мандавошки.
Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно». Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водки». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так невигодно», – а вона: «Какой ти скучний!». Це я скучний! А вона, блядь, весела!
У двері з написом «Nirvana» гупають.
Вєнік (з п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)
Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.
Туз. Ати шо, читав?
Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались».
Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатанді стєнкі, книги – то дурне діло. Всякій ремонт надо починати з сантехніки.
Туз. Ти тоже, Вєнік, розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?
Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй-бо, не брешу! Не вірете? Я можу гавно показать!
Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха.
Вона здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха «робить»; б) у Шаленчихи мандавошки, – ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних «човників», під пахвою – журнал «Парад».
Шаленчиха. Привіт, «Компана»! Я вам почитати принесла!
Йонатан. А ти вмієш?
Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком.) От дивіться, що тут написано. (Розкриває журнал «Парад» і читає в голос.) «Я, конечно, некоторое время очень плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить супєрлєді легко, то ето ашибка».
Вєнік. Но і трудного тоже нема ніхуя.
Шаленчиха. Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (Читає.) «Кстаті, благодаря опщенію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт».
Йонатан. А тебе зато, Шаленчиха, всьо молодіт, яку б хуйнюти не наділа.
У двері з написом «Nirvana» гупають, за дверима чути скавучання собаки.
Депутат (у телевізорі). Росія і Біларусь – це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет: «В одній хаті – одна правда, й сила, і воля».
Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину какофонію.
Вєнік. Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні – ці привиди гестапівські!..
Вареник. А зуби тобі хто вибив?
Вєнік. Зуби – то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько двері відчиняю носаком. В хаті його радіхони сидять. Я зразу сокиру в стіл: «Ось-ось-о тобі!» Питаю: «Де ваш казьол?»
Шурон. А вони?
Вєнік. Та нічого. Я взяв діньгами.
Гупання в двері і скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.
Вареник (злякано). Блядь, це німці! Пацани, точно!
Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Ніцше про таке написано?
Йонатан. У Ніцше написано: «Не бздо в каністру!»
Вєнік підбира з підлоги важку і гарну деталь сантехніки, зроблену з нержавейки, і становиться в античній позі біля дверей. Хлопці озброюються арматурою. Шаленчиха без всяких зусиль дістає з клітчатої торби важкі тіски. Гупання, скавучання, приглушені матюки.
Шурон. Шаленчиха, а шо ти тіски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?
Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця!
Під напором потойбічних сил двері з «Nirvanoio» відчиняються. До котельної входять істоти, котрі зникли за цими дверима хтозна-коли. Це Буратшо, Пьєро, Мальвіна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас і пудель Артемон.
Всі вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратіно має алкоголічеські набряки під очима, червоний ніс з синіми жилками і невиразного кольору очі. В танцюючих руках він несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського після повернення з еміграції. Мальвіна – це типова нетвереза вокзальна повія пенсійного віку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Діда Мороза, борода волочиться по брудній підлозі. Батька Карла везе на інвалідному возику Дуремар, єдиний з усієї компанії, хто зовсім не змінився. Замикає процесію облізлий і сивий пудель Артемон.
Мальвіна (ігриво задирає спідницю, під якою виявляються неапетитні чулки та рєзінки). Ну что, рєб'ята, займемося аріфметикою?
Йонатан. Йдьош до женщіни – возьми пльотку!
Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в семь хвостов… Пльотку в семь хвостов…
Депутат (в телевізорі). Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя – іскрящийся фонтан…
Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!
Дійові особи
Незнайка, супермен-вікінг.
Гурвінок, антісеміт.
Карандаш, художнік-кічмен.
Самодєлкін, матрос торговельного флота.
Петрушка, мовчазний карлік в кепці.
Буратіно, просто поц.
Мальвіна, девушка з голубою волоснею.
Сінєглазка, алкоголічєская подорва.
Красна Шапочка, красіва, лінива, егоїстична і дурна блядь.
Артемон, чорний собака.
Мнацаканов, привид у телевізорі.
Дія перша
Дія відбувається в майстерні Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані гіпсові голови піратів, попільниця у вигляді смерті і голі дівчата в рамі рококо. Біля вікна сидить Петрушка, мовчазний карліку кепці, і фарбує яєчко. На полу хропуть п'яні, брудні і голі Самодєлкін в рваному тєльніку і Карандаш. На них верхи спить пудель Артемон.
За столом сидять два дебіла, Буратіно і Гурвінок, п'ють і пиздять. З ванної долинають звуки води і веселий регіт Красної Шапочки.
Буратіно (страшним, хрипким голосом). І от, блядь, він смотріт, шо та хуйня летить. Кругом неї фари, лампи там всякі, і сама червоняста лампа мигає. А летить вона йому на город. От воно стало біля клуні і мигає. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: «Спакойно, стара блядь!» А з цієї хуйні так рука його – раз! А їді сюда! Запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Гурвінок. Оце все?
Буратіно. Нє, вони політали туда-сюда, ну там всьо такое. Прилетіли і викинули його кхуям. І чувак той після цього все нахуй забув. Його питають: «Як тебе звуть?» А він: «Бе-е-е». Йому показують жінку, а він: «Бе-е-е».
Гурвінок. Та то всьо хуйня.
Буратіно. Та яка хуйня, блядь, в книзі написано!
Гурвінок. У мене кум – він в Ісайках директор бані, так його небіж приходить додому, а жінки нема. Він до сусідки – сусідки нема. Він сховався за піч, думав, як прийде – налякає. Коли та блядь приходить, скидає одежу, волоси так розпускає, якоюсь хуйньою намазалась, і раз-у трубу. Кумів небіж тоже, все поскидав і давай мазаться. Намазався і тоже у трубу. Прилітає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють. Стоїть отаке крісло, на ньому сидить їхній цар, всьо таке. Ата блядь каже: «А ти шо тут робиш? Ану пиздуй отсюда». Дає йому поліно, чуєш, каже: «Це твій кінь, і давай пиздуй, шоб тебе не виділи. Тільки не пизди нікому, бо помреш». Він прилетів і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Буратіно. І шо, помер?
Гурвінок. Тут же! Як ховали, то весь синій в гробу лежав…
У двері гупають.
Буратіно (до Петрушки). Ти, педрило, ану катай, відкрий.
Петрушка мовчки кидаяйця і пиздує до дверей.
Гурвінок (роздивляється Пєтрушкіну працю). Блядь, якогось жида нарисував!
Входить Мальвіна, потряхуючи голубою волоснею.
Буратіно. О! А шо, Мальвіна, даси поїбаться?
Мальвіна (ображається). Блядь! Шо ето значіт? Шо, у тєбя жени для етого нєт?
Буратіно. Ну яка жена, ну скажи, ну при чому здесь жена?
Мальвіна. Якщо хочте, хлопчики, тіки в рот. Ето пожалуйста, ето можно. А поїбаться? Дома їбайтєсь.
Гурвінок. У! Жадна сука.
Гурвінок і Буранно киряють. З ванної доноситься щасливий і дурний регіт Червоної Шапочки та звуки води.
Гурвінок (неприємно отригуючись). Я одну тьолку кадата знал, така красіва тьолка. Ну, в неї, понімаєш, тіки тєло красівоє, більше ніхуя нема, мозгі совсем отсутствуют. Вона встрічалась з парнем, такий хароший парніша! Он мечтал, шо він колись піде в армію, а вона буде його ждать. І от приходять вони в беседку, а вона йому і каже: «А тепер їби меня». А він їй: «Как ето?» А она говоріт йому: «От січас я тобі покажу, как ето». І не он її, а вона його сама виїбла! Ну, значіт, він їй целку зламав, і йому понравілось. А вона лежить і каже: «А тепер пішов на хуй». А він каже: «Как ето?» От жалко пацана…
Буратіно. Різні случаї єсть. Меня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. Отак і сиджу всьо время. А она, сука, подойдьот сзаду, рукі на плечі положіт і гладіт, і гладіт. А я їй: «Шо ти, стерво, мене гладіш? Шо я тобі – кіт?» І по їбальніку її зразу, на! (Вздихає.) Любіла меня!..
Мальвіна. От нє люблю, када мужики таке пиздять. І та любіла, і та хуєла. Та подивіться на себе, кому ви нужні?
Входить Незнайка, бєлокурий супермен-вікінг, адєтий в кожаное пальто, надіте на кожаний піджак. На руках у Незнайки золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.
Мальвіна (сама до себе). Ето піздєц!
Слідом за Незнайкою іде Сінєглазка. Під очима у неї бланжі. Сама вона п'яна, розкована, смердюча і нікому не нужна, крім Незнайки.
Сінєглазка. Здраствуйтє, ребята! Я вам поїбаться прінєсла…
Незнайка (з прибалтійським акцентом). Послушай, Сінєглазка, я тєбя прашу!..
Сінєглазка. От'єбісь! Надоел, дурак. Ребята…
Незнайка (растеряно). Сінєглазочка, что я такого сказал?
Мальвіна (до Незнайки). Простіте, у вас такой пріятний акцент. Ви не немец, случайно?
Незнайка. Нет. Я с Прібалтікі.
Мальвіна. Ах, как інтересно. Скажіте мінє свойо імя.
Незнайка. Нєзнаускас. Простіте меня, я січас. (До Сінєглазки). Сінєглазочка, можна тебя на мінутку? Пройдьом до уборной і назад.
Сінєглазка і Незнайка йдуть в просторную уборную, звідки в самом скором врємєні доносяться протівні женські п'яні матюки і звуки ляпасів.
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.