У листопаді 1945 року за таємною урядовою постановою ці матеріали були суворо засекречені терміном на 50 років. У кінці 1995 року зацікавлені особи із журналістів, письменників та аґентів іноземних розвідок звернулись до інстанцій з вимогою відкрити доступ до архівних матеріалів під кодовою назвою «А що то було? Мабуть, НЛО». Наші рідні українські секретчики не сказали «ні», однак вони й не сказали «так». До матеріялів про те, що коїлось у період з 1941 року по 1945-й (дивний збіг, чи не так? Адже це хронологічні рамці другої світової війни) і надалі, незважаючи на те, що термін таємничости сплив, ніхто не міг дістатися.
      Але, як сказав Екклезіяст, нема нічого таємничого, що не стало б явним. Ось так стають явними секретні донесення Головного управління розвідки Збройних сил України вищому політичному керівництву України з 1941 по 1945 роки. Отож,
      Воно ще тоді прилітало.
      У небі над Европою, особливо в районі бойових дій, неодноразово спостерігалися дивні об'єкти у вигляді світляних куль, дисків або технічних конструкцій невідомого походження. Аліянти Заходу постановили вважати їх секретною зброєю німців. Американці дали їм назву «фу-файтер». Однак і німці були не менше стурбовані появою цих таємничих об'єктів, які сприйняли за нові американські літаки і навіть створили для їх дослідження спеціальну таємну групу «Зондербюро-13».

1941 рік

      Січень. Німецькі РЛС зафіксували політ невідомого літаючого об'єкта на висоті 15 км. Остріляний батареями 88-міліметрових зенітних гармат, об'єкт збільшив швидкість до 5000 км/год і пішов на зниження. Було видно, що трасуючі снаряди попадали прямо в об'єкт, але не завдавали йому жодної шкоди. Знизившись до висоти 2 км, об'єкт змінив напрямок польоту і щез.
      Лютий. Після проявлення кіноплівки, на яку знімалися випробовування нової ракети, німецькі фахівці виявили на ній сферичне тіло, що не спостерігалося з землі, яке здійснювало кола довкола стартуючої ракети.
      Квітень. Німецький експериментальний центр Рехлін. При випробовуванні першого німецького реактивного літака Ме-262 на висоті 12 км пілот спостерігав поряд із собою величезний об'єкт з низкою отворів і чимось подібним до антен.
      Червень. США, штат Вашингтон. Над затокою Пюджет-Саунд на висоті 600 м зависло шість дископодібних «металевих» НЛО діаметром ЗО метрів з ілюмінаторами. Через якийсь час центральний об'єкт знизився до висоти 150 метрів. У нижній частині його спалахнуло світло. Потім усередині об'єкта почулись глухі вибухи. У воду і на берег упали сотні уламків, які згодом були зібрані спеціяльною командою американських ВПС. Після цього «аварійний» НЛО засвітився. Набрав висоту і разом з іншими полетів на схід.
      Жовтень. НЛО спостерігалися високо в небі під час битви за Москву.
      Листопад. Цивільний пілот Кеннет Арнольд, котрий пролітав у пошуках загиблого літака його друга над Каскадними горами в районі піку Рейнір (штат Вашингтон, США), спостерігав ланцюжок із дев'яти дисковидних апаратів. Вони лавіювали поміж гірськими вершинами зі швидкістю 2700 км/год, на той час недоступною для земної авіації. Об'єкти мали розмір великого бомбардувальника. Своїм виглядом і рухами вони були схожі на «тарілки, що стрибають по воді».
      Грудень. Президент України С. Бандера підписав наказ про створення групи «Відун-12» (ВД-12) для детального дослідження уламків об'єкта, який потерпів катастрофу від зіткнення з українським бомбардувальником «Ант — 7» на півночі Одеської области. Внаслідок секретних досліджень установлено, що «об'єкт не створено якоюсь земною державою, й на уламках виявлено щось подібне до написів, які залишились нерозшифрованими.

1942 рік

      Лютий. Розвідка ВМФ США за 120 миль на захід від Лос-Анджелеса виявила в небі більше десятка світляних об'єктів, що виглядали як «мерехтливі сріблясті згустки світла». Поблизу берегової лінії «повітряний підрозділ» розділився на групи, знизив висоту з 4 до 3 км. Об'єкти спостерігались і радарами, і візуально.
      Лютий. Понад 150 невідомих сріблястих об'єктів «шерегами» по 10-12 штук пролетіли над Соломоновими островами.
      Лютий. Президент України С. Бандера отримав від генерал-хорунжого М. Лебедина надтаємний меморандум (розсекречений в 1974 році), в якому йшлося, що 25 лютого 15 невідомих об'єктів, за розміром більші від звичайного літака, зі швидкістю 300 км\год з боку моря наблизились до Севастополя. І далі: «Не ідентифіковані, бо не належали ні українській, ні турецькій армії, як рівно ж ні ВМФ, ті літальні апарати були обстріляні зенітними батареями 8-ї бриґади морської піхоти ВМФ України між 3 год. 12 хв. та 4 год. 15 хв. Підрозділи витратили 1430 снарядів». При цьому уточнювалося, що жоден з таємничих «літаків» збитим не був, жодної бомби не було скинуто і «серед наших військ втрат нема». Свідками цього нальоту були тисячі мешканців міста. Було зроблено фотографії, які невдовзі з'явилися в пресі. На світлинах ясно видно дивні дископодібні об'єкти. Пізніше, в 1947-1950 роках, подібні об'єкти було помічено також над Харковом, Рівним, Січеславом та іншими реґіонами України, де в той час велися інтенсивні роботи зі створення космічних ракет та міжпланетних кораблів.
      Липень. Об'єкт, схожий на ракету, 10 липня пролетів над Фінляндією. Протягом двох наступних тижнів польоти НЛО у вигляді циліндричних об'єктів, крилатих машин і «вогнів» бачили тисячі мешканців Швеції, Норвегії, Литви, Північної Росії.
      Липень. США. Штат Нью-Мексіко. В результаті секретної операції виявлено уламки невідомого літального апарату і пошкоджені хижаками тіла чотирьох загиблих (зростом близько 120 см) людиноподібних істот.
      Інженер Федеральної служби меліорації Ґрейді Л. Барнет, який 3 липня опинився одним із перших на місці аварії літаючої тарілки, згодом розповідав: «Я випадково проїжджав тими місцями, коли вогні мого авта відбилися від якогось великого металевого предмету. Це був дископодібний об'єкт 25-30 футів у діаметрі (7-9 метрів). Поки видивлявся на нього, підійшли інші люди. Почали розглядати мертві тіла, що лежали на землі. Машина була розколота вибухом або ударом. Я підійшов дуже близько до тіл, аби подивитися на них. Їхні голови були круглими, очі — невеликими, вони не мали волосся. Тіла за нашими стандартами досить таки малі, але їхні голови співмірно до тіла — великі. Одежа виглядала суцільно скроєною, сірої барви, без ремінняччя і ґудзиків. Вони, здавалось, усі були мужчинами.
      Поки ми розглядали тіла, прибув офіцер, оголосив, що це є власністю армії, а нам треба розійтися по домівках і забути все, що бачили. Це, мовляв, наш патріотичний обов'язок».
      Того самого дня до шерифа Розвелла з дивними знахідками прийшов місцевий фермер Вільям Брейзел. Його ранчо Фостер-плейс розташоване за 75 миль на північний захід від Розвела. Фермер повідомив, що 2 липня під час грози побачив надзвичайно яскравий спалах і почув гуркіт, схожий на грім. А вранці наступного дня він, розшукуючи наляканих овець за 7-8 миль від ранчо, побачив якісь дивні уламки. Пружний гнучкий матеріал, схожий на металеву фольґу, і шматочки дуже міцного «дерева» вразили його практично цілковитою невагомістю і дивовижною міцністю. Тонесеньку «шовкову» нитку було не можна порвати. Багато рожевих і полум'яно-червоних уламків були обписані загадковими письменами, схожими на ієрогліфи… Телефонного зв'язку не було, і тому фермер, захопивши частину уламків, тільки в понеділок 7 липня приїхав до Розвела.
      Шериф направив фермера до Джессі Е.Марсела, начальника розвідділу 509-го авіаполку, що базувався на авіабазі неподалік Розвела. На той час там дислокувався єдиний у світі підрозділ бомбардувальників Б-29, що мав на озброєнні атомні бомби.
      Наступного дня знахідками фермера Брейзела було завантажено дві вантажівки і відправлено на авіабазу.

1943 рік

      Березень. До англійського бомбардувальника, що повертався на базу після нальоту на Ґамбурґ, на висоті 4,5 км майже впритул (на 150 м) наблизилась яскраво-оранжева куля. Вогонь по ній із кулеметів результатів не дав. Через якийсь час НЛО розвинув величезну швидкість і щез.
      Травень. Під час польоту над Францією українські пілоти ескадрильї нічних бомбардувальників «Ельзас — Донбас» стали свідками польоту з «екстраординарною» швидкістю шереги з 10 світляних дисків.
      Травень. Над територією Німеччини (район Гіґенау) дві великі оранжеві кулі протягом кількох хвилин супроводжували український нічний винищувач «Гонта», з точністю повторюючи всі маневри, які він здійснював, пробуючи відірватися від них. Із рапорту командира 47-ї ескадрильї 14-го авіційного полку капітана другого ранґу ВПС України О. Павлюка: «Пілоти українських ВПС над територією Німеччини час від часу зустрічаються в повітрі зі сріблястими сферами. Ці об'єкти трапляються поодинці або групами. Часом вони напівпрозорі. Нема ніякої інформації про те, як тримаються в повітрі ці кулі, схожі на зірки, і яке їхнє призначення.»

1944 рік

      Березень. Норвегія. Поблизу колишнього німецького аеродрому Банак польські та українські пілоти спостерігали сигароподібний об'єкт довжиною до 100 м з помітними антенами. Після того, як навперейми було послано українського льотчика, об'єкт на очах багатьох пілотів здійнявся вертикально вгору і щез у небі.
      Березень. Невідомий сріблястий об'єкт «розміром із двоповерховий дім» був обстріляний зенітними гарматами американського лінкора «Нью-Йорк» та есмінців, які його супроводжували в західній частині Тихого океану.
      Вересень. Бразилія. Штат Сан-Паулу. Сорокарічний фермер Престас був оглушений і кинутий на землю променем світла з НЛО. Незважаючи на відсутність помітних опіків, протягом години на очах у свідків його м'які тканини стали відвалюватися від кісток. Зуби і кістки оголились, і через 6 годин він помер.
      Жовтень. У ході бойових дій над Австрією літак військового льотчика ВПС України Г.Онищука переслідувався двома невідомими літаючими апаратами, що мали вигляд сфер, які зсередини світились якимось світлом зелено-ясного та оранжевого кольорів.
      Січень. Район архіпелагу Нансей-Шото. Радіолокатори американських кораблів, що готувалися до вторгнення на Окінаву, виявили понад 200 невідомих об'єктів, які наближалися зі швидкістю 1600 км/год. Підняті за алярмом винищувачі безперешкодно пройшли через цю армаду, не помітивши жодного об'єкта. Прилади ж кораблів зареєстрували, що об'єкти-невидимки пролетіли над ескадрою на висоті 600 метрів.
      Квітень. Таємничі диски неодноразово спостерігались англійськими літунами над Британськими островами. Для вивчення цієї проблеми в Англії створено спеціальну групу під орудою генерала Мессея.
      Липень. Авіабаза під Коломиєю. Дев'ятого липня о 9.30 ранку. Два сріблястих об'єкти сферичної чи дископодібної форми на висоті 2,5 км пролетіли над авіабазою зі швидкістю 300 км/год в північно-західному напрямку. Це була вже четверта поява НЛО в цьому районі за два останні дні.
      Серпень. США. Штат Айдахо. 19 світляних об'єктів НЛО трьома групами пролетіли спочатку на північний схід, а через 20-25 хв. — у зворотньому напрямку.
      Вересень. До українського літака «Ант», який летів рейсом Тбілісі — Варшава над Чорним морем, впритул наблизився якийсь об'єкт циліндричної форми. В останню секунду перед зіткненням об'єкт різко зупинився і полетів у зворотній бік.
      Листопад. Міністр оборони України генерал-гетьман Р. Шухевич викликав до себе знаменитого, але тоді ще засекреченого конструктора С. Короля, показав йому фотокопії документів англійською мовою про «літаючі тарілки» і попросив висловити свою думку про порушену в них проблему.
      Позаяк С. Король не знав англійської мови, то попросив дати йому документи на один день додому. Генерал Шухевич не дозволив, а надав С. Королеві окрему кімнату, дівчат-перекладачок і додаткові іноземні матеріяли… Через якийсь час С. Король однозначно висловився: якщо ці об'єкти й існуюють, то не можуть бути створені американською військовою промисловістю. Але саме явище, очевидно, існує, і його треба вивчати. Генерал Шухевич подякував і просив «інформацію без потреби не поширювати», додавши, що інші фахівці теж дотримуються такої самої думки. Тими фахівцями були Курчатенко, Топченко та Келдишів.
      Із цього моменту всі повідомлення щодо спостереження НЛО в Україні потрапляють у катеґорію особливо таємних.
 

      Двадцять другого січня 1941 року вранці на перон берлінського двірця з нічного потягу «Варшава — Берлін» зійшов пасажир. Це був високий ставний широкоплечий чоловік, не старший від тридцяти років. Одягнутий за останньою европейською модою: сірий велюровий м'який капелюх (морозу не було, лише дошкуляв північний вітер), сіре драпове, дуже дороге пальто з каракулем було розстебнуте, з-під нього виглядало сіре шовкове кашне, під ним — білосніжна накрохмалена сорочка з шовковою краваткою — в сіро-зелено-сині навскісні смужки, впадали в очі шпилька на краватці — золота, з досить-таки недрібним діамантом, такі ж пристойні нефальшиві діаманти мінились і на золотих застібках. Варто ще додати, що костюм на прибульцеві був сірий у тоненьку повздовжну смужку, двобортний, з дорогого сукна, а черевики приємно вабили погляд своєю м'якою темно-сірою замшею. Словом, це був надзвичайно елеґантний пан досить симпатичної зовнішности: карі очі, високий лоб, вольове підборіддя, чисто поголені засмаглі щоки, рот різко окреслений, здорові білі зуби. Одне, що могло би видатися підозрілим для прискіпливого обсерватора, це — величезні селянські кулаки, але наразі були вони затягнуті тоненькою сірою замшею рукавичок. Мабуть, не треба нагадувати, що валіза у цього перфектного добродія була теж сірої шкіри, і ніс він її — теж підозріло — сам у руках. Тому треба вказати, що у лівій внутрішній кишені його піджака лежав у сірій (!) шкіряній палітурці паспорт громадянина Швейцарської Конфедерації на ім'я Дітера фон Левітскі, вільного адвоката за фахом.
      Він зразу не вийшов із двірця, а попрямував до ресторану, не роздягаючись і не залишаючи швейцарові валізи, підійшов до шинквасу.
      — Бутерброд з ковбасою, чарку коньяку і чорну каву! Бармен поспішив виконувати замовлення, а фон Левітскі з правої внутрішньої кишені піджака витягнув портмоне, ну, звичайно ж, із сірої шкіри, вийняв п'ятимарковий папірець, поклав на шинквас. Потім, не кваплячись, з'їв бутерброд. Випив коньяк, запив кавою. Кава справжня, відзначив подумки й уважно через дзеркало навпроти розглянув залу ресторану. Оглянув ще раз і сказав: «Гм».
      Фон Левітскі елеґантно зігнув у лікті ліву руку і глянув на золотий годинник «Ролекс» на золотому ж таки браслеті. Ще було трохи часу.
      Потім він пройшовся залою двірця, постояв біля таблиці розкладу потягів, глипнув два-три рази в настінні дзеркала. Є! Є — хвіст. Чоловічок непримітної зовнішности у рябому куцому пальті, в картузі з навушниками, кремезної статури їхав у одному з ним вагоні, тепер ось колотиться по вокзалу, не поспішає в місто, валіза в нього дуже маленька і дуже легка. Дітер фон Левітскі спустився у вбиральню й перебував там більше часу, ніж годиться. Відвідувачі входили і виходили, нарешті не витримав і зайшов Рябий. Дітер фон Левітскі стояв у кутку біля входу і бачив, як Рябий нервово роззирається по вбиральні. Мить — і Рябий, оглушений тим самим хліборобським кулаком, уже лежить біля стіни. Ніхто з відвідувачів нічого достеменно не втямив. А Дітер фон Левітскі вже сидів у таксі.
      Друга мить для Дітера фон Левітскі настала тоді, коли, проходячи по Унтер ден Лінден, він побачив, що у третьому від правого краю вікні другого поверху будинку № 28 було відгорнуто фіранку, а на підвіконні стояв горщик з геранню. Це означало, що явка провалена. Дітер фон Левітскі з виглядом багатого роззяви продефілював собі далі, а в голові його блискавично пророблявся новий план.
      Третя мить настала для фон Левітскі, коли на запасній явочній квартирі він на пароль-запитання: «Тут продається слов'янська шафа?» не отримав домовленої відповіді: «Шафи нема, можу запропонувати горіховий комод». Якийсь пергаментного кольору сухий чолов'яга в пенсне здивовано подивився на вишуканого пана, що скуповує такий непотріб, як слов'янські шафи, і сказав: «Ніколи продажем меблів не бавився.» Дітер фон Левітскі повторив спробу — відповідь та сама, але трохи з іншою інтонацією. Ще один провал.
      Залишилась екстрема. Фон Левітскі приїхав до готелю «Ріц», замовив люкс, пляшку французького коньяку «Мартель» і цитрину з цукром. Зі свого номера він набрав секретний номер імперської канцелярії безпеки. Прямий номер бригаденфюрера СС Шелленберґа. Пішов ва-банк.
      — Шелленберґ слухає, — пролунало в слухавці. Четверта мить.
      — Привіт, Вальтере, — сказав по-англійському Дітер фон Левітскі, — це говорить Конрад Валленрод.
      Шелленберґ не кинув рурки, і це була п'ята миттєвість цієї теплої зими.
      — Що сталося? — спитав німецькою мовою Шелленберґ. — Говоріть стисло і чітко.
      — Через півгодини на Марієнпляц, 17, має стояти «Опель-Адмірал» з повним баком бензини, у відділенні для рукавиць — парабелум і бравнінґ із запасом обойм, у багажнику два «шмайсери», десять ріжків, ящик ґранат і — головне — снайперська гвинтівка з потужною оптикою.
      — Все буде, — сказав Шелленберґ і після павзи додав: — Ти як, Конраде?
      — О'кей, Біллі.
      — Ну, бай.
      — Бай.
      Дітер фон Левітскі після цього набрав секретний прямий телефон штандартенфюрера СС Штірліца.
      — Штірліц слухає.
      — Дощ у Львові, — сказав по-українському Дітер фон Левітскі.
      — Так, — по-німецьки відповів Штірліц — Що?
      — Рівно о 10.00 на 37-му кілометрі Кеніґсберзького шосе я буду на «Опель-Адміралі».
      — Гаразд. Шоста миттєвість тривала 627 секунд.
      Вальтер Шелленберґ виконав усе. Дітер фон Левітскі мчав на «Опель — Адміралі» по кеніґсберґському шосе і зупинився на 37-му кілометрі. Годинник показував 9.51. Фон Левітскі відкрив відділення для рукавиць: парабелум, бравнінґ, чотири обойми. Вийшов з машини, відкрив багажне відділення, є — два «шмайсери», ріжки з набоями, ящик з ґранатами і снайперська гвинтівка.
      На чорному «Опель-Капітані» під'їхав штандартенфюрер СС Штірліц. Зупинився. Вийшов, кинувся до Дітера фон Левітскі:
      — Дмитре!
      — Максиме!
      Скупо обнялися. Говорили по-українському. Урочисто пропливала сьома миттєвість.
      — Вітання тобі, Максе, від дружини, від наших і особисто від Миколи.
      — Від Лебедина?
      — Так.
      — Чом так зненацька?
      — Обидві явки провалено. Ти як?
      — Надійно, поза будь-якими підозрами.
      — Я привіз прізвище резидента совєтської розвідки. Сьогодні його маємо ліквідувати. Мусиш дати його розпорядок і маршрут.
      — Хто?
      — Оберґрупенфюрер СС Мюллер!
      Восьма мить вдарила підпільного члена ОУН Максима Ісаченка в однострої штандартенфюрера СС. Після павзи він спитав:
      — Неодмінно сьогодні, Дмитре?
      — Завтра буде пізно.
      — Добре, слухай сюди, Дмитре.
      Коли прощалися коротко, без зайвих слів і вже без обіймів — конспірація, настала дев'ята, дуже зворушлива мить: Дітер фон Левітскі вийняв зі своєї дорогої валізи пакунок і простягнув штандартенфюреру Штірліцу:
      — А це, Максе, від мене і від хлопців. День же сьогодні не забув який?
      Очі штандартенфюрера зволожились, він нічого не відповів, сів до авта і поїхав у напрямку Берліна.
      Дітер фон Левітскі рівно через 30 хвилин поїхав у тому самому напрямку.
      При в'їзді в Берлін його зупинив патруль шляхової служби. Але це був не простий патруль, серед поліцаїв було кілька есесівців. Дітер фон Левітскі показував усі необхідні документи поліцаєві, коли побачив, як до нього підходять троє есесманів — офіцер і двоє автоматників. Ребра ґранати боляче врізалися в ліву долоню Дітера фон Левітскі.
      Довго і болісно тривала десята миттєвість. Есесівці не чіплялися, фон Левітскі поїхав собі.
      Рівно о 12.30 штандартенфюрер СС Штірліц зателефонував до оберґрупенфюрера Мюллера і запитав:
      — Гер оберґрупенфюрер, маю до вас пильну справу, яка займе трохи часу, тому краще після обіду, ви обідаєте як завжди?
      — Як завжди, але після обіду я не люблю неприємних справ, — відповів Мюллер.
      — Я б не сказав, що ця справа неприємна.
      — Тоді заходьте, Штірліце.
      Штірліц знав, що запам'ятовується остання фраза, тому запитав Мюллера:
      — Гер оберґрупенфюрер, ви часом не знаєте, як по-російському звучить смерть?
      — Смєрть… — буркнув Мюллер і поклав рурку. Майнула одинадцята мить.
      Дітер фон Левітскі лежав на горищі навпроти кнайпи «Біля двох оленів», де обідав оберґрупенфюрер СС Мюллер. Лише там на його смак готували свинячі ніжки в капусті й подавали добру горілку. А гер Мюллер пив лише горілку.
      Обідав оберґрупенфюрер у товаристві свого ад'ютанта. Після традиційних свинячих ніжок у капусті вони пили добру пшеничну горілку і чекали на каву, з якою Мюллер наказав не квапитися, для нього найбільшою насолодою був саме цей етап обіду — горілка після їжі перед кавою. «Странно, — думав він незрозумілою для свого ад'ютанта мовою, — нікогда нє думал, что смоґу получать удовольствіє от водкі после обєда, сказал би мнє лєт дєсять назад кто-то, что я вип'ю сто ґраммов послє єди і нє виблюю, я би рассмєялся, а оказиваєтся, ето очень пріятно». Мюллер випив ще чарку і підвівся.
      — Кави не треба! — гукнув кельнерові, а ад'ютантові сказав:
      — Зачекаю на вас в авто.
      «Кофе ето всьо-такі гадость», — подумав Мюллер і вийшов. Дзенькнула дванадцята мить.
      Дітер фон Левітскі лежав на брезенті біля вікна на горищі і в приціл оптичної гвинтівки побачив, що начальник ґештапо обенґрупенфюрер СС Мюллер виходить із кнайпи «Біля двох оленів». Колба ґвера вперлася до болю в Дмитрове плече, перехрестя оптичного прицілу лягло на обличчя Мюллера. Мить, тринадцята мить — і обенґрупенфюрер СС Мюллер уже лежав із простріленою головою — куля калібру 7.62 ввійшла в перенісся, і там тепер зяла чорна дірка, заляпана кров'ю і мозком.
      На бруківці лежав глибоко засекречений резидент совєтської розвідки полковник НКВД Іван Козлов, якого в Берліні знали як оберґрупенфюрера СС Мюллера.
      Чотирнадцята мить майнула без особливих пригод — добродій у дорогому вбранні з паспортом на ім'я швейцарського адвоката Дітера фон Левітскі, без якихось оптичних ґверів і зовсім незапорошений, вийшов із будинку № 9 вулиці Леопольдкайзсрштрассе, сів у авто «Опель — Адмірал» і на помірній швидкості поїхав у південному напрямку.
      …Від звістки про вбивство Мюллера до загального алярму і команди блокувати Берлін інформація проходила по хоча й відлагодженому, але складному механізму, і десь одним із його коліщаток був штандартенфюрер СС Штірліц. І ось він на одну мить затримав просування цієї інформації. Замість 30 секунд ця п'ятнадцята мить тривала 3 хвилини.
      Цього часу вистачило для того, аби поважний і гарно вбраний добродій, громадянин Швейцарської Конфедерації Дітер фон Левітскі покинув Берлін.
      Непомітно промайнула шістнадцята мить. Мить — історична, бо зробила переворот у балянсі сил серед вищого керівництва Третього Райху. Сильно послабилася партія противників західних демократій і дуже ввійшла в силу проукраїнська партія.
      …Штандартенфюрер СС Штірліц повернувся додому. Цей день був для нього незвичайним. Він звелів добре розпалити камін і відпустив прислугу.
      Штірліц зняв чорний есесівський мундир і, перевіривши, чи добре зачинено замки і заслонено штори, поклав на стіл пакунок, який йому передав цей швейцарець Дітер фон Левітскі.
      З великим хвилюванням Штірліц розгорнув його. Очі наповнилися сльозами: у пакунку біла паляниця — хліб, якого не дістати в Берліні, дві головки часнику, дві золоті цибулини, шмат добре прокопченого сала, два кільця домашньої ковбаси і — о, ненько, — тричверткова пляшка доброї української горілки з перцем.
      Штірліц покраяв усе це добро, сів біля каміна і мовчки проголосив тост за Неньку, випив, заїв салом із часником. Тепер можна і заспівати, — подумки, звичайно.
      Ой у лузі червона калина похилилася,
      Чогось наша Ненька-Україна зажурилася…
      Штірліц згадував події понад двадцятирічної давности, свідком яких він був, — Акт злуки на Софіївському майдані в Києві, синьо-жовті знамена, радість, потім — бої, потім він — молодий хорунжий — вмирає в трикутнику смерти. Потім підпілля УВО, ОУН, атентати, муки… Ще випив.
      Того дня було 22 січня, і та мить тривала для українського патріота Максима Ісаченка цілу вічність.
      НОТА
      Міністерство закордонних справ України
      Вих. № 229/AS 24.08.1997р.
      Конфідентно
      Г-ну Приймакові В.,
      Міністру закордонних справ
      Московського царства
      (Російської держави)
      Ваша ексцеленціє!
      Уряд України висловлює занепокоєння певними подіями і виявами активности деяких репрезентантів окремих прошарків російського суспільства, які спостерігаються на теренах Російської держави останнім часом. Деякі дії і вислови означених елементів мають виразно антиукраїнський характер і містять небезпечні для подальшого мирного співіснування націй на евразійському просторі інвективи. Цілком поділяючи твердження уряду Московського царства в тому, що російська нація та її зверхники і Його Величність Цар Борис II повною мірою лояльні до України, а вищеозначені ексцеси суть вияви марґінальних верств незначної кількости людности царства, не можемо не звернути Вашої уваги на ці вельми малоприємні для обох сторін вияви.
      Жодним чином не беручи під сумнів державну самостійність Московського царства, водночас виходячи з доктрини обмеженого суверенітету дружніх Україні держав, яка необхідна для їх же безпечного існування, уряд України просить Вас, Ваша ексцеленціє, довести до відома уряду Царства та особисто Його Величности Царя Бориса II деякі побажання, рекомендовані до виконання. Певні, що в разі цілковитого і безрезистантного виконання низки заходів, що їх уряд України дуже чемно суґестує урядові Царства, взаємини між нашими братніми державами і спорідненими націями набудуть нового, вищого звучання в сфері дружби, миру і добросусідства.
      Тому, виходячи з того, що
      а) на терені Царства з'явились групи радикально налаштованої молоді з числа студентів і люмпену, а також т. зв. творчих інтелектуалістів, які ведуть крамольні розмови, мовляв, Росія не може бути незалежною державою без України, а тим паче, відновити колишню Російську імперію, в якій Україна була б Малоросійською губернією, як то вже було до 1941 року, кажуть також, що такі споконвічно українські землі, як Кубань, Дон, Північна Слобожанщина, мають належати до Російської держави, ба більше, ведуться розмови про об'єднання в одну велику державу під назвою «Російська Федерація» таких цілком самостійних і суверенних, проте абсолютно дружніх і лояльних до України країн, як Далекосхідна республіка, Уральська конфедерація та Сибірське ханство, вони ж, ці деструктивні елементи, розповсюджують стовідсотково сфальсифіковані історичні роботи, видані за похмурих часів Імперії та кривавих років Союзу, які у викривленому світлі подають історичні факти, як-от: взяття і спалення українським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним міста Москви, що мало на той час стратегічне значення для зміцнення україно-російської дружби. Неправдиво оцінюють Велику Конотопську битву, що розставила певні геополітичні акценти на терені Східної Европи, перекручують значення великої Лютневої Демократичної революції, здійсненої українськими полками у Петрограді 1917 року тощо;
      б) у деяких колах офіцерського складу середнього кшталту сил самооборони Московського царства (поручники, штабс-капітани, прапорщики) циркулюють (уряд України свідомий того, що це все, як правило, значною мірою є результатом посиленої дії алкогольних субстратів) настрої, що нібито російське воїнство обмежене в доступі до стратегічного управління військами, що всі засадничі посади займають українські старшини (офіцери і генерали) з числа сил ОКУВР (обмеженого контингенту Українського Війська в Росії), що зарплата в українських офіцерів вища, бо вони отримують її в гривнях, тоді як російські офіцери — в інфляційних рублях, що дослужитися російський офіцер може лише до майора (ми ж знаємо, господине міністре, що це не так, бо я сам бачив чоловіка в однострої самооборони Царства з пагонами підполковника. — Т.У.), тому ходять розмови про можливість створення антиукраїнського військового блоку, збройну потугу якого склали 6: самооборона Царства, «Зелений леґіон» Білоруської армії, литовські стрільці та Окремий кавалерійський корпус Сибірського ханства;
      в) засобами самвидаву (комп'ютер, зірокс-машина, лейзер-принтер) виходить і розповсюджується серед екстремістських кіл нереґулярний журнал «Аліменти» під редакцією якогось А. Дугова, який рясніє