_Еврика._ Так ви нас дурили? (З погрозою). I не боялися, що вам морду наб'ють за такi жарти?!
      _Геннадiй._ I зараз не пiзно, Еврико... Наприклад, можна, постукати мене головою об стiнку... (До Санька-Чорного). Давай, Чорний, це, здається, по твоїй лiнiї?
      _Санько-Чорний._ Та пiшов ти!..
      _Еврика._ А чи знаєте ви, що можете вiдповiдати перед законом за те, що назвалися слiдчим? Є така стаття у кримiнальному кодексi.
      _Геннадiй._ Моя провина. Що ж, треба буде - вiдповiм. Та не шкодую. Нехай i такою дорогою цiною, але я вас викрив... (До Майї). Найбiльше я вас боявся, Майя. Ви мене не впiзнали? Два роки тому ми познайомилися на вечорi у нас, в автодорожньому. Коли я приїздив на зимову сесiю.
      _Майя._ Впiзнала.
      _Геннадiй._ I не проговорилися!
      _Майя._ Спочатку я здивувалася, потiм повiрила i нарештi зрозумiла. Тому й залишилася, чекаючи, чим все це закiнчиться.
      _Денис._ Я не розумiю тебе, Гено. Навiщо тобi це було?!
      _Геннадiй._ Поки мене не побили, я розповiм. Я не слiдчий, хоч ти знаєш - завжди мрiяв стати ним. Але найголовнiше: я - твiй друг, який хотiв розiбратися, що сталося, як глибоко засмоктало тебе болото... Колись ми дружили втрьох. Ти, я i Андрiй. Я поїхав до Сибiру, Андрiй учився у Москвi. Так розпалася наша компанiя... Потiм ти повернувся з армiї i переїхав сюди, на нову квартиру. I пропав з очей. Ну, а ми... Андрiй тим часом закiнчив юридичний i став працювати в прокуратурi. Мене теж не було, а ти завiв собi нових друзiв... I ось тепер, коли я повернувся, Андрiй розповiв, що у тебе - бiда...
      _Магнiтофон._ А ми й справдi лопухи!
      _Еврика._ Як це я пошився у дурнi! Адже допитував вiн зовсiм непрофесiонально! Тьху! Як у поганому фiльмi. I документiв не показав!
      _Санько-Чорний._ Так вiн же аферист! От вiн хто!
      _Геннадiй._ Колись, дуже давно, пам'ятаєш, Денисе, у ярку, за старим сараєм, ми поклялися утрьох...
      _Еврика_ (перебиваючи). Ну, тепер - все ясно. Все зрозумiло. Дружки прийшли виручати Дениса. Адже i в нього рильце в пушку. Квартира його. I малого тут споювали... I нiж звiдси... (До Геннадiя). Сам Андрiй, як слiдчий з прокуратури, поки що з'явитися не хотiв, прислав тебе пошукати, на кого б усе звалити...
      _Геннадiй_ (до Дениса). Вiн менi не дозволив копатися тут... Я сказав, що тiльки провiдаю тебе. Я йому навiть слово дав. Але не витримав... Якщо хочеш, для мене все це теж самоствердження... (До Еврики). До речi, слiдство по цiй справi доручено не Андрiю Гаркушi, а iншiй людинi.
      _Еврика._ Все одно твiй Андрiй буде хвилюватися за Дениса i всiляко вигороджувати свого колишнього дружка.
      _Геннадiй._ Вигороджувати - навряд. А хвилюватися буде. Вiн i зараз хвилюється за кожного з вас, не тiльки за Дениса. А як же iнакше? Ленiн говорив, що без людських емоцiй нiколи не було, немає i не може бути людського шукання iстини... I в прокуратурi, наскiльки менi вiдомо, аж нiяк не прагнуть збiльшувати кiлькiсть горя у свiтi...
      _Еврика._ Грамотний...
      _Магнiтофон._ А от у вас, хоч ви i не слiдчий, явно прокурорський пiдхiд до людей. Весь час повчаєте нас. I за те, що п'ємо, i за те, що на танцмайданчик, випивши, пiшли... Наче не знаєте, що тверезому там робити нiчого, а бiльше податися нiкуди. Не до клубу ж ходити на вечори художньої самодiяльностi, якi приносять радiсть тiльки виконавцям... I зачiски вам нашi не подобаються... I штани не такi, як у людей... Одне слово, пропащi ми люди, пропаще поколiння.
      _Геннадiй._ Про штани я нiчого не говорив... I взагалi, ви мене не зрозумiли, на жаль. Поколiння наше менi дуже подобається. Я сам до нього належу i тому хочу зрозумiти, чому вашiй компанiї так нелегко живеться. Чому ви вибрали собi таке нецiкаве життя? Ви ж самi не знаєте, чого хочете, а горiлка на це вiдповiдi не дасть.
      _Еврика_ (до Геннадiя). Тобi пощастило, слiдопите-самоучко, що Бiлий признався, а Вiктор залишився живий i все розповiв.
      _Геннадiй._ Бiлого все одно викрила б експертиза. А про другий злочин я здогадався ще перед поїздкою у лiкарню... Адже того вечора невiдомо де зникла дiвчина Оля, i Вiктор щось намагався розповiсти, але його побили, а потiм пiдрiзали. В лiкарнi я переконався у цьому... Називайте це шостим почуттям, iнтуїцiєю або як хочете...
      _Магнiтофон_ (до Геннадiя). Як вас тiльки допустили до Вiктора?!
      _Геннадiй._ Там був Андрiй... (Пауза). Ну, якщо це остання для нас неяснiсть у цiй справi, то я можу йти... (Пiдводиться). Знаєте, i ми всi виннi, що Денис загнав свiй талант у власний тiсний куток i не зумiв вiддати його людям... Менi здається, вiн i у ваших душах не рiзьбленням займався, а лише стандартнi вiконця прорiзував... А ваш Володя? Певно, вiн справдi Маг у музицi. А ви кого тримаєте у ролi механiчного залiзного магнiтофона... Ну це - окрема велика розмова... Ми повернемося до цього, Денисе...
      _Майя._ I я пiду. (До Лади). Ладо, ходiмте з нами. (Обiймає її за плечi). Таню, а ви?
      _Таня_ (до Дениса, тихо). Я залишуся, Денисе?
      Денис робить рукою заперечливий жест.
      _Таня_ (благально). Прибрати усе треба, перемити...
      _Денис._ Не турбуйся. Я сам... Менi теж треба побути одному... (До Геннадiя). Слухай, Гено, ти обов'язково заходь i дзвони. Або, може, я до тебе зайду. Добре?
      _Геннадiй._ Ну, звичайно... Жду. До побачення.
      Геннадiй, Майя, Таня i Лада виходять. Пауза.
      _Санько-Чорний._ Фу-у! Хоч тепер передихнемо! Мало не задихнувся вiд розумних слiв! Денисе, заради твого дня народження можна ще по однiй хильнути?..
      _Денис_ (гiрко). Який там день народження! Усе пiд три чорти пiшло!.. (Пiдходить до запаленої свiчки пiд макетом Бахуса i гасить її). Пiд три чорти!..
      _Магнiтофон._ А тобi, Чорний, здається, наука не пiшла на користь...
      _Еврика_ (теж пiдходить до макета Бахуса, ляскає по животу-барилу пальцями, до Бахуса). А ти що на все це скажеш?.. Ну i я пiшов. (Прямує до дверей).
      У передпокої чути дзвiнок.
      _Санько-Чорний_ (натискає на кнопку, риторично). Тут живе Денис Веприк!
      До кiмнати заходять слiдчий i мiлiцiонер.
      _Слiдчий._ Здрастуйте. Тут живе Денис Веприк?
      _Денис._ Я - Веприк.
      _Слiдчий._ З прокуратури. Слiдчий Матвiєнко. (Простягає Денису посвiдчення).
      У повнiй тишi згори раптом долiтають звуки фортепiано. Чути "Собачий вальс", але нiхто вже не стукає по трубi.
      Завiса