Современная электронная библиотека ModernLib.Net

День народження (на украинском языке)

ModernLib.Net / Детективы / Кашин Владимир / День народження (на украинском языке) - Чтение (стр. 3)
Автор: Кашин Владимир
Жанр: Детективы

 

 


      _Таня._ Ой!..
      _Денис._ Що "ой"? Що?
      _Таня._ Ой, якi ж ми дурнi!.. Як же це вiдразу не спало менi на думку! Все ж так просто.
      _Денис._ Не тягни за душу.
      _Таня._ У квартирi були тiльки ми. I якби стався тут злочин, то хтось би iз нас потерпiв. Все iдiотськи просто! Ми знову тут - i всi живi й здоровi.
      _Лада._ Крiм того Вiктора. Але убивцю знайдено. Правильно, Таню.
      _Денис._ А Оля?
      _Санько-Чорний._ Що "Оля"? Адже дiвчата не беруться до уваги. Якi з них можуть бути злочинцi!
      _Денис._ Я питаю, де Оля? Чому не прийшла сьогоднi? Навiть по телефону не поздоровила.
      _Таня_ (пiдхоплюється). Справдi! Оля тодi теж десь зникла. Може, це з нею щось трапилося?!
      Мовчанка.
      _Еврика_ (роздумливо). Що з нею могло статися...
      _Таня._ Я так бiльше не можу, треба подзвонити Олi i все з'ясувати. (Пiдбiгає до телефону).
      _Еврика._ Не треба.
      _Денис_ (пiдводиться). Я сам подзвоню. (Починає набирати номер).
      _Еврика_ (теж пiдходить до телефону i кладе руку на важiль). Не треба, я сказав!
      _Денис._ Чому?!
      _Еврика._ Не чiпайте. Я знаю, що говорю...
      _Санько-Чорний._ Вiн щось знає!!
      _Лада._ I приховує вiд нас?!
      _Магнiтофон._ Тут щось не так... Ану кажи!
      _Еврика._ Не хотiлося говорити, адже Ольга - наречена. Але ви мене примушуєте...
      Пауза.
      _Таня._ Ой, почекай!.. Може, й справдi не треба зараз...
      _Еврика_ (роздумливо). Та, мабуть, все ж таки треба. Я вагався, не хотiв компрометувати Ольгу. Але тепер скажу - злочин був.
      _Таня._ Оля - i злочин?!
      _Еврика._ Злочинець - Вiктор. Той самий Вiктор. Користуючись тим, що Ольга сп'янiла, вiн намагався... Ну, зрозумiло... I до Лади потiм на танцях чiплявся... Манiяк!
      _Магнiтофон._ I ти це бачив?!
      _Еврика._ Розповiм все по порядку. Пiшли ми з Олею спершу на кухню. А там Вiктор сидить, смалить сигарету... Заглянув я у ванну кiмнату. Там - Чорний хропе. Поки приводив його до пам'ятi, випихав на сходи, ставив пiд стiнку, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi, цей Вiктор почав залицятися до Олi. Повертаюся, дивлюся - Ольги на кухнi вже немає, Вiктора теж. I чую раптом крик у ваннiй кiмнатi. Смикнув за дверi, замкнено...
      _Денис._ А чому ми не чули крику?
      _Еврика._ У вас тут гримiла музика!.. Значить, смикаю дверi, стукаю, нiякого результату... Ольга там плаче, кричить. Ну, я зiрвав гачок, вирвав Ольгу з його рук i дав цьому Вiктору в морду.
      Пауза.
      _Денис._ Чого ж ти вiдразу нам не сказав?!
      _Еврика._ Заради Ольги.
      _Денис._ Певно, тому у Вiктора був такий божевiльний вигляд, коли вiн прибiг i став вмикати в кiмнатi свiтло.
      _Майя._ Нi, товаришi. Злочинець не став би у такий момент вмикати свiтло. Навпаки.
      _Магнiтофон._ Звичайно, вiн вiв би себе iнакше.
      _Еврика._ Вiн був п'яний i лiз на рожен. Йому хотiлося скандалу, бiйки. Особливо пiсля того, як я йому врiзав. Або просто хотiв засвiдчити свою присутнiсть у кiмнатi, створити собi алiбi.
      _Магнiтофон._ Ти, до речi, повернувся пiзнiше вiд нього...
      _Еврика._ Я заспокоював Ольгу. Вона ридала, плаття в неї було подерте, i вона побiгла додому... Тепер злочинець убитий... Мабуть, це мав на увазi слiдчий, коли сказав про другий злочин...
      _Лада._ Оце так... Ми нiчого не чули i навiть не здогадувалися!
      _Денис._ А я думав, хто у ваннiй кiмнатi гачок одiрвав?!. До речi, Чорний, ти усе ще стояв на сходах, коли пiшла Оля?
      _Еврика._ Чорний на той час уже сповз по стiнцi i спав навпочiпки у кутку. Я знову його розбудив i упхав у кiмнату, поки Оля на кухнi приходила в себе... Вiн нiчого не бачив... Тепер ви розумiєте, чому я не хотiв, щоб дзвонили Ользi. Не слiд травмувати людину. I давайте умовимося: я вам нiчого не говорив, ви нiчого не знаєте. I слiдчому не треба цього знати. Зробленого не повернеш, а злочинця вже покарано...
      _Магнiтофон._ Й справдi, де ж подiвся той слiдчий?
      _Таня._ Може, подзвонити у прокуратуру?
      _Санько-Чорний._ Здурiла!
      _Денис._ Ви ж чули - вiн у лiкарнi.
      _Санько-Чорний._ А я не можу бiльше тут сидiти. На мене стеля давить!
      _Денис._ Давайте змiнимо обстановку. Ходiмо на кухню пити каву.
      _Санько-Чорний._ Каву?! Годиться!
      Санько-Чорний пiдхоплюється i виходить, за ним iдуть усi, крiм Майї, Лади та Санька-Бiлого, який i далi лежить на розкладушцi, зарившись головою пiд подушку.
      Пауза.
      _Лада_ (поволi пiдводиться i пiдходить до Санька-Бiлого, якийсь час мовчки дивиться на нього, цiдить крiзь зуби). У-бив-ця...
      Санько-Бiлий нiяк не реагує на це.
      _Майя_ (спокiйно). Вiн ударив Вiктора, захищаючи вас, Ладо.
      _Лада._ А чого ви радiєте?
      _Майя._ Я не радiю.
      _Лада._ Не ваше засипалось, не ваше i мелеться. I що взагалi ви тут робите? Чого стовбичите i вуха розпустили? Приємно ритися у чужiй бруднiй бiлизнi?!
      _Майя._ Я не можу пiти. Слiдчий сказав нiкому з квартири не виходити.
      _Лада._ Тебе це не стосувалося! (Тупає ногами). Забирайся геть! Негайно!..
      _Майя._ А тепер я сама не хочу.
      _Лада._ А-а, може, ти теж з прокуратури, шпигуєш тут?! Хто ти така?!
      _Майя_ (дуже спокiйно). А знаєте, вам у парику було краще.
      Входить _Санько-Чорний_ з чашкою кави в руцi.
      _Санько-Чорний._ Чого ви настовбурчили пiр'я як пiвнi?.. Пробачте, як дикi курки...
      Лада рвучко повертається i виходить.
      _Санько-Чорний_ (до Майї). А ви хiба не хочете кави? Денис там уже i вам налив.
      Майя виходить. Санько-Чорний сiдає у крiсло, п'є каву i просторiкує.
      _Санько-Чорний._ Найжахливiше - це замкнутий простiр. (Ставить чашку на стiл, пiдводиться). Чотири кроки вперед... чотири назад. (Пiдводить голову). Хоч би стеля обвалилася, i то було б легше... Не маю права вийти звiдси... Я - чесна людина i не маю права!.. (Вибухає). Я бiльше не можу!.. Я бiльше не хочу!.. Я не витерплю!.. Цей замкнутий квадрат, цi стiни!.. (Роззирається i раптом звертає увагу на Санька-Бiлого). Лежиш?.. Ну лежи! Вскочив ти в халепу, братухо. М-да... А менi, зрештою, наплювати на вас всiх. Я нiкого не вбивав i нi за кого не хочу страждати. Я буду їсти i пити, пити i їсти, а потiм - "смiятися, як дiти". (Сiдає за стiл). О, сайра! Годиться! Ковбаска. (Наливає собi чарку). I вип'ємо...
      Входить _Лада._
      _Лада._ Не можу. Не можу її бачити! Мене всю тiпає. I на кухню приперлася. Крива, перехняблена, ноги нi те нi се, а теж корчить iз себе. Цяця!..
      _Санько-Чорний._ Ти про кого?
      _Лада._ Та про цю - Майку. А ти чого тут усамiтнився?
      _Санько-Чорний._ Розумiєш, Ладо... Давить...
      _Лада._ Що давить?
      _Санько-Чорний._ Усе... Ти вiдчувала коли-небудь жах замкненого простору? Я - вiдчуваю. Декотрi люди не можуть довго перебувати серед одних i тих самих стiн. Я - теж. I ця квартира, пiсля того, як заборонили виходити, стала менi нестерпною.
      _Лада._ Еге ж, все тут якесь незугарне. Меблi розставлено без смаку, безглуздо. А якi гидкi, похмурi оцi стiльцi, очi мої їх не бачили б! (Саркастично). "Краса, краса!", "Золотi руки!", "Чудо!.." А краса - це зовсiм iнше... I у всьому тут якась нiсенiтниця! (Починає переставляти стiльцi). Безглузда розстановка!.. I важкi якi!.. (Намагається пересунути диван). Та ну його!.. (До Санька-Чорного). Дай сигарету.
      _Санько-Чорний._ Немає. Ходiм вiзьмемо у хлопцiв.
      Обоє виходять.
      _Санько-Бiлий._ (пiдводить голову, озирається, сiдає на розкладушцi, жалiсно). Ма-мо...
      Входять _Денис_ i _Магнiтофон._ Санько-Бiлий миттю знову ховає голову пiд подушку.
      _Магнiтофон._ От i кажу: не можна бути таким добрягою до всiх. У тебе ж на головi сидять. Ти не людина, а - пластилiн. Якби не твоя м'якотiлiсть, такого б у квартирi не сталося.
      _Денис._ Так що, по-твоєму, треба по мордi бити, як ти Чорного?
      _Магнiтофон._ Iнодi треба. Навiть необхiдно.
      _Денис._ Ну, скажи, кого я, по-твоєму, повинен бити?!
      _Магнiтофон._ Якщо хочеш знати мою думку, то насамперед Еврику... Не бити, звичайно, але звiдси вiднадити.
      _Денис._ Чого ти завжди до нього прискiпуєшся?
      _Магнiтофон._ I справа не тiльки у тому, що вiн фарцовщик, ганчiрник i що в тебе i через це могли бути неприємностi. Вiн взагалi якийсь нещирий, слизький. На кожнiй його фразi боїшся посковзнутися...
      _Денис._ Ну що ви за люди! Ти не терпиш Еврику...
      _Магнiтофон._ Еврика - великий нахаба i це своє нахабство вмiє красиво подати. Так що навiть захоплюєшся ним. Поки не придивишся.
      _Денис._ ...А Еврика терпiти не може Чорного... Та й ти його бив...
      _Магнiтофон._ За дiло. Але Чорний хоч i плутана iстота, та не шкiдлива. Не те що Еврика.
      _Денис._ Менi не подобається, як ви один до одного ставитесь. Я давно хотiв про це поговорити. Павуки у банцi! Не можете навiть мирно ужитися, не кажу вже про дружбу...
      _Магнiтофон._ Дружба? Ми з Еврикою не "дiти рiзних народiв", а люди з рiзних планет... Ти думаєш, що вiн тут когось любить? Вiн людина байдужа, поверхова. Йому подобається грати серед нас роль Iсуса Христа, коли той ще не був мучеником, а пророком. Любить, щоб усi йому в рот дивилися. Того й ходить сюди - знайшов аудиторiю... А мене це дратує! Якби моя воля, давно з ним розiбрався б...
      _Денис._ Усi ви - мої друзi, i люди всi хорошi... Кожний по-своєму. Ти от за музику готовий на плаху iти. I в iнших душа є. У кожного - своя... I запам'ятай, я нiкого не буду тут ображати або кривдити!
      _Магнiтофон_ (похмуро). Ти i в армiї завжди обходив гострi кути, ховаючись за фразу: "Легше бути скривдженим, нiж кривдити". Бачиш, до чого приводить твоя фiлософiя... А, думаєш, вони тебе розумiють? Твою душу, твої роботи?!
      _Денис._ Вiдчепись нарештi! Як я втомився вiд усього цього! Ну й деньок!..
      _Магнiтофон_ (повiльно). Народження...
      _Денис._ Хоч не нагадуй! (Мовчанка). От кого б тiльки я зараз прибив, так оцю (киває на Санька-Бiлого) гниду... Залюбки!
      _Магнiтофон._ Тепер пiзно. Про це треба було ранiше думати. В тебе є сигарети?
      _Денис._ Тут була пачка. "Столичних" (шукає на полицi). Певно, хтось узяв.
      У дверi заглядає _Таня._
      _Таня._ Денисе, можна тебе на хвилинку?
      _Магнiтофон._ Ну, я пiшов. Невже нi в кого не залишилося сигарети?!
      Магнiтофон виходить. Входить Таня.
      _Таня._ Денисе... (Мовчанка). Денисе, пробач менi... Ну, любий, ну прошу тебе... (Мовчанка). Ну, хочеш - я тебе благаю... Пожалiй мене... Менi так страшно тут... весь вечiр...
      _Денис._ Але як ти могла навiть припустити таке! Голови не береться! Ти, моя Таня, могла таке про мене подумати?!
      _Таня._ Я сама перелякалась на смерть, коли почула про нiж. I тому вирiшила все вiдразу з'ясувати... Я за тебе боялася...
      _Денис._ "З'ясувати", "боялася". Значить, все ж таки запiдозрила. Ти не любиш мене, Таню, - любовi без довiр'я не буває... Нащо тодi усi цi розмови... Даруй, але менi зараз не хочеться навiть бачити тебе.
      _Таня._ Денисе, ти хочеш, щоб я заплакала, впала навколiшки, хочеш?! Хочеш, щоб я зараз що-небудь заподiяла собi. Ти цього хочеш?!
      Входить _Еврика._
      _Еврика_ (до Танi). Ти - i "заподiяла"? Це було б справдi цiкаво. I я вперше сьогоднi здивувався б. Може, стрибнеш з вiкна? Щасливого польоту!..
      Таня вибiгає з кiмнати.
      _Еврика._ Ось що таке - справжня любов!
      _Денис._ Ти менi Таню не чiпай!
      _Еврика._ О'кей! А закурити в тебе нема?
      _Денис._ Та була запасна пачка. Хтось взяв. Спитай у хлопцiв.
      _Еврика._ Питав, нiхто не признається. Ще одна кримiнальна iсторiя.
      В кiмнату заглядає _Лада._
      _Лада._ Денисе, вийди сюди.
      _Денис_ (роздратовано). Чого там iще?
      _Лада._ Є в тебе валер'янка? Таня твоя тут плаче. Божевiльний дiм!
      Денис виходить.
      _Еврика_ (швидко пiдходить до Санька-Бiлого, пiднiмає на розкладушцi). Бiлий, ти що, i справдi не в собi?.. Що це ти наробив, дурню... А звiдки у тебе нiж взявся? Хоч це ти пам'ятаєш?! Де взяв той нiж?!.
      _Санько-Бiлий_ (тихо, не розплющуючи очей). Iди вiд мене...
      _Еврика_ (термосить його). Та покинь прикидатися! Це я - Еврика, мене не обдуриш. Я питаю: пам'ятаєш, де взяв нiж? Скажи менi, поки нiкого немає. Може, тобi його сам Денис дав... або Магнiтофон?..
      _Санько-Бiлий._ Iди геть!.. Я нiчого не пам'ятаю...
      _Еврика_ (дає Саньку-Бiлому ляпаса). Ну i чорт з тобою, пропадай, щеня!
      Санько-Бiлий знову заривається головою в подушку.
      Еврика пiдходить до столу, стоячи, п'є вино прямо з пляшки.
      Входить _Лада._
      _Лада._ Знову п'єш?!
      _Еврика_ (спокiйно). П'ю. Тобi налити?
      _Лада._ Таки довели Таню до iстерики. (Пауза). I ця iсторiя з Олькою - бiда на нашi голови... А що буде, коли Єдиний повернеться з вiдрядження!..
      _Еврика._ Нiчого не буде. Ми про все це промовчимо. А Оля тим бiльше. Незабаром у них весiлля.
      _Лада_ (зiтхнувши). Весiлля. У всiх весiлля... Усi мої подружки одна за одною вискакують замiж...
      _Еврика._ I що з того?
      _Лада_ (нервово). А я хiба гiрша вiд них?!
      _Еврика_ (байдуже). Виходь i ти...
      _Лада._ Ти ще довго будеш знущатися?! Не розумiєш, що ходжу сюди тiльки заради тебе?!
      _Еврика._ Тихше! Знайшла час для таких розмов. Я сьогоднi не на. цю хвилю настроєний. Переключись на iншу програму.
      _Лада._ У тебе нiколи немає нi часу, нi бажання поговорити зi мною чесно. Ти просто боягуз!
      _Еврика._ Чого ти вiд моєї душi хочеш? Щоб я з тобою одружився? Так я поки що не маю такого бажання. I взагалi, покинь цi одноманiтнi розмови. Набридло!.. (Поривається вийти).
      _Лада_ (злякано). Ну, гаразд, не сердься. Адже я люблю тебе, Костю! Я ще нiкого так не любила!.. Але сил моїх немає, я втомилася... (Обiймає його за плечi). Ти не уявляєш, як важко менi без тебе!
      _Еврика._ Чому важко?
      _Лада._ Тому що я красива... А красивою бути нелегко, Костенько... Американець недавно повну шапку доларiв пропонував... А югослав один навiть женитися хотiв...
      _Еврика._ Ну й дурна!..
      _Лада._ Костю!
      _Еврика_ (поглядає на дверi). Припини нарештi цю мелодраму! Не мiсце i не час. Зайде хто-небудь. Бачиш, он Бiлий теж тут. (Тихо). А я не хочу, щоб вони пронюхали про наш зв'язок.
      _Лада._ Бiлий п'яний i непритомний. Вiн нiчого не чує. Та й плювати на нього, шмаркача! Це iще не людина - так собi, напiвфабрикат, недоважок...
      _Еврика_ (насмiшкувато). А вiн, цей "напiвфабрикат", до вуха закоханий у тебе! От бачиш, не цiнуєш ти справжньої любовi.
      _Лада._ Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обiцянки?..
      _Еврика._ Вiдчепись! Я нiчого не пам'ятаю.
      _Лада_ (зiтхнувши). Нехай не пам'ятаєш, що обiцяв минулого року, але невже не встиг забути, що говорив цiєї суботи, коли ночував у мене... Ну, добре. Не хочеш женитися - не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жiнка, Костю...
      _Еврика._ У нас з тобою виникла психологiчна несумiснiсть.
      _Лада._ Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?!
      _Еврика_ (роздратовано). За iнерцiєю. Можу не ходити... Та йди ти собi!
      _Лада._ Значить, забув! Отак, значить?! Так?!
      _Еврика._ Забув. Вiд цiєї хвилини, вважай, нiчого не пам'ятаю. I тобi раджу!
      Еврика йде до дверей, але раптом Санько-Бiлий пiдхоплюється з розкладушки.
      _Санько-Бiлий_ (кричить). Зате я пам'ятаю, Еврико!..
      _Еврика._ Заткни пельку!
      Входять галасливо _Санько-Чорний,_ _Магнiтофон,_ _Денис,_ _Майя,_ _Таня._ Санько-Бiлий знову лягає.
      _Магнiтофон._ Вуха попухли без курива (Порпається у столi). Хоч би недопалка знайти! I немає... Що ж робити?
      _Денис._ Без хлiба можна хоч цiлий день, а без курива i години не витримаєш.
      _Магнiтофон._ Гастроном ще вiдкрито - можна збiгати. А в крайньому разi - настрiляти у перехожих.
      _Еврика_ (зло). Сам казав: нiхто звiдси не вийде. От i сиди.
      _Денис._ Недавно ж була цiла пачка "Столичних". Невже викурили?
      Усi хлопцi, крiм Санька-Чорного, шукають недопалки по всiй кiмнатi.
      _Еврика_ (раптом). Чорний, iди сюди! (Манить пальцем). Iди, йди!.. У тебе випадком не завалялося сигаретки?
      _Санько-Чорний._ Чого це в мене?!
      _Еврика_ (спокiйно). Сам вiддаси чи будемо витрушувати?
      _Санько-Чорний_ (обурено). Чому?! Навiщо витрушувати?!. (Жалiсно). Я випадково... Слово честi... Я не хотiв... Я знайшов...
      _Еврика._ Коротше!
      Санько-Чорний мовчки задирає холошу штанiв i витягає засунуту за резинку шкарпетки пачку сигарет "Столичнi". Всi накидаються на неї.
      _Еврика._ Отже, i цей злочин розкрито.
      Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.
      _Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.
      Чути вдруге настiйливий дзвiнок.
      Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!
      Денис натискає на кнопку на дошцi.
      _Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.
      Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.
      _Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви - Єдиний...
      _Єдиний._ Салют, браття!
      _Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".
      _Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?
      Мовчанка.
      _Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..
      Мовчанка.
      _Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).
      Мовчанка
      _Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!
      В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._
      _Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив - мало з нiг не збив.
      _Денис._ Наш Єдиний.
      _Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?
      _Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.
      _Геннадiй._ А я подумав - ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?
      _Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.
      _Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..
      _Геннадий._ Хто?
      _Санько-Бiлий._ Еврика!
      Нiма сцена.
      _Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!
      _Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...
      _Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."
      _Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.
      _Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!
      _Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню - чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...
      _Санько-Чорний._ Неймовiрно!..
      _Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..
      _Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?
      _Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...
      _Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.
      _Геннадiй._ Так.
      _Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!
      У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.
      _Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.
      _Денис._ У них фант був такий - поцiлуватися!..
      _Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...
      _Еврика._ Так ви були в Ольки? Мало що дiвка наплете... Брехня. Все - навпаки. Брехня!
      _Геннадiй._ Коли Вiктор повернувся на кухню, ви сказали: "Я тобi раджу, хлопче, не плескати язиком!" Той ударив вас i пiшов до кiмнати. "Це тобi дорого обiйдеться!" - крикнули ви навздогiн... Цього ж Оля нiяк розповiсти менi не могла!
      Мовчанка.
      _Геннадiй._ I ви чужими руками вирiшили прибрати Вiктора... Щоб не викрив вас.
      _Денис_ (пригадуючи). Вiрно... Хтось дзвонив, я натискав на кнопку...
      _Магнiтофон_ (до Еврики). Навiщо ти її бив, звiрюко!
      _Еврика_ (зухвало). Моє дiло.
      _Лада._ А вона - наречена... Це гiрше, нiж побити людину до смертi.
      _Магнiтофон._ Великий ти мерзотник, Тригуб.
      _Еврика_ (глумливо). Й справдi?.. А ти - кращий? I всi ви тут кращi? Покажiть менi мужчину, який вiдмовився б вiд чужої нареченої або дружини, якщо вона сподобалась? Або тому, що у нього теж дочка росте! (Озирається). Е тут такi?..
      Лада мовчки пiдходить до Еврики i дає йому ляпаса. Еврика хапав її за руку i боляче стискає. Лада, кривлячись вiд болю, намагається вирвати руку.
      _Майя_ (кидається до Еврики). Облиште її! Вiдпустiть! (Видирає Ладу з його рук i, обiйнявши за плечi, вiдводить вбiк). Заспокойтеся, Ладо. Я все розумiю... Не варто...
      _Лада._ Як я його ненавиджу!
      _Геннадiй_ (до Еврики). Ви взяли нiж тут, з цього ременя, i пiшли з ним на танцмайданчик. А нам нацькували на Вiктора очманiлого вiд горiлки Бiлого. Так було вчинено вами цього вечора другий злочин.
      _Денис_ (до Геннадiя). Звiдки ти це знаєш?
      _Геннадiй._ Вiктор зараз прийшов до пам'ятi i дав показання.
      _Санько-Чорний._ Який Вiктор?! Вiн же помер!
      _Геннадiй._ Вiктор живий.
      _Еврика._ Ще одна брехня!
      _Геннадiй._ Живий.
      Пауза.
      Санько-Бiлий прожогом вибiгає з кiмнати. Денис пiдхоплюється за ним.
      _Геннадiй._ Зачекай, Денисе. Нiчого вiн собi тепер не зробить. Нехай побуде один.
      _Магнiтофон._ Таня?!!
      _Таня_ (розгублено). Менi медсестра сказала...
      _Геннадiй._ Таня не винна. Медсестра помилилася. Це iнший хлопець помер, а Вiктор вижив i тижнiв за два-три вийде з лiкарнi.
      _Магнiтофон_ (радiсно). Значить, вiн живий!..
      _Таня_ (роздумливо). А потiм Вiктор прибiг до кiмнати i став вмикати свiтло i виключати музику... Тому в нього був такий божевiльний вигляд!
      _Геннадiй._ Вiн хотiв вiдразу все розповiсти, але ви не дали. Тодi вiн прийшов на танцмайданчик i намагався поговорити з Ладою, але не встиг, бо на нього напали...
      _Еврика._ Напав Бiлий, а не я. Це доведено. Все iнше - домисел.
      _Санько-Чорний_ (пiдхоплюється). А кому це було вигiдно? Тобi, Еврико! Ти казав, що я утриманець, нахлiбник, паразит. Ти дорiкав менi, що я колись повечеряв за чужий рахунок. Але ти бiльший паразит, нiж я...
      _Магнiтофон._ Вiн рятував свою шкуру цiною чужого життя. А Бiлий, цей дурний пацан, вiрив в нього, як в бога, мало не молився.
      _Санько-Чорний_ (до Дениса). Сосиски менi згадав! Сир голландський! (До Еврики). Це страшнiше, нiж якiсь сосиски!..
      _Еврика._ У таку хвилину зводити особистi рахунки мерзотно.
      _Геннадiй._ Це не особистi рахунки. Такий рахунок вам може пред'явити i суспiльство.
      _Еврика_ (зневажливо). Яке суспiльство?! Вони? (Обводить жестом присутнiх).
      _Таня_ (сумно). Ми, виявляється, для нього не люди. Тiльки клепки у дiжцi, стягненiй обручем - Денисом.
      _Еврика._ Так, клепки. Знiмуть обруч - i все розсиплеться. Вся ваша "дружба". А чим ця дiжка наповнена?.. По-рож-ня! Вакуум! Ха!
      _Геннадiй._ Якщо говорити про вашу компанiю, то дiжка була наповнена вином. (До Магнiтофона). Як я зрозумiв, ви тепер найближчий друг Дениса. Колись рятували його золотi руки вiд брудної роботи, а душу вiд цього бруду не врятували. Та й руки у нього скоро почнуть труситися вiд постiйних п'янок.
      _Магнiтофон._ Денис сам доросла людина.
      _Денис._ Що ви тут про мене розвели! Дався вам я!.. (Пiдхоплюється). Нi, я все ж таки пiду подивлюся, що там Бiлий робить. Краще хай вiн на очах буде. (Виходить).
      _Санько-Чорний._ Дома з цим Бiлим панькаються, тут возяться...
      Входить _Денис,_ пiдштовхуючи перед собою _Санька-Бiлого._
      _Денис._ Сиди тут.
      _Санько-Бiлий_ (несмiливо). Товаришу слiдчий, значить, тепер мене не судитимуть?
      _Геннадiй._ Чому ж? Судитимуть. Вiктор чудом залишився живим. Злочин було вчинено.
      _Санько-Бiлий._ I Еврику?
      _Геннадiй._ В першу чергу... Ну що ж, хлопцi, маю вам тепер признатися...
      З коридора долiтає тривалий нервозний дзвiнок.
      _Денис_ (натискає на кнопку). Кого iще принесла лиха година!
      До кiмнати вбiгає розлючена жiнка - _мати Санька-Бiлого._
      _Мати_ (кидається до сина, хапає його за комiр). Де ваза?!
      Нiма сцена.
      _Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, як ви сюди потрапили?..
      _Мати_ (не випускаючи iз рук сина, до Санька-Чорного). Ти вдома ще одержиш своє! Я твоїм батькам вже дзвонила! (До Санька-Бiлого). Де ваза?! Я тебе питаю, розбiйнику!..
      _Санько-Бiлий_ (благально). Перестань, мамо...
      _Мати._ Де моя кришталева ваза?! (Роззирається, раптом кидає Санька-Бiлого i хапає з полицi вазу). Ось вона! (Притискаючи вазу до грудей). Так ось куди ти, ледащо, бiгаєш! Ось де мою дитину споюють!!
      _Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, сьогоднi тут день народження вiдзначають. Бачите - квiти на столi... Правда!
      _Мати_ (потрясаючи вазою). А це - подаруночок, значить?! На двiстi карбованцiв! Розбiйницьке гнiздо! Я зараз в мiлiцiю подзвоню. Знаємо вашi iменини! Алкоголiки! (Раптом, звернувши увагу на макет Бахуса iз запаленою свiчкою, з острахом). А може, ви сектанти?!.. Господи!.. (Тягне Санька-Бiлого до дверей). Додому! Пiшли додому!
      _Санько-Бiлий_ (видирається з її рук). Нiкуди я не пiду!
      _Мати._ Як це - не пiдеш?!
      _Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Менi можна пiти? Я повернуся.
      _Геннадiй._ Iди. I повертатися сюди не треба.
      _Мати_ (тягнучи Санька-Бiлого до дверей). Я тобi повернуся!.. (Виштовхує його в коридор i грюкає за собою дверима).
      _Майя._ Ну й матуся!..
      _Магнiтофон._ М-да... Тiтонька у тебе, Чорний, не закуска до святкового столу... Зараз Бiлому i вдома добавлять.
      _Санько-Чорний._ Нiчого, викрутиться. Йому вдома все з рук сходить. Наслiдний принц!
      _Магнiтофон._ А от тобi, певно, не пощастить виплутатися.
      _Санько-Чорний._ А я причому! Вiчно ув'язується за мною! Ходив би iз своїми пацанами... Так нi... Тi на нього тюкають, а тут його Еврика приголубив, денщиком своїм зробив. Вiн сумку за ним щодня на пляж тягає... А я причому?! Я його поїв, це нещастя?!
      _Денис._ Нi, Бiлий сам у халепу лiзе. По своїй натурi вiн дуже нахабна людина, хоч i прикидається таким собi ягням.
      _Майя._ Вiн не прикидається, Денисе. Його зухвалi вчинки - це наслiдок тiєї ж невпевненостi в собi. Вiн хоче, щоб його помiтили i визнали рiвним у дорослiй компанiї. I агресивний вiн саме вiд скованостi своєї, яка здається йому неповноцiннiстю... А що, Чорний, в школi його здорово лупцюють?
      _Санько-Чорний._ Лупцюють!
      _Майя._ I в пiонерських таборах вiн не бував.
      _Санько-Чорний._ Звiдки ви все це знаєте?!
      _Майя._ Менi вже зустрiчалися такi хлопцi.
      _Денис._ Я вам не сказав: Майя за фахом - психолог.
      _Еврика_ (зло). А-а, психолог. Ось чого ви тут! Пiддослiдних кроликiв не вистачає!
      _Майя._ Я прийшла на запрошення Дениса, бо цiкавлюсь його роботами, i не думала, що стану свiдком таких подiй... (Пауза). На жаль, цей Санько попав саме у вашi лихi руки. Ви виявилися найздiбнiшим його вихователем i зумiли i його дитячу вiру в вас, i прагнення утвердитися в життi повернути на погане. Це, Еврико, ваш третiй злочин.
      _Еврика._ Скажiть, який пафос! I якi ми розумнi, коли говоримо про когось, зате якими робимося дурниками, коли судимо про себе. Вивчайте краще тварин, психолог Майя.
      _Майя._ Тварини їдять одне одного, тiльки коли в цьому є необхiднiсть.
      _Еврика._ У мене теж була необхiднiсть.
      _Майя._ Але ж ви народилися людиною.
      _Еврика._ Не бачу рiзницi.
      _Геннадiй._ I судити вас будуть люди, за людськими законами...
      _Еврика._ Я визнаю тiльки закони природи. Вони розумнi i тому прекраснi. Судiть мене за цими законами... (Пауза). Що, неспроможнi?!.
      _Геннадiй._ Не влаштовуйте цирк. Ви прекрасно розумiєте, що говорите дурницi.
      _Еврика_ (пiдводячись). Ну, що ж, тодi годi з вами базiкати. Я пiшов. Треба буде - викличете повiсткою... Або заарештовуйте зараз, якщо маєте таке право.
      _Геннадiй._ Я, звичайно, з охотою зробив би це, але справа в тому... (пауза) справа в тому, що я... не слiдчий.
      Мовчанка.
      _Геннадiй._ Ви мене зрозумiли? Я не слiдчий.
      Еврика мовчки знову опускається на стiлець.
      _Геннадiй._ Я студент, дипломник з автодорожнього. Не вiрите? Ось студентський... Мости i тунелi.
      Санько-Чорний починає iстерично реготати.
      _Магнiтофон._ Значить, убитий - не убитий, ви - не слiдчий... Чортзна-що! (Пiднiмає погляд до стелi). Чого вони там сплять нагорi?! Такий момент! Заграли б хоч свiй "Вальс"!..

  • Страницы:
    1, 2, 3, 4