_Геннадiй._ I зробив?
      _Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...
      _Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?
      _Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.
      _Геннадiй._ I знайшли?
      _Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.
      _Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?
      Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.
      _Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!
      Пауза.
      _Геннадiй._ А я i є слiдчий.
      _Денис._ Не час жартувати, Гено!
      _Геннадiй._ Я не жартую.
      _Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.
      _Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.
      _Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.
      _Геннадiй._ Як Вiктор?
      Усi мовчать.
      _Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.
      _Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!
      _Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.
      _Геннадiй._ I вчився. Заочно.
      _Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.
      _Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?
      _Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?
      _Магнiтофон._ Кого ви питаєте?
      _Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.
      _Лада._ Це нагадує вiкторину.
      _Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.
      _Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.
      _Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...
      _Геннадiй_ (до Танi). А вам?
      _Таня._ Менi страшно, Денисе...
      _Денис_ (до Танi). Що з тобою?
      Таня мовчить.
      _Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..
      _Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.
      _Геннадiй._ Будь ласка.
      _Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!
      _Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...
      _Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?
      Таня мовчить.
      _Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.
      Таня продовжує мовчати.
      _Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?
      _Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..
      _Магнiтофон._ Робив.
      _Геннадiй._ Якi?
      _Магнiтофон._ Мовчки. Очима.
      _Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.
      _Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!
      _Геннадiй._ Кожна людина трохи слiдчий. Природна цiкавiсть робить людину дослiдником, можна сказати - слiдчим... Це - людська властивiсть.
      _Магнiтофон._ Товаришу слiдчий, ви самi - молода людина, зрозумiйте... Як це вам пояснити?.. У життi iнодi настає такий антракт, коли замовкають баси i валторни, вимикається свiтло, i люди танцюють, прислухаючись лише до ритмiв своєї душi... А цей, вперше допущений у товариство, двiчi вмикав нам свiтло... Ви розумiєте двiчi!
      _Лада._ Правда, що двiчi. Я запам'ятала.
      _Геннадiй._ Чому вмикав? Може, якiсь причини були?
      _Еврика._ Якi причини?! Пуританство.
      _Санько-Чорний._ Вiн ще й музику хотiв вимкнути...
      _Таня._ Почекайте... Здається, вiн щось намагався сказати.
      _Еврика._ Сказати, що мода на темнi танцi минула. Або що це некультурно.
      _Магнiтофон_ (до Еврики). Звiдки ти знаєш? Тебе ж тодi, здається, не було в кiмнатi.
      _Денис._ Менi було незручно перед друзями за його поведiнку.
      _Санько-Чорний._ Та вiн просто перебрав. Не промах випити на дурняк.
      _Денис._ Чого "на дурняк"?! Коли я запросив його, вiн сказав: "Хвилинку!" - i вибiг у гастроном. Принiс пляшку вина.
      _Лада._ Правда. Але наш Бiлий узяв ту пляшку "бiомiцину" двома пальцями i вiднiс на кухню, у вiдро. "Мужчини таке не п'ють, - сказав вiн, - тiльки алкашi i жебраки!" - "Мужчини, може, й не п'ють, вiдповiв Вiктор, - а тобi, пацан, i такого не можна".
      _Геннадiй._ I що було далi?
      _Лада._ Нiчого. У Бiлого тiльки почервонiли вуха, i вiн замовк. У нього вуха завжди червонiють, коли хвилюється.
      _Геннадiй._ Але смiливо напав на чужого?
      _Магнiтофон._ Бо Еврика сказав, коли той вибiг: "Денисе, що це за тюлька, стрижена "пiд бокс"... А Бiлому бiльше нiчого й не треба було...
      _Геннадiй._ Ну, стрижений... Он i в Дениса коротке волосся.
      _Санько-Чорний._ А що такого, товаришу слiдчий, коли довге?! Це - не злочин. Менi волосся богом дане, як руки, як ноги, як очi, i нехай росте, скiльки може. (Показує рукою до пояса). Аж сюди (показує на колiна), сюди (нахиляється до землi) i сюди!.. Я себе тiльки так бачу, так вiдчуваю, так розумiю. З волоссям. Без нього буду я - не я!
      _Геннадiй._ Отже, що було пiсля того, як Вiктор намагався увiмкнути свiтло?
      _Лада._ Усiм набридла ця мишача вовтузня у квартирi, i ми пiшли на танцмайданчик.
      _Геннадiй._ I Вiктор?
      _Лада._ Нi.
      _Геннадiй._ Чому?
      _Лада._ Вiн хотiв ув'язатися за нами. Але на сходах Чорний таки не витримав i трошки постукав його головою об стiнку.
      _Майя_ (здивовано). Нiчого собi! I ви всi спокiйно дивилися, як б'ють людину головою об стiнку?! I тепер спокiйно про це говорите?!
      _Еврика._ Зараз я готовий заридати, дiвчино Майя. Але що це дасть?..
      _Лада_ (до Майї). Ви краще сидiть там i не втручайтесь.
      _Санько-Чорний._ Ну, постукав, ну... У всiх руки чесалися. Але мене вiн першого штовхнув.
      _Таня._ Його штовхнули на тебе.
      _Лада._ Вiн i сам на ногах не тримався. Щось белькотiв... I пiсля цього десь зник. А ми всi пiшли на танцмайданчик...
      _Таня._ Нi, не всi. Олi не було. Вона теж десь зникла.
      _Еврика._ Тепер ясно "де"? З ним пiшла, з цим Вiктором.
      _Таня._ Що ти! У неї скоро весiлля! Їй, мабуть, набридло з нами, без свого Єдиного...
      _Еврика._ Вона теж не була тверезою, товаришу слiдчий.
      _Геннадiй._ А коли цього вечора Вiктор знову з'явився у вашiй компанiї?
      _Санько-Чорний._ Вiн прийшов на площадку вже iз своєю компанiєю.
      _Геннадiй._ I як почалася бiйка?
      _Еврика._ Вiн був агресивно настроєний i почав чiплятися до наших дiвчат.
      _Геннадiй._ А хто перший з ним завiвся? Знову Чорний?
      _Санько-Чорний._ Нi, нi, не я.
      _Геннадiй._ А хто ж?
      Усi мовчать.
      _Геннадiй._ У кого в руках був нiж?
      Усi мовчать.
      _Геннадiй._ Не раджу мовчати. Все одно довiдаємось.
      _Санько-Чорний._ Як?!
      _Геннадiй._ Простiше простого. Нiж зараз на експертизi, у всiх вас знiмуть вiдбитки пальцiв i установлять, хто тримав його останнiй.
      _Магнiтофон._ Якщо так просто, то навiщо це розслiдування?
      _Еврика_ (раптом до Санька-Бiлого). Постав чарку назад!
      _Геннадiй._ Щоб з'ясувати мотиви. I дати можливiсть злочинцю самому признатися.
      Санько-Бiлий, ставлячи чарку, перекидає тарiлку на пiдлогу.
      _Еврика._ Телепень!
      _Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Я пiду руки помию. Можна?
      _Геннадiй._ Чого ж. Iди, мий.
      Санько-Бiлий виходить.
      _Геннадiй._ Навiщо ви споюєте хлопця?
      _Еврика._ Нiхто не споює. Це тiльки сьогоднi йому воля, заради свята.
      _Лада_ (насмiшкувато). У Бiлого зараз перiод самоствердження.
      _Магнiтофон_ (до Лади). А ти чого мучиш хлопця? (До Геннадiя). Цей дурник по вуха закохався в неї, а вона ного навмисне дратує. До слiз.
      _Лада_ (обурено). Потрiбне менi це щеня?
      _Майя._ Та хiба тiльки малому треба стверджуватися у життi. Справа не в роках.
      _Магнiтофон._ Маєте рацiю, Майя. У кожного це по-своєму. Ось хоч би наша Лада. (До Лади). Скiльки я тебе, красуне, знаю - вся твоя багата фантазiя працює на феєрверки. Коли не збиваєш кого-небудь з нiг якимсь вибриком, то почуваєш себе обiкраденою. Хiба не так?
      _Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...
      _Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...
      _Таня._ А наяву все нижче падаєш... З нас усiх, мабуть, тiльки Еврика вже ствердився. Але, можливо, я його просто не розумiю...
      _Магнiтофон._ А що його розумiти?! Еврика типовий алкоголiк. У цьому званнi вiн уже давно утвердився.
      _Еврика._ Це в мене спадкове. Батько помер вiд запою.
      _Магнiтофон._ У тебе ж i мати була.
      _Еврика._ Матерi не було.
      _Санько-Чорний._ Ги-и!..
      _Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?
      _Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..
      Магнiтофон мовчки знизує плечима.
      _Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.
      _Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.
      _Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...
      Таня мовчить.
      _Еврика._ Говори!
      _Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).
      _Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!
      _Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?
      _Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.
      _Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?
      _Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...
      _Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?
      _Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?
      _Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."
      _Геннадiй._ З Денисом давно знайомi?
      _Еврика._ Як вам сказати? Не дуже.
      _Геннадiй_ (до Магнiтофона). А ви?
      _Магнiтофон._ Скоро чотири роки. З армiї. Нашi лiжка поряд стояли.
      _Денис._ З того часу i дружимо. Цей дивак завжди виручав мене. Iнодi через це сам потрапляв у халепу i вiдсиджував на гауптвахтi. I замiсть мене добровiльно нужники чистив. Дивна людина! Загадка природи.
      _Магнiтофон._ Нiчого ти, Денисе, так i не зрозумiв. (До Геннадiя). Вiн привiз iз собою кiлька своїх фiгурок. У нього ж золотi руки. I щоб я дозволив рукам, якi вирiзали Кентавра, нужники скребти!
      _Геннадiй_ (до Магнiтофона). А чому вами займався карний розшук?
      _Денис._ Справа давня. Його годинникова артiль оркестру, звичайно, не мала. В iншi оркестри чужу людину не приймали. От вiн i вирiшив свiй створити, iз вiльних хлопцiв... Але iнструментiв немає, грошей так само. Хотiв у багатих клубiв тим часом позичити. Непомiтно... Але тут мiлiцiя втрутилася...
      _Геннадiй._ Музична крадiжка?
      _Магнiтофон._ У всякому разi, до суду справа не дiйшла.
      _Еврика._ Дзигарики-ходики на поруки взяли.
      _Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, з викликом). Задля повного комплекту, товаришу слiдчий, я - дармоїд! Уже другий тиждень. А що?! По закону можна тимчасово не працювати!
      _Лада._ Нате i мої п'ять, щоб було - десять! Не вибрикуй. Сядь.
      _Геннадiй._ А де там ваш Бiлий подiвся? Денисе, пiди-но поглянь.
      Денис виходить.
      _Санько-Чорний._ Вiн, мабуть, вирiшив за одним рипом i душ прийняти.
      Раптом за дверима щось падає, звiдти долiтав несамовитий крик Дениса.
      _Денис._ Щеня! Iдiот! Додумався! Йолоп малахольний! (Втягує за комiр Санька-Бiлого до кiмнати, трусить його, продовжуючи кричати. Замахується кулаком). Я тобi зараз як врiжу! Я тебе навчу вiшатися, лушпайка, сопляк! Теж менi - самогубець знайшовся. Ох, iдiот який!.. (Випускає його з рук).
      Санько-Бiлий знесилено стоїть серед кiмнати.
      _Денис_ (збуджено, до всiх). Заходжу у ванну, а вiн вже вилiз на табуретку, i вiрьовка на шиї... Руки йому помити! (Знову замахуеться на Санька-Бiлого). Убив би гада!
      _Геннадiй._ Облиш його.
      _Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, жахаючись). Бiлий, так, значить, це ти... ти - Вiктора!..
      Санько-Бiлий раптом починає несамовито ридати. Його садовлять за стiл. Усi мовчать.
      _Майя_ (наливає склянку води). На. Випий води.
      _Санько-Бiлий_ (п'є i, впавши головою на стiл, знову ридає).
      _Лада._ Я ж казала що кiнець кiнцем вiн сьогоднi зареве!
      _Магнiтофон_ (зло). Досить, Ладо! (Смикнувши, знiмає парик з її голови). Може, оце заважає тобi говорити по-людськи.
      _Лада_ (вихоплює з рук Магнiтофона свiй парик, розлючено). Хамло! (Мало не плачучи). I всi ви тут хами! Не хочу бiльше вас бачити (пiдхоплюється i йде до дверей).
      _Магнiтофон._ Нехай iде. Набридла.
      _Геннадiй_ (до Лади). Залишiться!
      Лада покiрно сiдає у кутку на диванi, ховає парик у сумочку i починає причiсуватися.
      _Геннадiй_ (до Санька-Бiлого). Перестаньте ревти i вiдповiдайте на мої запитання. Ви вдарили ножем Вiктора?
      Санько-Бiлий продовжує схлипувати.
      _Геннадiй._ Був у вас нiж?
      _Санько-Бiлий._ Був...
      _Геннадiй._ Ви взяли його з цього ременя? (Показує на ремiнь з ножами на стiнi).
      _Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю...
      _Геннадiй._ Як це не пам'ятаєте?
      _Санько-Бiлий._ Я був п'яний. Дуже...
      _Еврика._ Сп'янiла людина не може не тiльки точно оцiнювати свiй внутрiшнiй стан, але й наслiдки своїх вчинкiв.
      _Денис_ (до Санька-Бiлого). Де ж ти напився?
      _Санько-Бiлий._ Тут.
      _Денис._ Як тут? Тобi не давали.
      _Санько-Бiлий._ Еврика дав.
      _Денис._ Неправда. Нащо брешеш? Еврика тобi нiчого не давав.
      _Санько-Бiлий._ Ви нiчого не бачили. Коли свiтло погасили i всi танцювали.
      _Еврика._ Ти щось, чоловiче, плутаєш. Сам, мабуть, крадькома налив собi.
      _Санько-Бiлий._ А що ж такого, що ти налив? Ти ще сказав: "Пий, почувай себе мужчиною! Затирають тебе". А що такого?!
      _Геннадiй._ Стаття така е. За споювання неповнолiтнiх. (До Санька-Бiлого). Нiж хто вам дав?
      _Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю... Якийсь туман був у головi.
      _Геннадiй._ А лiзти у бiйку була причина, Бiлий?.. Майте на увазi, сп'янiння не є пом'якшуючою обставиною. Навпаки. Розкажiть, що ви запам'ятали.
      _Санько-Бiлий._ Вiн кудись Ладу тяг, i я його вдарив.
      _Геннадiй._ Хто "вiн"?
      _Санько-Бiлий._ Ну, Вiктор... На танцмайданчику.
      _Лада_ (зло). Рятiвничок!
      _Геннадiй._ Ладо, Вiктор i справдi вас кудись тяг?
      _Лада._ Вiн, як тiльки прийшов на танцi, схопив мене за руку i сказав: "Вийдемо звiдси. Повинен негайно щось сказати тобi!" А вигляд у нього був!
      _Еврика._ "Щось сказати"? Зрозумiло, чого вiн вiд тебе хотiв.
      _Лада_ (до Еврики). Зрозумiло чи не зрозумiло, тiльки раптом навколо мене зчинилася штовханина. Пам'ятаєш? Ти ледве витяг мене з цiєї бiйки.
      _Денис_ (до Еврики). Ну от. А ти тут Таню приплутав...
      _Геннадiй_ (до Лади). I Вiктор нiчого вам не сказав?
      _Лада._ Вiн не встиг.
      _Еврика._ Ревнивець Бiлий, недовго думаючи, ударив його ножем... Ну тепер все ясно... (До Геннадiя). Всi iншi можуть бути вiльнi, товаришу слiдчий?
      _Геннадiй._ Менi, на жаль, не все ясно. Зокрема, що ще трапилося тут, у квартирi. Перед тим, як пiшли на танцi.
      _Санько-Чорний._ Яке це має значення тепер?
      _Геннадiй._ Певно, має, коли я цiкавлюсь.
      Дзвонить телефон. Нiхто не бере трубки. Всi мовчки дивляться на апарат. До телефону пiдходить Геннадiй.
      _Геннадiй._ Слухаю... Так, Андрiю, це - я. Ти звiдки дзвониш?.. З лiкарнi?.. Добре. Зараз приїду. (Кладе трубку. До всiх). У нас дуже цiкава бесiда. Але мусимо перервати її. На пiвгодини. Всiх прошу залишатися в квартирi.
      _Еврика._ Навiщо?
      _Геннадiй._ У цiй квартирi у суботу було вчинено ще один злочин... I ми повиннi до кiнця у всьому розiбратися.
      Геннадiй виходить. Згори раптом знову долiтають звуки фортепiано. Знову - "Собачий вальс".
      _Магнiтофон_ (розгублено). Подумати тiльки: люди спецiально купують пiанiно, щоб мати змогу грати "Собачий вальс"...
      Лада хапає з полицi металевий свiчник i з усiх сил б'є ним по трубi парового опалення. Звуки пiанiно обриваються.
      Кiнець першої подiї
      Подiя друга
      Та сама кiмната. Той самий святковий стiл. Всi нерухомо сидять на своїх мiсцях у тих самих позах, як i в кiнцi першої подiї. Немає тiльки Геннадiя. Довга пауза. Еврика повiльно i розмiрено стукав виделкою по тарiлцi.
      _Денис_ (раптом кричить Еврицi). За-мов-кни!!
      _Еврика._ А я нiчого не сказав. (Перестає стукати).
      Мовчанка. Магнiтофон пiднiмається i починає ходити по кiмнатi. Всi стежать за ним. Вiн пiдходить до полицi з книжками i дмухає на книжки.
      _Магнiтофон._ Ну й пилюки зiбралося.
      _Таня_ (до всiх, тихо). Що ж це робиться?.. Як же це?.. Який iще такий злочин?..
      Мовчанка.
      _Еврика._ I це називається друг дитинства? Менi жаль твого дитинства.
      Мовчанка.
      _Магнiтофон_ (продовжуючи ходити, бере в руки колоду карт i машинально перетасовує їх). Ось тобi i казенний дiм... Ось i благородний король... I рання дорога... Одним словом, оце тобi, бабусю, й Юрiя!..
      _Денис_ (розгублено). Щось неймовiрне...
      _Санько-Чорний._ Невже ще одне вбивство?!.
      _Магнiтофон._ А тобi, Чорний, i передачi нiкому буде носити...
      Санько-Чорний пiдхоплюється i мовчки прямує до дверей.
      _Денис._ Ти куди?
      _Санько-Чорний_ (зупиняється бiля дверей, обводить всiх поглядом). Менi з вами бiльше нiчого тут робити!
      _Магнiтофон._ Нiхто звiдси поки що не вийде.
      _Санько-Чорний_ (урочисто). Я вам бiльше нi в чому не вiрю. Хто ви такi зрештою?!
      _Магнiтофон._ А ти хто?
      _Еврика._ Вiн? Жалюгiдний боягуз. Дуже поширений у природi тип. Коли страшно - кусається першим. Краще випий i заспокойся. (Наливає йому i собi чарку). Одна з головних причин утворення неврозiв - так звана "конфлiктна ситуацiя". Пий!
      _Санько-Чорний._ А може, я не хочу бiльше пити з тобою!
      _Еврика._ Чому "зi мною"?
      _Санько-Чорний._ Нi з ким не хочу!
      _Магнiтофон._ В лавах жерцiв Бахуса починається розкол.
      Колода вислизає з рук Магнiтофона, i карти вiялом лягають на пiдлогу. Нiхто їх не пiднiмає.
      _Еврика._ Вiн нас не знає! Вiн нам не вiрить! (До Санька-Чорного). Так чому ти сюди ходиш?.. Хто тебе тягне?
      Санько-Чорний мовчить.
      _Еврика_ (пiдiймає пляшку горiлки). Може, вона, рiдненька? А крiм того, хлiб, сосиски, сир голландський та iнша гастрономiя. Одне слово, можливiсть надудлитися i нажертися за його рахунок (киває на Дениса). А цей ударник виробництва вколює, цей фiлантроп ладен поїти i годувати тебе, дармоїда, цiлими тижнями. Чорний, а ти сам розумiєш, що ти паразит, блощиця, нахлiбник?!. Що?! Не подобається? Чи, може, я помиляюсь, Денисе?
      _Денис_ (знiяковiло). Нащо ти його так... Хiба справа в сосисках... I, зрештою, я сам знаю, з ким i як менi дружити.
      _Еврика._ Денисе, я просто пояснив йому, що вiн являє собою на сьогоднiшнiй день i що його з тобою зв'язує. А ти вiзьми ще одну халтурку, щоб Чорний мiг повалятися тут i взавтра (показує на розкладушку у кутку). Будь ласка!
      _Магнiтофон._ Якщо вже почали, засукавши рукава, боротися за справедливiсть, Еврико, не забудь i про таку дрiбницю: за чий рахунок у цьому домi з'являється трикляте вино i закусь для всiх. За рахунок того ж самого благодiйника i годувальника Дениса. Може, ти думав, що все з неба падає? Ти теж, до речi, не вiдмовляєшся. I вiд його кустарних подарункiв так само...
      _Еврика._ Маг, я не думаю, що ми такi дрiб'язковi...
      _Магнiтофон._ Ти перший почав - я продовжив. Легко бути широкою натурою за чужий рахунок... Ось Денис мовчить, але ж ми всi його боржники, Еврико. Тiльки якого бiса вiн усе це робить?!
      _Денис._ Припинiть цi дурнi розмови.
      _Еврика_ (до Дениса). Почекай! (До Магнiтофона). Поясню i це. Денис людина самотня. I ми його сiм'я...
      _Майя_ (до хлопцiв). Пробачте, але чому ви говорите про присутню людину у третiй особi? Адже це неприємно. Негарно. Образливо!
      _Еврика_ (не звертаючи на Майю уваги) ...Ми його сiм'я! Без нас вiн що?.. Бедуїн у пустелi. Обруч без дiжки.
      _Денис_ (пiдхоплюється). А пiшли б ви всi!.. (Вибiгає з кiмнати).
      Пауза.
      _Таня._ Що ви робите?!. (Вибiгає услiд за Денисом).
      _Магнiтофон._ Ти, Еврико, тут усьому бiда. (Пiдходить до вiкна i повертається до всiх спиною).
      _Еврика_ (iронiчно). Ах, скажiть, будь ласка! Вовк та семеро козенят? Може, й ти козеня? (Показуючи на всiх по черзi, крiм Майї). I ти?.. I ти?.. I ти?.. I, може, саме це вас всiх зiгнало в одну полохливу отару? А як гадає стороння дiвчина Майя?
      _Майя._ Я справдi людина стороння, випадкова, i не знаю, що вас гуртувало ранiше... Але в цей момент, зараз, об'єднує звичайнiсiнький страх.
      _Еврика._ Чого нам боятися, дiвчино Майя? Кiнця свiту? Страшного суду?
      _Майя._ Може, й суду, але я говорю не тiльки про злочин i вiдповiдальнiсть за нього. Це - страх елементарний, як гранчаста склянка. Я говорю про iнше: ви всi боїтесь, щоб вашi невисловленi думки не прочитав сусiд по столу. Боїтесь, що справжнє нутро кожного зараз вивернуть, як кишеню, i всi вашi "цiнностi", весь ваш особистий капiтал буде виставлено напоказ. Це було б дуже прикро, особливо для тих, хто виявиться сьогоднi нi в чому не винним.
      _Лада._ Жахливий вечiр!
      _Магнiтофон._ Загибель Помпеї...
      Входить Денис, за ним Таня. Денис пiдходить до столу i наливає собi вина.
      _Таня_ (пiдходить до Магнiтофона). Вiн сказав: через пiвгодини... А вже бiльше минуло...
      _Магнiтофон._ Скучила за ним?
      _Таня_ (до Магнiтофона). Я тебе благаю, Володю... Щось дике тут вiдбувається... Зроби що-небудь... щоб усе знову стало на свої мiсця...
      _Магнiтофон._ Гаразд. Спробую... (До всiх). Все ж таки, хлопцi, що мав на увазi слiдчий? Про який iще злочин могла йти мова? Давайте самi розберемося, поки його нема.
      _Еврика._ А що розбиратися? Денисе, ти цього Геннадiя добре знаєш? Вiн не мiг взяти нас на пушку? Як лопухiв.
      _Денис._ Не думаю. Вiн не такий. Але тут, у квартирi, нiчого не могло статися! Маячня якась!..
      _Таня._ Всi були на очах, разом... Хоч, правда, тiльки в кiмнатi.
      _Еврика._ Виходили, звичайно, на кухню... Але квартири нiбито не залишали.
      _Магнiтофон._ Давайте встановимо, хто куди виходив i що робив. Послiдовно. Хвилину за хвилиною. Крок за кроком.
      _Лада._ Спитайте Бiлого: може, вiн щось встиг i тут накоїти. А ми будемо голову собi сушити, розбиратися.
      _Денис_ (зло). Ну, Бiлий, кажи! (Штовхає його у бiк).
      Санько-Бiлий щось невиразне белькоче, мукає.
      _Майя._ Вiн же не в собi. Навiть не чує нiчого. Зовсiм втратив людський вигляд. Покладiть його де-небудь.
      Еврика пiдводить Санька-Бiлого i влаштовує на розкладушцi у кутку. Пiдкладає йому пiд голову подушку.
      _Санько-Бiлий_ (вiдштовхує Еврику). Iди... (Заривається головою пiд подушку i повертається обличчям до стiнки).
      _Магнiтофон._ Давайте згадаємо той вечiр.
      _Денис._ Ми повернулися з кiно: я, Таня i Оля. Це було десь о восьмiй. Потiм прийшов Чорний. За пiвгодини всi зiбралися. Ну, випили. А потiм цей Вiктор з'явився... Та ви самi все не знаєтє... Iще пили. У фанти грали, танцювали...
      _Лада._ А, до речi, Магнiтофон сам перший i зник. Ще перед фантами.
      _Еврика._ Так, так... пригадую... Довгенько тебе не було. За сигаретами бiгав?
      _Магнiтофон._ Нi.
      _Еврика._ Але ж виходив з кiмнати?
      _Магнiтофон._ Навiть з квартири. Та злочину нiякого не вчинив. Навпаки, захищав справедливiсть.
      _Санько-Чорний_ (гiрко). Умгу!..
      _Еврика_ (до Магнiтофона). А як ти доведеш, що нiякого злочину не вчинив?
      _Магнiтофон._ У мене є свiдок.
      _Еврика._ Хто?
      _Магнiтофон._ Ось - Чорний.
      _Таня._ Ага! Чорний теж тодi зник i у фанти навiть не грав.
      _Еврика_ (скептично). Який свiдок! Я його у ваннi знайшов.
      _Денис_ (до Санька-Чорного). А чого ти раптом у ванну полiз?
      _Санько-Чорний._ Хотiв скупатися.
      _Лада._ Не бреши!
      _Санько-Чорний._ Ну, значить, хотiв вiдкрутити ванну i продати "налiво".
      _Еврика._ Дивлюсь, а вiн хропе у сухiй ваннi, голий, в самих трусах. Добре, що хоч воду забув пустити.
      _Магнiтофон._ Коли ти його там знайшов? Пiсля фантiв? Це коли уже всi танцювали. А ми з ним iз кiмнати виходили ранiше.
      _Денис._ Так ви разом десь тинялися? Оце новина!
      _Лада_ (до Санька-Чорного). Того ти хотiв зараз утекти (передражнює). "Я вас не знаю! Я вас не хочу!.." Значить, совiсть нечиста. Куди ви ходили?
      _Санько-Чорний._ Не ходили, а їздили... тобто пiдiймалися...
      _Еврика._ Як це - "пiдiймалися"?
      _Санько-Чорний._ У лiфтi...
      _Денис._ Каталися, дiтоньки?
      _Лада_ (зло). "Дiтоньки"! Нахлисталися!..
      _Санько-Чорний._ Вiн мене вивiв на сходи, посадив у лiфт i повiз на останнiй поверх.
      _Денис_ (похмуро, до Магнiтофона). Для чого ти його вiз?
      _Магнiтофон._ Я вже сказав - заради справедливостi.
      _Лада_ (нервово до Магнiтофона). Ти будеш розповiдати чи нi?
      _Магнiтофон._ Та не треба цього ворушити. Дурна iсторiйка.
      _Таня._ Кажи!
      _Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...
      _Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...
      _Денис._ За що?
      _Санько-Чорний._ Значить, було за що.
      _Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.
      _Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.
      _Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.
      _Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.
      _Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.
      _Лада._ Ну i як: завищав?
      _Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?
      _Санько-Чорний._ Умгу.
      _Денис._ Значить, Маг i Чорний вiдпадають. Хто iще виходив?
      _Лада._ До речi, ти теж на мiсцi не сидiв, бiгав по квартирi.
      _Денис._ Але ж я господар. В мене - обов'язки: то попiльничку витрусити, то з пляшками розiбратися, то...
      Несподiвано дзвонить телефон. Нiма сцена.
      _Денис_ (бере трубку злякано). Так... Веприк слухає... Клуб? Який клуб? (Повертається до друзiв i робить заспокiйливий жест. Зовсiм iншим тоном). Це не клуб!.. Ах, ви - клуб!.. Ясно... Оздобити? Гаразд... Можна. Можна рiзьбу зробити... Iнктрустацiя, звичайно, теж приємна рiч... Що-що?.. Рiзьба завжди доречна!.. Не розумiю... Сосновi рами? Каркаси?! Якi каркаси?!! (Гнiвно кидає трубку).
      _Магнiтофон._ Знову кличуть цвяхи у дошки забивати? Такого майстра! Iдiоти!
      Знову дзвонить телефон. Денис не хоче брати трубку, гiрко знизує плечима: "Що я їм, шабашник який-небудь..."
      _Магнiтофон_ (бере трубку). Нi, не перервали... Нi, майстер з вами не буде розмовляти... Вiн зайнятий - Венеру Мiлоську зараз рiже. На весь зрiст... Не розумiєте?.. Мiлоську, кажу... А рами самi навчiться збивати. Так-так? Дуже просто: молоток i жменя цвяхiв... Чао! (Кладе трубку. До всiх). Отже, продовжимо. Денис теж вiдпадає. Бiлий нiкуди не виходив. Єдиного зовсiм не було того вечора. Залишається Еврика. Наскiльки я пам'ятаю, Еврика виходив з Олею.
      _Еврика_ (iронiчно). Чiпка в тебе пам'ять. Це було тодi, коли я витягав з ванни Чорного, наприкiнцi фантiв. Ти ж сам був "самоваром" i присудив нашим фантам поцiлуватися.
      _Магнiтофон._ Для цього не обов'язково йти у ванну кiмнату.
      _Еврика._ А може, вона соромилася при всiх.
      _Лада._ Щось довгенько ви там цiлувались. З пiвгодини.
      _Таня._ Скористався, що Єдиного не було!
      _Еврика._ Якi пiвгодини? Може, пiвхвилини. А ти що з хронометром стежила?
      _Лада._ Нi, пiвгодини. Я точно знаю. У мене якраз заболiла печiнка, i я випила лiки. А вони тiльки через двадцять хвилин бiль знiмають. А вас з Олею все не було...
      _Еврика._ А ти нiде не занотувала, скiльки часу я витягував Чорного з ванни, одягав. Може, всi двадцять хвилин.
      _Лада._ I не тiльки цi двадцять хвилин. Потiм ще прийшов Вiктор, всi танцювали, i вiн вмикав свiтло. А тебе все ще не було...