Володимир Леонiдович КАШИН
      ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
      Драма
      Дiйовi особи
      _Денис Веприк_, 23 роки, червонодеревник
      _Еврика_ (Костя Тригуб), 27 рокiв
      _Магнiтофон_ (Володя Хмара), 23 роки
      _Геннадiй Бакланов_, 26 рокiв
      _Санько-Чорний_, 19 рокiв \ - двоюрiднi
      _Санько-Бiлий_, 16 рокiв / брати
      _Єдиний_, 22 роки
      _Таня_, 19 рокiв - студентка
      _Лада_, 18 рокiв - демонстрантка Будинку моделей
      _Майя_, 25 рокiв
      _Медсестра_, лiтня жiнка
      _Мати Санька-Бiлого_, 37 рокiв
      _Слiдчий_, лiтнiй чоловiк
      _Мiлiцiонер_ ______________________________________________________________________
      Пролог
      Розмовляють _Таня_ i _медсестра_ у бiлому халатi.
      _Таня._ Я про того питаю, що пiдiбрали бiля танцмайданчика в суботу...
      _Медсестра._ Ти йому хто будеш?
      _Таня._ Нiхто. Просто билися на моїх очах...
      _Медсестра._ Його вже немає. Сьогоднi помер.
      _Таня._ Боже мiй!
      _Медсестра._ Ножем зачепили печiнку... А не знаєш, хто його так?
      _Таня_ (механiчно повторює). Ножем?..
      _Медсестра._ I нiж той знайшли бiля танцмайданчика. Кажуть, з дерев'яною ручкою, рiзьбленою...
      _Таня_ (скрикує). Рiзьбленою?! (Розгублено). Нi, нi... не може бути!
      _Медсестра._ Почекай, серденько. Тут слiдчий прийшов... Я зараз покличу, розкажеш йому, що знаєш... (Йде).
      _Таня_ (до себе). Нi-i-i... Нi! (Бiжить у протилежний бiк).
      Подiя перша
      Бачимо добре умебльовану кiмнату. Меблi - кустарнi, рiзьбленi. У кутку величезний диктовий макет стародавнього бога вина i веселощiв Бахуса. Ледь задрапiрований у плащ, у сандалiях на босу ногу, з величезним животом-барилом, в оточеннi виноградної лози, вiн шкiрить зуби у хмiльнiй посмiшцi. Пiд макетом - велика свiчка.
      Над дверима кiмнати на всю стiну висить плакат: "*НЕ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ*". Посерединi - овальний стiл, заставлений тарiлками i пляшками, на ньому - букет квiтiв. Над диваном - полiрована дощечка з великою яскраво-зеленою кнопкою, поряд табель-календар. У кутку тумбочка з телефоном. На стiнi - шкiряний ремiнь з набором рiзьбярських ножiв, встромлених у пази. Пiд стiною - розкладачка.
      В кiмнату входить, мугикаючи арiю Тореадора, _Денис Веприк_ з тарiлкою вишень у руках. Вiн їсть вишнi i крiзь вiдчинене вiкно стрiляє кiсточками у перехожих.
      _Денис_ (весело звискуючи, вiдхиляється вiд вiкна). Ола-ла! (Знову подається до вiкна i стрiляє). За молоком. (Стрiляє). Єсть! (Регоче). Прекрасна незнайомко, це марсiяни лапшу з неба кидають... (Вiдходить вiд вiкна, ставить тарiлку на стiл, роззирається). Через сорок хвилин я з'явлюся на бiлий свiт, а їх iще нiкого немає. Починати життя самотником?! Бр-р!.. (Бере з шафи будильник i накручує пружину). Рiвно о сьомiй продзвенить сигнал, що двадцять три роки тому народився майбутнiй червонодеревець Денис Веприк. (Ставить будильник на поличку. Сердито). Але чого вони не йдуть?! Найбiльш нудна справа чекати своєї появи на свiт. Попрацювати хiба?.. Нi, мабуть... (Бере з тарiлки жменю вишень, їсть їх i знову стрiляє кiсточками у вiкно). I-є-є-х! (Стрiляє. Ображено). А ця навiть не обернулася...
      У передпокої лунає дзвiнок.
      Нарештi! (Натискає зелену кнопку над диваном). Прошу, прошу витирайте калошу. (Набирає кумедної пози.)
      Входить _Геннадiй._
      _Геннадiй._ Добридень.
      _Денис._ Привiт! (Набирає звичайної пози). Вам кого?
      _Геннадiй._ Вас, Денисе Андрiйовичу.
      _Денис_ (вглядаючись, розгублено-радiсно). Ти?! Це ти?! Хо! Протрiть мої очi! (Кидається обiймати гостя). Ах ти, Генко! Куряча ти лапа!.. А я думав, пропала людина у просторах Сибiру! Стiльки рокiв!.. Значить, отямився i повернувся у цивiлiзований свiт... I пам'ятаєш, що у мене сьогоднi день народження! От що таке друг дитинства! (Оглядає Геннадiя з усiх бокiв). Ану повернися, синку!
      _Геннадiй._ День народження?! Гм... Про день народження, правду сказати, не пам'ятав. Взагалi, я до тебе в iншiй справi...
      _Денис._ Нiяких справ! Сьогоднi день народження - i все! Ну то як ти? На старiй квартирi живеш?
      _Геннадiй._ Поки що на старiй.
      _Денис._ Зараз прийдуть хлопцi. I дiвчата. Якусь чудачку i для тебе придумаємо.
      _Геннадiй._ Для мене не треба придумувати.
      _Денис._ Сам звик свої справи влаштовувати, знаю тебе, знаю. Ну, розказуй, як жив, що робив?..
      _Геннадiй._ Працював на трасi. Труби пiдвозив. Учився... Усього було: i труд, i романтика, i пригоди...
      _Денис._ А ми тут дерево стружемо. Вiкна робимо. План женемо. Нудьга. От тiльки вдома розважую душу... (Обводить жестом кiмнату). Усе своїми руками.
      _Геннадiй_ (показуючи на дерев'яного Бахуса). I цього громадянина?
      _Денис._ Це - Бахус. Бог вина... Звичайно, i його. Єдиний, правда, допомiг. Ескiз намалював.
      _Геннадiй._ Єдиний? Це хто - художник?
      _Денис._ Трохи малює. Єдиний вiн у своєї Олi. Вона його так назвала... Ну та прийде, якщо повернувся з вiдрядження, - побачиш... Зараз тут усi будуть. Повний комплект.
      _Геннадiй_ (показуючи на Бахуса). Значить, це тепер твiй бог? А храм - забiгайлiвка?
      _Денис._ Нi, ми вдома гуляємо. Мої друзi люблять гарну обстановку... А в тебе хiба немає свого бога?
      _Геннадiй._ Тiльки заповiдi.
      _Денис._ Правила дорожнього руху?
      _Геннадiй._ Розкажу потiм... (Показує на великий табель-календар на стiнi). А це що?
      _Денис._ Календар.
      _Геннадiй._ Барвистий! Буднi теж червонi...
      _Денис._ Червонi. Це коли вiдзначаємо якусь дату, подiю внутрiшнього масштабу.
      _Геннадiй._ Ну от минулий четвер?
      _Денис._ Я одержав премiальнi.
      _Геннадiй._ А ось це?
      _Денис._ Дай пригадаю... Здається, Лада дiстала французький парик. Нi, це коли Маг, - є такий славний хлопець - любитель музики, ми його Магнiтофоном називаємо, - вимiняв японський транзистор "Сонi"... А це... здається, лев заричав у нашому зоопарку... чи з нагоди дощу... У такi днi збираємося експромтом, i дата зафарбовується... А сьогоднi, навпаки, - все заздалегiдь пiдготовано. Стiл, як бачиш, уже накрито.
      _Геннадiй_ (iронiчно). Щось багатенько у тебе таких визначних дат.
      _Денис_ (показує на Бахуса). Старий дуже злиться, коли довго не приносимо йому жертви. (Раптом). Ой!
      _Геннадiй._ Що таке?
      _Денис._ Є у мене один приятель. Костянтин. Начитаний. Ми його Еврикою називаємо... Але - мурло. Цивiлiзоване мурло - тюльку жере. З головками i хвостами. Найкраща для нього закусь. Як я забув! Пробач, Гено, ми ще наговоримося. Я миттю. Гастроном навпроти. Почуєш дзвiнок, тисни на кнопку (показує на кнопку на дошцi) - автоматика. Дверi самi вiдчиняться... Я зараз. (Вибiгає).
      _Геннадiй_ (роззирається у кiмнатi, пiдходить до телефону, набирає номер). Прокуратура? Менi Гаркушу... Андрiй? Це - Геннадiй. Я на квартирi у Дениса... Так. Як чого?.. Вони всi тут будуть... Вбивця теж... Можливо, i нова його жертва... Ну гаразд, гаразд... Обiцяю... Слово честi! (Кладе трубку).
      Дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає кнопку на дошцi. Входить _Еврика_ з пляшкою в руках.
      _Еврика_ (вглядаючись у незнайомого). Де господар?
      _Геннадiй._ Вийшов.
      _Еврика._ А ви хто будете?
      _Геннадiй._ Ну, як вам сказати... Сусiда Веприкiв, однокашник.
      _Еврика._ Не чув про таких.
      _Геннадiй._ Це було давно, на старiй квартирi.
      _Еврика._ Так де все-таки Денис?
      _Геннадiй._ Побiг за тюлькою для якогось, сказав, мурла.
      _Еврика._ Слiд було б розбити цю пляшку об його голову. (Ставить пляшку на стiл). Щороку виловлюють тисячi тонн тюльки. А цей нездара не може запастися ста грамами.
      Чути дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає на кнопку. Входить _Магнiтофон._ У нього в однiй руцi магнiтофон, який вiн вмикає на порозi (чути урочистий марш), у другiй - загорнута в газету пляшка.
      _Магнiтофон._ Привiт! (Вимикає магнiтофон, розгортає газету i ставить пляшку на стiл). А де Денис, на кухнi?
      _Еврика._ Зараз прийде.
      _Магнiтофон._ Ну що ж, послухаємо поки що Харiсона. (Знову вмикає магнiтофон, влаштовується у крiслi, заплющує очi i слухає музику).
      Дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає на кнопку. Вбiгає _Денис._
      _Денис._ Ух! Ви вже тут? (Кладе на стiл кульочок з тюлькою). Познайомилися? Це - Ген, можна сказати - друг дитинства. Оригiнал! Один з тих, котрi їздять за пiснями не в Москву, а до Сибiру... (До Геннадiя). А це - мої теперiшнi друзi. Еврика - енциклопедист, але iнодi - скептик i пан Магнiтофон - жертва музики... Так хотiв створити свiй оркестр, що цiєю справою довелося займатися i карному розшуку... Хлопцi правильнi. Познайомишся - сам розберешся.
      _Магнiтофон._ Реклама - ворог людини. Краще тримай презент. (Кидає Денису запальничку).
      _Еврика_ (пiдходить до Дениса, бере в нього запальничку). Не наша... Мейд iн... Газова. Фiрмова рiч. (Запалює. До Магнiтофона). З якого неба впала?
      _Магнiтофон._ Заспокойся. Твоїй монополiї не загрожує. Брат з гастролей привiз.
      _Еврика_ (повертаючи запальничку). Тему вичерпано... А вiд мене, Денисе, маєш iталiйську краватку. Вiдриваю з м'ясом. (Витягає з кишенi величезну модну краватку). Носи до гроба.
      _Магнiтофон._ З нею нi в який гроб не влiзеш.
      _Денис._ Давай. У господарствi одинокої людини усе згодиться.
      _Геннадiй_ (до Дениса). А де твоя бабуся Нюра?
      _Денис_ (сумно). Минулого року... Старенька була... Тепер живу один.
      _Геннадiй_ (береться за рiзьблений стiлець, що стоїть у кутку, розглядає його). Яка краса! (Хоче сiсти).
      _Денис._ Слухай, не бери ти його (киває на стiлець), вiн нещасливий.
      _Геннадiй._ Чому?
      _Денис._ У суботу на ньому сидiв хлопець, з якого потiм зробили вiдбивну.
      _Геннадiй_ (витягає стiлець на середину кiмнати). Хто зробив?
      _Денис._ Стiлець - я...
      _Геннадiй._ А "вiдбивну"?
      _Денис._ Усi i нiхто.
      _Геннадiй_ (сiдає на стiлець). Зручний.
      _Денис._ Той теж так сказав... Хоч йому не все тут подобалося.
      _Магнiтофон._ Особливо - ми.
      _Еврика_ (до Магнiтофона). А Оля?
      _Магнiтофон._ Хiба Оля? Швидше - Лада...
      _Еврика._ Можливо... Лада - це одвiчне яблуко незгоди. Через неї завжди неприємностi, от цiєї суботи на танцмайданчику теж...
      Чути дзвiнок у передпокої. Денис натискає на кнопку. У прочинених дверях з'являється пiднятий на палицю череп. З-за дверей лунає голос _Лади:_ "Хелло!" З'являється Лада - струнка, красива дiвчина. Вона модно, навiть вишукано зодягнена. На головi - пишна попеляста перука.
      _Лада_ (помiчає незнайомого. До Геннадiя). Мене звуть Ладою. А це (пiднiмає череп) Пепiчек. Колись - душевна людина.
      _Геннадiй._ Де ви його взяли?
      _Лада_ (поглядаючи на Еврику). Вiн зрадив мене, i це все, що вiд нього залишилося... Тепер з нього, мабуть, можна зробити тiльки бра... А знаєте, це iдея!..
      _Еврика_ (бере череп з рук Лади). Бiдний Пепiчек!
      _Магнiтофон_ (до Лади). Краса i жорстокiсть - гримуча сумiш.
      _Еврика_ (до Геннадiя). Обережно! Лада завжди при зброї.
      _Магнiтофон_ (до Геннадiя). Ризикуєте стати її жертвою.
      Еврика повертає череп Ладi.
      _Геннадiй._ I ви зможете спокiйно засинати при свiтлi такого нiчника, Ладо?
      _Лада_ (до черепа, показуючи на Геннадiя). Не бiйся, Пепiчек, дядя не кусається.
      _Геннадiй_ (усмiхаючись). Майже дотепно.
      _Лада._ А взагалi, менi набридла ця пластмасова iграшка (Денису), i я дарую її тобi, Денисе. (Ставить череп на святковий стiл). Рости великий i не зраджуй.
      _Денис_ (розводить руками). Лада у своєму амплуа. Не може без фокусiв!
      _Магнiтофон_ (до черепа). Лисий... (до Лади). Ладо, твiй парик буде йому до лиця.
      _Лада._ Вiн i менi до лиця. (Виймає з сумочки люстерко). У цих тролейбусах жахлива штовханина. I нiчого розумнiшого досi не придумали, крiм "наймайте таксi!" А де дiвчата? Моя Тетянка, Олька?
      _Денис._ Таня обiцяла навiть ранiше прийти, допомогти... I немає. Тут iще одна дiвчина, можливо, прийде... Майя...
      _Лада_ (не вiдриваючись вiд люстерка). Майя? Хто така?
      _Денис._ Мила людина.
      _Лада._ Дивись! Тетянка ревнива...
      Дзвiнок у передпокої.
      _Денис_ (натискаючи на кнопку). Не з тiєї опери. Майя рiзьбярством цiкавиться. Ясно?!
      Вбiгає захеканий _Санько-Чорний._
      _Санько-Чорний._ Салют! (Роззирається). А родича мого ще не було? Ми з Бiлим розминулися.
      _Денис_ (до Геннадiя). Двоюрiднi брати. Обоє Саньки, тiльки один бiлявий, а другий чорнявий. Ми їх так i звемо - Чорний та Бiлий, щоб не плутати.
      _Санько-Чорний_ (виймає з кишенi пляшку i ставить її на стiл. Вона закоркована кукурудзяним качаном). Ось!
      _Магнiтофон._ Знову вигнали з роботи?
      _Санько-Чорний._ По-перше, це теж майже коньяк. "Три буряки". По-друге, не з роботи, а з апарата. А по-третє, я i не думаю влаштовуватися нi на яку роботу. (Витягує з другої кишенi гумовi соски, нанизанi на нитку, як намисто). Новонародженому! (Вiшає їх Денисовi на шию). Щоб смоктав горiлку тiльки через соску... А пелюшки, мабуть, Бiлий принесе!.. (Пiдходить до столу, щось смакує. До Дениса). Вмираю - їсти хочу.
      _Еврика._ Тут горлянка пересохла, i то терпимо. Вiдiйди!
      _Лада._ Не роби з їди культу.
      _Денис._ Уже небагато залишилося...
      Дзвiнок у передпокої. Входить _Санько-Бiлий._ На його витертих джинсах нашито бахрому. Довге, бiляве волосся сягає плечей. Яскраво-оранжева сорочка дуже випинається на животi. Через плече висить гiтара. Вiн витягає з-пiд сорочки велику кришталеву вазу. До Дениса: "На!"
      _Магнiтофон_ (присвиснувши). Ого!
      _Денис._ Ти що, здурiв?!
      _Санько-Чорний._ Ох i заробиш вдома!..
      _Санько-Бiлий._ Нiчого, викручусь.
      _Денис._ Краще зараз же вiднеси її назад.
      Санько-Бiлий, насупившись, мовчить.
      _Лада_ (iронiчно). Дитина ось-ось заплаче.
      _Санько-Бiлий_ (показує Ладi кулак). Зараз сама заплачеш!
      _Денис._ Гаразд. (Бере вазу i ставить її на поличку). Потiм розберемося. (Бере якусь дерев'яну фiгурку, сiдає у крiсло i чистить фiгурку наждачним папером).
      Еврика сидить бiля столу i пiдкидає на краю його сiрникову коробку. Санько-Чорний тим часом знову щось хапає зi столу i жує. Геннадiй продовжує розглядати кiмнату. Пiдходить до ременя з набором ножiв.
      _Лада_ (дивиться на годинник). Ох, ще двадцять хвилин зеленої нудьги!.. Давайте хоч потанцюємо. Маг, пошукай що-небудь у своїй коробцi.
      _Магнiтофон._ Конкретнiше. Чого тобi пошукати? Древнiй блюз?
      _Лада._ Менi набридла твоя тягуча, як макарони, музика. Дай що-небудь ритмiчне, свiже, незалапане. Який-небудь рок.
      _Магнiтофон_ (таємничо). А ти пробувала танцювати пiд Шостаковича?
      _Лада._ Ге-нi-аль-но!.. Це твоя iдея?
      _Магнiтофон._ Продам недорого.
      _Геннадiй_ (виймає один нiж з ременя). Якi гарнi рукоятки! (До Дениса). Сам рiзав?
      _Денис_ (гордовито). А хто ж?!
      _Геннадiй_ (багатозначно). Тонка робота. (Вставляє нiж назад у паз ременя).
      _Еврика_ (до Санька-Бiлого). Чого ти стовбичиш пiд тiєю вазою? Не горюй, iди-но сюди!
      Санько-Бiлий пiдходить до Еврики.
      _Санько-Бiлий_ (запобiгливо). Пiдемо завтра на пляж, Еврико?
      _Еврика._ Як усi, так i ми.
      _Санько-Чорний._ А я не пiду. Ви ж знаєте, я боюся купатися у рiчцi. Iнший раз пливеш i здається, що раптом хтось кусне пiд водою. А хто - так i не знатимеш... Бр-р!..
      _Лада._ Трагiчна людина. А я у водi почуваю себе жабкою. Це дуже приємно. Хочеться навiть покумкати. Тiльки щоб нiхто не чув.
      _Магнiтофон._ Чого б це? Адже завжди ти намагаєшся кумкати так, щоб усi чули.
      _Еврика_ (до Геннадiя). Вони обоє з привiтом. Особливо Чорний. Вiн, наприклад, завжди у кутку сiдає.
      _Санько-Чорний_ (швидко). Щоб усiх бачити. Що ж тут такого?
      _Еврика._ Боїшся, щоб тобi в спину нiхто не дивився. Лiкуватися треба.
      _Денис._ Не лiкуватися, а пити з меншим ентузiазмом.
      _Санько-Чорний._ От i пий собi без ентузiазму... До речi, з тобою нiколи не буває такого, коли вип'єш: немов всюди повно битого скла. I варто ледь-ледь поворухнутися, як воно може вп'ястися у тiло. I у ротi теж... Боюсь тодi язиком ворухнути, щоб не наколотися...
      _Еврика._ Я ж казав.
      _Лада._ Чорний, досить мiстики! (До всiх). Давайте пограємо у що-небудь! (Пауза). У що б його пограти?..
      _Геннадiй._ А у що ви завжди граєте?
      _Лада._ Завжди?.. (Пауза).
      _Геннадiй._ Ну, наприклад, цiєї суботи.
      _Лада._ Ах, у суботу... У фанти грали... (Весело). А й справдi, давайте у фанти!
      _Еврика_ (буркотливо). Знову цi дошкiльнi iгри...
      _Лада._ Чому дошкiльнi? Таке скажеш!..
      _Геннадiй._ А як у це грають?
      _Лада._ Дуже просто. Беремо в кожного якусь рiч, ну гаманець, гребiнець, авторучку... Складаємо в капелюх. Один стає "самоваром" - це той, хто вiдвертається лицем до стiнки, щоб не пiдглядати. Я, наприклад, виймаю по черзi рiч i питаю "самовара": "Що зробити цьому фанту?" "Самовар" наказує що-небудь несподiване. А вiдмовлятися не можна. Буває дуже смiшно!..
      _Геннадiй._ Ну, наприклад, було щось смiшне у суботу?
      _Лада._ Ого! Санько-Бiлий мусив з'їсти кактус.
      _Денис._ Такий хороший кактус пропав!.. Нiчого смiшного!
      _Геннадiй._ Мабуть, Бiлий де дуже смiявся.
      _Еврика._ Чого ж, вiн тримався мужньо. Навiть сказав, що у кактусi багато вiтамiнiв.
      _Лада_ (насмiшкувато). А потiм ридав у куточку.
      _Санько-Бiлий_ (показуючи Ладi кулак). Зараз сама заридаєш!
      _Геннадiй._ Нi, здається, у вас було не дуже весело.
      _Еврика._ Чому ж!
      _Лада_ (до Еврики сердито). Тобi було найвеселiше. Аякже найприємнiший фант! (До Геннадiя). З Олькою, нареченою Єдиного, цiлуватися...
      _Геннадiй._ Ви нiколи не грали у брехню?
      _Лада._ Генiально! А як у неї грати?
      _Геннадiй._ Це значить - говорити правду, яка допомагає виявити брехню.
      _Лада_ (розчаровано). Пхi!.. А я думала...
      _Еврика._ А давай, Ладо, спробуємо. Пора нарештi з'ясувати, кого ти з нас любиш?
      _Геннадiй._ Брехати забороняється.
      _Лада._ Всiх i нiкого.
      _Еврика._ За що "всiх"?
      _Лада._ Не знаю...
      _Еврика._ А "нiкого" ?
      _Лада._ Це вже кожному скажу окремо.
      _Еврика._ У нашiй компанiї не може бути секретiв. Починай з мене.
      _Лада._ Гаразд. Тому що ти - бабiй. Це - раз. По-друге, не можу простити твоїх дурацьких пiдрахункiв - скiльки в менi там фосфору, кальцiю, iще чогось... Причому ти помилився: я складаюсь iз самої тiльки краси.
      _Еврика._ Так, помилився. Не врахував фарби.
      _Лада_ (весело). Ну й хамло!..
      _Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.
      _Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...
      _Денис._ А мене чому не любиш?
      _Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.
      _Магнiтофон._ А мене?
      _Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!
      _Магнiтофон._ Чому боїшся?
      _Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...
      _Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?
      _Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.
      _Геннадiй._ Велика амплiтуда.
      _Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.
      _Еврика._ Почуття Лади залежать не вiд неї, а вiд гiпоталамуса.
      _Лада._ А вiн симпатичний?
      _Еврика._ Поясню популярно. Це - дiлянка мозку. В нiй є центри i агресiї, i насолоди. Гiпоталамус керує i апетитом, i почуттям кохання. У тебе вiн травмований. Ясно?
      _Санько-Чорний._ Що стосується апетиту, то вже пора сiдати за стiл. П'ять хвилин залишилося.
      _Денис._ Ну що ж, будемо сiдати... Хоч i не всi прийшли...
      У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.
      _Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).
      Всi сiдають за стiл.
      _Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.
      _Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.
      _Санько-Чорний._ Нарештi! (До Еврики). Давай ритуал!
      Починається ритуал жертвоприношення Бахусу. Усi, крiм Майї i Геннадiя, встають.
      _Санько-Чорний_ (змахуючи рукою). Три-чотири!..
      Усi, крiм Майї i Геннадiя, хором: "Головний виночерпiй!"
      _Еврика._ Я тут!
      _Усi._ Великого Бахуса мучить спрага!
      _Еврика._ Я вгамую його спрагу!
      _Усi._ I нашу!
      _Еврика._ I вашу! (Пiдходить до макета Бахуса, цокає чаркою об його живiт i перехиляє її. Потiм запалює свiчку пiд макетом). Бахус прийняв нашу жертву. Будьмо!
      _Усi._ Будьмо!
      Майя не стримується i прискає смiхом. В цей час дзвонить будильник.
      _Еврика._ За новонародженого. Вiват, Денисе! Щоб вiчно мав спрагу i вдовольняв її!
      Усi, не чаркуючись, п'ють. Тiльки Геннадiй не п'є.
      _Еврика_ (до Геннадiя). А ви чого не п'єте, Гено?
      Раптом серед тишi, що запала, долiтає вiд горiшнiх сусiдiв бринькання на пiанiно: "Тара там бом-бом, тара там бом-бом..." - так званий "Собачий вальс".
      _Магнiтофон._ У людини починається життя... З чого? З "Собачого вальсу..." О боже!..
      Усi дивляться на стелю.
      _Денис_ (пiдхоплюється). Щодня отак! (Пiдбiгає до труби центрального опалення i розлючено б'є по нiй виделкою. Звуки вгорi вмить обриваються).
      _Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.
      _Лада._ Дiвчино Майя, а чому це ви реготали пiд час нашого жертвоприношення?
      _Майя._ Винна моя нестримна фантазiя. Тiєї митi ви нагадували людожерiв навколо вогнища.
      _Санько-Чорний_ (поважно). Ми не приносимо людських жертв.
      До кiмнати входить Таня. Вона пригнiчено мовчить.
      _Денис._ Таня! Нарештi!.. Я забув зачинити вхiднi дверi?
      _Таня_ (тихо). Зачинила...
      _Денис._ Де ти пропадала?!
      Таня мовчки роззирається i втуплюється поглядом у Дениса.
      _Еврика._ Тому, хто запiзнився, - штрафну!
      _Денис._ Чого ти так дивишся на мене i мовчиш?! Не впiзнала?
      _Еврика._ Нехай помовчить, якщо хочеться.
      _Санько-Бiлий._ Пригадує, який сьогоднi день!
      _Еврика_ (наливає чарку). Пiдкажи їй.
      _Санько-Бiлий._ День народження.
      _Таня_ (тихо). Вiн помер...
      _Денис._ Хто?
      _Таня._ Ти не знаєш?.. Вiктор... Той хлопець, що у суботу...
      _Еврика._ По ворожому радiоголосу почула?
      _Таня_ (не зводячи погляду з Дениса). Була у лiкарнi...
      _Денис._ Але чого ти на мене так дивишся?
      _Таня_ (ховаючи очi, повiльно). Нiчого...
      _Еврика._ Ти хто йому?
      _Таня._ Нiхто.
      _Лада._ От i нiчого було по лiкарнях бiгати...
      _Таня_ (тихо). Вiн помер...
      Мовчанка.
      _Санько-Чорний_ (iстерично, показуючи на череп, що стоїть на столi бiля нього). Заберiть вiд мене цю гидоту!
      _Еврика._ Не будь iстериком. (Забирає череп i вiдносить на письмовий стiл). Подивiться на все тверезо. Щороку на землi вмирає понад п'ятдесят мiльйонiв людей, шiстнадцять на кожну тисячу. Смерть так само закономiрна, як i народження. У своїй тисячi цей хлопець не був сiмнадцятим...
      _Таня._ Що ти говориш? Вiн же був молодий!
      _Еврика._ Мало хто на землi дожив свого природного строку.
      _Майя._ Це ви про кого?
      _Денис._ Був тут один хлопець. Випадковий знайомий.
      _Геннадiй._ Той, з якого ви зробили "вiдбивну"?
      _Денис._ Той. Але я невдало пожартував.
      _Таня._ Краще б ти так не жартував!..
      _Денис_ (до всiх, розгублено). Скажiть, чого вона вiд мене хоче? Може, в мене нiс у сажi?
      _Таня_ (тихо). Нiж зачепив печiнку... Певно, вiн дуже мучився...
      _Еврика._ А хто не мучиться? I неандерталець мучився у своїй печерi, коли його лев пошматував. Хоч нерви тодi були грубшi. А плем'я жило собi далi, як i ранiше. Хiба що перейшли в iншi печери. За схил гори.
      _Лада._ Та сiдай, Таню. Їж, пий.
      _Таня_ (розгублено). Як ти можеш зараз?!.
      _Денис._ Звичайно, прикро, що так сталося, але мiй день народження не переноситься. Однаково, як Новий рiк або Перше Травня.
      _Таня._ Я пiду...
      _Денис._ Таню!..
      _Еврика_ (затримуючи Таню). Перестань скиглити. Знаєш, скiльки всього народилося людей на землi? Понад вiсiмдесят мiльярдiв...
      _Магнiтофон_ (перебиваючи). Тебе не душить ночами власна ерудицiя?
      _Еврика._ ...А в наявностi тiльки п'ять. Господь-бог недарма робив усякi потопи, вiйни, мори. Iнакше нам сьогоднi нiде було б ногою стати.
      _Таня._ Його вбили ми, а не господь-бог.
      _Еврика._ Що значить "ми" ? Це все одно що сказати: "Його вбили жителi нашого мiста". "Ми" давно треба викинути з ужитку. У двадцятому столiттi немає "ми", за яким усе ховається. Є чотири мiльярди "я" i жодного "ми". (Суворо). Якщо маєш на увазi когось конкретно, то кажи. Маєш?
      _Таня._ Так...
      Мовчанка.
      _Еврика._ Що ти сказала? Я не дочув. Повтори!
      Таня мовчить.
      _Магнiтофон._ А й справдi, може, не слiд сьогоднi... у день смертi...
      _Санько-Чорний._ Але ж i поминки зараз можемо зробити. Давайте вип'ємо. Мертвих - у землю, живих - за стiл!
      _Еврика_ (наливаючи у чарки). Пiк народжень i пiк смертей спiвпадають у часi, пiд ранок... Отже, кожний, хто приходить з туманної вiчностi у живий свiт, витiсняє когось у вiчнiсть. Сьогоднi прийшов у свiт Денис Веприк. (До Геннадiя). А ви так i не випили!
      _Майя._ Я теж бiльше не хочу.
      _Санько-Бiлий._ А я вип'ю. Еге ж, Еврико?
      _Магнiтофон_ (до Санька-Бiлого). Тобi - через одну.
      _Санько-Бiлий_ (благально). Дай, Еврико!
      _Геннадiй._ Не треба малому.
      _Санько-Бiлий_ (зло). Менi вже скоро шiстнадцять!
      _Еврика_ (наливає чарку). Нехай. Вiн у нас теж людина.
      _Майя_ (до Танi). А все ж таки, Таню, про кого це ви?..
      _Лада._ Досить! Бiлий, заграй краще.
      _Санько-Бiлий_ (бере гiтару i починає понуро наспiвувати). "Iду за пивом в магазин, секу стейцовий лимузин... Виходить з нього американськая Венера..."
      _Еврика._ У всьому винен Денис... Не треба було запрошувати цього типа до столу. (До Санька-Бiлого). Бiлий, вирубись!
      Санько-Бiлий слухняно вiдкладає гiтару.
      _Денис._ Хлопець уже в хатi був... Сусiда все ж...
      _Еврика._ А взагалi, що сталося? Чого зчинилася буча? Ми нi в чому не виннi. Хтось потiм пiдколов хлопця на танцмайданчику, а ми гриземося. Нiхто з нас нi в чому не винен - ми тiльки випхали його в шию з хати. I все. Звичайно, жаль, але що вдiєш...
      _Таня_ (не сiдаючи за стiл, раптом). Нiж був з рiзьбленою ручкою!
      Гнiтюча пауза.
      _Санько-Чорний._ Ну й що?
      _Таня._ З рiзь-бле-но-ю!
      _Денис._ Ти що, з тину впала?!
      _Магнiтофон_ (сам до себе). Нi! Це неможливо...
      _Денис_ (розгублено). Мої ножi усi на мiсцi. На ременi.
      _Геннадiй_ (тихо). Одного не вистачає.
      _Денис_ (пiдхоплюється i бiгає по кiмнатi, шукаючи нiж). Може, вiн у столi...
      Усi мовчки стежать за ним.
      _Геннадiй._ Не шукай. Його в квартирi немає.
      _Магнiтофон_ (до Танi). Звiдки ти взяла, що iз рiзьбленою ручкою?!
      _Таня._ Медсестра сказала.
      _Денис_ (кричить). Хто брав нiж?!
      Усi мовчать.
      _Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?
      _Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...
      _Геннадiй._ Не сварилися?
      _Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!
      _Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...
      _Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.
      _Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..
      _Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!
      _Геннадiй._ А на танцях?
      _Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!
      _Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.
      _Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...
      _Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).
      _Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!
      _Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?
      Усi мовчать.
      _Геннадiй._ А що вiн далi сказав?
      _Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...
      _Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.
      _Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?
      _Еврика._ Може, захворiла?
      _Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?
      _Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.