полум'я. Видно було його й у Самарі за великими Лісами, і по степах

понад Сурою та Базавлуком, і навіть з далекої Хортиці ; у хвилях же

Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю.

Пополохалося від сяйва пожежі птаство по гаях і завили байраками

вовки-сіроманці... А брати різалися уперто... завзято... Гинули один

по одному польські хорунжі, осавули й інша військова старшина.

Щохвилини меншало й жовнірів, козаки все прибували й прибували...

Нарешті поляки зрозуміли, що змагання їхні марні, попросили милосердя.

Коли гомін бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника

Маріона. - Гетьмане! - спитали козаки. - Що чинити з цим бранцем?

Сулима глянув на полковника-чужинця суворо: - Волю нашу помагав

гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся? Розстріляти! Гетьман

махнув рукою, і нещасного чужинця повели на страту. - А тепер, пани

брати, - сказав згодом Сулима козакам, - руйнуйте й паліть у Кодаку

все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про

поляків! Козаки щиро виконали наказ гетьмана і не лишили у Кодаку

жодного будинку й жодного крата з засіки. Зійшло сонце й освітило

руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та

рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття. Упоравшись з

Кодаком і діждавши з Січі ще три тисячі товариства, Сулима через два

тижні підняв своє військо до походу. Коли отамани вишикували свої

курені на степу за брамою, Сулима з булавою у руці виїхав поперед

війська і звернувся до запорожців зі словом: - Панове товариство,

славне Військо Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку

Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі. Рушаймо ж

на Україну і будемо битись на смерть з нашими гнобителями! 3 тим

гетьман повернув коня на північ, махнув булавою - і полки рушили у

похід, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Ні одна жива душа не

проводжала запорожців, тільки Кодацький поріг так голосно під ту добу

гудів і бринів, неначе вигукував услід козакам славу. Коли до

Конецпольського дійшла звістка про те, що Сулима зруйнував Кодак і йде

з запорожцями на Україну, він страшенно розпалився і найбільше через

те, що на всю Польщу він похвалявся і королю доводив, що Кодак -

фортеція непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою,

бо збудування його було ділом його рук, і він завзявся, щоб звести зі

світу запеклого козацького гетьмана. Маючи під рукою добре польське

військо і шість тисяч реєстрових козаків, що саме тільки повернулися

з-за Німану після війни з шведами, коронний гетьман рушив з тим

військом назустріч запорожцям. Сулима ж до того часу щасливо добув

Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звідусюди поляків і зібрав уже

до себе чимало козаків «виписчиків» та всякої голоти з усіх кутків

України. Конецпольський перестрів козацьке військо за Корсунем, але не

наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж

не поспішався битись, бо у нього було ще менше війська, ніж у

Конецпольського, і йому було корисне прогаяти який час, бо до нього

щодня підходили нові й нові ватаги повстанців. Коронний гетьман

зрозумів, що становище його гіршає, і надумав узяти Сулиму зрадою.

Знаючи, що реєстрові козаки сподівалися собі од короля подяки за вірну

службу під час шведського походу , він зібрав до себе старших з

реєстрових козаків, почав їх улещувати, вихваляв за вірність королю і

нахвалявся, що неодмінно дійде до короля і добуде реєстровим козакам

більші права і навіть побільшення козацького реєстру, аби тільки вони

зрадою взяли Сулиму і привели до нього. - Нащо нам проливати кров свою

й запорозьку? - говорив він. - А вам нащо бити своїх братів? Всьому

заколоту призвідник Сулима, його треба взяти з козацького табору, і

все його військо зараз же розійдеться по хатах. То ж все наволоч,

хлопи... Тільки ви - реєстровики - певні козаки і, як зробите мені цю

службу, то, не проливаючи крові, добудете собі великі права, а дітям

вашим кращу долю. Козацька старшина вагалася: бити своїх братів нікому

не хотілося, перейти ж на бік Сулими було боязно, бо поляки зразу

поруйнували б їхні хати й поодбирали б грунти; принада ж побільшити

козацький реєстр, придбати нові права була дуже велика і в очах трохи

уже споляченої козацької старшини виправдовувала навіть зраду. Були й

такі поміж старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного

лицаря, як Сулима, гріх і сором губити, але таких голосів було менше,

і вони могли обстояти тільки за те, щоб коронний гетьман привселюдно

дав обіцянку, що Сулимі не буде од поляків ніякої кари, і як тільки

запорожці розійдуться, то його буде випущено на волю. Конецпольський

урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови Сулими, бо він і

сам, мовляв, шанує такого великого вояку й оборонця святого хреста.

Тоді дехто з козацької старшини, а між ними й Ілляш та Барабаш, пішли

до запорозького табору і упевнили Сулиму, що реєстрові козаки, як і

під час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.

Сулима дуже зрадів, цілувався з реєстровими і просив скоріше

переходити з козаками до його табору, щоб тоді разом вдарити на

поляків. На другий день всі шість тисяч реєстрових козаків увійшли в

табір запорожців, гадаючи, що вони справді стають з запорожцями до

спілки; старші ж реєстровиків робили своє діло: вони ввечері пили й

їли разом з сулимою, а уночі, коли той уже спав, заткнули йому рота,

зв'язали руки і одвели до Конецпольського, а той зразу ж під великою

вартою вирядив його до Варшави. Кинулися ранком запорожці гетьмана, аж

нема його. Поки довідалися, що сталося, минуло півдня, і Сулима був

уже далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками за їхню

зраду, але ті ні в чому не були винні, старшина ж їхня, зробивши своє

діло, не вернулася більше до запорозького табору. Довго держали поляки

славного запорозького гетьмана у Варшавській в'язниці. Королеві шкода

було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц ті часи боротьби

хритиянських народів з бусурманами Сулима був красою й славою цієї

боротьби; проте польське панство вимагало у короля смерті козацькому

гетьману за те, що через нього повстанці поруйнували їхні маєтки, і

наостанку король мусив скоритись панам. Одного ранку привели

зав'язаного козацького гетьмана у Старе Місто на майдан. Там на

високому помості, побачив він ката з великою сокирою у руці й

зрозумів, що має статись. Не страхався смерті славний козак, але

нудьга, мов гадюка, омотала йому серце й ссала з нього кров… нудьга з

того, що гине через зраду своїх братів. Та зласкавилася доля до

славного лицаря в останній час і не дала йому вмерти з одчаєм в серці:

вона послала йому надію, що розбрат між українцями й зрада минуться і

між ними запанує єднання. З такою надією він гордо підвів своє чоло і

сказав до натовпу панів: - Прощайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо

моя кров вам дурно не минеться! Високо підкинув кат угору свою

блискучу сокиру, і покотилася голова славного сина України додолу.

Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли ті, що продали свого

гетьмана. Як Христа продав Іуда… Одурив їх Конецпольський, сказавши,

що й волос не впаде з голови Сулими, одурив він їх, обіцяючи й права,

й ласку короля… нічого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими

справді не минулася полякам дурно: поміж реєстровими козаками почалося

велике ремствування на польську неправду й утиски, і через дванадцять

років, при початку повстання Хмельницького, всі казаки: і запорозькі,

й реєстрові - одностайно стали за права й воля свого народу. Плакали й

тужили запорожці, вертаючись з України човнами повз Кодацький поріг

без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували

Кодак, а разом з козаками тужив і голосив поріг Кодацький, сумуючи, як

і зараз, про розбрат поміж дітми України. Не один ще раз після того

Кодацька фортеція переходила з рук до рук, не один ще раз Кодацькі

скелі умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарешті, зникло тут все: і

вибухи гармат, і гомін бойовища, й пісні волі… І лишився тільки один

живий свідок давніх подій - поріг Кодацький, що й досі тужить за

дітьми волі та співає про минуле.

1913 р. ---------------------------

Примітки: Реєстр - список козаків, які визнавалися польським

урядом законною збройною силою. Шанці - окопи. Микитин Ріг -

острів на Дніпрі. Тароки - ремені ззаду сідла для прив'язування

речей або прив'язаний до сідла дорожній мішок. Жовніри - солдати

польської армії. Базавлук, Хортиця - острови на Дніпрі, де в різні

часи розміщалася Запорізька Січ. Крати - грати; клітки на чомусь.

Шведський похід козаків - мається на увазі козацький похід в

Прибалтику в 30-ті рр. XVII ст.

- -- КІНЕЦЬ ---

У *. txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки www. chtyvo. org. ua