Декорація та ж.
 

ЯВА І

 
       Роман (один).Батько кудись поїхали з кумом, мати пішли до сусіди, а я оце випровадив робітників пасти воли і забіг на часинку, щоб на самоті пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огороді або з матір'ю пішла… Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі пресвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає.)
 
Поламалась поличка у плузі,
Та чогось моє та серденько в тузі.
 
       (Співаючи, виходить в сіни і співа дужче.)
 
А чи мені поличку латати,
А чи до дівчини на всю ніч чухрати.
 
       (Вертається хутко в хату і присіда за дверима.)Іде! В хаті темно, схватю, обніму і поцілую, що вона скаже.
       Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає і цілує.
 

ЯВА II

 
       Гершко і Роман.
       Гершко.Гвулт! Рятуйте! Розбійник!…
       Роман (випускає Гершка).Тю! Бий його сила божа! Жида поцілував замість Мотрі…
       Гершко (одмахується шапкою).Не подході, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
       Роман.Та цитьте, ради бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!
       Гершко.Не подход!! У меня рівільвер… вот, слішиш, звьол курок (щовкає язиком),буду стрілять.
       Входе Мотря з свічкою.
 

ЯВА III

 
       Ті ж і Мотря.
       Мотря.Що тут за гвалт?
       Гершко.Хотів мене задавить… у мене п'ятсот рублей чужіх дєнєг, протестуюсь…
       Роман.Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував,,я тутешній, я син Герасимів.
       Гершко.Ви син?
       Роман.Єй-богу, син!
       Мотря.Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?
       Роман (тихо).Та я думав, що ти увійшла, кинувся на нього і обняв.
       Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
       Гершко.Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
       Роман (дає кружку).Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать…
       Гершко (напившись води).Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будіте меня возіть на свой счот на ліманє.
       Роман.Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцілував.
       Гершко.Я думав, що.ви мене кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?
       Роман.Поїхали кудись.
       Гершко.Це погане діло.
       Роман.А що там трапилось? Скажіть мені.
       Гершко.Мені нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землі, пусть завтра батько будет у Смоквипова з грішми, в обідню пору, і я там буду, - бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.
       Роман.Добре, скажу.
       Входе Копач.
 

ЯВА IV

 
       Ті ж і Копач.
       Копач.Здоровенькі були! (Побачивши жида.)А-а!
 
Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
І задком-передком
Перед паном Хведорком.
 
      Хе-хе-хе!
       Гершко.Господін, што вам от мінє завгодно, я нікакого Хведора не знаю.
       Копач (грізно).Де цимбали? Грай, псявіро!
       Гершко.Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.
       Копач (до Романа).
 
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.
 
       (До жида.)
 
А жид пляше та нищечком:
«Шляхетська натура!»
 
       Гершко.Я вас не понімаю, говорітє сібе, сколько угодно.
       Копач.Хе-хе-хе! Де тобі понімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам'ять.
       Гершко.Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.)Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тем до свіданья. (Іде.)
       Копач.Слухай, як тебе?
       Гершко.Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)
       Копач (вслід).
 
Жид мудрує, як би кого надуть,
А як надує, зараз простує на другий путь.
Тим він живе, тим він і дише,
Що повсякчас векселя пише.
 
      Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу - знаю, хто чим дише… Опит - велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську:
 
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак…
 
      Ха-ха-ха! Чув? Тепер всі пишуть: крадуть у других і видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долоні. От тілько немає часу тепер, треба деякі діла покінчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньці… не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не дає мені спокою ні вдень, ні вночі; я хочу побалакать з тобою. Не думай собі, що я так дурно по світу ходжу… ні… Та якби я хотів, то й зараз би доказав. Мені тілько засісти, то змаху напишу - що завгодно… Тілько не до того мені. Хочеш пристать до мене в компанію?
       Роман.Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
       Копач.Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш - комедію, а хочеш - прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?
       Роман.Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
       Копач.Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай… Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
       Роман.То яка-небудь комерція, чи що?
       Копач.Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п'ятдесят, - тобі повірять, - і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
       Роман.Може, фальшивих?
       Копач.А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
       Роман.Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
       Копач.То все нічого не доказує. Іщіте - і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра - міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші - годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо - все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те вїзьми - які предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий - на запад; і посередині в землі одкопав кам'яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.
       Роман.Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
       Копач.Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п'ять, тоді тілько скажемо. А є!… Є!… Душа моя чує, опит - велике діло!
       Входять Параска і Мотря.
      Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!
 

ЯВА V

 
       Ті ж. Параска і Мотря.
       Параска.Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
       Роман.Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
       Копач.А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
       Параска.То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
       Копач.Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?
       Параска.А чому ні - спочивайте з богом.
       Копач.Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)
       Роман.Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
 

ЯВА VI

 
       Параска і Мотря.
       Параска.Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
       Мотря пішла.
      І що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить…
       Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншими пляшками з горілкою, пироги і сметана.
       Мотря.Хто це до нас сьогодня приїде?
       Параска.Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?
       Мотря.Є!
       Параска.Ходім же.
       Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.
       Копач.Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.
       Виходять; на кону яке врем'я пусто.
 

ЯВА VII

 
       Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.
       Герасим.Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
       Савка.Ходім удвох.
       Герасим.От тобі й маєш!… А хто ж буде біля грошей?
       Савка.Хіба ж їх хто візьме тут?
       Герасим.Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого і бог береже.
       Савка.І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
 

ЯВА VIII

 
       Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
       Герасим.Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - жид зашамотався, бере мішок, не дає… «Давай гроші», - каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
       Входе Параска.
 

ЯВА IX

 
       Герасим і Параска.
       Параска (тихо).Старий!
       Герасим.Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.)Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!
       Параска.Та не гвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.
       Герасим.Яке там діло?
       Параска.Жид прибігав до тебе…
       Герасим.Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
       Параска.Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
       Герасим.Тьфу!! Ну?
       Параска.Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
       Герасим (ненароком глянув на мішок).Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
       Параска.Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
      Герасим (несамовито підступи до неї).Я тебе попитаю! Я тобі покажу… я… я… тебе уб'ю… Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!
       Параска одступає за двері.
       Параска.Тю, тю! Одсахнись… Єй-богу, з ним якась причина, - треба бути насторожі. (Вийшла.)
 

ЯВА Х

 
       Герасим, а потім Савка.
       Герасим.От цікаве бісове насіння, так і.загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!… Ха-ха-ха! Завтра чуть світ отнесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
       Входе Савка.
       Савка.Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.
       Герасим.Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
       Савка.Ні, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
       Герасим.Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.
       Савка.Куме!… Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, ніж з-за халяви.)Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.
       Герасим (виймо, з-за халяви ніж).А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.)Це я для дороги мав… здіймайте лиш свиту, закривайте вікно, та будемо ділиться…
       Закривають вікна свитами.
      Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться… а коли ви так боїтесь, то беріть собі, бог з вами.
       Савка.Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)
       Герасим.То вам п'ять тисяч?
       Савка.Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!
       Герасим.Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять… (Набік.)Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляди.)Оце одна, а це друга, а це третя…
       Савка.Стривайте… куме, гляньте…
       Герасим.А що?
       Савка.Та це не гроші, це чистісенька бумага.
       Герасим.Як?!
       Савка.Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.
       Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда).Бумага!… Обманив!… Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида.)Сама бумага… чистісенька бумага!… (Несамовито.)Ха-ха-ха!… Сто тисяч!! Ха-ха-ха!
       Савка.Отже збожеволіє! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те пропало.
       Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.
      Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.
       Входе Параска.
 

ЯВА XI

 
       Савка і Параска.
       Параска.Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?
       Савка.Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.
       Параска.Як?
       Савка.Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.
       Параска.А господи, господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?
       Савка.Я й сам до пам'яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.
       Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!»
      Чуєте? Хтось кричить!…
       Параска.Ох куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, - ходім.
 

ЯВА XII

 
       Ті ж. Копач і Герасим.
       Копач (несе Герасима на плечах).Та поможіть-бо!
       Помагають і кладуть Герасима на ліжко.
       Параска.Що з ним, що з ним, скажіть на милость божу?
       Копач.Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ачає Герасима.)Ну, реприманд!
       Параска.Та що воно? Що? Ради бога, скажіть, що то за болість така?
       Копач.Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так… Ви мене слухайте… стоп! (Прислухається до серця.)Тріть, тріть, тріть… Опит - велікоє діло… Серце наче ворушиться… А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну, й йому б не жить на світі, якби не мій опит.
       Савка.Кажіть, що трапилось?
       Копач.Все по порядку-коло одного центра. Ножа!
       Дають ножа.
      Івановна, лийте йому води ложкою в рот.
       Наливають води.
      Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать… Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам'яні, - пам'ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк… я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся - і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.
       Параска..Боже мій, боже, яке тяжке нещастя!
       Копач.Но! Опит - велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса… і Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.
       Герасим поворушився і спазматичне в себе потягнув воздух.
      Підводьте, підводьте. Ніби позіхає, дрижить
       Підводять Герасима, він ще потягнув у себе воздух і і витирає піт.
       Параска (плаче).Старий, старий!
       Герасим.Де я? (Спазми.)
       Копач.Пийте воду. (Подає.)
       Герасим п'є.
      Що з вами? Що це ви вигадали?
       Савка.Та годі, куме! Буде здоров'я - будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.
       Копач.Які гроші?
       Савка.Он гляньте, як нас обманили.
       Копач.А-а! Зразу догадався! Опит - велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?
       Савка.П'ять тисяч…
       Герасим (закльовується воздухом).Ой… ой!…
       Копач.Бризкайте водою.
       Бризкають. Герасим піднімається.
      Та годі вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь… Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам'яна фигура… не я буду…
       Герасим.Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)
 
       Завіса.
 
       1890. Хутір Надеждовка