Комедія в 4 діях

       Герасим Никодимович Калитка- багатий крестьянин.
       Параска- жінка його.
       Роман- син їх.
       Савка- кум Герасима, крестьянин.
       Банавентура- Копач.
       Невідомий- єврей.
       Гершко- фактор.
       Мотря- наймичка.
       Клим- робітник.

ЯВА І

 
       В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
       Невідомий.Нікого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема - один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!…
 

ЯВА II

 
       Роман і Невідомий.
       Невідомий.Здрастуйте вам.
       Роман.Здоров.
       Невідомий.Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
       Роман.Це.
       Невідомий.А де ж сам хазяїн?
       Роман.Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
       Невідомий.Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
       Роман.Може, й вони через годину будуть.
 

ЯВА III

 
       Ті ж і Копач.
       Копач.Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
       Невідомий.А ви разлі часний? Не похоже.
       Копач.Не та рожа? Ха-ха-ха!
       Невідомий.Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
 

ЯВА IV

 
       Копач і Роман.
       Копач.Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
       Роман.Ще в городі.
       Копач.Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєль-кі… А Прасковєя Івановна?…
       Роман.У попа.
       Копач.Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фізікі. В такім разі - адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
 

ЯВА V

 
       Роман, потім Мотря.
       Роман.Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна - тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.)Мотре, та йди-бо сюди!
       Мотря за дверима.«Чого там? Нема мені часу».
       Роман.Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
       Входе Мотря.
      Заший. (Показує.)
       Мотря.Де це ти так розпанахав?
       Роман. Зачепився за вила.
       Мотря зашива, Роман її цілує.
       Мотря (б'є його кулаком).А це що? А тпруськи!
       Роман.Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
       Мотря.То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.
       Роман.Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.
       Мотря.Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.
       Роман.Батько? Справді.
       Мотря вибіга.
 

ЯВА VI

 
       Герасим і Роман.
       Герасим.А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
       Роман.Та я розірвав рукав… Мотря зашила.
       Герасим.А мати ж де?
       Роман.Пішли до попа…
       Герасим.Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
       Роман.Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач .(Вийшов.)
       Герасим (один).Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!… Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!… І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені… Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив, - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п'ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?… Де?… Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись… Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
 

ЯВА VII

 
       Савка і Герасим.
       Савка.Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
       Герасим.А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?
       Савка.Відгадайте! Шкода, не відгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.
       Герасим.Яж кажу, що так!… Виходить: недовго думавши - давай! Хіба у мене банк, чи що?
       Савка.Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
       Герасим.Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
       Савка.То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.
       Герасим.Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всі віддав за землю.
       Савка.Де ж ті гроші, куме? Я сам не раз, не два
       Герасим.Та господь їх знає. Я над цим думав.
       Савка.Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали… Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Вже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя… Повірите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж - не вийшов, тілько налякав.
       Герасим.Цікаво! Розкажіть, будь ласка…
       Савка.Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду!… А він - і тепер моторошно - зайцем мимо мене - тілько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю, і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
       Герасим.Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…
       Савка.Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам - хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пішов би кликать, так грошей треба.
       Герасим.Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
       Савка.Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
       Герасим (набік).Треба це на ус закрутить.
       Савка.Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
       Герасим.Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п'ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
       Савка.П'ять?… Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.
       Герасим.Принесіть же мені запродажню запись на воли.
       Савка.Як? Хіба ж я вам воли продав?
       Герасим.Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.
       Савка.Це добра справа!… То й воли до вас вести, чи як?
       Герасим.Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.
       Савка.Та візьміть, куме, векселя, навіщо вам ця плутанина?
       Герасим.Ні, куме, я переконався, що запродажня на-дежніще векселя…
       Савка.Так… Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
       Герасим.Дома.
       Савка.Так… Прощайте. (Набік.)Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
       Герасим (сам).Одважний чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери гроші… не віддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніще.
 

ЯВА VIII

 
       Герасим і Невідомий.
       Невідомий.Здрастуйте вам!
       Герасим.Здрастуй. (Набік.)Той самий жид… аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
       Невідомий (озирається).А нічого…
       Герасим.Приніс?
       Невідомий.Є.
       Герасим (зітхнув).Показуй.
       Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі).Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де на-стоящі?
       Герасим (довго розгляда, придивляється на світ).От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.)Не вгадаю!
       Невідомий (знову зазира у вікно). Ініхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі… їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
       Герасим.Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо насто-ящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб - руб, три - три - однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
       Невідомий.Оце одна - руб, а це друга - три.
       Герасим.Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?
       Невідомий.Ми?… Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять… Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
       Герасим.Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
       Невідомий (розгляди).Как нема, коли є!… От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.
       Герасим.Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
       Невідомий.Побей меня бог.
       Герасим.Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї… От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
       Невідомий.Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
       Герасим.І то правда. (Розгляди, гроші.)Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
       Невідомий.У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
       Герасим.Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!
       Невідомий.Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
       Герасим.Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?
       Невідомий.Можна, зачем не можна - усе можна!
       Герасим.А ці дві бумажки ти дай мені, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
       Невідомий.Навіщо, коли у вас свої є… А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?
       Герасим.Розумію.
       Невідомий.Прощайте. (Іде.)Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
       Герасим.Спасибі!…
       Невідомий виходить.
       (Сам).Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі… Самому страшно, щоб не влопаться… Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
       Входе Копач.
 

ЯВА IX

 
       Герасим і Копач.
       Герасим.От чортяка принесла цього бродягу! Пів-обіда сам злопає і на перешкоді ділові стане, треба його як-небудь вирядить.
       Копач.Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!
       Герасим.Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
       Копач.Поздравляю з пріобрєтєнієм земелькі, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, і містечко у леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!
       Герасим.Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
       Копач.Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор і добре зроблений, - тілько б ще треба по одній дошці дать, а то скотина буде закладать під лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тілько гляну, зараз бачу.
       Герасим.Я й сам бачу, та грошей нема.
       Копач.Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик - велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобіт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
       Герасим.Що там я купив, і балакать не варт.
       Копач.Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать - то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає, - так і ви… Опит - велікоє діло!
       Герасим.Спасибі! То це ви мене з свинею рівняєте?
       Копач.Не в тім річ! Ви не обіжайтесь-це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом… На все свій час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тім і прімєр. Практіка, опитность - велікоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилі в зуби і наскрізь її бачите, - опит! Від того у вас лошата он які. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно і виходить, що скрізь іде на користь. А то повидумували: ячмінь-голак, а він родить не так; озимий - ріпак, а сівач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дірка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!
       Герасим.Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.
       Копач.Потрошку, потрошку - пам'ятайте мій прімєр; От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
       Герасим.Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
       Копач.І це діло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Ні, не буду говорить - я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, - верьте!
       Герасим.Ет! Ви тілько хвалитесь… Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.
       Копач.Як не знайшов! А дерево окам'яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудів, п'ять важить, всі листочки, всі віти, так як напечатано! А ступку мідну, червоної міді, тілько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидків на ній припікали! Випитували, де гроші, а може, ковбаси піджарювали… Предмети інтересні для науки; я їх оді-слав одному професорові, забув, як фамілія, він кургани розкопує…
       Герасим.Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?…
       Копач.Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться… Всякому своє - вірте, що провідєніє недурно указало мені цей путь - будуть і гроші. Отоді зашумить Банавентура-копач!
       Герасим.Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?
       Копач.Зараз би поїхав в Париж.
       Герасим.Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.
       Копач.О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумієте!
       Герасим.Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть.
       Копач.Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!… А що?
       Герасим.Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.
       Копач.В тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який ходить?
       Герасим.Та хто його знає.
       Копач.То-то бо й є! А я мовчу і таки свого доб'юсь… а тоді і будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другі книги.:
       Герасим.Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться.
       Копач.Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви і не запряжете!
       Герасим.Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.
       Копач.Хе-хе-хе! От бачите… і тут наука… Ні, ви протів науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. От і в службі: я був первин в цілій дивізії! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальців? Копач! Хе-хе-хе! Мамінькіни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулі, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; від того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сідав копач, чула - в шенкелях чула - опит і науку і, як дитина, покірно ходила перед фрунтом!… Ні, ви, Никодимович, проти науки не йдіть.
       Герасим.Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.
       Копач.Знаю. Як не знать - знаю… От хоч би й у старшого Пузиря - дві дочки на возрасті. Я у них як дома.
       Герасим.А скільки Пузир дасть приданого за дочкою, грішми? Як думаєте?
       Копач.Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів… Так, ніби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп отакий… ребра круті, ніжки коротенькі, як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині- грунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, і окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.
       Герасим.Тисячу? Оце грунт, що гроші можна загрібать, а окороки - то німецька вигадка.
       Копач.Ой, не кажіть! Якби оце окорок, та горчиця, та горілки чарку - як би ви смакували!
       Герасим.Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.
       Копач.Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря на оглядини?
       Герасим.А що ж, з богом! Хіба коней наймать, чи що?
       Копач.Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
       Герасим.Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші - гроші всьому голова.
       Входе Роман.
 

ЯВА Х

 
       Ті ж і Роман.
       Роман.Здрастуйте вам ще раз.
       Копач.Здоров, здоров, ле-козак.
       Роман.Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.
       Копач.Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.
       Герасим.Ну, ходім, замість окорока - борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.
       Роман.Для чого?
       Герасим.Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.
       Роман.А чого ж я, тату, туди поїду?
       Герасим.А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
       Роман.Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
       Герасим.Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
       Роман.Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
       Герасим.Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
       Роман.Мотря така дівка…
       Герасим.Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
       Роман.Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
       Герасим.Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в'язне, а потім плати.
       Роман.Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких - вона дівчина чесна.
       Герасим.А грошей у неї багато є?
       Роман.Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
       Герасим.До душі, та не до кишені.
       Роман.А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п'ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
       Герасим.Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість.
       Роман.Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.
       Герасим.А нас хіба не били? Били й нас.
       Копач.Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
       Герасим.Та що його слухать!
 

ЯВА XI

 
       Ті ж і Клим.
       Клим.А йдіть, хазяїн, дайте коням оброку.
       Герасим.Зараз. Іди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)
       Копач.Поспієш ще збрую вимазать, я тобі поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було діло на весіллі.
       Роман.А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка - цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
       Копач.Викрутився?
       Роман.Викрутився.
       Копач.Молодець запорожець! Ну, і що ж потім?
       Роман.Тим часом у другім кутку наші мати зчепилися з свахою Горпиною і розчіпчилися; тут підступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матір і тещу, а дядько Олекса, не розбираючи діла, по уху його, а він дядька… Ну, й пішло, й пішло…
       Входе Герасим.
 

ЯВА XII

 
       Ті ж і Герасим.
       Герасим.Чортзна-що слухаєте, хіба ви не бачили, як б'ються?
       Копач.Та не в тім сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вік живи, вік учись… Ну… ну?
       Роман.Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…
       Герасим.Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третій день.
       Копач.То це прямо страженіє було!
       Роман.Атож. Волосся літало по хаті, як павутина восени. Доволі того сказать, що як роз'їхалися свати, то в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю.
       Копач.З такої вовни добрі б були рукавиці.
       Роман.Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачі.
       Копач.І це по-хазяйськи.
       Роман.І досі ними вози підмазуємо.
       Копач.А хто ж битву виграв?
       Герасим.Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитці - не дав-таки зятьові.
       Роман.Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
       Герасим.Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
       Копач.Ніякого обману не треба, я на ці діла майстер… Опит - велікоє дело! Висватаєм і дєнєжний договор, вінову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вів ля Буланже! Так, Никодимович.
       Герасим.Та годі вам гиндиків дражнить, ходім обідать.
       Копач (бере щупа).Хе-хе-хе! Досадно, що самі не вмієте.
       Герасим.На чорта воно мені здалося.
       Копач.Еге, та не забалакаєте!… Альом!
       Герасим.Тьфу! Самі ви Альона!
       Копач.Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетіт. Альом супе! Ха-ха-ха!
       Виходять.
 
       Завіса.

ЯВА І

 
       Перед світом, в хаті. Копач ходить по хаті, то сіда на лаві.
       Копач.Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає мені. спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам'яна фигура… Там гроші, іменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висічені… сьогодня цілу ніч снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
 

ЯВА ІІ

 
       Герасим за коном: «Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга зайшла, пора скотину порать».
       Копач.Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.
       Входе Герасим.
       Герасим.О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
       Копач.Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав?
       Герасим.А що?
       Копач.Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать - зараз: дзінь, дзінь, дзінь, сам ще лежиш, а там встають.
       Герасим.Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері.)Чи не поснули знову, щось тихо у тій хаті? От вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!