Чуття і чутливість

– Які ж, Едварде, має нині місіс Феррар плани стосовно вас? – спитала вона, коли після обіду вони розташувалися біля натопленого каміна. – Від вас, як і раніше, чекають, що ви, всупереч своїм бажанням, станете великим оратором?

– Ні. Сподіваюся, матінка переконалася, що таланту до діяльності на суспільному терені у мене не більше, ніж схильності до неї.

– Але як же ви здобудете славу? Адже на менше ваші близькі не погодяться, а без старанності, без готовності не зупинятися ні перед якими витратами, без прагнення впливати на незнайомих людей, без професії і без упевненості в собі здобути її вам буде нелегко!

– А я навіть намагатися не буду. Я не маю ніякого бажання здобувати популярність, і є всі підстави сподіватися, що мені вона не загрожує. Дяка Господу, насильно зробити мене красномовним і талановитим не зможе ніхто!

– Так, я знаю, що ви позбавлені честолюбства. І дуже помірковані у своїх помислах.

– Гадаю, не більше і не менше, ніж усі люди. Як кожна людина, я хочу бути щасливим, але, як і кожна людина, бути нею можу тільки на свій лад. Велич мене щасливим не зробить.

– О, ще б пак! – вигукнула Маріанна. – Невже щастя може залежати від багатства і величі!

– Від величі, можливо, і ні, – зауважила Елінор, – але багатство здатне добряче йому посприяти.

– Соромся, Елінор! – вигукнула Маріанна з докором.

– Гроші здатні дати щастя, тільки якщо людина нічого іншого не шукає. У всіх же інших випадках тим, хто має скромний достаток, ніякої радості вони принести не можуть!

– Мабуть, – з посмішкою відповіла Елінор, – ми з тобою зможемо порозумітися. Різниця між твоїм «скромним достатком» і моїм «багатством» навряд чи така вже й велика; без них же при нинішньому стані речей, – гадаю, ми обидві заперечувати не станемо, – постійна потреба в тому чи іншому неминуче затьмарюватиме життя. Просто твої уявлення є більш прекраснодушними, ніж мої. Ну, зізнайся, що, на твою думку, означає поняття «скромний достаток»?

– Тисяча вісімсот, дві тисячі фунтів на рік, і не більше.

Елінор розсміялася.

– Дві тисячі фунтів на рік! Я ж називаю багатством одну тисячу. Саме таку відповідь я і припускала!

– І все ж таки дві тисячі на рік – дохід дуже скромний, – сказала Маріанна. – Обійтися меншим жодна сім’я не зможе. Я переконана, що мої вимоги дуже помірні. Утримувати пристойну кількість прислуги, екіпаж – а може, й два – і мисливських собак на меншу суму просто неможливо.

Елінор знов посміхнулася тому, з якою точністю її сестра підрахувала їхні майбутні витрати в Комбе-Магні.

– Мисливські собаки! – повторив Едвард. – Але навіщо вони? Не всі ж полюють.

Зашарівшись, Маріанна відповіла:

– Так, але переважна більшість – полюють!

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.