Проект «Україна» - Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського

– Тимчасовий уряд тому і називався «тимчасовим», що його мандат діяв тільки до моменту скликання Зборів, перед якими цей уряд мав скласти повноваження;

– тільки законно обрані Установчі збори згідно з тогочасними поняттями про право мали законні повноваження вирішувати питання державного устрою майбутньої Російської держави;

– жодного права вирішувати питання державного устрою країни в цілому або будь-яких її губерній або країв Тимчасовий уряд не мав взагалі;

– декларація М. Грушевського стверджувала, що угоду з московською державою уклав весь «український народ», але вимагала юридично відсутньої в системі понять тогочасного права «широкої національно-територіальної автономії» лише в інтересах «трудових мас». Інакше кажучи, нелегітимна, тобто не обрана всім народом і всім народом не визнана організація вимагала реалізації недійсного права лише для однієї – в даному випадку т. зв. «трудової», і то лише україномовної – частини підданців (тобто громадян) Російської держави.

Текст декларації такий: «В видах успешного согласования деятельности государственных, общественных и национальных учреждений и организаций Украины, в интересах утверждения нового строя и устранения национальных обострений учреждается должность временного краевого комиссара, с поручением организовать Краевой совет из представителей всего населения украинской территории, т. е. губерний Киевской, Подольской, Волынской, Черниговской, Полтавской, Харьковской, Екатеринославской, Херсонской и Таврической (выделение украинских частей из этих губерний и, наоборот, включение в состав украинской области украинских частей из смежных губерний, каковы Холмская, Гродненская, Минская, Курская, Воронежская, Кубанская обл. и пр., предоставляется Краевому совету по соглашению с Временным правительством и населением этих территорий). Краевой комиссар должен являться представителем Временного правительства в Краевом совете и посредником в сношениях его с Временным правительством».[87]

У даному разі маємо справу зі спробою нелегітимного органу (який нібито представляв «культурні» інтереси лише однієї з національних груп громадян) розповсюдити свою владу de facto на 15 з 58 губерній країни, з яких лише 9 можна було назвати власне «українськими» з етнографічної, культурної, історичної, але аж ніяк із точки зору політичної або юридично-правової.

Уже від першої половини травня УЦР свідомо взяла курс на загострення відносин із законним центральним урядом. Рівень сучасних уявлень про комплекс відносин між УЦР та Тимчасовим урядом сформований ґрунтовними дослідженнями О. Кудлай. З її кандидатського дослідження, наприклад, випливає, що російська демократія не заперечувала принципу «права націй на самовизначення», принциповим було винайти юридичний механізм для імплементації його в життя. Дослідниця показала, що відносини між УЦР та Тимчасовим урядом і російськими політичними партіями в 1917 р. детермінувалися тим, що останні, «визначаючи шлях до розв’язання національного питання в Росії, беззастережно дотримувалися збереження її цілісною державою і відкладали його розв’язання до скликання Всеросійських Установчих зборів». У цьому питанні уряд послідовно обстоював принципову позицію: ««українське питання» становить одну з проблем майбутнього державного устрою Росії і тому його вирішення перебуває у виключній компетенції Всеросійських Установчих зборів».

Примечания

1

Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і виправлене. – К.: Критика. – 2008. – 470 с

2

ВКЛ та РП – Велике Князівство Литовське та Річ Посполита.

3

Усі деталі див.: Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії. – Львів. – 2000. – 426 с

4

Яковенко Н. Указ. праця. – С. 17, 24, 35, 37, 39, 41, 45, 49, 57, 62, 64, 65, 77, 79, 80, 82, 84—85, 87, 88, 90, 91, 98, 100, 121, 124, 203, 215, 228.

5

Біль В. Політика Австро-Угорщини щодо України під час Першої світової війни // Окупація України 1918 року. Історичний контекст-стан дослідження – економічні та соціальні наслідки / Упорядники: Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер. – Чернівці. – 2009. – С. 55

6

Яковенко Н. Указ. праця. – С. 10.

7

Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку. – Львів: Кальварія. – 2005. – 377 с

8

Хміль І., Куташев І. Наростання селянського екстремізму в Україні (березень – жовтень 1917 р.) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917—1921 рр. – Київ. – 2002. – 295 с – С. 53—77.

9

Бевз Т. А. Формування Української держави за доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.): Автореф. дис. канд. іст. наук. – К., – 1995. – С 15.

10

Гомотюк О. Є. Центральна Рада в українському державотворчому процесі (березень 1917—квітень 1918). – Дис. канд. іст. наук. – Тернопіль. – 1997. – 24 с

11

Мотенко Я. В. Селянський рух в Харківській губернії (1917—1921 pp.): Дис. канд. іст. наук. – X., – 2005. – 19 с

12

Цит. за: Ляйдінгер Г. «Червоні» проти «білих». Україна та «громадянська війна» в Росії // Окупація України 1918 року. – С. 86.

13

Україна: політична історія. ХХ – початок ХХI століття. К.: Парламентське вид-во. – 2007. – 1027 с

14

Україна: політична історія… – С 35, 37.

15

Масненко В. Історичні концепції М. С. Грушевського та В. К. Липинського. Методологічний та суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х років. – Київ – Черкаси: «Брама-ІСУЄП». – 2000. – С. 255.

16

Тельвак В. В. Рецепція творчої спадщини Михайла Грушевського в історичній думці кінця XIX – 30-х років XX століття: Автореф. дис. д-ра іст. наук. – Київ. – 2009. – С 17.

17

Стецюк Н. В. Конституціоналізм в українській політичній та правовій думці (середина XIX ст. – кінець 80-х років XX ст.): Дис. канд. юрид. наук. – Л. – 2003. – С 3, 29.

18

Україна: політична історія… – С. 227, 229.

19

Там само. – С. 243, 248.

20

Там само. – С 244.

21

Україна: політична історія… – С. 251.

22

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV—XVIII вв. Том 3. Время мира. – Москва: Прогресс. – 1992. – 679 с. – С. 19.

23

Верховцева І. Г. Діяльність земств Правобережної України (1911—1920 рр.): Дис. канд. іст. наук. – Ізмаїл. – 2004. – С. 11—12.

24

Докл. див.: Бармак М. Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні. Кінець XVIII – перша половина XIX ст. – Тернопіль: Астон. – 2007. – 511 с – С. 482, 483, 484, 485, 487, 488, 489, 490, 491; Комарніцький О. Б. Містечка Правобережної України в добу української революції (1917—1920 рр.): Дис. канд. іст. наук. – Чернівці. – 2005. – 20 C. – С 8, 9, 10, 11.

25

Гудь Б. В. Україно-польські конфлікти XIX– першої половини XX століття: етносоціальний аспект: Дис. д-ра іст. наук. – Л. – 2008. – 34 с – С. 19, 20, 21, 22, 23, 25, 26.

26

Ващук Д. П. Обласні привілеї Волині та Київщини: гінеза і функціонування у другій половині XV – першій третині XVI ст.: Автореф. дис. канд. іст. наук. – Київ. – 2005. – 18 с – С. 10, 11, 12, 14.

27

Скрипник А. Ю. Діяльність адміністративних установ Подільської губернії (1793—1914 рр.): Автореф. дис. канд. іст. наук. – Київ. – 2007. – 20 с – С. 10, 12, 15.

28

Савченко В. Україна масонська. – К.: Нора-Друк. – 2008. – С. 137—227

29

Дильонгова Г. Історія Польщі. 1795—1990. К.: видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 58.

30

Брачев В. С. Масоны в России: от Петра I до наших дней (история) // www.gumer.info/authors.php?name

31

Брачев В. С. Указ. праця.

32

Як показала О. Крижановська, принаймні деякі дослідники вважають «парамасонською, тобто не суто масонською, а такою, що існувала окремо й паралельно з масонським орденом».

33

Всі важливі обставини та деталі див.: Брачев В. Указ. праця.

34

http://www.ukrmason.org/ukr/landmark.php

35

http://www.ukrmason.org/ukr/12.php

36

Докл. див.: Савченко В. Україна масонська. – С. 221 і далі.

37

Див. розвідки К. Бондаренка: http://www.ukrmason.org/ukr/publication.php?pid=5 та О. Головенського http://www.malakava.com.ua/article/5926

38

Дильонгова Г. Указ. праця. – С. 54.

39

Валіон О. М. Роль М. Грушевського у національно-культурному відродженні українського народу (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.): Дис. канд. іст. наук. – Тернопіль. – 2003. – С 9, 15.

40

Будз В. П. Філософія історії Михайла Грушевського… – С. 11, 16.

41

Валіон О. М. Указ праця. – С 15.

42

Будз В. П. Указ. праця. – С. 11, 12, 13, 15, 16.

43

Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот із династії Габсбургів. – К.: Темпора. – 2008. – 381 с – С. 6, 7, 47.

44

Див.: Терещенко Ю., Осташко Т Указ. праця. – С. 15, 16, 47.

45

Див.: Терещенко Ю., Осташко Т. Указ. праця. – С. 7, 8, 10, 11, 12, 13.

46

Раухенштайнер М. Росія та Австро-Угорщина в Першій світовій війні. Війна, розпад та новий початок (1914—1918). // Окупація України 1918 року… – С. 31, 37.

47

Україна: політична історія. – С. 255.

48

УЦР… – Т. I. – С. 397.

49

Див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. Том 1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – Київ: Наукова думка, 1996. – 588 с. – С. 465, 466—469. (Далі – УЦР… – Т. І).

50

Україна: політична історія… – С. 272.

51

Любовець О. М. Ідейно-політичні процеси в українських партіях у контексті альтернатив революційної доби (1917—1920): Дис. д-ра іст. наук: Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка. – К. – 2006. – 31 с – С. 25, 26.

52

Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. – К.: Критика. – 2004. – 343 с.

53

Там само. – С 48, 55.

54

Салій І. Крах партійного колоса. // Факти, роздуми, застереження. – К.: Вирій. – 2007. – С 129.

55

Грицак Я. Страсті за націоналізмом… – С. 55, 56—57.

56

Причини цього він з безпосередньою щирістю перераховував у такому порядку: «надмірна молодість провідників»; «молодечість українського руху»; «брак сильної центральної партії»; «ідейні збочення тогочасного українства». Цит. за: ГрицакЯ. Страсті за націоналізмом… – С. 70.

57

Грицак Я. Страсті за націоналізмом… – С. 59, 60. Автор також указує й на інші причини, як-от: «комбінація організованого й точно спрямованого масового терору»; «майстерне використання пропаганди»; вміння лідерів ухвалювати «реалістичнірішення» у «критичні моменти»; компроміс із національними рухами на околицях імперії, наслідком якого стало утворення СРСР, до ідеї якого більшовицькі лідери прийшли «під впливом розмаху національних рухів на окраїнах імперії». В іншому есеї – «Чому зазнала поразки українська революція?» – Я. Грицак розширює цей перелік, який набуває такого вигляду: відсутність стабільної ситуації та відносної національної суверенності; Росія та Німеччина «не квапилися визнавати українські домагання»; Антанта відмовилася поширити на Україну принцип права націй на самовизначення; сепаратний мир з Німеччиною, який «автоматично» перевів Україну в табір переможених; «федералістичний» ухил українських політиків; відсутність належного контролю за армією; організований і контрольований «зверху» більшовицький терор; кращий рівень більшовицької воєнної пропаганди. (Див.: С. 72, 73).

58

Грицак Я. Страсті за націоналізмом… – С. 75.

59

Бунич И. Операция «Гроза». Ошибка Сталина. – М. – 2002. – С. 678.

60

Український національний рух в контексті визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи (кін. ХІХ ст. – 1920 р.): компаративний аналіз. – 2002. – С. 13—14.

61

Український національний рух… – С. 11.

62

Стецюк Н. В. Конституціоналізм в українській політичній та правовій думці (середина XIX ст. – кінець 80-х років XX ст.): Дис. канд. юрид. наук. – Л. – 2003. – С 10.

63

Подковенко Т. О. Становлення системи законодавства України в 1917—1920 роках (Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР): Дис. канд. юрид. наук. – К. – 2004. – С. 5, 6, 18.

64

Киевская мысль. – 1917. – 3 марта.

65

М.А.Булгаков. Киев-город. // М. Булгаков. Белая гвардия. Киев-город. – Х.: Фолио, 2008. – С. 492.

66

УЦР… – Т. І. – С. 37.

67

Там само.

68

Там само. – С. 38.

69

Там само. – С. 40.

70

Там само. – С. 42—43.

71

Там само. – С. 44.

72

Нова рада. – 1917. – 28 березня.

73

Усі деталі див.: Бойко О. Формування території Української незалежної держави в часи Української революції (1917—1921 рр.). – К. – 2007. – С. 4—9.

74

УЦР… Т. І. – С. 54—55.

75

Там само. – С. 58—59 (нумерація наша. – Д. Я.)

76

Грибенко О. М. Державотворчі процеси в Наддніпрянській Україні 1917 1920 рр.: Історичний аналіз: Дис. канд. іст. наук. – Луганськ. – 2007. С 8.

77

Тапаган М. З моїх споминів. – К.: Темпора. – 2005. – С. 207.

78

Нова рада. – 1917. – 9 квітня.

79

УЦР… Т. І. – С. 71.

80

Тапаган М. Указ, праця. – С. 215.

81

УЦР… Т. І. – С 83.

82

Брачев В. С. Указ. праця.

83

Палеолог М. Царская Россия накануне революции. Перевод с французского Д. Протопопова и Ф. Ге. – Москва – Петроград: Государственное издательство. 1923. // http://az.lib.ru/p/paleolog_m/text_0010.shtml. Запис у щоденнику від 13 (26) квітня.

84

Там само. (Запис у щоденнику М. Палеолога від 14 (27) квітня).

85

Див. напр.: Livesey A. Historical Atlas Of World War I. – New York: A Henry Holt Reference Book. – 1994. – 192 P. – PP. 120—125.

86

УЦР… Т. І. – С. 86.

87

УЦР… Т. І. – С. 86.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.