Йоганна Браун, Гюнтер Браун
      ПОМИЛКА СКУЛЬПТОРА В ГАРМОНОПОЛIСI
      Оповiдання
      Переклад з нiмецької О.Логвиненка
      Спершу треба розповiсти про те глибоке враження, справжнiй шок, що його пережили мешканцi Гармонополiса, коли одного ранку в торговому центрi на Одеонплац у холодильниках не знайшли нi ковбаси, нi м'яса. I хоч електронне табло показувало, що холодильники наповненi, однак усе з них було викрадено, i про це свiдчили кiлька обгризених кiсточок, якi валялися тут-таки, на викладенiй керамiчними плитками пiдлозi. Перевiрили електронiку, але вона працювала справно, а в ланцюгу постачання вiд м'ясокомбiнату до холодильних шаф не виявилося жодної прогалини.
      Ось уже 172 роки в мiстi не траплялося злочинiв, навiть дрiбних. Отож дверi торгового центру, як i взагалi всi дверi в мiстi, люди вже давно звикли на нiч не замикати.
      На численних зiбраннях постало питання про те, чи не позамикати тепер дверi. Однак цю пропозицiю громадяни мiста одностайно вiдхилили, незважаючи на небезпеку, що злочинець, один раз уже скориставшись їхньою довiрою, спробує проникнути в незамкненi дверi знову. Детально говорили про те, чи не страждає злодiй душевним розладом. Психiатр д-р Гермштедт обстоював це припущення так: є релiкти свiдомостi, що прориваються несподiвано, мов iз темної глибини, про яку не здогадується навiть сам злочинець. Цi релiкти, якi дрiмають глибоко на днi, вночi можуть раптово прокинутись i виступити на поверхню. Вiд цього не застрахований нiхто. Та коли їх виявити, вони пiддаються контролю.
      Всi до одного жителi мiста заявили про своє бажання пройти обстеження. Але д-р Гермштедт нагадав, що науковi методи аналiзу ще не дають змоги виявити глибиннi релiкти з цiлковитою певнiстю.
      Отож гармонополiсцям не залишалося нiчого iншого, як сподiватись, що цим єдиним пограбуванням холодильникiв той глибинний потяг удовольниться. Однак д-р Гермштедт зауважив, що за його даними, почерпнутими, правда, тiльки з книжок, така злочинна релiктова схильнiсть тяжiє до повторення. Проте й на його думку, всi дверi в мiстi, зокрема й дверi торгового центру на Одеонплац, слiд i далi залишати незамкненими.
      Кiлька днiв минуло без пригод, поки вночi з недiлi на понедiлок м'ясний вiддiл на Одеонплац виявився порожнiй, а на пiдлозi знов валялися кiстки та ковбаснi шкiрки.
      Цього разу шок тривав довше. Подумати тiльки, майже два сторiччя ми не знали злочинiв, i раптом - на тобi! У всьому мiстi схвильованi люди тiльки про це й говорили. Вагончики монорейкових дорiг, що з'єднували будинок з будинком, збилися з усякого графiку руху, бо пасажири в них за суперечками забували вчасно натиснути кнопку. В кожного, хто приїздив до мiста, викликали подив численнi гурти людей перед будинками, на площах, нервовi жести, заклопотанi обличчя. У ресторанах вiдвiдувачi гронами обсiдали один столик i забували їсти й пити, а в школах учнi вставали з-за навчальних комп'ютерiв i збивалися зграйками по кутках.
      Свiтло в будинках тепер горiло до пiзньої ночi, а альтанки для закоханих у парках стояли порожнi.
      Раз у раз зринала думка про те, чи не пора позамикати всi будинки Однак гармонополiсцi казали, що до цього вони нiколи не звикнуть. Бо замкнути щось - то замкнути самого себе. А це однаково, що скалiчити собi душу.
      Надто вразливi люди, особливо молодь, гаряче заявляли, що скорiше накладуть на себе руки, нiж замкнуть вiд сусiдiв свої дверi.
      А старшi люди не бажали нiчого замикати через те, що до цього не звикли. Мовляв, нашi домiвки були завжди вiдчиненi, i ми житимемо так i далi, навiть якщо в нас украдуть геть усе.
      Гармонополiсцi сходилися на думцi, що недовiра принижує людську гiднiсть. Отож торговий центр на Одеонплац i далi стояв незамкнений, не охороняли його i вночi, бо нiкому несила було взяти на себе ганебнi обов'язки сторожа. Як - пiдглядати за своїми сусiдами? I Цим пiдозрювати їх у злодiйствi?!
      Так народився вислiв: *"Хто пiдозрює в злодiйствi iншого, той сам злодiй"*.
      Повсюди з великим схваленням публiчно зачитували хвалебну передову статтю, в якiй писалося про моральне здоров'я громадян, що вiдмовилися замикати дверi, "...шпигувати, звiвши комiр, десь у темному кутку торгової зали на Одеонплац, немов брудний детектив з бульварних романiв дев'ятнадцятого сторiччя, - це, може, навiть гiрше, нiж коїти сам злочин".
      Передова посилалась на силу духу, яка подолає злочин. Упевненiсть газети не могло похитнути й те, що тепер кожної третьої ночi м'ясний вiддiл торгового центру на Одеонплац виявлявся порожнiм. Стаття безтурботно запитувала: "Що нам з того? Ми досить багатi i щодня можемо наповнювати тi смiхотворнi холодильники знов. Нехай злодiй вдавиться тими ковбасами та м'ясом! Ми на це тiльки посмiхатимемось. Ми не пiддамося на провокацiю. Крадiй не дiждеться того, на що розраховує, i колись йому доведеться все ж таки здатись. А якщо вiн кине красти? Не кине, то й не кине. Як уже й пiдкреслювалось, наповнювати пограбованi холодильники у нас є чим!"
      Душевний спокiй громадян мiста похитнувся, коли програмiст фруктової крамницi на Гаупталлее повiдомив, що вночi хтось пожер усi банани, а також майже всi землянi, волоськi та лiсовi горiхи. Банановi шкурки та горiхове шкарлупиння купами лежало на пiдлозi, i це, як писали газети, стало причиною нещасливих випадкiв, особливо для старих та немiчних людей.
      Тепер слiд було сподiватися, що крадiжки пiдуть одна за одною. На зборах мунiципалiтету спалахнула суперечка про те, чи варто й далi пiсля таких подiй тримати дверi незамкненими. Бiльшiсть депутатiв стояли на тому, щоб громадяни, незважаючи на все частiшi пограбування i в усе нових мiсцях, не дали себе спровокувати. Хтось ставить пiд сумнiв здоров'я нашого духу, нашу мораль. Але ми на це не пiддамося!
      Дехто висловлював пропозицiю на перших порах замикати все принаймнi тимчасово, поки, мовляв, докопаємося до корiння зла. Такий захiд слiд розглядати як перехiдний, вiн допоможе нам вернутися до нормального стану.
      Однак ця пропозицiя зазнала поразки. Багато людей заявили, що їм просто несила подолати самих себе й позамикати домiвки.
      Наступної ночi були пограбованi не тiльки холодильники в торговому центрi на Одеонплац, а й м'ясна крамниця на площi Гармонiї; в зоомагазинi зник також корм для птахiв, а в фруктовiй крамницi банани та горiхи.
      Пiсля цього виникло компромiсне рiшення: замикати на нiч принаймнi пограбованi крамницi. Проте тут-таки з'ясувалося, що замкнути їх, як i взагалi всi будiвлi та помешкання в мiстi, власне, нема чим. Отож тепер суперечки обернулися в абстрактнi, суто гiпотетичнi розмови - ще один доказ, як наголошувала передова стаття, моральної чистоти громадян Гармонополiса.
      Щоб дiстати замки для кiлькох крамниць, звернулися в мiський музей, потiм знайшли слюсаря, наказали йому зняти iржу на музейних експонатах - пристосування для замикання дверей - i навчитися ними користуватись.
      Коли вже у людей почали зникати в'язки бананiв з балконiв, де вони дозрiвали на сонцi, а пограбування м'ясних крамниць стало звичайним явищем, громадська думка зажадала негайних заходiв. Загальна тривога, що досi виявлялася в нервовостi та прихованому невдоволеннi, переросла у вiдверту злiсть.
      - Вимагаємо негайних заходiв! - скандували гурти на площах, вулицях i в пивницях.
      Але з чого почати, нiхто не знав, бо ловити злочинцiв у мiстi розучилися. Для розслiдування крадiжок утворили спецiальну групу, яку очолив Абель Клагєнфурт- вiн признався одному з своїх товаришiв, що колись, багато рокiв тому, читав якийсь детективний роман. Та сам Клагенфурт почувався невпевнено, нi в сих нi в тих, i вже зовсiм не хотiв, *звiвши комiр, немов брудний детектив з бульварного роману дев'ятнадцятого сторiччя, шпигувати на Одеонплац за злочинцем*.
      I ось Абель Клагенфурт став сушити собi голову над тим, як перехитрити негiдника. Пригадалося, що злочинцi, як писалось у детективному романi, мають звичку залишати пiсля себе слiди. Так Клагенфуртовi спало на думку придбати дружинi в торговому центрi на Одеонплац пральний порошок. Йому вдалося вийти з торгової зали останнiм, а по дорозi вiн, нiби ненароком, розiрвав коробку й потрусив пiдлогу порошком - Клагенфуртовi нi в якому разi не хотiлося посiяти серед жителiв мiста пiдозру. Якщо вдасться спiймати злочинця, тодi все мине добре, а коли нi - жодна душа не повинна помiтити, що за нею стежать, i образитись.
      Клагенфурт замкнув торговий центр ключем п'ятнадцятого сторiччя, сподiваючись знайти другого ранку на кахельнiй пiдлозi слiди.
      М'ясний вiддiл знову було пограбовано, довкола валялися кiстки, однак до прального порошку нiхто не доторкнувся.
      Абелевi Клагенфурту довелося визнати, що кримiналiст iз нього нiкудишнiй. З жалюгiдною мiною розглядав вiн обгризенi кiстки, з жахом слухав розповiдь про те, що дверi в зоомагазинi виламано, вентиляцiйнi штори звисають клаптями, весь корм пожерто, змiй в акварiумах об'їдено до кiсток, а вiд декоративних рибок лишилися самi кiсточки. На додачу його повiдомили, що вночi розбито вiкно на одному балконi й пограбовано кухню. Господарi чули гармидер, але вiд страху не зважилися поспiшити на кухню. Мовляв, нам було б дуже неприємно застати на мiсцi злочину когось iз жителiв мiста. Ми б згорiли вiд сорому. На склi було видно слiди кровi. Цю деталь люди сприйняли з жахом, проте вивчити слiди на думку нiкому не спало.
      Абель Клагенфурт пiдтримав пропозицiю кiлькох громадян, щоб усi показали руки - певна рiч, доброхiть, i гармонополiсцi заходилися показувати одне одному руки. Та жодної порiзаної чи пораненої руки не було.
      Клагенфурт звiтував про свою дiяльнiсть, i голос його лунав жалiсно, безпорадно. Вiн схвильовано перелiчував свої заходи, розповiдав про комплекси, якi при цьому вiдчував у собi, про те жахливе враження, яке викликав у нього вигляд риб'ячих та змiїних кiстякiв на пiдлозi зоомагазину. Тут нерви у Клагенфурта не витримали, i вiн знепритомнiв. Присутнi пiдхопили його i поставили на ноги. Абеля Клагенфурта вiтали як героя. Всi газети писали, що одного дня Абель Клагенфурт, попри свої високi моральнi засади, таки розкриє злочин, у цьому немає нi найменшого сумнiву.
      Людський натовп мовчки й терпляче ждав пiд вiкнами будинку, поки Абель оговтається i стане на ноги. А коли вiн нарештi з'явився на балконi, вибухнули оплески. Всi вигукнули:
      - Слава, слава Абелевi!
      I сталося те, чого не було сотнi рокiв, - люди проспiвали на честь громадянина мiста серенаду!
      Однак Абель Клагенфурт скромно вiдхилив цi пишнi вияви пошани i щиро признався: поки що вiн нiчого не досяг. Але йому вiдповiли, що все-таки дечого досяг, наприклад, довiв, що, грабуючи м'яснi крамницi, злочинець потрапляв усередину не крiзь дверi. А це вже неабищо!
      Клагенфурт заходився шукати в своїй бiблiотецi детективний роман, який читав багато рокiв тому. Книжку вiн не знайшов, а потiм пригадав, що здав її пiд час загального'збору макулатури. Клагенфурт неясно пам'ятав, що в романi йшлося про полiцiю, яка розкривала злочин. Однак тепер такого iнституту нiде нема. Вiн розпитав людей, звернувся в довiдковi бюро i з'ясував, що за двi тисячi кiлометрiв вiд Гармонополiса має жити чоловiк, який колекцiонує детективнi романи; ходила чутка, нiби той чоловiк навiть читає тi романи i збирається написати про цей жанр цiлий трактат. Того чоловiка Клагенфурт i розшукав.
      Зустрiч iз ним була неприємна. Виснажений, недбало вдягнений в штани та сорочку, замкнений чоловiк, не виймаючи з рота люльки, дав зрозумiти, що вiзит Клагенфурта для нього обтяжливий. Вiн саме читав три детективних романи водночас. Мовляв, вiн привчив себе так читати, щоб бiльше встигнути. Адже цих детективiв так багато...
      Абель Клагенфурт, прагнучи зацiкавити чоловiка своєю справою, спробував зав'язати розмову. Вiн спитав, що то буде за трактат.
      - Як буде готовий, самi прочитаєте, коли це вас цiкавить.
      - А як iде робота?
      - Не знаю. - Господар не мiг дiждатися, коли гiсть пiде.
      Клагенфурт, сподiваючись розворушити, спiврозмовника, запитав, скiльки романiв у колекцiї. Та чоловiк вiдповiв, що книжок нiкому не дає. Мовляв, колись давав, та не кожне їх повертало.
      Тодi Клагенфурт почав розповiдати про свiй випадок. Господар, що на честь якогось Холмса називав себе Шерлоком, читав три свої книжки далi, i Клагенфурт дiйшов висновку, що цей чоловiк - релiкт, релiкт нечемностi i поганих манер. Абель нiяк не мiг збагнути, чому такi релiкти ще iснують. Якби цей Шерлок жив ближче до Гармонополiса, то можна було б припустити, що саме вiн i є злочинець.
      Проте Шерлок, хоч i читав одночасно три романи, все чув i про випадки в Гармонополiсi вiдгукнувся вельми зневажливо. Мовляв, ось я саме читаю одну рiч, то тут в омнiбусi хтось уколошкав аж сiм душ. Ви розумiєте? А в другому романi один викрадає цiлий лiтак разом з пасажирами i вимагає викуп - мiльйон. А в третiй книжцi грабують банк, спокiйнiсiнько пристрiлюють касира за вiконцем, а потiм ще трьох заложникiв.
      Так Абель Клагенфурт уперше в життi довiдався, на що здатнi злочинцi. Вiн зважився запитати, чи не мiг би пан Шерлок, спираючись на свої лiтературнi знання, пояснити випадки в Гармонополiсi.
      - Я зараз не знаю жодного детективу, - сказав Шерлок, - де б iшлося про пограбування ковбасних крамниць. Такi дрiбнi випадки можуть бути темою тiльки поганих романiв.
      Та Абель Клагенфурт був чоловiк освiчений i порiвняв пана Шерлока з Дон Кiхотом, бо в цiй квартирi вiн побачив лише детективнi романи: на пiдвiконнях, у туалетi, навiть у ваннiй. Наостанок вiн кiлька разiв ще пройшов повз будинок. Свiтло у вiкнах не гасло, Шерлок усе чипiв над своїми книжками, час вiд часу робив нотатки, i так до другої години ночi.
      Клагенфурт прилетiв додому i, перше нiж лiг спати, дiзнався, що у фруктовiй крамницi розбито камiнцем вiтрину, горiхи, яблука та банани знищено, а полицi потрощено.
      Вiн розповiв спiвгромадянам про своє враження вiд Шерлока. Всi зiйшлися на думцi, що розкривати злочини в їхньому мiстi такий нечема не годен. "Ми повиннi зробити це самi!" Газети писали про зухвалу поведiнку того Шерлока i називали його *смердючим люлькарем*.
      Коли Абель Клагенфурт з великою радiстю оголосив, що злочинець прийшов повинитися, мiськi газети дiстали завдання пiдготувати спецiальний номер. Крадiєм виявився пан Агостiно Брiтт, сновида, що скоїв тi страшнi злочини зовсiм несвiдомо. Репортерам, якi збiглися до нього, той чоловiк розповiв про свiй сомнамбулiзм, засвiдчений довiдкою лiкаря.
      - Менi й самому не вiрилось, що наробив усе те я. Прозрiння настало сьогоднi вранцi, коли в кишенях пiжами я знайшов порожнє горiхове шкарлупиння, а в черевиках - двi бананових шкурки. Мене нiби обухом по головi вдарило, але потiм я зрозумiв, що я - злочинець. Тепер усе з'ясувалось, i я радий, хоч менi й соромно за таку свою ненормальну поведiнку. I все ж на душi я вiдчув полегкiсть.
      Полегкiсть пана Брiтта перейшла в загальну радiсть. Жителi мiста покидали роботу, зi спецiальними випусками газет у руках виходили на вулицi, вживання спиртного рiзко зросло, з розчинених вiкон лунали п'янi спiви. Передовi статтi були сповненi оптимiзму, вони вказували передусiм на те, що гармонополiсцi не помилились, тримаючи навiть у цей грiзний час вiкна й дверi вiдчиненими. Психiатр д-р Гермштедт зробив висновок, що його теорiя про поснулi на днi релiкти дiстала блискуче пiдтвердження, як i те, що цi релiкти тяжiють до повторення. Однак учений зауважив, що сомнамбула Агостiно Брiтт душевно здоровий, це вiн i довiв тим, що доброхiть принiс каяття.
      Стриманий, ненав'язливий метод Клагенфурта зажив слави, бо цей метод приведення слiдства поважав почуття гiдностi громадян Гармонополiса. Хвалили Клагенфурта й за те, що вiн вiдмовився вiд послуг отого *смердючого люлькаря* на ймення Шерлок. Спiви перед вiкнами Клагенфурта не стихали до пiвночi, сам Абель кiлька разiв виходив на балкон i заявляв святковому натовпу, що вiн - i це, мовляв, нiяка не скромнiсть, коли вiн так каже, а констатацiя голих фактiв, - нiчого ж, власне, не зробив для з'ясування випадку. Винуватець i за це йому слiд вiддати належне - прийшов до нього сам.
      - Нi! - вигукнули люди. - Це завдяки твоїй делiкатностi винуватцевi стало легше признатися!
      Дехто з теоретикiв висував тезу про те, що в духовно здоровому суспiльствi всi проблеми вирiшуються самi по собi. Тут не треба навiть iмiтувати якусь надзвичайну активнiсть, досить лише цiлком i повнiстю покластися на здоровий глузд, високу свiдомiсть та iнiцiативу громадян. Причина радiти? Нi! Тут радiти мало. Це причина для свята, для трiумфу, для бурхливих веселощiв! Така перемога просто виправдує все. Лихо тому, хто сьогоднi не п'яний!
      Уранцi перед усiма холодильниками знов лежали обгризенi кiстки та ковбаснi шкiрки, а в фруктових крамницях - горiхове шкарлупиння й банановi шкурки. Д-р Гермштедт знайшов цьому блискуче пояснення. Пiд п'яну руч, коли, як вiдомо, здатнiсть тверезо мислити рiзко падає, декому з гармонополiсцiв на радощах скортiло погратися в злочин i ще раз пережити те, до чого тяглася душа. Хто ж їм дорiкне за це?
      Тiльки стурбований Абель Клагенфурт з'ясував, що досi пограбування були в безмiсячнi ночi, й запитав у лiкарiв, чи блукають сомнамбули i в безмiсячнi ночi.
      Лiкарi мали сумнiв, i Агостiно Брiтт зрозумiв, що пора признатися ще де в чому. Хоч вiн, мовляв, сомнамбула й з довiдкою, проте досi його нiчнi прогулянки обмежувалися балконом. Далi вiн ще зроду не заходив. А його фальшиве признання мало двi мети. По-перше, хотiлося присоромити справжнього злочинця; той мав вiдчути: у мiстi знайшовся-таки чоловiк, який прагне покласти цiй iсторiї край, i негiдник спопелiв би вiд сорому. А по-друге, кортiло ж нарештi дати людям полегкiсть, щоб вони заспокоїлись i жили без тривог. Адже сором, сказав Брiтт, - це великий рушiй людських вчинкiв. Та якщо вночi хтось i справдi обгризає золотi рибки й спустошує м'яснi прилавки, то на це здатний лише геть морально деградований iндивiдуум. Або ж тут дiється таке, що нам i не снилося. Вiн, громадянин Брiтт, мав намiр тiльки зробити свiй внесок у розкриття цього випадку, ризикуючи навiть, що його неправильно зрозумiють чи визнають за ненормального.
      Цю заяву громадськiсть вислухала схвально.
      Коли досi атмосферу в мiстi визначала нервовiсть, нетерпiння й тривога, гучнi протести, радiсть, настороженiсть i ледь помiтне загальне збудження, то тепер це збудження пiднялося до панiки. Сталося найстрашнiше. Жах був такий великий, що газети в своїх екстрених випусках не могли навiть прокоментувати подiю.
      Громадянин Умберто Баль вивiв годинi о десятiй вечора на прогулянку свого собаку й додому бiльш не повернувся. Люди знайшли в парку його одяг та обгризений кiстяк, а вiд собаки - тiльки голову. Забризканий кров'ю одяг валявся в кущах.
      Жителi з божевiльними очима блукали по мiсту, вечiрнi випуски газет повiдомляли, що ось уже 457 рокiв у Гармонополiсi не траплялося жодного вбивства. Передовi статтi, втiшнi слова яких саме тепер були читачам особливо потрiбнi, заявили, що перед тягарем такого злочину вони замовкають.
      Коли спустилися сутiнки, у мiстi залягла мертва тиша. Вiкна не свiтилися.
      Аж на другий день до батькiв мiста повернулося самовладання, i вони спробували якось пояснити цю жахливу подiю. Нi, злочинець - не людина. Очевидно, тут iдеться про якусь тварину.
      Фахiвцi оглянули в мiському зоопарку всiх звiрiв, на яких могла впасти пiдозра. Леви, як i ранiше, були по-аристократичному стриманi.
      Абель Клагенфурт заявив:
      - Наскiльки я бачу, вчинити це вони не могли.
      Мавпи, як завжди, безтурботно гойдалися на гiлках. Коли їм принесли земляних горiхiв та бананiв, вони взялися пожирати їх так старанно й так апетитно, як можуть їсти тiльки вони. Зовсiм не схоже було, що мавпи наїлися донесхочу.
      Всiх чоловiкiв мiста закликали заступити вночi в зоопарку на чати. Добровольцiв прийшло бiльше, нiж було треба, отож кожен звiр мав сторожа. Правда, дехто висловлював думку, що не варто ставитися недовiрливо навiть до звiра - адже вiн на шляху еволюцiї. А iншi заперечували: мовляв, ця еволюцiя опиниться сама пiд загрозою, якщо стане жертвою злочинного потягу.
      Проте звiрi своїх обжитих мiсць не покидали. А холодильники та фруктовi крамницi на ранок стояли знов розчиненi i пограбованi.
      Хтось зауважив, що цi хижацькi напади вчиняє, мабуть, якийсь чужий звiр чи навiть цiла зграя звiрiв десь iздалеку. Чоловiки прочесали у вихiднi днi околицi мiста на сто кiлометрiв довкола. На жаль, без наслiдкiв.
      У мiстi поширювався песимiзм. Люди казали, що доведеться, видно, примиритися iз злочинами. Що, може, цi безчинства колись припиняться самi по собi. "Провокатор сильнiший, нiж ми гадали. Нам судилися бiльшi випробування, нiж могла намалювати наша уява. I ми повиннi витримати цi випробування, не втрачати мужнiсть i не замикати своїх вiкон та дверей. Ми повиннi на повен голос заявити, що не пiддамося на провокацiю!"
      Коли в парку знайшли одяг старої жiнки, яка вийшла ввечерi погуляти, люди звернулися до Абеля Клагенфурта з настiйним проханням забути про свою стриманiсть- усi її високо цiнують - i негайно, рiшуче дiяти. З огляду на таке становище справжнiй громадянин мiста не повинен спускати з очей об'єкти злочинiв, навiть якщо доведеться вдатись до методiв брудного детектива дев'ятнадцятого сторiччя. Треба щось робити. Два вбивства за такий короткий час - це вже забагато!
      Пiсля цього Абель Клагенфурт перейняв на себе нiчне вартування в торговому центрi на Одеонплац. Однак нiчого не помiтив.
      Зате в iнших мiсцях, як i ранiше, вiдбувалися пограбування. Клагенфурт попросив гармонополiсцiв i там стати вночi на чати. Вiдгукнулося кiлька чоловiк, та й цi кiлька мали успiх тiльки тому, що пiд час їхнього чергування нiчого не трапилось. Перед кожною крамницею тепер вартував хтось iз добровольцiв, i поки вiн там стояв, нiчого не дiялось. Але охочих вартувати було щораз менше.
      I ось одного ранку бiля скульптури на Одеонплац знайшли одежу самого Абеля Клагенфурта. Тiєї ночi нiхто не захотiв стати на варту, i крамницi були спустошенi так, як нiколи доти.
      Те, що жителi мiста не бажають брати участi в розкриттi злочину, д-р Гермштедт пояснив так: вони сторiччями жили, не знаючи небезпеки, i тепер не можуть звикнути дивитися смертельнiй небезпецi в очi. Вiн говорив також про ефект подолання. Iснує нiбито межа, яку людям, попри їхню готовнiсть, переступити несила. Декого, може, пощастить умовити, вони вийдуть уночi вартувати, але тiльки-но стемнiє, всiх пойме страх. Не допоможе навiть денне освiтлення на площах.
      Справдi, у людей почали з'являтися навiть галюцинацiї. Вони розповiдали, буцiмто їх хапала ззаду якась холодна рука, над головою пролiтали тiнi, й вони не могли розгледiти їх тiльки через те, що заплющували вiд жаху очi.
      Найнеймовiрнiшою була розповiдь одного чоловiка, якого нiбито щось схопило ззаду за штани й потягло до себе.
      - Я вирвався й кинувся тiкати, - сказав вiн.
      На штанях у нього справдi бракувало чималого клаптя, якого потiм знайшли бiля скульптури крокодила в парку.
      Один iз авторiв передової статтi, що добровiльно зголосився почергувати вночi, сам признавався:
      - I раптом я кинувся тiкати, нiби йшлося про моє життя...
      На його думку, тут мало мiсце явище неземного походження. "Тут ми безсилi. Це йде ззовнi, i нам воно не пiдвладне".
      Смiливцi, якi згоджувались вартувати вночi, здебiльшого не витримували до ранку. А перший, хто вистояв на Одеонплац цiлу нiч, нiчого не помiтив.
      - Я зовсiм нiчого не бачив, - розповiдав вiн. - Хоч i не спав. Усi можуть потвердити: я випив таку дозу кофеїну, що не засну тепер днiв три. Але не спостерiг нiчого такого, що б свiдчило про якiсь неземнi явища.
      Один iсторик десь вiдкопав записи про з'яву духiв, i вченi взялися вивчати тi записи.
      Громадянин Альберт Варт запропонував поставити у м'ясному вiддiлi електронну камеру - всi, мовляв, побачать на екранi, хто виламує дверi; а площi, щоб не вiдлякувати злочинцiв, слiд залишити без охорони.
      Цiєї ночi в усiх вiкнах мерехтiло фосфоричне свiтло екранiв. А перед екранами мрiли постатi глядачiв.
      Почалося десь близько пiвночi. Об'єктив камери враз щось заступило, потiм камера впала, i було видно тiльки, як перед нею туди-сюди метляються кривавi шматки м'яса. Все це супроводжувалось якимсь шипiнням i пирханням.
      Люди закричали одне до одного, що треба мчати на мiсце злочину. Проте зробити це нi в кого не стало духу- всi були скованi страхом.
      А вранцi те, що люди бачили на екранах, дiстало своє пояснення. Фiзики говорили про iстот, керованих електронiкою, чи, краще сказати, iстот, що мають над нами якусь невiдому силу. Запропонували повторити експеримент у фруктовiй крамницi.
      Однак там усе вiдбувалось iнакше. Перше нiж на екранi з'явилося зображення, почулись якiсь варварськi крики, скрегiт, вигуки, схожi на заклики, а згодом наче звуки невiдомої на Землi мови. Потiм усi побачили якусь дивну руку, що загребла з коробки земляних горiхiв, далi зображення гойднулося, екран потемнiв, камера впала, i чулося тiльки плямкання, хрумкiт та спльовування. Пiзнiше, хоч скiльки прокручували запис зображення, пояснити нiхто нiчого не мiг.
      I тодi гармонополiсцi ухвалили рiшення: ще раз поїхати до того Шерлока.
      Пан Шерлок тим часом удосконалився до такої мiри, що читав одночасно вже п'ять детективних романiв; вiн поблажливо слухав розповiдь посланцiв Гармонополiса.
      Та, почувши про три вбивства, Шерлок пожвавiшав i, не довго думаючи, згодився розслiдувати випадок.
      У мiстi вiн з'явився з люлькою, шарфом i в дивних, коротеньких - нижче колiн, немов надутих, штанях. Шерлок публiчно заявив, що розслiдуватиме цей випадок за класичними правилами, з громадянами мiста тримався згорда й дивився на них з самого початку як на кретинiв. Камери вiн вважав зайвими, а знiмки з екрана пiдробленими.
      Шерлок придбав у крамницi лупу, потiм одiслав жителiв мiста додому спати. Люди гадали, що вночi вiн заходиться нишпорити по вулицях, щоб самому постежити за тими дивними проявами, однак застали його в готелi бiля вiкна. Вiн читав детективнi романи.
      Свою поведiнку Шерлок повчально пояснив так: йому, мовляв, не треба нiде нишпорити, такi випадки найкраще розкривати за допомогою системи логiчного мислення, якщо її можна застосувати. На запитання, що ж йому вже вдалося з'ясувати, вiдповiв: крадiжки почалися з м'ясного вiддiлу в торговому центрi на Одеонплац. Звiдти й треба починати.
      Та про це жителi мiста знали, звичайно, й самi.
      Тодi Шерлок закинув їм, що вони, знаючи це, не зробили нiяких висновкiв. Адже це - вихiдний пункт. Кожний кримiнальний випадок має свiй вихiдний пункт.
      Громадськiсть Гармонополiса назвала цього чоловiка шарлатаном. Звичайнiсiнькi речi вiн видає, бачте, за бозна-що!
      Та Шерлока це не хвилювало.
      - Я застосовую класичний метод, - сказав вiн, - i дорiкання невiгласiв мене не обходять.
      Вранцi Шерлок вийшов погуляти на Одеонплац, i погляду гармонополiсцiв не уникло те, що вiн кiлька разiв нахилявся; однак на запитання, чи вiн щось знайшов, нiчого не вiдповiв, i люди сприйняли це як зухвалiсть.
      Десь в обiд Шерлок заявив: якщо той невiдомий проник у торговий центр не крiзь дверi й не крiзь вiкно, то вiн мав проникнути якимсь iншим шляхом. Шерлок оглянув торговий центр, покивав головою, слухаючи розповiдь програмiста, далi повернувся до свого номера в готелi й засiв читати детективнi романи. Пополуднi зажадав, щоб йому принесли пiдшивки газет за останнi пiвроку - вiн, мовляв, страшенно любить гортати газети.
      Надвечiр пан Шерлок назвав шiсть мiсць у Гармонополiсi, де слiд було поставити телекамери. Вiн твердив, що цiєї ночi пояснить усi зловiснi подiї. Камери стояли не перед крамницями, де були пограбування, i не в крамницях, а перед мiськими скульптурами. А жителям вiн наказав не виходити ввечерi з дому.
      Потiм пан Шерлок сiв перед екраном i почав вивчати газети за останнi пiвроку. "Цi статуї - гордiсть мiста. Немає сумнiву, що вони стануть всесвiтньовiдомими. Що їх вiдзначає - вiзьмiмо хоча б групу левiв на Одеонплац, - то це цiлковита вiрнiсть натурi. Цього не можна сказати про жодну iншу скульптуру в свiтi. Скульптор нiчого не забув. У групi на Одеонплац вiн ретельно зобразив кожнiсiньку волосину в гривах левiв. Дивишся на статую - i здається, що перед очима живi звiрi..."
      - А тепер, - мовив пан Шерлок, - давайте подивимось разом, якi метаморфози вiдбуватимуться з скульптурами.
      Жителi стежили на екранах за шiстьма скульптурами водночас, проте годинами нiяких метаморфоз iз ними не вiдбувалося. Всi статуї; так розхваленi за схожiсть iз натурою, стояли непорушне. Але десь опiвночi вони почали нiби прокидатися вiд своєї скованостi i сходили з постаментiв.
      Пан Шерлок саркастично зауважив:
      - А зараз вони пiдуть плюндрувати крамницi!
      Тiльки крокодил у парку стояв непорушне.
      Шерлок попросив у готельної обслуги дати йому кота.
      - Зараз я ненадовго вийду, - сказав вiн.
      Шерлок зайшов до парку, став неподалiк вiн статуї крокодила й пустив кота.
      Всi добре бачили, як крокодил схопив i проковтнув кота.
      Шерлок закiнчив передачу словами:
      - А далi вам пояснить пан скульптор Натуралла!
      Скульптор Натуралла жив не в Гармонополiсi, а за три тисячi кiлометрiв. Але завдяки супутниковому зв'язку всi побачили його й почули, як вiн сказав:
      - З тими кретинами з Гармонополiса просто годi було розмовляти. Вони все крутили носом, їм не подобалося моє мистецтво. Так, мовляв, крокодил не дивиться, а лев так не спить, а у мавп вигляд не такий. Я весь час їм товкмачив, що головне - схопити суть фiгури. А їх нiщо не вдовольняло. Тодi я сказав: iдiть у свiй зоопарк i дивiться на живих мавп, нащо менi ще робити їх iз бронзи. А вони нiчого не хотiли знати, їм кортiло мати бронзових мавп i щоб вони були точнiсiнько такi самi, як живi в зоопарку. I коли вони зажадали повернути аванс, я собi сказав: гаразд, ви матимете таких мавп. Я взяв живих, впорснув їм камодол, пiсля якого вони застигли й отвердiли, поставив їх у себе в саду й покрив шаром бронзи, що пропускає кисень. Так вони в мене позавмирали. Я продав їх мiсту, i воно було вельми задоволене.