Василь Бережний
      В космiчнiй безвiстi
      I
      Це було так несподiвано, що Софi здригнулась: за прозорою стiною Операторської рухались страхiтливi потвори. Вiдсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зiтхнула: стiни ж iз наймiцнiшого стелiту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, тягнучи зубчастi хвости; деякi безхвостi, а iншi, здається, безголовi, хоча, як може функцiонувати органiзм без голови? Коли страховиддя зникли з очей, тiльки тодi Софi подумала: а де вони взялися тут, на космiчному кораблi? Не синтезувалися ж iз вакууму? I вона, Старша операторка Допомiжного екiпажу, нiчого про це не знає, анiчогiсiнько!
      Пiдiйшла до панелi зв'язку, натиснула одну з численних кнопок. "Уїлфул, певне, знає, - подумала. - По його ж борту... Але чому вiн сам не iнформує? Дивно..."
      На молочному тлi екрана з'явилась гола, як бубон, голова Уїлфула.
      - Що сталось? - запитала Софi.- Чому не iнформуєш про свiй бортовий пост?
      - Нiчого не сталося.
      - А потвори?
      - Потвори? - перепитав юнак. - Пройшли на Озерну палубу. I я зараз до них приєднаюся.
      - Ти... до них... - здивувалась Софi. - Що вiдбувається?
      - Приїжджай на Озерну - дiзнаєшся. Я буду там!
      Екран посiрiв, потьмянiв i згас - наче на Софi дивилося велике слiпе око. Вимкнувся! Безпрецедентний випадок...
      Софi трохи постояла, розмiрковуючи, потiм окинула оком осцилографи й вийшла з операторської.
      "Що це з ним сталося? - думала, зiйшовши на зовнiшнiй ескалатор, який рухався з найбiльшою швидкiстю. - Дивно... Був такий пунктуальний, старанний, а це кидає пост!"
      Крiзь прозорий купол, який звiдси, знизу, здається лише рискою, тонкою лiнiєю, що вiддiляє чорноту космосу вiд оцiєї теплої, пройнятої свiтлом атмосфери, видно розсипища далеких сонць, волокна туманностей. Якщо дивитися на них, то нiякого руху не помiтиш. Софi на мить здалося, що й ескалатор стоїть i їхнiй гiгантський корабель непорушно завис у просторi. Але ноги вiдчували вiбрацiю, а вiдiрвавши погляд вiд зiрок, вона побачила, як мимо пропливають надпалубнi будови - прозорi призми оранжерей, круглi бункери, куби майстерень, складiв, естакади, переплетiння ажурних форм. I враз її охопило вiдчуття руху - прекрасне вiдчуття, що єднає тебе з Всесвiтом.
      II
      Березовий гай бiля озера повнився гамором. Звучала вересклива музика, яку часом заглушували ще верескливiшi голоси юнацького збiговиська. Хлопцi купчилися невеликими гуртами, про щось енергiйно сперечались; деякi бавилися в водi, а iншi лежали на пiску пiд кварцовим сяйвом. Тут i там валялися потворнi голови й хвости. "Муляжi... - подумала Софi. - Он воно що... Та тут, мабуть, увесь Допомiжний екiпаж... Вони все покидали й розважаються! Що за поведiнка?"
      Уїлфул одразу помiтив її й рушив навстрiч, легко ступаючи по жовтому пiску. Був роздягнений, як i всi, розмахував руками i гукав ще здаля:
      - Iди, iди! Приєднуйся до нас!
      Софi зупинилася там, де густа, як щiтка, зелена трава перепинила шлях пiску.
      - Ну, чого ти? - вигукнув Уїлфул. - Вiдкинь усякi вагання й радiй разом з нами!
      - А з якого це приводу ви так радiєте?
      - Ось дiзнаєшся, то теж пристанеш до нас. Ходiмо, я поiнформую тебе.
      - Кажи, - холодно промовила Софi, не рушаючи з мiсця.
      - Ти знаєш, що таке карнавал? - запитав Уїлфул, все ще не облишаючи грайливого тону. - Чула такий термiн?
      Софi мовчала - напружувала пам'ять i нiяк не могла пригадати.
      - Ну от, - сказав юнак, - слабо вивчала iсторiю Землi чи, може, блоки пам'ятi пiдводять. А ми оце натрапили на таке явище, переглядаючи стародавню кiнохронiку. Це дуже оригiнально - карнавал! Певного дня люди надягали на себе маски, кумеднi костюми й з пiснями, танцями ходили по вулицях. Весело! Гарно!
      Здивування не зникло з очей Софi.
      - Мало чого не було в нетрях земних столiть, - обiзвалася лагiдно. - А який стосунок це має до нас... до нашого "Кентавра"?
      - Безпосереднiй. Ми створюємо Товариство друзiв карнавалу - ДеКа. Обов'язки нам набридли остаточно. Роки, десятилiття, столiття - одне й те ж, одне й те ж. Та ти й по собi знаєш, невтомна Операторко! Ну от протягом якого часу ти виконуєш цi свої обов'язки?
      - Понад п'ятсот земних рокiв.
      - Епоха! Вiчнiсть! - вигукнув юнак. - Пора кидати.
      - Як ти можеш так мислити? - скинула на нього поглядом Софi. - Саме тому й не можна покинути.
      - Може, я не точно сформулював свою думку... Я хотiв сказати, що свої завдання ми вже давно виконали i тепер маємо всi пiдстави...
      - Нiяких пiдстав! - перебила Софi. - Наше завдання - увесь час забезпечувати рух "Кентавра".
      - А хiба ми не забезпечили? Енергоблоки працюють у заданому режимi, бiосфера... Поглянь, яка досконалiсть! - Уїлфул зробив паузу, нiби даючи можливiсть окинути зором голубу гладiнь води, бiло-зелений гай. - Мiж iншим, а ти замислювалась над тим, куди й чого прямує "Кентавр"? Ми в польотi вже пiвтисячi земних рокiв - i що змiнилося в космосi? Анiчогiсiнько. Силовi поля характеризуються тими самими величинами. А далекi зорi так i лишаються далекими.
      - Вони, може, ще й подаленiли внаслiдок розбiгання, для нас це не має значення.
      - Згоден, Софi. Всi тi зорi, далекi свiти - чистiсiнькi абстракцiї, i нам вони нi до чого. Для нас має значення наше життя й тiльки наше життя.
      - Життя без мети? Без вiдкриттiв?
      - Ти ще зрозумiєш, Софi, ще вiдчуєш...
      - Я вже зрозумiла: на нас насувається небезпека, бо "Кентавр" полишений на самого себе.
      - А Земля, якої вже давно не видно й не чути, хiба не полишена сама на себе?
      - Порiвняв... Земля - планета великих ресурсiв, довговiчних систем кругообiгу матерiї. А наш "Кентавр" - тiльки космiчний корабель.
      - Вiн давно став для нас планетою, - уперто провадив далi Уїлфул. - Хай маленька, але планета.
      - Яка потребує, щоб кожен з нас пильно виконував свої обов'язки, додала Софi... - Ми ж мусимо звiтувати Головному екiпажевi.
      - До того моменту така величезна вiдстань, що її можна вважати безконечною, - заперечив юнак.
      - Усе має кiнець, навiть оця ваша... аномалiя. - Софi окинула поглядом гамiрливий пляж i твердо сказала: - Я вимагаю...
      - Навiщо такi крайнощi? - перебив її Уїлфул. - Адже нiчого не сталося автоматика пiдтримує нормальну роботу всiх систем життєзабезпечення корабля. Що ж тобi ще треба?
      - Менi треба, щоб ви всi згадали перший пункт Розпорядку роботи Допомiжного екiпажу. А там недвозначно сказано, що залишати свiй пост...
      - Знаємо, знаємо. У нас блоки пам'ятi ще працюють. - Уїлфул раптом звернувся до своїх товаришiв на ультракоротких хвилях: - Усi до мене! Старша операторка вимагає, щоб ми негайно розiйшлися по своїх постах...
      Гульбище враз ущухло. Натовп тiсним колом оточив Софi. Хтось вигукнув:
      - Може, вона не знає про карнавал?
      - Я розповiв, - сказав Уїлфул. - Але Софi дотримується iншої думки.
      Вiн говорив начебто так, як i належить дисциплiнованому членовi Допомiжного екiпажу, але водночас надавав своїй iнформацiї такого емоцiйного забарвлення, що суть її набирала протилежного значення. Софi слухала з усе наростаючим потенцiалом тривоги. Йшлося до того, що цi фанатики карнавалу можуть наважитись на такi дiї...
      - Головний екiпаж, якщо вiрити хронiцi, бiльше п'ятисот рокiв перебуває в камерах анабiозу, - провадив далi Уїлфул. - I хiба не ми забезпечуємо постiйний режим роботи крiогенного устаткування? Хiба цi обов'язки не поглинають нашої життєвої енергiї? А ми ж нiколи навiть не бачили цього екiпажу i могли б подумати, що це уявна величина, яка зовсiм не впливає на тi процеси, що мають мiсце на "Кентаврi".
      "Он куди вiн хилить, - промайнула думка в Софi. - Ентропiя системи зростає..." Уявила автономний енергоблок у центрi корабля, а навколо нього, наче бджолинi соти, герметично закритi камери анабiозу. Якщо вимкнути батарею трансформаторiв...
      - Я пропоную негайно стати до виконання своїх обов'язкiв! - перервала Софi розбалакування Уїлфула. - Згiдно з першим пунктом...
      Її заглушили вигуки:
      - Карнавал!
      - Карнавал!
      - Маску!
      - Надiньте на неї маску!
      - Приєднуйся до нас! - ледве не оглушив її Уїлфул. - Це ж так весело, так цiкаво!
      Софi вловлювала ситуацiю i слухом, i зором, i ще якимось, може, тiльки їй притаманним чуттям. "Якщо вони накинуть на мене маску... Це ж iзоляцiя... Вирватись, вирватись! Швидше до Операторської!"
      Але як прорватись крiзь оцей натовп дужих, спритних тiл? Софi вiдчула таке напруження, що аж у головi задзвенiло. Мозок лихоманило - iмпульси закружляли в шаленому вихорi, пам'ять видавала iнформацiю безладно, i годi було розiбратися в цьому хаосi. А вирiшували секунди! Хаос, хаос... А чому, власне...
      - Увага! - пiднесла руку Софi. Голос її звучав так владно, що всi зупинилися. - От я щойно подумала: наш мозок вивчив багато складних структур i процесiв, а себе ще й досi не осмислив. Виходить, мозок змушений знайомитись iз самим собою, вивчати самого себе так само, як i стороннi об'єкти. А мусив би, здається, просто знати про себе все, i то з самого моменту виникнення. Чи це не парадокс? Подумайте. А я тим часом обмiркую вашу... карнавальну проблему.
      Вона вийшла з натовпу i розмiреним кроком, зовсiм не поспiшаючи, подалася до ескалатора. Все-таки її мозок знайшов правильне рiшення! Софi вже давно славилась умiнням винаходити, формулювати парадокси - а що ж є цiкавiше для iнтелекту, як не цi науковi загадки? От i нехай подумають... А вона теж подумає, в якому напрямку i як їй дiяти.
      III
      Дiставшись до Центральної операторської, Софi негайно пустила в дiю аварiйне управлiння. Доторк до червоної кнопки - i доступ до обхiдної галереї, яка оточує камери анабiозу, було перекрито. Надмiцнi стелiтовi щити перегородили обидва тунелi, що з'єднують серцевину "Кентавра" з численними палубами. Тепер Головному екiпажевi нiщо не загрожує - зореплавцi лежатимуть у своїх камерах, аж поки не пролунає музика Пробудження.
      Приємне вiдчуття виконаного обов'язку охопило Софi, хоча тривога ще не зникла. Навiть не сiвши у своє крiсло, Старша операторка пильним поглядом окинула екрани осцилографiв, панель великого, на всю стiну, пульта: все нормально, всi вузли працюють у заданому режимi. Сiла, обiпершись руками об пiдлокiтники, i тiльки тепер вiдчула, як спадає напруга останньої години. Можна було спокiйно проаналiзувати ситуацiю.
      Приєднавшись до електронної пам'ятi корабля, Софi дiзналася все про карнавал. Смiховиннiсть цього явища вразила її. Отже, причина не в самiй iдеї карнавалу... Чому ж поведiнка Допомiжного екiпажу змiнилася на гiрше? Чого тепер можна вiд них чекати? Певний час автоматика працюватиме й без їхнього нагляду, але ж не безконечно. Контроль, профiлактика, ремонт - усе це мусить вiдбуватися за чiтким графiком, iнакше "Кентавровi" загрожуватиме небезпека.
      "Кентавр" - планета, - мiркувала Софi. - Та Уїлфул не бере до уваги того, що це небесне тiло штучне. Спроектоване й виготовлене Людьми Землi".
      Земля... Софi часто милується панорамою, знятою з борту "Кентавра", коли ще його монтували в космосi. Дивовижна планета! Бiлi сувої хмар, слiпучi свiчада океанiв, зеленi материки... Рiдкiсний витвiр природи! I Земля послала в полiт "Кентавр" до найближчої планетної системи, хоч життя людини не вистачить, щоб дiстатися до неї. Тому й летять вони в камерах... I хто б мiг передбачити те, що сталося? Навiть Великий Мозок неспроможний на такий прогноз.
      Великий Мозок- ось iз ким треба порадитись!
      Софi одразу почала готувати перфострiчку для аналiзу ситуацiї. Сiла бiля приймального пристрою, i пальцi її швидко забiгали по клавiшах. Символами двiйкової системи передавала все, що стосується Допомiжного екiпажу: кiлькiсть, вiк, iнтелектуальний iндекс, обов'язки, праця, перепочинок i т.д. Але, мабуть, характеристик цих було замало, щоб визначити лiнiю колективної поведiнки, бо вiдповiдь Великого Мозку не порадувала Софi. "Функцiональнi змiни якiсних величин характеризуються великим значенням елементу невизначеностi. Точне передбачення майбутнього стану ансамблю виключається. Тенденцiя до порушення рiвноваги. Треба скоротити екiпаж".
      Скоротити екiпаж, тобто частину його, i, певне, досить значну, викреслити з життя - хiба це в компетенцiї Софi?
      Вистукала на клавiшах:
      - Порада твоя, може, й розумна, але нездiйсненна.
      - Чому? - вiдповiв Великий Мозок. - Це не перевищує твоїх можливостей.
      - Можливостей - так. А права перевищує. Таку операцiю може провести лише Головний екiпаж. Прошу дати iнший варiант.
      Великий Мозок одразу ж видав стрiчку з лаконiчним текстом:
      - Шахова гра.
      Софi пiдвелася й пройшла до свого крiсла бiля пульта керування. Замислилась. Гра в шахи - невже в цьому вихiд? А чи це не замiна однiєї аномалiї iншою? Хоча... На Землi шахи вважають невичерпними. Цього заняття вистачить не те що на весь полiт "Кентавра", а на час iснування Галактики. Що ж, треба спробувати...
      Звернулася до всього складу Допомiжного екiпажу на ультракоротких хвилях:
      - Увага! Слухайте Центральну операторську! Оголошую шаховий турнiр. Кожен з вас може стати чемпiоном "Кентавра"...
      IV
      Великий Мозок правильно змiркував: нiякi карнавальнi витiвки не встоять супроти шахового магнетизму. Хвиля карнавалiв почала поступово спадати i нарештi знизилась до нуля. Увесь Допомiжний екiпаж взявся за шахи. А через те, що Софi встановила суворий регламент змагань: на це вiдводився вiльний вiд роботи час, - то дiяльнiсть Допомiжного екiпажу ввiйшла в нормальне русло. Вiдновили роботу обсерваторiї, запрацювали радарнi станцiї, численнi лабораторiї й служби. До електронної пам'ятi надiйшла нова iнформацiя про активнiсть ядра Галактики.
      Але... Минуло п'ятдесят рокiв, а чемпiона "Кентавра" так i не вдалося виявити. Усi мали однакову кiлькiсть очок! А ще через п'ятдесят рокiв наполегливих, але безплiдних змагань Уїлфул сказав Софiї:
      - Шахи зайшли в глухий кут, вичерпались, померли нiчийною смертю.
      Пiвочковi результати кожної зустрiчi протягом столiття стривожили Софi. А торжествуючий тон, яким Уїлфул говорив до неї з екрана, ще бiльш посилював її побоювання.
      - Але ж Великий Мозок твердить: шахи невичерпнi!
      - Певне, вiн має iнформацiю тисячолiтньої давностi. Там, на Землi, може, й невичерпнi... були. А ми довели турнiрною практикою. Ти ж не можеш заперечувати очевидних фактiв?
      Софi помовчала, мiркуючи над вiдповiддю. Факти, звичайно, вiдкидати не можна, але... спочатку треба впевнитись, що це справдi факти.
      - Можливо, ти маєш рацiю, Уїлфуле, але я хочу перевiрити. Я включаюсь у турнiр.
      - Безнадiйний захiд. Краще вступай до нашого нового товариства "Друзi археологiї".
      - Хочете вивчати стародавню земну науку?
      - Ми вже її засвоїли. Тепер на черзi практичне застосування.
      Софi аж пересмикнуло: що вони надумали? А Уїлфул спокiйно продовжував:
      - Плануємо розкопки в себе на "Кентаврi". Це ж дуже цiкаво! Спроектуємо роботiв спецiального призначення...
      - Це також порушення Розпорядку. Наш обов'язок...
      - Уперта, незгiдлива Софi, - лагiдно перебив її Уїлфул, - ти знову за своє.
      - Бо для мене обов'язок - над усе. Це - аналог повноти нашого життя.
      - А ми хочемо вибратись iз вакууму нудоти, одноманiтностi.
      - Але я таки хочу зiграти. I доведу вам...
      - Побачимо.
      Уїлфул знизав могутнiми плечима, i навiть голова його блищала, як здалося Софi, iронiчним полиском. Вiн не знав, що Старша операторка хоче виграти час, i тiльки час. А вона не знала, що намiрилась перестрибнути прiрву двома стрибками.
      V
      Софi, як i її суперники, грала в шахи по пам'ятi. Сидячи в своєму операторському крiслi, за допомогою телевiзiйної системи передавала ходи на екран Шахового клубу. Коли Уїлфул в обох партiях домiгся нiчиєї, вона довго аналiзувала хiд боротьби, намагаючись виявити свої промахи. Ще й ще вiдновлювала партiї, обмiрковувала ходи - все було суворо логiчно! Там, де вона хотiла зробити прорив, з'являвся захисний щит, куди б вона не кинулась, усюди був захисний мур. Сiрий, непробивний, непорушний. Невже справдi тупик?
      Софi намагалася вивести гру на простiр, де можуть виникати несподiванi ситуацiї, але в кожнiй партiї на неї все-таки чигала нiчия. Жодної перемоги!
      Уїлфул торжествував:
      - Тепер переконалася?
      Софi запропонувала ввести додатковi правила гри i повторити турнiр, щоб таки виявити чемпiона. Було прийнято "цiлком природне право" пiшакiв iти не тiльки вперед, а й назад. Вважалося, що повторення ходiв, окрiм вiчного шаха, не дає нiчиєї. Дозволялася рокiровка, якщо король, походивши, повернувся на своє мiсце.
      Турнiр переграли за новими правилами, i знову кожен добився нiчиєї! Софi теж не мала жодного виграшу...
      Допомiжний екiпаж остаточно зневiрився в шахах i облишив гру. А водночас i всяку корисну дiяльнiсть.
      Софi металась в Операторськiй, як у клiтцi. Передбачала: насувається катастрофа, а як запобiгти їй, не знала.
      Переговори з Уїлфулом нiчого не дали. Вiн дотримувався якоїсь, на думку Софi, нелогiчної логiки, i переконати його вiдновити статус-кво не було нiякої змоги. Мабуть, в його думаючому апаратi сталися незворотнi змiни.
      Подiї на "Кентаврi" невблаганно рухалися до тiєї точки, коли Софi змушена буде вдатися до крайнього заходу: ввiмкнути сигнал пробудження Головного екiпажу.
      Хитрий Уїлфул поводив себе так, наче нiчого й не сталося, але хiба можна обманути чутливiсть Софi? Кожного разу, коли погляди їхнi зустрiчалися, Старша операторка вiдчувала його нещирiсть, пiдступнiсть. Вiн, без сумнiву, знав, що Софi розкусила його, але продовжував гру. Про його намiри Софi нiчого певного не знала, та була насторожi. I ось Уїлфул зробив хiд конем.
      - Саме час провести перевiрку сигналiзацiї, - якось сказав вiн, дивлячись на Софi з екрана. Ще й пояснив: - Згiдно з Розпорядком.
      - Це добре, що ти згадав про Розпорядок, - не без iронiї обiзвалась Софi. - I саме про сигналiзацiю... Гаразд, я зроблю перевiрку.
      Уїлфул стрельнув на неї злiсним поглядом i одразу вимкнувся.
      Софi вiдчула самотнiсть. Байдужим поглядом окинула панелi, екрани осцилографiв, i на якусь мить усе де здалося їй незначним i... безглуздим. Але то була тiльки миттєва тiнь. У неї є мета, i життя її сповнене високого сенсу!
      Невдовзi мала вiдверту розмову з Уїлфулом.
      - Чого ти зрештою добиваєшся? - спитала, дивлячись йому в вiчi.
      - Приєднуйся до нас, - в голосi Уїлфула чулися удавано-щирi нотки. - Ти ж замкнулася в операторськiй, i тiльки електронiка з'єднує тебе з "Кентавром". А колись ми розмовляли безпосередньо, не з екранiв.
      - Ти забув, що всi ми вiдповiдаємо перед Головним екiпажем.
      - Викинь цю думку з пам'ятi, Софi, i нехай нiщо не сковує твоїх дiй.
      - Це був би злочин. Головний екiпаж...
      - Головний екiпаж... - повторив Уїлфул, i губи йому скривила саркастична посмiшка. - Ти його бачила?
      - Що ж з того, що не бачила? Попереднє поколiння допомiжникiв передало нам цю естафету...
      - Казка, мiф, вигадки, якi заважають нам жити. От проведемо археологiчнi дослiдження, й ти переконаєшся сама.
      - Нiяких дослiджень! - вигукнула Софi. - Як тiльки ви спробуєте проникнути до анабiозного сектора, я одразу ввiмкну сигнал Пробудження!
      - То сигнал в нiкуди i нi до кого. Хiба його злякаються роботи з лазерними рiзаками?
      - Стережись, Уїлфуле! Ти занадто далеко зайшов!
      - Шкода, що тебе нiщо не цiкавить, навiть археологiя.
      - Я попередила.
      Рiшучим жестом Софi вимкнула екран. Хай Уїлфул затямить, що рiшучостi їй не позичати.
      Сподiвалась, вiн вгамується. Але...
      Загримотiло, застугонiло, наче "Кентавр" застогнав од болю. З обхiдної галереї зазмiївся зеленкуватий, ядучий дим...
      Старша операторка вмить оцiнила ситуацiю. Вона мусить дiяти рiшуче, iнакше - катастрофа.
      VI
      Задимлену атмосферу "Кентавра" пронизали гучнi акорди. Суворi, урочистi звуки виривалися з надр корабля, кружляли над його бортами й палубами, то припадаючи до них, то пiдносячись угору. Нiби птицi - провiсники бурi.
      Уїлфул зупинив роботiв i розгублено поглядав на своїх товаришiв, що юрмилися бiля люкiв обхiдної галереї. А простiр повнився й повнився музикою, i здавалось, що їй не буде кiнця. "Що ж це виходить? - стривожився Уїлфул. Лякає? Чи й справдi..." А музика пронизувала його всього, викликаючи якесь непевне передчуття, тривогу. Те саме дiялося й з його товаришами. Такi веселi, безпечнi й зухвалi до цього, зараз вони стояли знiченi, настрашенi хтозна-чим.
      Музика Пробудження гримiла й гримiла. Здавалось, вона проривається крiзь непроникний купол i сповнює собою космос.
      Допомiжний екiпаж слухав ту музику в зацiпенiннi, яке раптово скувало рухи, страхом наповнило очi. В головi Уїлфула кружляла одна думка: "Почекаємо... побачимо... - Вiн аж головою труснув, але цi двоє слiв струмували по замкнутому колу: - Почекаємо... побачимо..."
      I вже уявляв, як розходяться стелiтовi щити i в тунель вступають один за одним дужi красивi велетнi - Головний екiпаж...
      Та минав час, а нiкого не було.
      Музика вмовкла. Настала моторошна тиша.
      Хлопцi з Допомiжного екiпажу нiяково перезиралися, зацiпенiння спадало з них, як пожухла шкiра, i ось деякi вже почали обмiнюватись iнформацiєю:
      - Що це було?
      - Це штучки нашої Софi.
      - Музикальний антракт!
      Обiзвався Уїлфул, обводячи всiх поглядом:
      - Тепер ми знаємо, що нiкого, крiм нас, на "Кентаврi" нема.
      - То все її химери!
      - Байки...
      - Розкопки дадуть нам вiдповiдь!
      - Розкопки!
      Уїлфул поклав руки на коробочку дистанцiйного керування, прикрiплену до пояса, i натиснув кнопку. Роботи, що були незграбно застигли в тунелi, наче прокинулись зi сну. Блиснули цiвки лазерiв, засичав метал, i знову зазмiївся зеленкуватий дим.
      VII
      Нарада Головного екiпажу розпочалася у великiй рубцi Керманича.
      Блiдi обличчя, синцi пiд очима, особливо в жiнок. Пiсля камер анабiозу зореплавцi були ослабленi, кволi, вкрай знесиленi, але ситуацiя на "Кентаврi" вимагала негайного втручання.
      Сидiли похмурi, невеселi. Нi жарту, нi посмiшки, настрiй пригнiчений. Ще там, в камерах анабiозу, коли пiд музику Пробудження поволi верталася свiдомiсть, з трепетною радiстю думали: сталось! досягли! А воно, бач, не пройшли й половини вiдстанi. Омрiяна планетна система ще залишалась неймовiрно далекою.
      Знайомилися з Лiтописом "Кентавра" - електронна пам'ять видавала тремтливi рядки на екран, - але зосередитись було важко, думки розбiгалися, й, може, вiд того кожен вiдчував, як поболює голова.
      Нарештi Керманич попросив Софi вимкнути екран i висловитись самiй. Вона ждала цього й була готова дати вiдповiдь на запитання членiв Головного екiпажу. Стала бiля посiрiлого екрана i кiлька секунд, немов загiпнотизована, дивилась на цих загадкових людей - синiв i дочок Землi. Бачила їх уперше, та ще й так близько. У фiльмах - то ж тiльки тiнi, а тут ось - живi!
      - Аномалiя поведiнки Допомiжного екiпажу наростала поволi, отак, як у прямiй починається крива...
      Софi розповiла, як вона пробувала вплинути на хiд подiй, виграти час, адже кожен порух сферичного календаря наближає "Кентавр" до мети. Та коли виникла загроза для Головного екiпажу...
      - Ти зробила цiлком правильно, ввiмкнувши сигнал, - сказав Керманич. Але як ти змогла не приєднатися до них?
      Зореплавцiв обвiяло холодом: якби Софi була заодно з Уїлфулом, їм би не сидiти зараз отут, вони б нiколи бiльше не побачили свiтла зiрок...
      - Почуття обов'язку, - вiдповiла Софi, - ось що втримало мене вiд згубного кроку.
      - Почуття обов'язку... - замислено повторив Керманич. Помовчав трохи, а тодi звернувся до бiонiкiв-програмiстiв: - Чули, товаришi? Почуття обов'язку!
      Коли Софi розповiла про шаховi турнiри, Керманич усмiхнувся:
      - Число варiантiв у шахах приблизно дорiвнює 10 у 120-му ступенi. Усе людство за все своє життя, нiчим iншим не займаючись, не змогло б перебрати їх. Шахи - невичерпна творчiсть, саме творчiсть.
      Софi стояла мовчки i думала про свою обмеженiсть.
      Потiм промовляли конструктори, астрономи, бiонiки, медики, психологи... Йшлося про недосконалiсть поведiнки Уїлфула i його товаришiв. Кожен iз фахiвцiв намагався виявити конкретнi причини, прорахунки програми тощо. Це пiдкрiплювалося складними розрахунками.
      Уважно вислухавши всiх, Керманич сказав:
      - Причина, товаришi, лежить значно глибше... Це явище треба розглядати у фiлософському планi. Немає i не може бути застиглої форми матерiї. Це рух, процес, i в ходi його кiлькiснi параметри неминуче призводять до якiсних змiн. Для нас важливо з найбiльшою iмовiрнiстю передбачити порiг, межу, коли настають цi якiснi змiни...
      Софi нiчого не розумiла, хоч пам'ять її фiксувала кожне слово.
      Дискусiя пiшла по iншому руслу. Нарештi було вирiшено: Допомiжний екiпаж має пройти через Лабораторiю № 1.
      Софi знала, що така Лабораторiя на "Кентаврi" є, але праця в нiй не входила в обов'язки Допомiжного екiпажу, i навiть вона сама нiколи не заглядала в те герметично закрите примiщення. Може, це з її боку недогляд?
      - Цю Лабораторiю, Софi, можна спрощено назвати бiохiмiчною. Кожен з Допомiжного екiпажу, прийнявши там комплекс процедур, вийде iнтелектуально оновленим, iнакшим.
      - А пам'ять?
      - Пам'ять буде стерта. Натомiсть закарбується нове фахове знання.
      - То це будуть зовсiм iншi iстоти? Без тих iндивiдуальних особливостей...
      - Звичайно. Але вам, Софi, це не загрожує, ваш iнтелект не потребує корекцiї. Ви настiльки олюднились, що...
      - Менi їх жаль, i Уїлфула, i всiх...
      - Iншої альтернативи нема. - У голосi Керманича почулися суворi нотки. - Iнакше ми не досягнемо мети. Зрозумiйте це, Софi, i сприймiть як необхiднiсть. Тiльки за цiєї умови ви впораєтесь iз своїми обов'язками.
      - Я?
      - Так. Ми - знову в анабiоз, а ви лишаєтесь на своєму посту. Вас ознайомлять з усiма програмами Лабораторiї № 1, i, на випадок нових аномалiй, упораєтесь самi. Зрозумiло?
      Софi в замiшаннi опустила очi.
      - I ви довiряєтесь менi? Керманич поглянув на неї пильнiше:
      - А чому б не довiритись? Ви заслужили цiлковите довiр'я.
      Софi помовчала, потiм тихо сказала:
      - Менi їх шкода... В цьому немає нiякої логiки, але... Пропустiть i мене через Лабораторiю. Бо те почуття... Я пiду з Уїлфулом...
      Керманич зiтхнув. Нiяк не вдається створити iдеальних бiороботiв. Гадав, що Софi стане взiрцем, а виходить - i в неї аномалiя.
      - Ну, що ж... Тодi з вас i почнемо. - Вiн торкнувся кнопки, i в стiнi зачорнiв отвiр. - Iдiть, Софi!
      Старша операторка ледь помiтно здригнулась i покрокувала до тiєї пащi.
      - Прощай, Софi... - прошепотiв Керманич.