БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
      Трагедiя вулканної гори
      Настирливiсть старого Володаря Знань подолала всi незлiченнi перешкоди, i його було таки допущено в святая святих - печеру Неповторного. Перед тим попередили: аудiєнцiя буде максимально короткою. Отож старий розпочав сигналiзацiю одразу, як тiльки за ним затягся плiвкою отвiр у стiнi величезного примiщення, що правило Неповторному за кабiнет. Не втрачаючи жодної митi, приступив до сутi справи. Вiн, бач, вважає, що ситуацiя розвивається в загрозливому напрямку, що замiсть того, аби старанно вивчати середовище з метою ефективнiшого пристосування до нього, висуваються iдеї iнтенсивної його експлуатацiї. При цьому зовсiм не враховуються тi незворотнi змiни, якi можуть виникнути. Розрив мiж дiями та їх наслiдками ось в чому трагедiя епохи...
      Неповторний слухав, не перебиваючи. Його цилiндричне тiльце стояло перпендикулярно, мiцно спираючись на вiночок чорних тоненьких опор. Старий Володар Знань мав обвислу оболонку, в якiй годi вже було розпiзнати цилiндр, отож i не дивно, що, промовляючи, вiн одночасно думав i про живлення, та йому, на жаль, не запропонували поповнити запаси енергiї.
      Вiд загальних мiркувань, якi старий примудрився приправити спогадами про давно минуле з його "етикою стриманостi", вiн перейшов до конкретних проблем. Його, бач, стурбувала, навiть стривожила програма випробування антиiнтерферонних сполук на Вулканнiй Горi. Вiн вважає, що це випробування, не кажучи про iншi аспекти, потенцiально таїть у собi суто фiзичнi небезпеки: безоглядне втручання в Природу, порушення її вiкових ритмiв може викликати потрясiння i катаклiзми небаченого масштабу. Отож вiн вважає випробування таких руйнiвних чинникiв на теренi Вулканної Гори особливо загрозливим. Адже Вулканна Гора - дивовижний об'єкт, вона породжує найголовнiшу рiку - Червону, яка омиває увесь вiдомий Всесвiт. В басейнах життєдайних водойм розселилося усе їхнє численне плем'я...
      Закiнчив старий банальною iстиною: сiм разiв одмiряй - один раз вiдрiж. Висловившись, вiн зморщився ще дужче, з фатальною покiрнiстю ждучи звичайної в таких випадках смертi. Але Неповторний вiдпустив його живим, i головну роль в цьому вiдiграла не повсюдна слава вченого - "батька антиiнтерферону", а деякi iншi мотиви. Крiм того, глибока внутрiшня переконанiсть, система аргументацiї, мужнiсть (старий важив життям!) все-таки зачепили Неповторного: вiн вирiшив усе обмiркувати знову, щоб успiшнiше провести операцiю. Та й багато що залежало вiд наслiдкiв розвiдки - мобiльний загiн мав от-от повернутися з району Вулканної Гори.
      Стара печериця має рацiю: це справдi незвичайний об'єкт. Про двиготiння Вулканної Гори, коливання великої маси її речовини висувалися найрiзноманiтнiшi припущення, а що там дiється насправдi - так досi й невiдомо. З оглушливим шумом i ревом з неї вириваються потужнi потоки, наче їх гонить гiгантський насос. А яким палахкотючим червоним сяйвом вона оточена! Це невичерпний резервуар енергiї. Недаремно, мабуть, Вулканну Гору вважають центром Макрокосму.
      Неповторний ретельно розглядав знiмки, схеми та iншi зображення Вулканної Гори, обираючи пункт для випробування. I чим довше мiркував, тим бiльше переконувався: треба проникнути всередину Гори i там продемонструвати силу нової зброї. О, коли Гора розколеться - це буде трiумф, вiдлуння якого прониже далину тисячолiть!
      На саму думку про це Неповторний вiдчував гру iмпульсiв у всьому тiлi. Унiкальний об'єкт... Тому ж i необхiдно показати свою мiць на ньому. Сини болiт давно вже опанували новi терени, давно утвердилися на берегах найбiльших рiк, i ця руйнiвна, невiдпорна зброя помножить їхню силу i могутнiсть! З'явилась перспектива завоювати все. А той малодушний старий шкарбун хоче зiрвати випробування, проповiдує концепцiю помiркованостi, розважливостi!
      Невдовзi Неповторному доповiли наслiдки розвiдки. Виявилось, що до Вулканної Гори найлегше пробратися Синьою рiкою, яка впадає в її надра. Хоча береги внутрiшнiх озер Вулканної вимощенi гладеньким матерiалом, висадитися можна. Окрiм випадкових мандрiвцiв, постiйного населення там нема. Система захисту, яка дiє, певне, iнстинктивно, складається з електромагнiтних розрядiв та iнтерферонних мурiв, якi виникали при появi розвiдникiв. Повертався загiн Червоною рiкою, причому в сутичках з ворожими племенами загинуло бiля тисячi одиниць, що перебiльшує число приросту. Неповторний негайно затвердив секретний план випробування антиiнтерферону пiд кодовою назвою "Екзiтус" (вихiд, кiнець, наслiдок). Науковим керiвником операцiї обрав саме Володаря Знань, оскiльки антиiнтерферон виготовлено на основi принципiв, розроблених старим ученим.
      Лоскотливе мереживо позитивних iмпульсiв охопило все тiло Неповторного. Його рiшення здавалось йому своєчасним, обгрунтованим i логiчним. Iсторична мить настала!
      Воля Неповторного була для старого Володаря Знань мов грибкова злива. Випробовувати новi нищiвнi засоби мусить саме вiн, хто рiшуче виступав проти цього безрозсудного заходу. О, яка гiрка iронiя долi!
      Разом iз великим загоном антиiнтерферонникiв учений вирушив у далеку подорож. Мовчазно ник на середньому плоту, сумовито поглядаючи то на гладiнь Синьої рiки, то на резервуари з антиiнтерфероном, замаскованi брудними плiвками. Попереду й позаду на плотах панувало пiднесення - молодi ватаги разом зi своїми пiдлеглими горланили войовничих пiсень, деякi стрибали в рiчку i галасували, пливучи поруч iз плотом. Для них не було нiяких сумнiвiв i вагань. "Ми також хочемо повоювати!" - зухвало говорили вони старшим. Вилазки, рейди, походи - ось чим вони снили. Нищити, захоплювати, пiдкоряти - ось їхня етика й мораль. Природа? Хiба вона iснує не для того, щоб нею користатися? Знаходяться лякливi, застерiгають: життя залежить вiд Природи, доки вона, мовляв, живе i розвивається, доти й ми житимемо. Хе-хе, для них, молодих, це таке джерело, якого нiколи не вичерпаєш!
      Раптом галас ущух. Старий поглянув i обiмлiв: плоти атакували Кулястi. Виринали з рiчки i без вагань кидалися на войовничих цилiндрикiв, ковтаючи їх десятками. Тi, що бовтались у синiх хвилях, першими опинилися в їхнiх пащах, решта збилася докупи, не знаючи, що дiяти. Про якiсь переговори з Кулястими годi було й думати. Кулястi, оточивши зарозумiлих завойовникiв, що збилися в одну живу купу, поглинали їх без лiку. Тiла їхнi роздулися, як дирижаблi, вiд галасливого загону на передньому плоту не лишилося жодного вояка. Кулястi довго лежали нерухомо, потiм наледве поскочувались у рiку i попливли геть.
      Вцiлiлi воїни Неповторного полегшено зiтхнули, але кожен розумiв: ще два-три таких напади, i вiд їхнього експедицiйного корпусу нiчого не лишиться.
      ...Навряд чи можна розповiсти про всi пригоди, яких зазнала експедицiя на своєму шляху до Вулканної Гори. Доводилося долати пороги, пробиватися крiзь фiолетовi тумани, обминати скелi i плавучi острiвцi. Нарештi ж дiсталися-таки Вулканної Гори...
      То було грандiозне видовище. Спочатку нiхто й не подумав, що то сама Гора - наче хмара заступила половину рожевого неба. Iз скороченням вiдстанi обриси її чiткiшали, маревнiсть танула, i вже можна було розрiзнити крутi схили, могутнi кряжi та пасма. Усi на плотах принишкли, гостро вiдчувши свою мiзернiсть у цьому великому свiтi.
      Тодi один iз старших ватагiв звернувся до них:
      - Ви самi бачите, який це гiгантський витвiр Природи. Ми дрiбнi супроти нього за розмiрами, але ми... дужчi. Ми пiдкоримо Вулканну Гору, i тодi навiть Кулястi жахатимуться нас!
      Рiка завирувала, на порогах плоти кидало так, що мало не потопило. Та ось нарештi їх з шумом понесло до величезної печери, яка сполучається з гiрськими гротами. В цей момент всiх оглушило електромагнiтним розрядом. Опритомнiли вже в гротi, на склепiннi якого вигравало голубе й рожеве сяйво.
      Володар Знань, очунявши, почав спостереження. Незабаром визначив, що стихiя тут пiдпорядкована певним ритмам, без великих зусиль зареєстрував перiодичнi коливання самого тiла Гори i дiйшов висновку: Вулканною її назвали цiлком слушно.
      Тим часом ватаги пiдроздiлiв пильнували берегiв озера, вишукуючи зручне для висадки мiсце. Це було нелегкою справою: всюди ковзко i круто. Старий Володар Знань приховано радiв, спостерiгаючи марнi спроби причалити. От якби течiя винесла їх звiдси... Та це були наївнi мрiї - учений не знав чи, може, не хотiв нiчого знати про те, що волю Неповторного не можна не виконати i залишитися живим.
      Пiсля тисяч спроб вдалося-таки зачепитися за невеличкий мис. Це був п'ятачок, базуючись на який можна вiдвоювати цiлий плацдарм. Та як тiльки воїни, вивантаживши спорядження, розташувалися на п'ятачку, перед ними несподiвано виросла стiна iз сiрого мiцного iнтерферону. Усi були ошелешенi: якщо мур замкнеться навколо - їм усiм кiнець.
      - Ми ждемо ваших вказiвок! - пiдступили ватаги до Володаря Знань, i вчений змушений був розкрити секрет антиiнтерферону, визначити його дозування.
      Коли все було готове, старий розташувався на якiйсь купинi, спостерiгаючи дивовижний краєвид. I в кольорах, i в звуках, навiть у лiнiях форм тут вiдчувалася гармонiя, внутрiшня злагодженiсть. А як позначиться на всьому цьому дiя антиiнтерферону? Наче у вiдповiдь на його тривожне запитання, заклубочився ядучий газ. Гора струснулася, почулися переможнi вигуки. Оглянувшись, учений побачив, як у великий пролом сiрого захисного муру кинулися штурмовi загони.
      В надрах Гори, по менших i бiльших печерах, на берегах струмкiв i озерець, проживало багато племен, якi одразу виступили проти чужинцiв. Особливо запеклий опiр вчиняли iнтерферонники. Вони швидко споруджували свої сiрi мури, i пришельцям доводилося знову й знову обстрiлювати їх антиiнтерфероном. Незабаром бiйцi Неповторного пробили тунель назовнi, в який одразу ринули червонi i синi потоки. Опiр захисникiв Вулканної Гори було зламано.
      I ось, позираючи на порожнi плоти, що похитувалися коло берега, Володар Знань помiтив: хвиля спадає, затока вкривається темнiючою гладiнню, рожевi тони на склепiннi починають згасати... Що вiдбувається?
      Вулканна Гора рiзко струснулася i заклякла. Все охопила мертва тиша. Швидко запала темрява, поповз холод. Витративши свої тепловi ресурси, воїни Неповторного - та й вiн сам у далекiй печерi - скоцюрбились, затiпались в агонiї. Загинула Вулканна Гора - погинули й вони всi до одного.
      ...В глибинi овального екрана, схожого на дзеркало, з'явилося суворе чоловiче обличчя. Молода свiтловолоса жiнка, що сидiла за письмовим столом, пiдвела голову, i їхнi погляди зустрiлися.
      - Прочитали?
      Вона ствердно кивнула головою.
      - I що скажете?
      В голосi режисера редакторцi вчулася настороженiсть. Опустила очi, навiщось погортала сторiнки.
      - Як на мою думку... всi цi умовностi важко буде передавати засобами мультфiльму. Перед нами трагедiя: вiруси нищать людський органiзм, а за допомогою малюночкiв хiба можна...
      Вiн слухав її i чомусь думав про дивовижу життя. Цiлi свiти пронизують один одного Органiзм людини для вiрусiв - планета з ii рiками i озерами кровi. Але агресiя...
      - А менi хотiлося б зробити цей фiльм, - зiтхнув режисер у глибинi екрана. - Засобами мультиплiкату можна передати все, навiть найумовнiшi умовностi. Уявiть собi подорож по великих рiках людського органiзму... А Вулканна Гора - невтомне серце... Задля його збереження мусимо працювати всi - i митцi, i вченi, i медики...