БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
      Спалах у небi
      Мислитель сидiв бiля телескопiчного екрана. Велика безволоса голова його схилилася вперед, тонкi кволi пальцi манiпулювали на пультi.
      - Зараз, зараз, - говорив вiн до пiдлiтка, що з цiкавiстю заглядав через його худорляве плече. - Ось вона, рiдна Галактика!
      Вiн сказав це таким тоном, нiби та Галактика дорогоцiнним камiнцем виблискувала на його тендiтнiй долонi. Юнак пильно дивився на екран, помережаний тоненькими лiнiями координат. У великих його очах, схожих на сливи, жеврiло здивування.
      - Котра? - ледве ворухнув безкровними губами.
      - Оця ось, сину. - Мислитель вказав лискучою паличкою на одну з численних свiтлих цяток.
      - Така маленька?
      - Нi, вона велетенська. Коли ми були там, здавалася просто безмежною, почав пояснювати батько. Голос в нього був рiвний, але хлопець одразу ж вловив якiсь тривожнi нотки. - Наша Галактика складається з мiльярдiв зiрок. Це ми так далеко вiдлетiли, що вона здається цяткою.
      - Скiльки ж ми летимо?
      Син притулився до плеча батька, пiдсвiдомо бажаючи нiжнiстю вгамувати його тривогу.
      - Ти й народився тут, на ракетi. А я був ще зовсiм молодий, коли ми вирушили... - Вiн заговорив швидко, певно сподiваючись у такий спосiб упередити чи унеможливити синовi запитання. - Розумiєш, навколо системи з трьох зiрок отiєї Галактики обертається наша рiдна планета... Ну, як би тобi пояснити? Це велике космiчне тiло з морями, лiсами, горами - ти ж бачив рухомi картини?
      - Бачив, тату, - задумливо промовив юнак, - але не вiриться, що може iснувати так багато текучої матерiї. I такi величезнi дерева... Скажи, то все насправдi? Хiба то не витвiр уяви?
      - Звичайно, насправдi. Це тобi здається неймовiрним тому, що ти вирiс тут, на ракетi. Вона стала твоєю планетою. Вона величезна, оця наша ракета бач, у теплицях ростуть i фрукти, i овочi, кожному є де жити, вчитися, працювати. А бiльше текучої матерiї, як ото в басейнi, ми не могли з собою взяти. Ех, якби ти знав, що то за щастя промчати на човнi, поборотися з хвилями!
      На якусь мить вiн замрiявся. Потiм, схаменувшись, мовив:
      - Але ж i тут, на космiчному кораблi, чудово, правда? Ми пронизуємо Простiр i Час, спостерiгаємо таке, чого нiколи не можна побачити на днi повiтряного океану планети. Чим бiльше ти вчитимешся, тим ширше i глибше вiдкриватиметься перед тобою свiт.
      Юнак мовчки слухав батькову розповiдь про зiрки, про планети - колиски життя, а тодi-таки спитав про те, що старанно обминав батько:
      - А де наша мати? В усiх моїх товаришiв є матерi, а в мене...
      Мислитель глибоко зiтхнув. Що вiдповiсти? Сказати правду? Тiльки чи вiн зрозумiє?..
      - Наша мати, коли ти був ще зовсiм маленький... Нi, краще не розпитуй, бо це дуже тяжко.
      Пiдлiток зауважив, що батько приклав руку до тiєї половини грудей, де в кожного б'ється серце, i бiльше нiчого не питав. Жилося йому тут добре, весь екiпаж його любив, от тiльки щось непокоїло малого, чогось йому не вистачало. Пiдбiльшав i здогадався: матерi! I засiло в його свiдомостi питання: що з нею трапилось? Але, мабуть, на нього нелегко вiдповiсти навiть батьковi.
      - Заспокойся, тату. Розкажи краще, куди ж ми летимо?
      - Перед нами стоїть завдання: дослiдити властивостi матерiї за галактичним обрiєм. Ось незабаром ти опануєш фiзику атома i зрозумiєш, як це важливо i тяжко водночас.
      Мислитель поглядав на сина i думав про його матiр. О, хлопець мав би пишатися нею, коли б знав усе. Хоча не завжди правда приносить щастя, не завжди!
      - I довго нам ще летiти?
      - Уже наближаємося до мети, сину. Ми в iншiй галактичнiй системi. От вiдкриємо бiля якоїсь зорi планету...
      - А потiм?
      - Виконавши програму дослiджень, вирушимо в зворотну подорож. До рiдної планети долетите ви, пiдлiтки. Бо нашого часу не вистачить... Ось чому ви повиннi старанно вчитися, щоб замiнити батькiв i донести до вiтчизни здобутi науковi iстини. Зрозумiв?
      - Так.
      - Ми готуємо з вас фiзикiв, хiмiкiв, бiологiв, агрономiв, лiкарiв не лише для того, щоб ви стали акумуляторами наших знань. Нi, ви самi повиннi збагатити науку, невтомно розкриваючи таємницi природи... Ти охоче вивчаєш фiзику?
      - Я люблю цю науку. Але мене цiкавлять й iншi. От хоча б бiологiя. Чому серце з правого боку - адже в окремих випадках трапляється навпаки? Чому лiвою рукою зручнiше все робити? Що таке психiка?
      Мислитель i не здогадувався, що його син уже задає собi стiльки питань. Ах, як швидко скорочується життя...
      - Бачиш, синку, наш органiзм збудований так... А от на якiй-небудь iншiй планетi iстоти, може, й iнакшi. Може, у них серця з лiвого боку, а права рука виконує те, що в нас лiва. Але все-таки вони, мабуть, не вiдрiзняються вiд нас докорiнно. Природа витворила, очевидно, один найрацiональнiший тип мислячих iстот...
      Хлопець слухав уважно, i все ж його нi на мить не залишала думка про матiр. Де вона? Що з нею трапилось?..
      У залi Мудростi лишилося двоє. Усi Мислителi, вiльнi од вахти, зiбралися на важливу нараду. Прилади вже зафiксували кiлька зiрок з планетами навколо них - треба визначити об'єкт дослiдження.
      - Ти, мабуть, помiтив, друже,- спитав темноокий хлопець,- що коли я запитую когось про матiр, їм стає якось нiяково, вони одразу ж намагаються перевести розмову на iнше. Тут якась таємниця, Мислителi щось приховують од мене...
      Його товариш одiрвав погляд вiд кулястого екрана УЗ, по якому густо пливли сiрi хвилi, i вiдповiв:
      - Маєш рацiю. Тут щось є ще невiдоме для нас.
      Магiчнi слова: "невiдоме", "загадкове", "таємниче" - були вимовленi. Юнаки вирiшили: розкрити таємницю - їхнє завдання. I пiсля тривалих роздумiв надумалися звернутись до УЗ - бiоелектричного комплексу "Унiверсальнi Знання". Адже всi до найменшої подiї, що сталися на кораблi з першої хвилини пiсля старту i до цiєї митi, закодованi в його несхибнiй пам'ятi. Юнаки дивилися на екран з цiкавiстю i водночас з острахом: то був невiдомий для них свiт - свiт Мислителiв, який досi їх зовсiм не обходив. А зараз... Де той невидимий порiг, переступивши який i сам стаєш дорослим?
      - Як можна дiзнатися про те, чого ми ще не знаємо? - дивлячись на пульсуючий екран, запитав один iз юнакiв.
      - За допомогою досвiду,- пролунав неприродно чистий голос- Вашого або iнших.
      - Ми юнi, в нас майже немає власного досвiду. А нам конче треба дiзнатися про минуле.
      - Визначайте конкретнiше: минуле Всесвiту?.. Планети?.. Корабля?.. Молекули?..
      Хоч вони змалку звикли до цих голосiв, проте цей чимось вражав їх. Усвiдомлення того, що цей комплекс "пам'ятає" безмежну кiлькiсть знань, якось нiби пригнiчувало хлопцiв. їм i невтямки було: супроти того, що криється в Природi, навiть Унiверсальним Знанням вiдома лише крапля з океану.
      - Я хотiв би дiзнатися про свою матiр,- ступив до екрана сливоокий юнак.
      - Її символ?
      - А-Я.
      - Клас бiологiчних, група мрiйникiв, сектор Б-13.
      Коли були замовленi вiдомостi пiд шифром Б-13, вiдповiдний блок УЗ буквально тої ж митi почав давати iнформацiю про екiпаж космiчного корабля.
      ...В неймовiрно далеку мiжгалактичну експедицiю вирушило 160 осiб, з них 80 жiнок. Року 50918 (за планетним часом) народилося 32-є дiтей; далi кiлькiсть народжень зростала неухильно. Коли населення ракети досягло максимуму, року 50938 (36-го мiсяця) за пропозицiєю А-Я було прийнято Закон Стабiльностi, який не дозволяв приросту. А-Я порушила цей Закон. 50939 року вона стала матiр'ю хлопчика iз символом Р-Ч. На засiданнi Ради Впровадження Законiв А-Я попросила катапультувати її в космос...
      В юнака Р-Ч наче збурились якiсь струми, то проймаючи тiло вогняними вихорами, то обвiваючи холодом. Це ж заради нього, заради його життя мама... Он чому батько уникає розповiдати про неї!
      Образ матерi заполонив його душу, викликаючи терпкi жалi. Але вiн не вiдходив вiд екрана.
      - Було вирiшено пiддати А-Я анабiозу до завершення експедицiї.
      - Отже, вона є! - несамовито вигукнув Р-Ч.
      - Так, А-Я перебуває в камерi П-654, - вiдповiв спокiйний голос екрана.
      - Вона жива?
      - Не жива i не мертва... - УЗ виголосив цiлу лекцiю про анабiоз - стан, при якому життєвi процеси в органiзмi майже цiлковито припиняються.
      - Отже, А-Я, перебуваючи на межi життя i смертi, зовсiм не старiє! До рiдної планети вона повернеться такою ж молодою, як i була колись.
      Р-Ч якось невесело усмiхнувся i у вiдповiдь на здивований погляд свого друга сказав:
      - Як же вона житиме, втративши своє поколiння? Адже нi батько, нi iншi Мислителi до того часу не доживуть, - вони ж самi про це говорили. Та й ми, їхнi дiти, будемо, певне, зовсiм старими... А можливо, естафету до фiнiшу принесе аж наступне поколiння. I от моя мама розплющить очi i побачить... незнайомцiв. Покличе батька, а всi вже й iм'я його забули; покличе мене, коли навiть пороху мого вже не буде...
      Друзi вийшли iз залу Мудростi сповненi сум'яття.
      Космiчний корабель нарештi досяг силового поля невеликої самотньої зiрки, яка утримувала бiля себе i зiгрiвала дев'ять планет. Мислителi вирiшили використати тяжiння цiєї зiрки, щоб поступово зменшити швидкiсть i перейти на кругову орбiту. Корабель зробився нiби десятою планетою цього спокiйного свiтила.
      Спостереження пiдтвердили теоретичнi передбачення: часточки матерiї в цих сотах Всесвiту мають протилежний заряд. На обшивцi корабля все частiше i густiше зблискували iскорки - то вже давала про себе знати анiгiляцiя дуже розрiдженої матерiї середовища. З кожним днем, як вiдзначали прилади, таких мiкровибухiв ставало все бiльше. Було цiлком зрозумiло: коли не вжити запобiжних заходiв, то корабель, увiйшовши в простiр, щiльно заповнений газом, зруйнується, слiпучий спалах вибуху стане звiсткою про його загибель.
      Рада Мислителiв вирiшила переключити всi енергетичнi ресурси на перезарядку атомiв корабля, кожна краплина енергiї була взята на облiк. Полiт спрямували до третьої вiд свiтила голубуватої планети.
      В цей напружений час, коли розв'язувалися такi складнi науково-технiчнi проблеми i всi Мислителi буквально не вiдходили вiд спостережних приладiв, молоде поколiння, позбавлене належної опiки, зiтхнуло вiльнiше. Розваги, iгри, всiлякi втiхи не припинялися. Панувало загальне пiднесення - адже нарештi вони знайшли планету, може, схожу на рiдну! Тiльки Р-Ч зi своїм другом не подiляли отих веселощiв. Мати... Рiдна мати! До болю хочеться почути її голос, вловити погляд її очей. Хiба вiн може спокiйно жити, коли вона... не живе?
      Удвох вони надумали повернути до життя А-Я: хай i вона буде свiдком трiумфу. Готувалися до цього в глибокiй таємницi: вивчили електронну апаратуру, яка контролювала камеру П-654, зiбрали всi вiдомостi, необхiднi для цiєї операцiї, роздобули навiть шифр, пiдкоряючись якому Контрольна Установка вiдiмкне дверi камери. Домовились: Р-Ч зайде до камери, щоб на власнi очi бачити, як проходитиме процес оживлення, а його друг чергуватиме в залi Мудростi, щоб дати команду про енергетичне постачання.
      Минав час, планета, до якої наближався корабель, збiльшувалась в розмiрах, росла на очах. На екранi вже добре було видно її фази, блакитну газову оболонку i срiбно-бiлого супутника неподалiк.
      Друзi розсталися бiля екрана Внутрiшнього Зв'язку. Р-Ч приклав долоню до правої половини грудей свого товариша, а той свою притулив до нього звичайне прощання.
      - Як тiльки я кивну, вiдразу вмикай! - наказав Р-Ч, вiдсмикнув руку, наче серце товариша припекло долоню, i, не оглядаючись, пiшов iз залу.
      Через кiлька хвилин на екранi з'явилося його обличчя. Деякий час голова його була непорушна, нiби хлопець вагався. А потiм - кивок. Товариш не гаючись заклав невеличку картку в програмний пристрiй Енергетичного Ланцюга. То був наказ спрямувати енергiю на об'єкти камери П-654.
      ...Мати лежала в прозорому саркофазi - чорне одiяння, блiде лице, заплющенi очi. В кришталеву тишу камери тонюсiнькими прожилками проникло дзижчання: запрацювали численнi пристрої Контрольної Установки, щоб повернути життя А-Я!
      Довго стояв Р-Ч, пронизуючи поглядом саркофаг. Були хвилини, коли на нього находили сумнiви i серце стискував страх. А що, як вони чогось не передбачили?.. Та ось нарештi ворухнулися повiки, обличчя порожевiло, сiпнулась рука... Ну, прокидайся, прокидайся ж, мамо!
      А-Я розплющила очi. Наче зi сну, вона дивилася i нiчого не бачила.
      - Це я, твiй син! - кинувся до неї Р-Ч, простягаючи руки. - Здрастуй, здрастуй, мамо!..
      Люди Землi побачили в небi дивовижний спалах.
      ПIСЛЯМОВА АВТОРА
      А точнiше сказати - спiвавтора. Бо це оповiдання - наслiдок обробки записiв електронної машини. Щоб усе пояснити, наведу уривок iз листа, якого я одержав минулої осенi вiд групи студентiв-ентузiастiв:
      "Вам, певне, вiдомо, що й досi в район вибуху так званого "Тунгуського метеорита" їздять численнi експедицiї, надто студентськi. Допитливих не задовольняють дотеперiшнi гiпотези, якi пробують пояснити таємниче явище, що спостерiгалося в районi рiчки Тунгуски в 1908 роцi... Метеорит?.. Так досi й не виявлено жодного грама космiчної речовини. Корабель марсiан?.. Але чому марсiани не роблять нової спроби контакту?.. Комета?.. Тодi б її наближення неодмiнно помiтили тодiшнi численнi обсерваторiї!.. Промiнь лазера, як сигнал вiд iнших цивiлiзацiй? Це припущення також не витримує критики, бо коли б зiткнення свiтлових променiв з атмосферою Землi супроводжувалось вибухами, то Сонце робило б на нашiй планетi такий гармидер, що новi гiпотези довелося б обмiрковувати лише вночi...
      Отож i наша студентська експедицiя покружляла по славнозвiсних мiсцях, дослiджувала вивали лiсу, брала зразки мiнералiв i т. п. Серед них трапився нам якийсь легенький потемнiлий камiнчик. Спочатку ми й уваги на нього особливої не звернули. А потiм, коли почали аналiзувати, - шерехуватий той об'єкт поставив нас у тупик: нiхто не мiг визначити його природи. Виявилося пiзнiше, що то невiдомо звiдки занесений блок пам'ятi.
      Електронна машина по-своєму розшифрувала знаки, записанi в тому блоцi пам'ятi. Надсилаємо уривчастий i досить хаотичний текст, пiдготовлений електронною машиною...
      Наступного лiта ми знову вирушимо на Тунгуску. Можливо, пощастить знайти ще хоч кубiчний сантиметр блоку пам'ятi з антигалактики. Невже пiд час катастрофи вцiлiв лише один-єдиний осколок?
      Якщо знайдемо, сповiстимо".
      Якщо знайдемо... Це взагалi дивина, що вцiлiв шматочок, який до вибуху складався з антиречовини. Адже в процесi анiгiляцiї всi позитрони, антипротони i антинейтрони мусили 6 перетворитися на свiтло! Але осколо-чок лишився... Чим пояснити це? У текстi сказано про своєрiдну перезарядку атомiв - може,' в цьому й розгадка?..