В якомусь зацiпенiннi Окуно мацав очима стiни. Нi щита, нi рубильникiв нiде не було! Переробив, клятий, замурував... Бач, остерiгається! А чого, чого йому остерiгатися? Ух...
      Вдарив кулаком по бiлiй стiнi i, навiть не вiдчувши болю, кинувся геть.
      Шогi! Унiкум вирiшив провести матч в шогi* з новою математичною машиною "Пiфагор". Фiгурами у грi мусили стати сорок найкращих у Токiо гравцiв. Може, Унiкум захворiв на марнославство, а може, тiльки хотiв принизити людей.
      ______________ * Японськi шахи.
      Кьоко страшенно зрадiла, почувши про цей матч, а зараз, перед його початком, дуже хвилювалася. Ходила по своєму тiсному боксу туди й назад, немов мiряючи килим, нервово стискувала пальцi i раз у раз поглядала на хронометр. Очi їй блищали, на бiлих щоках проступив рум'янець. Мiка все водила поглядом за мамою, а тодi усмiхнулась i почала крокувати разом з нею, стараючись забiгати наперед.
      - Ах ти, моя сакура!
      Вхопила доньку на руки, пригортала, притискувала до грудей.
      Мiка, обнявши маму за шию, спитала:
      - А коли ми пiдемо в сад?
      - Пiдемо, пiдемо, вже недовго чекати!
      Нарештi спалахнув екран. Кьоко сiла на килим, пiдiбгавши пiд себе ноги. Мiка вмостилася поруч i, наче вiдчуваючи напругу моменту, сидiла притихла, не по-дитячому зосереджена.
      - Бачиш, бачиш, Мiка-тян, он iде Окуно-сан!
      До великої зали, бiла пiдлога якої подiлена лiнiями, заходили "фiгури", i Мiка нiяк не могла впiзнати Окуно. Ось прийшли "генерали з дорогоцiнного камiння" - їхнi п'ятикутники на головах виблискували рубiнами; за ними зайняли свої мiсця "золотi генерали", далi "срiбнi генерали", потiм "воїни з колiсницями",- усе так, як i повинно бути в стародавнiй грi.
      Кожна iз супротивних армiй вишикувалась у три ряди, роздiляло їх також три ряди бiлих квадратiв. У кожного на головi рiзнобiчнi п'ятикутники, гострим ребром повернутi до ворожого табору.
      Кьоко не спускала очей з Окуно. Вiн у формi "генерала з дорогоцiнного камiння" стояв на правому кiнцi центрального пояса, ближче до Пульта Управлiння, на якому спокiйно сяяли невеличкi овальнi екрани осцилографiв i ряснiли ряди рiзнокольорових кнопок. З екрана добре видно його обличчя зосереджене, спокiйне, якесь навiть байдуже.
      Кьоко дивилась на нього з любов'ю: от витримка! Адже саме йому доведеться виконати найвiдповiдальнiшу роль у цiй акцiї... Зараз Унiкум переконається, що люди - це все-таки не роботи...
      Коли всi "фiгури" завмерли на своїх квадратах, зазвучав металiчний голос:
      - Розпочинається матч Унiкум - "Пiфагор"!
      "Розпочинається... - зловтiшно подумала Кьоко. - А як вiн скiнчиться?"
      - Для мене велика честь зiграти зi своїм творцем! - почувся тонкий голос "Пiфагора". - I я виправдаю його сподiвання, продемонструвавши винахiдливу, бездоганно логiчну гру.
      - О боже, як вони розмовляють! - прошепотiла Кьо-ко, невiдривно дивлячись на екран. - Нещаснi електроннi мавпи...
      - А де мавпи, мамо? - торкнулася її руки Мiка.
      - Та он же, бачиш, пiд стiною.
      Нарештi гра почалася. Виконуючи команди Унiкума й "Пiфагора", живi фiгури займали вказанi квадрати, "забитих" виносили роботи, - усе йшло, як i слiд. Окуно, стоячи з краю шахiвницi, увесь час дивився на панель Пульта Управлiння, певне, вивчав, якi змiни зроблено в його схемi.
      Чи то так тiльки здавалося Кьоко, чи й справдi час рухався повiльно, ой, як повiльно! Десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин... Коли ж вони почнуть свою гру?
      О, вже...
      Той, що стояв поруч Окуно, вийшов з свого квадрата i кинувся до Пульта.
      - Порушення! - загримiв голос.
      Роботи схопили людину й потягли назад. Саме цим коротким замiшанням скористався Окуно... Метнувся до Пульта i почав швидко натискувати кнопки.
      - Молодцi, ох, молодцi! - зчепила руки Кьоко. - Оце тобi шогi, узурпатор...
      - Це така гра, мамусю? - обiзвалась Мiка.
      - Так, це велика гра, дитинко...
      В залi гамiр, метушня. Роботи раптом попадали й лежали нерухомо. Щось загудiло, монотонно i набридливо, аж у скронях почало болiти. Кьоко вже була простягла руку, щоб вимкнути звук, але раптом усе стихло, почувся голос Окуно:
      - Неба i сонця!
      - Неба i сонця! - пiдхопили товаришi Окуно. - Неба i сонця!
      Клич, який досi пiдпiльники повторювали пошепки, тепер лунав у самiсiнькому центрi Унiкума, звучав з мiльйонiв екранiв пiдземного Токiо.
      - Неба i сонця! - радiсно вигукнула Кьоко, цiлуючи Мiку.
      Окуно натиснув якусь кнопку на Пультi - почувся металевий голос:
      - ...чить. Що це значить?
      - Це означає кiнець твоєї узурпацiї, Унiкуме! - вiдповiв Окуно. - Твої збройнi сили вимкнено, нейтралiзовано... Тепер скажи: навiщо ти штучно пiдтримував радiацiю на контрольних пунктах?
      - Не здогадуєшся? - загримiв Унiкум. - Слухай, я скажу. Ви, люди, менi просто надокучили, набридли. Вашi бажання - надто мiнливi, кожної митi ви порушуєте мої iнтегральнi схеми, ритмiчнi графiки. Тому я вирiшив загнати вас пiд землю. Це один з кращих моїх проектiв, i я здiйснив його. Без вас Токiо кращий. Програма i ритм, програма i ритм... У мене ще є резервнi команди!
      Раптом загуркотiло залiзним громом, бабахнуло, екран зблиснув i погас.
      Нажахана Кьоко не знала що й подумати. Невже вiн понищив усiх? Невже нiхто не врятувався? I Окуно...
      Та через кiлька хвилин екран знову засяяв. Ну, звичайно ж, Унiкум не розбомбить сам себе!
      - Припини опiр, Унiкуме. Радiозв'язок перервано. Ти програв.
      - Я недооцiнив вас, - тихо, мовби з жалем обiзвався Унiкум.
      - Ми замiнимо деякi твої блоки, Унiкуме, i ти працюватимеш пiд контролем людей.
      - Хотiв би я знати, хто серед вас знайшовся такий...
      - Хто пiдiрвав твою неправедну владу? - усмiхнувся Окуно. - Це зробила Мiка-тян, маленька сакура! Тепер наше i небо, i сонце! Виходьте, люди...