Людина-маятник (на украинском языке)

      - Генетична пам'ять?
      - Можливо. В цьому парадоксальному свiтi все можливе, але от нiяк не проклюнеться головне, якась подiя... Чорна пляма та й тiльки, наче вугiльний мiшок у космосi. Знаєш, що це таке? Скупчення пилу. Цього "мiшка" не побачиш i в найбiльшi телескопи, вiн проявляє себе, закриваючи зорi... Отак i в нашому мозку...
      Доктор Лавро говорив тихо, бурмотiв собi пiд нiс, Флорiка ледве розбирала. Замовк - подумала, що задрiмав, i вже пiдвелася навшпиньки, щоб тихенько вийти. Коли ж нi, знову обiзвався:
      - Альбiна... Де це вона, що не з'являється? її вже з тиждень нема...
      Ще не розтанули в повiтрi звуки цих слiв, як дверi зi скрипом прочинилися, i в тiнi (туди не сягало свiтло нiчника) стала темна постать. Флорiку наче струмом ударило: Альбiна!
      А Лавро не здивувався нiскiлечки, нiби передчував, що вона прийде.
      - Це ви, Альбiно? А я щойно про вас згадував.
      Альбiна пiдiйшла до його лiжка, лiвою рукою притискувала якийсь згорток до грудей.
      - Лежите, докторе? - поперхнулася дивним смiшком.
      - Та лежу.
      - Ну й будете лежати.
      - Чому? - заперечив Лавро. - Я - людина-маятник, буду хилитатися туди-сюди.
      - Людина-маятник? Х-ха-ха! Дотепно. Ну й хилитайтесь... - Насупилась, почала розгортати пакет. - Я ось принесла вам подаруночок... Щоб не скучали.
      Шмати впали додолу, i на долонi в Альбiни застрибала химерна лялька тонкi ноги-пружинки, зубатий рот, на кулястiй головi - невеличкi рiжки.
      - Подобається? Це - мiй синок Гена, тобто Ген, отой самий, що вiдає смертю. Бач, який жвавий... Ну, годi кривлятися, перелякаєш доктора.
      Лавро сперся па лiкоть i уважно придивлявся до Альбiниного обличчя, Флорiка не могла й слова сказати, лише клiпала вiями. Альбiна ж поколихала ляльку та й поклала в постiль до Лавра.
      - Що означає цей спектакль? - стримано спитав вiн, уже здогадуючись, що сталося.
      Альбiна хихикнула, кивнула на ляльку:
      - Не здогадуєтесь? А ви ж такий проникливий, докторе... Просто i ясно, як ви мовите. Це той Геник, якого я ввела вам у гiпоталамус. Ви сказали: нагода для мене, от я й використала нагоду...
      - Що?! - скрикнула Флорiка.
      - ...Мiй любий пiдопiчний Геник, завiдує старiнням, - провадила своє Альбiна, зовсiм не звертаючи уваги на Флорiку. - А ви не вiрили, докторе, заперечували.
      - Але ж я сам приготував культуру для операцiї.
      - Ваша культура - х-ха-ха! - попливла в раковину, а шприц я наповнила оцими...
      - А для Флорiки?
      - Варто було б ввести i їй... Ширший був би експеримент. Але ви так пильно стежили за ходом операцiї... Потiм вона заснула, i я використала свiй шанс.
      - Це ж злочин! - сплеснула руками Флорiка.
      - Науковий експеримент - злочин? Х-ха-ха! Оце зморозила...
      Флорiка прожогом кинулася до дверей. Зупинив її приглушений вигук доктора:
      - Вернись! Дiвчина знехотя стала.
      - Я хотiла подзвонити... викликати бригаду. Чи ви не бачите, що з нею?
      - Що б там не було, а нiяких бригад... Такий експеримент... А як ви, Альбiно, одержали цi бiлки?
      - О, це було не просто. В клiтинi вони розмiщуються на рiвнi шостої хромосоми... Я їх вивела in vitro.
      От уже цей доктор Лавро! Вiн розбалакує так, нiби не його самого, а когось iншого ця божевiльна кинула в лабети старостi. Флорiка страшенно обурена. Що тут з нею теревенити? Негайно в психолiкарню! А вiн цiкавиться деталями "ризикованого експерименту", розпитує як та що.
      - Просто i ясно: ми продовжимо початий експеримент, адже так, Альбiно?
      - Е, нi! - злякано замахала руками. - З мене досить.
      - Чому?
      - Мене й так совiсть мучить. Ось тут, - показала на груди, - особливо вночi, наче вогнем пече. Оце вiддала вам Геника - може, полегшає.
      - А ще як i записи, документацiю... Адже вела?
      - Звичайно, там уся бiографiя Геника.
      Флорiка ступила до неї, поклала руку на плече:
      - То ходiмо, вiддаси.
      - Е, нi! Це мiй секрет, - посварилася пальцем на Флорiку. - Бач, яка хитра! - I вже до Лавра: - Я сама принесу, тiльки нехай не йде за мною назирцi, добре?
      - Гаразд.
      Коли Флорiка сiла бiля доктора, вiн задумливо сказав:
      - Отепер ми знаємо, як воно сталося... Просто i ясно. А я не вiрив у тi гени...
      - Я й зараз не вiрю. Можливо, збiг обставин, випадок.
      - Не виключено, але все-таки... Мусимо переконатись. Почулися швидкi кроки, Альбiна прочинила дверi, подала товсту папку Лавровi.
      - Тут увесь родовiд мого Геника. Це вiн, рогатий чаклун, перетворив вас на маятника. Глядiть, вiн примхливий, схоче - зупинить!
      Доктор Лавро поклав папку на тумбочку i, поправивши подушку, лiг, втомлено заплющив очi.
      Альбiна знову посварилася пальцем на Флорiку i навшпиньках пiшла з палати. У дверях обернулася, пошепки сказала:
      - Нехай вони з Геником посплять.
      Флорiка, також легенько ступаючи, вийшла в коридор, увiмкнула титан, почекала, поки вiн закипить, i палила бiлий лабораторний чайник. Може, Лавровi схочеться вночi пити. Вимкнула свiтло, щоб уже йти до своєї палати, коли вiн обiзвався:
      - Я не сплю, Флорiко, я все думаю...
      Присiла на лiжко, нервово сказала:
      - Є про що... Вона з самого початку була менi несимпатична.
      А Лавра охопив незнаний досi настрiй - напруга вiдхлинула, на душi полагiднiло.
      - Часом треба стати вище симпатiй i антипатiй. Ти .знервована, люба, мабуть, iди вже вiдпочивай.
      А сам не втерпiв, увiмкнув настiльну лампу i розгорнув папку... Боже, скiльки думок викликали з небуття скупi записи, схеми, фотознiмки! Попрацювала Альбiна... I це ж поза планом, самотужки, тихцем. Так... А де ж ключик до цього гена? їх небагато в органiзмi бiля шостої хромосоми. Якби створити антиген... Отодi нiякої старостi люди не знали б...
      Доктор Лавро аж усмiхнувся на цю думку. Оце перспектива... "Антистаростин"... Нi, не пiдiйде, краще - "антиген". Одержав iн'єкцiю - i нiякої тобi старостi! Просто i ясно.
      Раптом рiзкий напад втоми повернув його до дiйсностi. Коли б на водi не змiг би рукою ворухнути, втонув би. А тут зсунувся на постiль i довгенько лежав, дослухаючись до того, що дiялось у нього в грудях. Дихав поверхнево, бо з'явилися неприємнi вiдчуття бiля серця, у скронях тонко дзвенiло. Виходить, що не дуже воно просто i не зовсiм ясно...
      "Ну-ну, ти там не лiнуйся, - подумки звернувся до свого серця, - працюй нормально, нам ще треба забити гол".
      На свiтанку доктор Лавро заснув, йому наснилося, наче вiн жене м'яч до ворiт, а там стоїть, розкарячившись i наставивши рiжки, Альбiнин Геник... Сильним i точним ударом Лавро посилає м'яч пiд верхню перекладину, але прокляте одоробло встигає пiдхопити його на роги, - чути шипiння, i трибуни смiються голосом Альбiни, Лавро озирається - там сидять самi Альбiни, тисячi, десятки тисяч Альбiн! Вiн знову жене м'яча, i той чортiв Геник знову проколює його рогами, а тi, на трибунах, регочуть, аж заливаються. "Головою! Головою!" Вiн б'є головою, але спотикається i падає.
      - Вам погано? - Флорiка гладить йому чоло, долоня її знiмає жар, i Лавро нарештi приходить до тями.
      - Треба ввести гамма-iнтерферон, - пошепки, нiби по секрету каже вiн. Виграємо час...
      Ця незвичайна iсторiя продовжується. Маятник Лаврового життя коливається з певною, вже установленою амплiтудою. За минулий рiк вiн чотири рази змiнював молодiсть на глибоку старiсть. Науковi дослiдження по синтезу гiпотетичного антигена, розпочатi вченим, ведуться силами всiєї лабораторiї.
      Флорiка захистила кандидатську i тепер спецiалiзується на цитологiї. А одруження вони вiдклали до того дня, коли буде завершено програму дослiджень.
      - Просто i ясно, - усмiхається доктор Лавро. - Нас поєднає ланцюжок того самого бiлка, що вимкне старiсть, хоча вiн i має бути мiкроскопiчним.