Хронотонна Нiагара (на украинском языке)

      - Подальшi дослiдження не мають нiякого сенсу.
      - Чому? - Арi повернула до нього сиву голову.
      - Що б ми не вiдкрили, яку б iнформацiю не здобули, все залишиться з нами. Передати ж на "Сатурн" ми нiчого не зможемо, то який же сенс?
      - Мiй любий Альга...
      - Нi, нi, заждiть. Я вмикав перетворювач, на екранi з'явилась жiнка. Вона беззвучно кричала - чи щось повiдомляла, чи просила допомогти... Багато експресiї в очах, в рухливих губах... До кого вона зверталась? Хто її тепер почує?
      - Хтось чув, комусь потрiбно було. Що ж стосується нас... Невже вас самого не цiкавить нова iнформацiя? Ми автономна частина людства... Але ми ж не втратили iнтересу до життя?
      Вона говорила з такою внутрiшньою переконанiстю, що було ясно: вiд своєї мети не вiдселиться. Ну що ж, думав Альга, це логiчно, зрештою, так i повинно бути. Але ж щемiло серце за неї!
      - А що, коли ми ввiмкнемо рушiя, аби зменшити швидкiсть хронотонної рiки?
      Арi замислилась.
      - Давайте спробуємо. Це продовжить нам життя, а значить дасть можливiсть...
      - Так, так, ми одержимо багато нової iнформацiї!
      Приготувалися до перевантажень, ввiмкнули. Корпус корабля затремтiв, наче жива iстота. Двигун поступово набирав потужностi, але парадоксально! - на швидкостi ракети це не позначилось зовсiм. Стежили за приладами, дослухалися, чекали наростання швидкостi, коли тiло починає з бiльшою i бiльшою силою притискуватись до сидiнь. Всього цього не було! Швидкiсть ракети не змiнилася нi на йоту.
      Арi вимкнула головного рушiя, натомiсть запустила гальмiвний, що на носi ракети. Хвилини напруженого чекання... i нiяких змiн!
      - Є над чим замислитись, - обiзвався Альга.
      - Це вже не потiк, а водоспад...
      - Космiчна Нiагара...
      - Куди ж нас несе?
      - Мабуть, нас захопило силове поле Центру Метагалактики...
      Голос Арi ослаб, дихання рiзко почастiшало.
      Ввiмкнула оглядовий екран - жодної свiтлової цятки, жодної рисочки. Темрява, чорнота! Незабаром ця густина почала заливати й ракету, Арi вiдчувала її обличчям, шкiрою. Потьмянiли, а потiм i зовсiм погасли плафони, потонули в щiльному мороцi екрани осцилографiв...
      - Альга, Альга, ви що-небудь бачите?!
      Мовчанка. I чорна нiмота.
      - Ви щось бачите чи нi?
      Невже вiдмовила сiтка зв'язку? Чи, може, Арi тiльки думає, а не вимовляє слiв? Так можна збожеволiти...
      - Альга, любий, милий, ви мене чуєте?
      Нарештi вловила тонюсiньке, як волоконце:
      - Чую... перебої... шум...
      Роздiленi тонкою стiнкою каюти, обоє раптом вiдчули помiж собою безодню. Це було жахливо - опинитися в надрах безбережної, непроникної космiчної ночi.
      "Чи я ще живу? - думала Арi.- Чи, може, це тiльки спалах пiдсвiдомостi? "Сатурн", зорi, Земля, галактики - об'єктивна це реальнiсть чи, може, марево, сон, якесь видиво?.. Треба керувати роботою мозку... керувати... Всесвiт процiджується крiзь нього - як тут покеруєш? I все-таки не здаватися, не здаватися... Певно, це магнiтне поле Центру Метагалактики... Хоча чому обов'язково магнiтне? Воно має зовсiм iнакшу природу, зовсiм iншi параметри... А якi? Ну, це вже ти забагато хочеш знати одразу. Може, тут генеруються хронотони. Для всього Всесвiту. От нас i захопила хронотонна Нiагара..."
      - Альга! Альга! Я вас люблю, Альга! Ви чуєте? Я вас люблю!
      У вiдповiдь щось зашелестiло, а може, їй тiльки здалося, їй наче полегшало, авжеж, полегшало, тепер вони близько, поруч, ну звичайно ж, поруч... "Який вiн хороший, цей Альга... Милий, смiшний... Закоханий... Я це вiдразу помiтила, вiдчула з першого знайомства. I чому вiн... була ж мить... яка гарна мить... могла стати вiчнiстю... Закоханiсть..."
      - Альга! Я вас кохала!
      Довго дослухалася, та мiкрофони навiть шурхоту нiякого не передали. Знесилено вiдкинулася на своє сидiння, але його м'якiсть не дала полегшення, тiло зробилося важучим, i вона подумала, що вже не вистачить сили пiдвестися. Може, це вже i є смерть? Важко зiтхнула i опустила повiки, щоб у такий спосiб захиститися вiд темряви.
      Промiнчик! Ласкавий, нечутний, зовсiм безтiлесний промiнчик торкнувся обличчя, i Арi прийшла до тями.
      Розплющила очi - свiтло. Ах, яке свiтло навколо! Не слiпуче, не рiзке, а м'яке i нiжне, воно, здається, проймає тебе наскрiзь, пронизує кожну клiтину тiла. Легко, гарно-прегарно...
      А звiдки воно ллється? Арi дивиться на iлюмiнатор, на екрани - все, все свiтиться, усе сяє, здається, свiтло проникає навiть крiзь корпус ракети; так так, видно геть навколо - i в боки, i вгору, i вниз - звiдусюди плине свiтло. Грандiозна свiтляна сфера, i вони в нiй, у її серцевинi. Он подекуди ще чорнiють промивини - крижанi очi космосу, та ось вони вже зникають за темно-лазуровою запоною.
      Ах, як прекрасно!
      - Альга! Ви бачите?
      - Так, Арi!
      - Ходiть сюди, Альга, ну, та швидше ж бо!
      Гульк - а вiн уже поруч, бiля неї. Увесь осяйний, опромiнений.
      - Яка ви... прекрасна, Арi! Нiби зiткана вся зi свiтла...
      - Ви теж пройнятий сяйвом, Альга. Тут все не так, як там...
      - Там? - з усмiшкою наголосив Альга.
      - Ну, звичайно, там - поза оцiєю сферою, поза Центром Метагалактики.
      - Я так i сприйняв. Авжеж, ви маєте рацiю, тут дiють цiлком iншi закони.
      - А крiзь який морок ми пробилися сюди!
      - Там я вважав, що космос приблизно однаковий у кожному своєму об'ємi, а тут... зовсiм iншi характеристики..
      - Ви не шкодуєте, що вирушили в цю мандрiвку, Альга?
      - Усе наше життя - мандрiвка, безперервна подорож вiд незнання до знання. Ех, та що вам казати, Арi, ви ж сама... ви ж iнакше життя й не мислили! А я... коли б я шкодував, я не був би фiлософом!
      - Тепер ми будемо завжди разом, Альга, завжди-завжди, вiчно! Я вас дуже кохаю, мiй любий фiлософе.
      З подивом i захопленням дивився Альга на свою нерозлучну супутницю i не мiг вимовити й слова.
      Пiсля того, як розвiдувальна ракета щезла в безвiстi, "Сатурн" безперервно посилав сигнали в навколишнiй простiр. Цi електромагнiтнi хвилi докочувались аж до самiсiньких околиць Центру Метагалактики, але в самий Центр, де перебували Арi й Альга, сягнути не могли - гасли, безслiдно зникали.
      Через п'ятдесят рокiв маяк вимкнули, вирiшивши, що вiдважнi дослiдники загинули. На борту "Сатурна" встановили спецiальну хронотонну обсерваторiю.