- Хто ви? Де командир корабля Полум'яний? - запитав Голова.
      - Екiпаж помер, - озвався УР. - Це - дiти капiтана i Марiї.
      - Я Iкс, - промовив один юнак.
      - Я Iгрек, - озвався другий. I скромно додав: - Завдання Космiчної Ради планети Земля виконано...
      X
      Iкс та Iгрек стрiмголов бiгли по коридору iнституту бiологiї. Вони забули про все. Краса Землi, велич океанiв, чудеса людського генiя, урочистi зустрiчi з людьми- все це блiдло перед наступною зустрiччю з батьками. Пiсля багатомiсячної боротьби з наслiдками радiацiї вченим з iнституту бiологiї удалося воскресити всiх космонавтiв. I тепер, сьогоднi, юнаки побачать Сергiя Полум'яного - свого батька, i Марiю - матiр, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанiчному польотi серед зiрок.
      УР хутко котився по коридору слiдом за юнаками, бурмотiв:
      - Як завжди, вони не вмiють доцiльно витрачати свою енергiю.
      Та Iкс i Iгрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко вiдчинили дверi в палату. Там, на лiжках, лежало двоє - жiнка i чоловiк. Бiля них стояв i хитро посмiхався молодий кароокий лiкар. Вiн поглянув на хворих, сказав:
      - Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самi...
      I вийшов.
      Марiя затремтiла, поблiдла, пiдвелася з лiжка. Вона з мукою i надiєю дивилася на незнайомi i рiднi до болю обличчя юнакiв i нiчого не могла збагнути.
      - Що це? Хто ви?.. - прошепотiв Сергiй Полум'яний.
      - Ми - вашi сини, - несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:
      - Мамочко... Татку...
      Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.
      Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:
      - Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?
      I сини вiдповiли їй:
      - Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це - наша нянька. Якби не вiн - ми б не зустрiлися нiколи...
      Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:
      - Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.
      - Друже мiй, - нiжно сказала Марiя. - Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику...
      УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.