Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Гаррі Поттер (№3) - Гаррі Поттер і в"язень Азкабану

ModernLib.Net / Детская фантастика / Ролінґ Джоан К. / Гаррі Поттер і в"язень Азкабану - Чтение (стр. 3)
Автор: Ролінґ Джоан К.
Жанр: Детская фантастика
Серия: Гаррі Поттер

 

 


— Вибачте, — не втримався Гаррі, — а як з моїм... покаранням?

Фадж здивовано примружився.

— З яким покаранням?

— Я ж порушив закон! — сказав Гаррі. — Указ про обмеження неповнолітнього чаклунства!

— Ну, моє серденько, ми ж не будемо тебе карати за такі дрібнички! — вигукнув Фадж, нетерпляче розмахуючи булочкою. — Це ж сталося випадково! Ми не відправляємо людей в Азкабан лише за надування власних тіток!

Усе це анітрохи не скидалося на звичні дії Міністерства магії.

— Торік я отримав офіційне попередження тільки за те, що ельф — домовик знищив пудинг у дядьковому домі! — спохмурнів Гаррі. — Міністерство пообіцяло вигнати мене з Гоґвортсу, якщо там знову будуть застосовані чари!

Гаррі здалося, що міністр Фадж раптом аж мовби знітився.

— Обставини змінюються, Гаррі... мусимо взяти до уваги... тепер такі настрої... Та й ти ж, мабуть, не хочеш, щоб тебе вигнали?

— Авжеж, ні, — погодився Гаррі.

— Ну, тоді нема про що й балакати, — безтурботно засміявся Фадж. — Ось, бери булочку, а я піду довідаюся, чи має Том для тебе вільну кімнату.

Гаррі здивовано дивився услід Фаджу: відбувалося щось неймовірне. Якщо покарання не буде, то чого Фадж чекав на нього біля "Дірявого Казана"? І взагалі — з якого це дива сам міністр магії опікується неповнолітнім чаклуном?

Фадж повернувся разом з власником готельчика.

— Вільна одинадцята кімната, Гаррі, — сказав Фадж. — Гадаю, там тобі буде дуже зручно. Додам лише одне, і я певен, що ти це зрозумієш: ти не повинен блукати маґлівським Лондоном, гаразд? Тримайся алеї Діаґон. І щодня, тільки-но почне сутеніти, вертайся сюди. Сподіваюся, ти все розумієш. Я попросив Тома, щоб він за тобою пильнував.

— Гаразд, — поволі вимовив Гаррі, — але чому?..

— Не хочемо, щоб ти знову загубився! — щиро засміявся Фадж. — Ні, ні... краще, щоб ми знали, де ти... тобто...

Фадж гучно прокашлявся і взяв смугасту мантію.

— Ну, то я пішов. У мене, знаєш, повно роботи...

— А Блека ще не знайшли? — поцікавився Гаррі.

З Фаджевих пальців вислизнули срібні застібки мантії.

— Про що ти? А-а, ти вже чув... ну, ні... ще ні, але це все питання часу. Вартові Азкабану ще ніколи не зазнавали невдачі... і я ще ніколи не бачив їх такими розлюченими. — Фадж раптом здригнувся: — Ну, до побачення! — Він подав руку.

Потискаючи її, Гаррі зненацька щось згадав.

— Е-е... пане міністре? Чи можу я щось попросити?

— Звичайно, — усміхнувся Фадж.

— Знаєте, гоґвортські третьокласники мають право відвідувати Гоґсмід, але мої тітка й дядько, на жаль, не підписали бланк дозволу. Ви могли б це зробити?

— Ox, — розгубився Фадж, — ні. Ні. Вибач, Гаррі, але оскільки я не твій батько і не опікун...

— Але ж ви міністр магії! І ваш дозвіл...

— Ні, Гаррі, вибач, але правила є правила, — категорично заперечив Фадж. — Навідаєшся в Гоґсмід уже наступного року. На мою думку, буде краще, щоб ти цього зараз не робив... так... Ну, я пішов. Гарного відпочинку, Гаррі.

Усміхнувшись, він ще раз потис йому руку і вийшов.

До Гаррі наблизився усміхнений Том.

— Прошу йти за мною, містере Поттер, — сказав він, — я вже заніс ваші речі нагору..

Вони піднялися дерев'яними сходами, і Том відімкнув двері з мідним номерком "одинадцять".

У кімнаті було зручне на вигляд ліжко, ретельно відполіровані дубові меблі, камін (у ньому привітно потріскував вогонь), а зверху на шафі...

— Гедвіґа! — вигукнув Гаррі.

Біла полярна сова клацнула дзьобом і пурхнула йому на руку.

— Маєте вельми розумну сову, — засміявся Том. — Прилетіла через якихось п'ять хвилин після вас. Містере Поттер, коли буде щось потрібно, відразу кажіть.

Він знову вклонився і вийшов.

Гаррі довго сидів на ліжку й неуважно погладжував Гедвіґу. Небо за вікном швидко мінялося з оксамитово-синього на сталево-сіре, а тоді сповільна зарожевіло і взялося золотавими смугами. Гаррі не міг повірити, що покинув Прівіт-драйв усього кілька годин тому, що його не вигнали і що попереду в нього два абсолютно бездурслячі тижні.

— Ох, Гедвіґо, це була дуже дивна ніч, — позіхнув він. Навіть не знімаючи окулярів, Гаррі впав на подушки й заснув.

— РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ —

"Дірявий Казан"

Минуло кілька днів, поки Гаррі звик до своєї небаченої досі свободи. Ще ніколи він не вставав, коли захоче, і не їв, що забажає. Він навіть міг скільки завгодно гуляти, щоправда, тільки по алеї Діаґон, але оскільки на цій довгій брукованій вуличці було безліч найдивовижніших у світі чаклунських крамничок, Гаррі не мав жодного бажання порушувати наказ Фаджа і вирушати кудись у маґлівський світ.

Щоранку він снідав у "Дірявому Казані", спостерігаючи за відвідувачами. Тут зупинялися кумедні маленькі чарівниці, які на цілий день приїжджали з сіл на закупи; поважні чаклуни, що обговорювали останню статтю з "Новин трансфігурації"; відлюдькуваті віщуни й охриплі карлики; а якось він побачив відьму у вушанці з грубої вовни, що замовила собі порцію сирої печінки.

Після сніданку Гаррі виходив на заднє подвір'я, виймав чарівну паличку, вдаряв у третю цеглину зліва над сміттєвим бачком і чекав, доки в мурі з'явиться арковий прохід на алею Діаґон.

Довгими літніми днями Гаррі розглядав різні крамнички, а обідав під барвистими парасольками біля кав'ярень.

— Глянь, старий, це зорескоп: тепер не буде плутанини з місячними картами, — хвалився покупкою якийсь відвідувач.

Ще хтось обговорював ситуацію з Сіріусом Блеком:

— Особисто я не випущу дітей без нагляду, доки Блека знову не запроторять до Азкабану.

Гаррі вже не мусив виконувати домашні завдання з ліхтариком під ковдрою. Тепер він сидів під яскравим сонечком біля "Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю" і дописував свої реферати з допомогою самого пана Флореана Фортеск'ю, котрий не лише багато знав про середньовічні спалення відьом, але й щопівгодини частував Гаррі безкоштовним пломбіром.

Наповнивши гаманець золотими ґалеонами, срібними серпиками та мідними кнатами зі свого сейфа у "Ґрінґотсі", Гаррі утримувався від спокуси розтринькати всі гроші відразу.

Він ледве стримався, щоб не купити чудовий золотий комплект "плюй — камінців" (ця чаклунська гра нагадує гру в крем'яхи, тільки плюй — камінці ще й бризкають смердючою рідиною в обличчя тому, хто програв очко). "Схаменися! — казав він сам до себе, — ти ж маєш навчатися в Гоґвортсі ще цілих п'ять років! Уяви, що тобі раптом доведеться просити в Дурслів гроші на книги заклинань!"

А рухома модель галактики у великій скляній кулі! Купив — і можна не ходити на уроки астрономії. Але найбільше випробування чекало на Гаррі в його улюбленій крамниці "Усе для квідичу" через тиждень після його прибуття в "Дірявий Казан".

У крамниці було повно людей, і Гаррі стало цікаво, яка тому причина. Він увійшов. Протиснувшись поміж збудженими чарівниками й чарівницями, побачив на підвищенні нову вітрину, в якій височіла небаченої краси мітла.

— Щойно випустили... перший зразок... — пояснював своєму приятелю чарівник з квадратною щелепою.

— Тату, це найшвидша у світі мітла, так? — пискнув молодший за Гаррі хлопчина, звисаючи з батькової руки.

— Національна збірна Ірландії замовила сім таких красунь! — повідомив юрбі власник крамниці. — А вони ж — фаворити світового чемпіонату!

Дебела відьма, що стояла перед Гаррі, нарешті відійшла, і він зміг прочитати напис біля мітли:

"ВОГНЕБЛИСКАВКА"

Найсучасніша спортивна мітла. Першокласний обтічний ясеновий держак, покритий найтривкішим лаком і з вигравіюваним персональним реєстраційним номером. Кожен березовий прутик на хвості мітли був ретельно дібраний і пройшов аеродинамічні випробування. Це забезпечило "Вогнеблискавці" неперевершену рівновагу і неймовірну точність. "Вогнеблискавка" розганяється до 240 кілометрів за 10 секунд. У мітлу вмонтовано незламне гальмівне заклинання. Ціну запитуйте в продавця.

"Запитуйте в продавця..." Гаррі навіть страшно було уявити скільки коштуватиме "Вогнеблискавка". Ще нічого в житті він так не прагнув! Але ж і на "Німбусі-2000" він поки що не програв жодного матчу, тож чи варто спорожняти свій сейф у "Ґрінґотсі", коли в нього й так прекрасна мітла.

Але деякі речі, однак, треба було купити. Гаррі пішов до аптеки, щоб поповнити запаси компонентів зілля. Та й шкільні мантії були вже на нього закороткі, тож він відвідав крамницю "Мантії для всіх оказій від мадам Малкін" і придбав новий одяг. Але найважливіше — він мав купити підручники, зокрема, і для двох нових предметів — догляду за магічними істотами та віщування.

Побачивши вітрину книгарні, Гаррі здивувався. Замість звичних великих, як тротуарні плити, з золотим тисненням книжок замовлянь, за склом стояла велика залізна клітка, а в ній — десь із сотня примірників "Жахливої книги жахіть". Скрізь літали подерті сторінки — книжки борюкалися одна з одною в лютих сутичках і зухвало кусалися.

Гаррі витягнув з кишені список книжок і вперше його переглянув. "Жахлива книга жахіть" була обов'язковою літературою з догляду за магічними істотами. Тепер Гаррі з полегкістю зрозумів, чому Геґрід писав, що вона йому знадобиться, бо перед цим він навіть допускав, що Геґрід завів собі ще якогось монстрика і тепер потребує його допомоги.

Коли Гаррі увійшов до книгарні "Флоріш і Блотс", назустріч йому вибіг продавець.

— Гоґвортс? — коротко запитав він. — Прийшов по нові підручники?

— Так, — відповів Гаррі. — Мені треба...

— Відійди, — продавець нетерпляче відштовхнув Гаррі. Він натягнув товстезні рукавиці, узяв великого вузлуватого дрючка і рушив до клітки з "Книгами жахіть".

— Стривайте, — швидко сказав Гаррі, — я вже таку маю.

— Справді? — полегшено зітхнув продавець. — Слава Богу, бо мене сьогодні вже п'ять разів покусали...

Щось лунко затріщало — то дві книги жахіть схопили третю й почали смикати її в різні боки.

— Стоп! Стоп! — закричав продавець, вгамовуючи книги ціпком. — Я більше ніколи ними не торгуватиму, ніколи! Це якийсь дурдом! Це навіть гірше за ті двісті примірників "Невидимої книги невидимок", на які ми вбабахкали купу грошей, але так їх і не знайшли... Ще чогось бажаєте?

— Так, — відповів Гаррі, переглядаючи список. — Мені потрібно "Розтуманювання майбутнього" Касандри Ваблацької.

— О, починаєш вивчати віщування? — здогадався продавець. Скинувши рукавиці, він повів Гаррі У відділ ворожіння. Невеличкий столик був заставлений стосами книжок: "Передбачення непередбачуваного: захистися від несподіванок" та "Розбиті кулі або Коли відвертається фортуна".

— Ось маєш, — продавець заліз на драбинку і дістав товсту книжку в чорній оправі. — "Розтуманювання майбутнього". Чудовий посібник з основих методик ворожіння — хіромантії, магічних кристалів, пташиних нутрощів...

Але Гаррі не слухав. Він помітив на столику іншу книжку: "Провісники смерті. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда".

— Ох, на твоєму місці я б цього не читав, — безтурботно порадив продавець, перехопивши його погляд. — Скрізь почнеш бачити ознаки смерті — так можна й справді померти.

Але Гаррі не зводив очей з обкладинки. На ній був чорний величезний, як ведмідь, пес із палаючими очима. Щось на диво знайоме...

Продавець простяг Гаррі "Розтуманювання майбутнього".

— Ще щось? — поцікавився він.

— Так, — Гаррі ледве відвів погляд від очей того пса й неуважно глянув на свій список. — Е-е... мені ще потрібні "Проміжна трансфігурація" і "Стандартна книга заклинань" для третього класу.

З новими підручниками Гаррі вийшов з книгарні і попрямував до "Дірявого Казана". Він ішов, неначе сліпий, натикаючись на людей.

Піднявся у свою кімнату і жбурнув книжки на ліжко. Хтось уже встиг там поприбирати — вікна були відчинені й кімнату заливало сонце. Здалека долинав автобусний гул на невидимій маґлівській вулиці і галас юрби на алеї Діаґон. Він подивився в дзеркало над умивальником.

— Ні! То не був провісник смерті! Тоді на алеї Магнолій я просто запанікував, — виклично сказав він своєму відображенню. — То був якийсь бездомний пес...

Він підняв руку і спробував за звичкою пригладити волосся.

— Ти програєш, любий, — хрипко вимовило дзеркало.

*

Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. Гаррі почав пильніше придивлятися до перехожих — сподівався угледіти серед них Рона або Герміону. В крамниці "Усе для квідичу" Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса; вони також захоплено розглядали "Вогнеблискавку". А біля "Флоріш і Блотс" він наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Порозмовляти не вдалося: Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся. Гаррі мав надію, що вона ніколи не довідається, як, переховуючись від Міністерства магії, він вдавав із себе Невіла.

В останній день канікул Гаррі прокинувся з думкою, що принаймні завтра на "Гоґвортському експресі" вони таки зустрінуться з Роном і Герміоною. Він устав, одягнувся, сходив востаннє глянути на "Вогнеблискавку" і, коли вже збирався десь пообідати, раптом почув:

— Гаррі! ГАРРІ!!!

Вони обоє сиділи біля "Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю". Поцяткований ластовинням Рон і шоколадна від засмаги Герміона несамовито махали йому руками.

— Нарешті! — усміхнувся Рон, коли Гаррі вмостився поруч. — Ми були в "Дірявому Казані", але там сказали, що ти вже кудись чухнув. Ми забігали і в "Флоріш і Блотс", і до "Мадам Малкін", і...

— Я ще минулого тижня все купив, — пояснив Гаррі. — А хто вам сказав, що я в "Дірявому Казані"?

— Тато, — відповів Рон.

Містер Візлі працював у Міністерстві магії і, звичайно ж, чув про те, що сталося з тітонькою Мардж.

— Ти справді надув свою тітку? — з притиском запитала Герміона.

— Я ж ненароком, — відповів Гаррі. — Просто... не стримався.

Рон мало не луснув зі сміху.

— Це зовсім не смішно, Роне, — обурилася Герміона. — Я взагалі дивуюся, як Гаррі не вигнали.

— Я теж, — зізнався Гаррі. — Та що там вигнали! Я думав, мене заарештують.

Він глянув на Рона.

— Слухай, а твій тато, часом, не знає, чому Фадж мене відпустив?

— Може, тому, що це був ти?— знизавши плечима, хихикнув Рон. — Знаменитий Гаррі Поттер — ось і все. Уявляєш, що міністерство зробило б зі мною, якби я надув свою тітку? До того ж, спочатку їм довелося б викопати мене з могили, бо мама закатрупила б мене на місці... Але ти зможеш сам запитати в тата. Ми теж сьогодні ночуємо в "Дірявому Казані"! Завтра поїдемо разом на Кінґс-Крос! Герміона теж тут буде!

Герміона усміхнено кивнула.

— Мама з татом привезли мене сюди вранці з усіма речами для Гоґвортсу.

— Класно! — радісно вигукнув Гаррі. — То ви вже все купили?

— Дивися, — Рон витяг з торбини довгу тоненьку коробочку і відкрив її. — Нова чарівна паличка. Чотирнадцять дюймів, вербова, має волос з хвоста єдинорога. І підручники купили, — він показав на чималу торбу під столом. — А як тобі "Книга жахіть", га? Бідолаха — продавець мало не заридав, коли почув, що нам потрібні аж дві.

— А це в тебе що, Герміоно? — поцікавився Гаррі, показуючи на три величезні торби на стільці.

— Ну, я ж вивчатиму більше предметів, ніж ви, — пояснила Герміона. — Це підручники з числомагії, догляду за магічними істотами, віщування, вивчення стародавніх рун, маґлознавства...

— А навіщо тобі маґлознавство? — витріщився Рон. — Ти ж з маґлівського роду! Твої батьки маґли! Ти й так знаєш про них геть усе!

— Але буде цікаво дослідити їх з чаклунського погляду, — пояснила Герміона.

— А ти взагалі збираєшся цього року їсти і спати? — запитав Гаррі.

Рон захихотів, але Герміона пропустила це повз вуха.

— У мене є ще десять ґалеонів, — перевірила вона свій гаманець. — У вересні мій день народження, і батьки дали мені грошей на подарунок.

— Може, купиш собі гарну книжку? — єхидно запропонував Рон.

— Ні, — стримано відповіла Герміона. — Я хочу купити сову. Гаррі має Гедвіґу, ти — Еролу..

— Ерола не моя, — заперечив Рон. — Це родинна сова. Я маю тільки Скеберса. — Він видобув з кишені свого пацючка. — Хочу показати його спеціалісту, — додав він, поклавши Скеберса на стіл. — Боюся, що Єгипет не пішов йому на користь.

Скеберс значно схуд, а його вуса хворобливо звисали.

— Тут недалечко є крамниця з магічними істотами, — сказав Гаррі, який уже добре вивчив алею Діаґон. — Можеш глянути, чи вони мають щось для Скеберса, а Герміона зможе купити сову.

Вони розрахувалися за морозиво й попрямували до "Магічного звіринця".

Там було небагато вільного місця. Усі стіни були заставлені клітками. Смердючі мешканці кліток несусвітньо пищали, верещали, ґелґотіли й сичали. Доки відьма за прилавком радила якомусь чаклунові, як доглядати за двосторонніми тритонами, Гаррі, Рон і Герміона розглядали клітки.

Дві величезні пурпурові жаби жадібно ковтали мертвих мушок. Велетенська черепаха виблискувала за склом своїм розкішним панцирем. Отруйні помаранчеві равлики неквапно повзали стінкою скляного акваріума, а товстенький білий кролик з голосним ляскотом перетворювався то на шовковий капелюх, то знов на кролика. Ще там були різнокольорові коти, клітка з галасливими круками, кошик з кумедно-пискливими морськими свинками, а на прилавку стояла велика клітка з лискучими чорними щуриками, що стрибали через скакалки своїх довжелезних хвостів.

Чаклун з двостороннім тритоном нарешті пішов, і Рон підступив до прилавка.

— Це мій пацюк, — мовив він до відьми. — Відколи ми повернулися з Єгипту він має нездоровий вигляд.

— Поклади його на прилавок, — звеліла відьма, добуваючи з кишені важкі чорні окуляри.

Рон витягнув Скеберса і поклав його біля клітки зі щуриками, котрі перестали стрибати й підбігли якомога ближче.

Скеберс, як і майже все Ронове майно, мав пошарпаний вигляд і дістався йому у спадок від братів (раніше він належав Персі). Поряд із вгодованими щурами в клітці він здавався вкрай жалюгідним.

— Гм... — відьма взяла Скеберса. — А скільки ж йому років?

— Не знаю, — відповів Рон. — Досить старий. Раніше належав братові.

— А що він уміє робити? — поцікавилася відьма, уважно розглядаючи Скеберса.

— Е-е... — замислився Рон. Правду кажучи, Скеберс ніколи не виявляв жодних талантів. Відьма ковзнула поглядом зі Скеберсового драного лівого вуха до лапки, на якій бракувало пальця, і поцокала язиком.

— Добряче його життя пошарпало, — сказала вона.

— Мені його Персі вже таким дав, — почав виправдовуватися Рон.

— Такий звичайний пацюк живе не довше трьох років, — пояснила відьма. — Якщо хочеш витривалішого, можеш глянути на них...

Вона показала на чорних щуриків, які знову почали стрибати.

— Е, викаблучуються, — пробурмотів Рон.

— Ну, якщо не хочеш його міняти, то спробуй цей тонізуючий засіб для щурів, — порадила відьма, дістаючи з-під прилавка маленький червоний флакончик.

— Добре, — сказав Рон. — А скільки... ОЙ!!!

Рон різко нагнувся. З найвищої клітки йому на голову стрибнуло щось величезне, руде і з шаленим пирханням кинулося на Скеберса.

— КРИВОЛАПИКУ, НЕ СМІЙ!!! — заверещала відьма, але Скеберс, наче брусок мила, вислизнув у неї з рук, розкарячено гепнувся на підлогу і помчав до дверей.

— Скеб! — вигукнув Рон і вилетів услід за пацюком. Гаррі побіг за ними.

Хвилин з десять вони не могли знайти Скеберса, що заховався під сміттєвим бачком біля крамнички Усе для квідичу". Рон запхнув тремтячого пацюка в кишеню, тоді випростався і потер голову.

— Що то було?

— Або величезний кіт, або маленький тигр, — відповів Гаррі.

— А де Герміона?

— Мабуть, вибирає сову.

Вони повернулися в "Магічний звіринець" саме тієї миті, коли звідти вийшла Герміона, але без сови. Вона міцно притискала до себе величезного рудого кота.

— Ти купила цього монстра? — роззявив рота Рон.

— Він чудовий, правда? — усміхалася Герміона.

"Це вже як на кого", — подумав Гаррі. Руде котяче хутро було густе й пухнасте, але сам кіт був криволапий, а морду мав люту й на диво плескату, немовби лупнувся нею об цегляний мур. Тепер, коли поблизу не було Скеберса, кіт задоволено муркотів.

— Герміоно, та він мало не зняв з мене скальп! — обурився Рон.

— Він же не хотів, правда, Криволапику? — лагідно промовила Герміона.

— А Скеберс? — Рон показав на відстовбурчену кишеню. — Йому потрібна тиша і спокій! А тут під боком чигатиме цей котяра!

— До речі, ти забув тонізуючий засіб для щурів, — сказала Герміона, подаючи Ронові червоний флакончик. — І не хвилюйся, Криволапик буде в моїй спальні, а Скеберс — у твоїй. Усе буде нормально. Бідний Криволапонько!.. Відьма каже, що він уже хтозна-скільки пробув у її крамниці: ніхто його не купував.

— Цікаво, чому? — зіронізував Рон.

Вони рушили до "Дірявого Казана". Там уже сидів містер Візлі й читав "Щоденного віщуна".

— Гаррі! — усміхнувся він. — Як ся маєш?

— Дякую, добре, — відповів Гаррі, і вони всі троє підійшли до містера Візлі.

Містер Візлі відклав газету. З фотографії на Гаррі знову дивився Сіріус Блек.

— Його ще й досі не впіймали? — поцікавився він.

— Ні, — похмуро відповів містер Візлі. — Міністерство перекинуло нас усіх на його пошуки, але поки це нічого не дало.

— А якщо ми його впіймаємо, нам дадуть якусь винагороду? — поцікавився Рон. — Було б непогано на цьому заробити...

— Не роби з себе посміховиська, Роне! — урвав його містер Візлі, якому було явно не до жартів. — Тринадцятирічний чарівник не подужає впіймати Блека. Це зроблять азкабанські вартові, згадаєш мої слова.

Тут у шинок увійшла місіс Візлі з покупками, а за нею п'ятикласники — близнюки Фред і Джордж, новий староста школи Персі та Джіні — наймолодша і єдина донька в родині Візлів.

Джіні завжди захоплювалася Гаррі, проте страшенно ніяковіла при зустрічі з ним. Минулого семестру у Гоґвортсі він урятував їй життя, і тепер вона знітилася ще більше, ніж звичайно. Вона пробурмотіла "привіт", навіть не глянувши на Гаррі. А от Персі подав йому руку так поважно, мовби вони зустрілися вперше.

— Гаррі, приємно тебе бачити.

— Здоров, Персі, — ледве стримався від сміху Гаррі.

— Сподіваюсь, у тебе все гаразд? — бундючно потиснув йому руку Персі. Це скидалося на зустріч з мером міста.

— Все добре, дякую...

— Гаррі! — Фред відіпхнув Персі й уклонився. — Ти шикарно виглядаєш, старий...

— Грандіозно! — затряс Гарріну руку Джордж. — Просто фантастично!

Персі насупився.

— Та годі вже, — сказала місіс Візлі.

— Мамо! — вигукнув Фред, ніби щойно її побачив, і також потиснув їй руку. — Як приголомшливо тебе бачити...

— Я сказала — годі! — відрізала місіс Візлі, розкладаючи на вільному стільці свої пакунки. — Вітаю, любий Гаррі! Мабуть, ти вже чув цю чудову новину? — Вона показала на новесенький срібний значок на грудях Персі. — Уже другий староста школи в нашій родині! — гордовито мовила вона.

— І останній, — ледь чутно додав Фред.

— Я в цьому не сумніваюся, — спохмурніла місіс Візлі. — Вас так і не обрали старостами гуртожитку.

— А навіщо це нам? — скривився Джордж. — Щоб ніякої радості в житті не лишилося?

Джіні захихотіла.

— Який ти приклад подаєш своїй сестрі! — обурилася місіс Візлі.

— Матусю, Джіні може брати приклад ще й з інших братів, — пихато мовив Персі. — Я піду переодягнуся до вечері...

Він вийшов. Джордж тяжко зітхнув.

— Ми хотіли замурувати його в піраміді, — прошепотів він Гаррі. — Але мама це помітила.

*

Вечеря вдалася на славу. Шинкар Том зсунув докупи три столи, і всі семеро Візлів, Гаррі й Герміона з задоволенням ум'яли обід з п'яти смачнющих страв.

— Тату, а як ми завтра доберемося до Кінґс-Кросу? — запитав Фред, коли вони наминали розкішний шоколадний пудинг.

— Міністерство дасть нам пару машин, — відповів містер Візлі.

Усі погляди втупилися в нього.

— Чого б це? — здивувався Персі.

— Завдяки тобі, Персі, — серйозним тоном промовив Джордж. — До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом "ВЦ"...

— ...тобто "Велике Цабе", — розшифрував Фред.

Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.

— Тату, а й справді, чому міністерство надає нам машини? — поважно перепитав Персі.

— Ну-у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, — відповів містер Візлі. — А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу...

Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.

— От і чудово, — жваво додала місіс Візлі. — Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро... Сподіваюся, ви вже все спакували?

— Рон ще не поскладав свої нові покупки, — зітхнув Персі. — Він їх кинув на моє ліжко.

— Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, — розпорядилася місіс Візлі.

Рон похмуро зиркнув на Персі.

Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах — перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.

Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.

— Він був тут, на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! — репетував Персі.

— Я його не чіпав, ясно? — верещав у відповідь Рон.

— Що сталося? — запитав Гаррі.

Персі обернувся.

— Зник мій значок старости, — пояснив він.

— І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, — поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. — Може, я залишив його в шинку..

— Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! — заревів Персі.

— Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, — сказав Гаррі і спустився донизу.

Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім'я і наблизився до дверей.

— ...безглуздо від нього приховувати! — палко доводив містер Візлі. — Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..

— Артуре, правда його налякає! — пронизливо закричала місіс Візлі. — Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий, що не знає!

— Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! — заперечив містер Візлі. — Ти ж знаєш Гаррі й Рона — вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав "Лицарський автобус" — я певен — міністерство не знайшло б його живим!

— Але ж він живий — здоровий, тож навіщо...

— Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у "Щоденному віщуні", нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку-самозаклиналочку ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює...

— Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.

— Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому...

— Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі...

Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.

— Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: "Він у Гоґвортсі... Він у Гоґвортсі". Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо-Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо-Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план...

Запала тиша.

Притулившись до дверей, Гаррі нетерпляче ждав, що вони скажуть далі.

— Ну, Артуре, роби, як знаєш. Але не забувай про Албуса Дамблдора. Доки він директорує в Гоґвортсі — Гаррі в безпеці. Сподіваюся, Албус про все це знає?

— Звичайно, знає. Ми просили в нього дозволу виставити азкабанських вартових при входах на всіх шкільних територіях. Він погодився, щоправда, без особливої радості.

— Без особливої радості? Чому?.. Але ж вони там для того, щоб упіймати Блека?

— Дамблдор не терпить вартових Азкабану, — зітхнув містер Візлі. — Як, зрештою, і я... Але коли маєш справу з такими, як Блек, іноді доводиться об'єднувати сили навіть з тими, кого волів би уникати.

— Але якщо вони порятують Гаррі...

— ...то я ніколи більше не скажу проти них ані слова, — втомлено мовив містер Візлі. — Уже пізно, Молі, треба йти...

Почувши як зарипіли стільці, Гаррі навшпиньки майнув коридором до шинку. Двері вітальні відчинилися, а тоді залунали кроки, які свідчили, що подружжя Візлі піднялося по сходах нагору.

Флакончик з тонізуючим засобом для щурів лежав під столом, за яким вони вечеряли. Гаррі зачекав, поки зачиняться двері спальні містера та місіс Візлі, а тоді побіг з флакончиком нагору.

Фред і Джордж сиділи навпочіпки на сходах і давилися зі сміху, слухаючи, як Персі перекидає свою з Роном кімнату в пошуках значка.

— Значок у нас, — прошепотів Фред Гаррі. — Поглянь, як ми його вдосконалили.

На значку красувався напис "Стервоста школи".


  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20