Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)

ModernLib.Net / Дашкиев Николай Александрович / Зустрiч з тайфуном (на украинском языке) - Чтение (стр. 2)
Автор: Дашкиев Николай Александрович
Жанр:

 

 


      - Сiдай, Колю, - сказав старий i поклав перед хлопцем велику папку. Ти знаєш, що таке тайфун?
      Коля кивнув головою.
      - Нi, хлопче, не знаєш i навiть не уявляєш! - старий розкрив папку i почав швидко перегортати фотокартки, на яких було зафiксовано картини руїнницької дiї урагану. - Коли на узбережжя Японiї налiтає тайфун - кораблi викидає на берег, в повiтря пiднiмаються дерева й будинки, гинуть тисячi людей. У червнi 1962 року пiд час циклону в Iндiї загинуло двадцять двi тисячi чоловiк; в шiстдесят третьому роцi циклон зруйнував на Кубi понад тридцять тисяч будинкiв, було пiвтори тисячi жертв. У вереснi 1928 року ураган буквально зiтер з лиця землi столицю Гваделупи Пуент-а-Пiтр... Не буду продовжувати перелiк - у нас немає часу. Скажу тiльки, що досi не було жодного порятунку вiд тайфуну. Але мiстер Судзукi... - японець, почувши своє iм'я, дещо насмiшкувато вклонився. - Ну, i частково я, розробили теорiю про критичнi точки атмосферних процесiв.
      Старий кивнув Колi, разом з ним пiдiйшов до карти, показав на один з значкiв:
      - Дивись: ось тут зароджується неймовiрно потужний тайфун. Напочатку це тiльки легесенький вiтрець, але з кожною хвилиною вiн буде посилюватися, доки не перетвориться на руїнницький ураган... Так ось: досить у певному мiсцi i в певну годину зiрвати потужну ядерну бомбу - i тайфун загине в зародку. Японiя ядерних бомб не має, тому...
      Академiк провiв рукою над розкладеними знiмками, сказав неголосно:
      - Ось що чекає Японiю завтра на свiтанку, якщо ми не зiрвемо бомбу в критичнiй точцi сьогоднi, о сьомiй п'ятнадцять... - старий зняв з руки годинник, поклав перед Колего. - Знай, це буде перша спроба людини керувати погодою.
      На годиннику - 5.32. Болiсно наморщивши лоба, пiдлiток стежить очима за пульсуючим рухом секундної стрiлки i розпачливо зважує, що вiн має робити. Вiн хоче вiрити, що все, сказане старим, - правда, але з думки не сходить i англiйська книжка з атомним вибухом на обкладинцi, i пiдслуханi уривки розмови про "провокацiю". А що, коли його просто обдурюють, щоб виманити карту?
      - Ну, скажи, - терпляче доводить старий. - Коли б йшлося про воєнну провокацiю, то чи не все одно, де зiрвати бомбу?
      - Атомнi вибухи забороненi! - Коля раптом згадав про це i пiдхопився. Атомнi вибухи забороненi, щоб не отруювати атмосферу! Навiщо ви мене обдурюєте? Навiщо?
      Академiк i полковник перезирнулися. Полковник моргнув, похитав головою: хороший хлопчисько! Усмiхнувся й старий.
      - Хлопчику любий, ми це дуже добре знаємо. Наша бомба - з антиречовини. Радiоактивної хмари не буде.
      Коля сiв, обхопив голову руками. Вiдчинилися дверi, до рубки зайшов лейтенант.
      - Товаришу полковник, базу викликано. Бiля апарата - Вася Лисичкiн.
      Почувши це прiзвище, Коля стрепенувся, здивовано глянув на академiка, потiм на полковника. Той пiдiйшов до нього, простягнув руку:
      - Молодець, хлопче! Хоч i завдав ти нам клопоту, але - будь такий завжди! А тепер iди та побалакай з своїм Васею.
      Коля пiдхопився з мiсця. Помчав до дверей.
      I ось вiн уже стоїть перед радiостанцiєю в апаратнiй дирижабля i слухає голос приятеля:
      - Колю, Колю, ти мене чуєш? Це я, Васько Лисичкiн... Вiддай карту, чуєш? Це наш дирижабль, радянський... Я говорю з застави. Ти мене чуєш, Колю?
      Лейтенант кивнув з усмiшкою: вiдповiдай, мовляв!
      - Чую, Васько, чую! Вiддам. Тепер вiддам.
      - А де ти, Колю?
      - Я... я... - хлопець безпорадно озирнувся. Лейтенант намалював у повiтрi квадрат. - Я - в квадратi...
      - ...сiмнадцять-двадцять, - неголосно пiдказує лейтенант. - Над Тихим океаном.
      - Та невже?! Ой, як чудесно! Ну, Колю, бувай! Бажаю успiху!
      - Дякую!
      ?
      Ось i розвiялися примари, якi пiвдоби тримали Колю Рибакова в станi граничного напруження i замалим не коштували йому життя. Хлопцевi тепер соромно за себе, страшенно соромно; смiливо пройшовши хай навiть уявнi, та все ж грiзнi випробування, вiн зараз мало не плаче. I Федя - отой аж нiяк не страшний, а, навпаки, дуже лагiдний i симпатичний бородань - турботливо доводить хлопцевi, що готовнiсть здiйснити подвиг - майже те саме, що i його здiйснення насправдi, i що коли б вiн був на мiсцi Колi, то обов'язково дiяв би так само... якби вистачило хоробростi, звiсно.
      Хлопець поступово заспокоювався. А втiм, нi: один неспокiй витiснює iнший. Наближаються знаменнi 7.15.
      Хвилюються всi - Коля це бачить. Японець раз у раз витирає пiт з чола, академiк смалить цигарку за цигаркою, у полковника на щоках випнулися крутi жовна. Ось вiн пiдiйшов до пульта управлiння, натиснув на якусь кнопку.
      - Увага! - пролунав металевий голос автомата. - До пуску - тридцять секунд... Двадцять дев'ять... Двадцять вiсiм...
      Коля кинувся до вiкна. Угорi - тьмяно-фiалкове небо, а пiд дирижаблем суцiльна ковдра слiпучо-бiлих хмар. Десь глибоко-глибоко пiд ними залягла просторiнь ще спокiйного океану. "Критична точка"!..
      - Двi... одна... Нуль!
      Дирижабль легенько гойднувся, рвонувся вперед i вгору. Пiд ним промайнула - i зразу лишилась далеко позаду - темна цятка, над якою розпустилася бiла квiтка парашута. Зникла серед хмар.
      Збiгло ще кiлька напружених хвилин очiкування. I ось увiмкнувся автомат:
      - Увага - вибух!
      Ту ж мить яскраво-червоним сяйвом спалахнули хмари пiд дирижаблем, заворушилися грiзно, пнучись угору й угору. А там, над далекою вже нинi "критичною точкою", повiльно здiймався криваво-чорний "атомний гриб". Та тiльки цей "гриб" нiс не смерть i не руїни, а порятунок людям.
      ?
      Наступного дня всi газети галасували про першу перемогу над тайфуном, порiвнюючи цю подiю до запуску першого радянського штучного супутника. Радянськi та японськi геофiзики, якi розробили i здiйснили операцiю "Тайфун" враз стали знаменитими.
      Не уникнув слави й Коля Рибаков: коли радянський дирижабль, повертаючись з операцiї, прилетiв до Нагасакi, де мiстився координацiйний центр геофiзичного товариства, на хлопця, як i на iнших членiв екiпажу, напосiли газетярi та фотокореспонденти. Давати iнтерв'ю хлопець вiдмовився наодрiз i зберiг iнкогнiто. Але на численних фотознiмках, якi обiйшли газети та журнали всiх країн, вiн усмiхався дуже щасливо.

  • Страницы:
    1, 2