Пурпурові вітрила (збірник)

Поволі поминула кільцюватий бульвар, перетинаючи сині тіні дерев, довірливо й легко скидаючи оком на обличчя перехожих, рівною ходою, сповненою впевненості. Порода кмітливих людей упродовж дня не раз помічала невідому, дивну, як глянути, дівчину, яка проходила в яскравому натовпі у глибокій задумі. На майдані вона підставила руку струменеві з водограю, перебираючи пальцями відбиті бризки; потім, сівши на хвильку, перепочила й повернулася на лісову дорогу. Зворотний шлях вона зверстала зі свіжою душею, в гуморі мирному та ясному, ніби вечірня річка, яка змінила врешті барвисті свічада дня рівним у затінку полиском. Підходячи до села, дівчина побачила того самого вугляра, якому приверзлося, ніби в нього зацвів кошик; він стояв біля воза з двома понурими незнайомцями, вкритими сажею і брудом. Ассоль зраділа.

– Добридень, Філіпе, – сказала вона, – ти що тут робиш?

– Нічого, мухо. Відвалилося колесо, я його направив, а тепер ось курю та цвірінькаю з нашими хлопцями. Ти звідки?

Ассоль промовчала.

– Знаєш, Філіпе, – здобулася вона на слова, – я тебе дуже люблю й тому скажу лише тобі. Я незабаром поїду. Напевне, поїду назовсім. Ти не кажи нікому про це.

– Це ти хочеш поїхати? Куди ж ти зібралася? – здивувався вугляр, питально розтуливши рота, через що його борода видовжилася.

– Не знаю, – вона поволі оглянула галявину під в’язом, де стояв віз, зелену в рожевому вечірньому світлі траву, чорних мовчазних вуглярів і, подумавши, докинула: – Все це мені не відомо. Не знаю ні дня, ані години, ба – не знаю, куди. Більше нічого не скажу. Тому про всяк випадок – прощавай. Ти часто мене возив.

Вона взяла величезну чорну руку й надала їй стану відносної трусанини. Обличчя робітника розкрило шпару непорушної усмішки. Дівчина кивнула, обернулася й пішла. Вона щезла так хутко, що Філіп і його приятелі не встигли й головою повернути.

– Чудасія, – сказав вугляр, – ну ж бо, зрозумій її. Щось із нею сьогодні… таке й інше.

– А й справді, – провадив другий, – чи то вона каже, чи то умовляє. Не наше діло.

– Не наше діло, – мовив і третій, зітхнувши. Потім усі троє посідали на воза й, заторохтівши колесами по кременистому шляху, зникли в куряві.

VII. Пурпуровий «Секрет»

Була біла вранішня година; у величезному лісі стояла тонка імла, сповнена чудернацьких видінь. Незнаний мисливець, щойно полишивши своє багаття, рухався вздовж річки; крізь дерева сяяв просвіток її повітряних порожнин, одначе пильний мисливець оминав їх, розглядаючи свіжий слід ведмедя, що прямував у гори.

Раптовий звук шугнув поміж деревами з несподіваністю тривожної гонитви; це заспівав кларнет. Музика, вийшовши на палубу, зіграв уривок мелодії, повної смутного, протяжного повтору. Звук тремтів як голос, який ховає в собі горе; посилився, усміхнувся смутним переливом і урвався. Далеке відлуння невиразно наспівувало ту саму мелодію.

Мисливець, позначивши слід зламаною галузкою, дістався води. Імла ще не розвіялася; в ній згасали обриси величезного корабля, який поволі повертав у гирло річки. Його згорнуті вітрила ожили, звисаючи фестонами, розправляючись і вкриваючи щогли безпорадними щитами величезних брижів; чутно було голоси і кроки. Береговий вітер, намагаючись віяти, лінькувато смикав вітрила; нарешті тепло сонця подіяло як слід; тиск повітря посилився, розвіяв імлу й хлюпнув на реї, набравши легких пурпурових форм, наповнених трояндами. Рожеві тіні ковзали білиною щогл і снастей, усе було біле, крім розгорнутих, плавно рушених вітрил, – барви глибокої радості.

Мисливець, який дивився з берега, довго тер очі, аж поки переконався, що бачить саме так, а не інакше. Корабель сховався за поворотом, а він і далі стояв і дивився; потому, мовчки стенувши плечима, подався до свого ведмедя.

Поки «Секрет» ішов річищем, Ґрей стояв біля стерна, не довіряючи його матросові, – боявся мілин. Поряд сидів Пантен, у новому сукняному костюмі, в новому блискучому кашкеті, поголений і смиренно пиндючний. Він, як і раніше, не уявляв жодного зв’язку між пурпуровим вбранням і прямою метою Ґрея.

Примечания

1

Вершок – давня міра довжини, що дорівнює 4,4 см. – Прим пер. (тут і далі).

2

Галіот – вітрильне судно водообсягом 200–300 т.

3

Чесуча – легка тканина з сирого шовку або бавовни.

4

Клюз – отвір у корпусі судна для пропускання линви або якірного ланцюга.

5

Клівер – одне з трикутних вітрил.

6

Кочет – гніздо для весла.

7

Бьоклін Арнольд (1827–1901) – швейцарський маляр, найяскравіший представник символізму. Йдеться про його картину «Фавн підспівує дроздові» (Faun, einerAmselzupfeifend, 1863), що зберігається у новій мюнхенській пінакотеці.

8

Мається на увазі Бертольд Шварц, першовідкривач пороху.

9

Мається на увазі картина Тіціана «Ассунта».

10

Аспазія – друга дружина Перікла. За чутками, вирізнялася неабиякою вродою і розумом, а в її домівці полюбляли збиратися філософи, поети, малярі.

11

Шканці – частина верхньої палуби судна.

12

Брашпіль – суднова лебідка з двома барабанами на горизонтальному валу, за допомогою якої піднімають якорі, вибирають троси та швартові канати тощо.

13

Бак – носова частина судна.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.